Законодавчо-аграрний пасьянс

Кожен новий міністр бачить себе таким собі аграрним Архімедом. Точка опори - родюча земля - дарована самим Богом. Варто лишень натужитися: не силою, а розумом, і завиграшки перевернеш сільське господарство сторчма.

Один вважав спасінням конаючої сільської місцевості програму "Рідне село", носячись із нею, мов із писаною торбою. Щоправда, до державної вона так і не визріла і без бюджетного фінансування змаліла до ініціативи однієї особи. Змінник зациклився на Аграрному кодексі, на розробку якого забракло часу… Третій із розумовим консорціумом - провідними міжнародними та тутешніми експертами - на кошти платників податків Євросоюзу майже рік виписував "Єдину комплексну стратегію та план дій розвитку сільського господарства та сільських територій в Україні на 2015–2020 роки". Її переможна хода фінішувала доволі швидко: заслухали на засіданні профільного комітету Верховної Ради і "взяли до відома". А рівно через місяць після призначення новий міністр вистрелив скороспілу стратегію з математичним ухилом - "3+5".

Якою буде сума? Хтозна! Імовірно, повний нуль. Бо аграрні концепції, стратегії, ініціативи з починами, народжені на столичному асфальті, зрештою повинні трансформуватися у Державну цільову програму розвитку аграрного сектору економіки на період до 2020 р., оскільки дія попередньої закінчилася торік. Однак ні у квітні, як того вимагало урядове розпорядження, ні після чотирьох місяців правління свіжого очільника МінАП програми не розробили і не подали до Кабміну.

Через відсутність бюджетних коштів на розвиток галузі "стратеги" готові принести у жертву діючий Закон "Про державну підтримку сільського господарства України" на користь беззубому "Про стимулювання розвитку агропромислового комплексу України", з якого державу взагалі прибрали як якірного фінансового помагача.

Локомотив вітчизняної економіки, яким визнали агропромислову галузь, із випадковими машиністами, зіпсутими законодавчими семафорами збочує у тупик. Як його втримати на літерній колії? З допомогою ідеології, формованої аграрними стратегами? Якими інструментарієм і механізмами вони реалізовуватимуть її? Про це дискутуємо зі знаним експертом з аграрних питань, народним депутатом двох каденцій та автором і співавтором більш як сотні профільних законів Олегом ЮХНОВСЬКИМ, нині - головою комітету підприємців АПК Торгово-промислової палати України.

- Читаєш оці надумані концепції, стратегії, а перед очима - єдина чинна на сьогодні Стратегія розвитку аграрного сектору економіки на період до 2020 р., освячена розпорядженням №806-р від 17 жовтня 2013 р. прем'єра Миколи Азарова.

У розділі "Механізм реалізації Стратегії" говориться: "Стратегія реалізовуватиметься шляхом розробки, ухвалення та виконання Державної програми розвитку аграрного сектору економіки на період до 2020 року…".

Отже, є план до двору і, як казав класик, "лопату в руки і - не скігліти!".

Звісно, після Майдану новий уряд міг би обрубати швартові, наслідуючи заслуженого "капустовода" - "да пашлі ви всє...", скасувати розпорядження №806-р "папєрєдніка" і схвалити нову стратегію. Розумнішу… Якщо вважали стару нікчемною (а вона не така вже й дурна!). Але ж цього не зробили!

- Тому законослухняному наступникові прем'єру Арсенію Яценюку нічого не залишалося, як 30 грудня 2015 р. підписати розпорядження №1437-р "Про схвалення Концепції Державної цільової програми розвитку аграрного сектору економіки на період до 2020 року" через закінчення дії аналогічної програми.

У схваленій концепції є такий припис: "2. Міністерству аграрної політики та продовольства разом із заінтересованими центральними органами виконавчої влади розробити та подати у чотиримісячний строк Кабінетові міністрів України проект Державної цільової програми розвитку аграрного сектору економіки на період до 2020 року". Конкретизовану, розбиту на два етапи, із чітким переліком завдань і заходів, обсягом матеріально-технічних і трудових ресурсів… Але вже минуло двічі по чотири місяці, а програми й досі немає.

Зате є стратегія міністра Тараса Кутового із двох доданків і десяти слайдів. Аналізувати її - марна трата часу. Важливий сам факт появи "арифметичного" задуму - невдовзі після презентації "Єдиної комплексної стратегії та плану дій розвитку сільського господарства та сільських територій в Україні на 2015–2020 роки" міністра Олексія Павленка. Представляли її на засіданні парламентського профільного комітету під головуванням Кутового.

До написання цієї аналітичної роботи, профінансованої за рахунок європейської спільноти, було залучене, окрім нашого, зарубіжне експертне середовище. І нинішній очільник МінАП своїми проголошеними "3+5" жорстко заземлив їх, давши зрозуміти, що працювали вони на кошик. Ніякого продовження і реалізації написаного не буде! Це - наочний приклад "сповідування" представником української еліти основних принципів формування європейської політики: прозорість, відповідальність і передбачуваність.

У такий "оригінальний" спосіб Тарас Кутовий, по суті, відвернувся не тільки від попередника, а й від розумових та фінансових донорів, яких Олексію Павленку вдалося згуртувати за два роки перебування на посаді аграрного міністра. Відновити ці зв'язки та діалог буде непросто. Бо європейці не звикли переводити кошти платників податків на макулатуру. Та й, власне, на базі чого продовжувати співпрацю? Аморфних "3+5"?..

- Найприкріше те, що новоспечений міністр - не сторонній в аграрній політиці. У попередньому скликанні ВР - перший заступник голови профільного комітету Григорія Калетніка, у нинішньому - два роки очолював його. І саме на базі комітету, маючи більші законодавчі повноваження і можливості, аніж міністр, Кутовий міг би активніше впливати на процеси в АПК. І, зрештою, завчасно концептуально вибудувати й письмово оформити власне бачення реформування галузі, якщо навіть подумки мостився у міністерське крісло… А не смішити дитячою арифметикою!

- Тому цілком дипломатичним і логічним кроком у цій ситуації вбачав би не відторгнення, а лояльне прийняття Кутовим стратегії Павленка. Зрозуміло, зі своїми зауваженнями, вмотивованим обґрунтуванням і класифікацією як першочергових завдань, так і довгострокових. А вибрати є з чого:
225 сторінок якісного тексту, з урахуванням європейських засадничих принципів, підходів і термінології (за винятком окремих розділів, від яких явно повіває нафталіном і лобізмом окремих бізнесових груп).

Більшу частину стратегії доцільно використати для оперативної розробки та прийняття Державної цільової програми розвитку аграрного сектору економіки на період до 2020 р. Окремі ж пріоритети, такі, як інституційна реформа в Мінагрополітики, мають реалізовуватися вже сьогодні. Бо без модернізації відомства, перегляду його функцій і регіональних підрозділів про якісні зміни у державній агрополітиці говорити намарне.

Можна піти ще далі: попросити Олексія Павленка із Владиславою Рутицькою продовжити роботу над стратегією. Прописати сценарій на триваліший період, 10–15 років, який охопив би повну імплементацію угоди про ЗВТ з ЄС, містив би обов'язкові пропозиції щодо змін у ній з урахуванням прорахунків переговірників та інтересів аграріїв. Це варто було зробити хоча би з елементарної поваги до попередньої міністерської команди Павленка та досвіду їх роботи з реалізації Угоди з Євросоюзом.

Узагалі-то "мода" на аграрні стратегії пішла із 2006 р., з коаліційної угоди помаранчевого уряду. Саме на базі аграрного блоку у ній згодом розробили державну програму підтримки розвитку сільського господарства до 2015 р. Цей документ було виписано настільки вдало, що з нього політичні партії, починаючи із правих, лівих і закінчуючи регіоналами, цілі шматки розтягли по своїх партійних програмах. А кожен "квотований" аграрний міністр вважав справою честі мати обов'язковий атрибут - стратегію зі своїм, "унікальним", баченням розвитку сільського господарства України.

- І як антипод - коаліційна угода 2014 року. Викладена на двох сторінках "Реформа сільського господарства" передбачала, з-поміж іншого, запровадження з 1 січня 2016 р. ринку земель сільськогосподарського призначення, розробку до тієї дати нової системи оподаткування сільськогосподарських товаровиробників, приватизацію до кінця 2016-го усіх держпідприємств, підпорядкованих Мінагрополітики, ліквідацію УААН та приватизацію майна, що перебувало в її користуванні…

- Що із наведеного переліку реалізовано? Нічого!

Тарас Кутовий роздає уже нові обіцянки та пропонує виділити малим і середнім сільгосппідприємствам, що займаються переробкою агропродукції, залишаючи в Україні додану вартість, суму, еквівалентну 1% валового виробництва продукції АПК. За його розрахунками, фінансова підтримка становитиме близько
5 млрд грн. Душа нарозхрист! При цьому міністр, мабуть, призабув, що Україна у рамках СОТ взяла на себе зобов'язання, обмеживши прямі дотації сумою у 3 млрд грн?

По-перше, якщо внутрішній валовий продукт із сьогоднішніх 255 млрд грн (за даними Держстату у цінах 2010 р.) зростатиме, то, відповідно, пропонований відсоток потягне за собою порушення міжнародних зобов'язань. І, по-друге, не треба забувати, що майже половину у цьому відсотку займає валова продукція особистих селянських господарств. Одразу постає питання: а як між ними ділитимете цю суму?

Оцей 1%, оспіваний як порятунок сільгоспвиробництва, викликав у мене відчуття дежавю, повернув у 2001 р., до Закону "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001–2004 років". Той документ - віддзеркалення тогочасного сприйняття функціонування вітчизняного аграрного сектору України, бачення шляхів вирішення сув'язі проблем певною частиною депутатів.

Набір побажань і декларацій! Скажімо, норма, що зобов'язувала виробників тютюнових виробів довести вміст вітчизняної сировини у них до 10%, забезпечивши у такий спосіб підтримку розвитку окремої галузі. Є у цьому законі і про відсотки із державного бюджету на фінансування розвитку сільського господарства. Щоправда, йшлося не про 1, а про 5%!

Знадобилися довгі чотири роки дискусій, переконань, втрачених нервів і здоров'я, аби 2004-го парламент урешті-решт підтримав та ухвалив Закон "Про державну підтримку сільського господарства України", що був альтернативою цьому набору абсолютно популістських декларацій.

У ньому, з урахуванням світового досвіду, більш-менш структуровано держпідтримку АПК, запропоновано новий ринковий інструментарій. Зокрема здешевлення кредитів, зміну податкової системи, систему держдотацій, страхування ризиків, діяльність державної спеціалізованої бюджетної установи Аграрного фонду як державного регулятора на ринку, проведення ним фінансово-товарних інтервенцій…

Закон із деякими змінами діяв протягом 11 років. Не всі його норми були задіяні вповні: і через обмеженість державного бюджету, і через відверте ігнорування урядами його положень.

Зрозуміло, що за цей час в Україні трансформувався аграрний сектор, змінилися економічні умови. Еволюціонувала і Спільна аграрна політика ЄС з акцентами на конкурентне виробництво, підтримку органічного виробництва, розвиткові сільських територій, раціональному природокористуванні. Саме з урахуванням цих тенденцій необхідно вдосконалювати та оновлювати діючий Закон "Про державну підтримку сільського господарства України".

Мінагрополітики і продовольства обрало "радикальніший" шлях і розробило нову редакцію проекту Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України", який схвалили 7 вересня 2015 р. на урядовому комітеті з питань економічного розвитку та європейської інтеграції. Пізніше назву замінили на "Про стимулювання розвитку агропромислового комплексу України".

Чому у проекті прибрали "Про державну підтримку…"? Та тому, що роль держави у ньому зведено до нуля, як і розмито власне пріоритети. Як і Законом "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001–2004 років", держава й надалі буде "стимулювати, розширювати, поглиблювати, підвищувати…".

Отже, про прямі бюджетні дотації можна забути - їх намірилися ліквідувати. І це під гучні заяви про необхідність відмовитися від податкових преференцій для аграріїв та замінити їх прямою державною підтримкою. Із цілої низки видів фінансової підтримки для сільськогосподарських виробників, передбачених у діючому законодавстві, автори законопроекту пропонують залишити тільки два. Перший - часткова компенсація відсоткової ставки за банківськими кредитами; другий - часткова компенсація витрат капітального характеру та компенсація вартості закуплених високопродуктивних телиць і нетелей.

Однак, щоб мати таку державну підтримку, фермеру доведеться добряче попітніти і згаяти купу часу. Спершу він мусить подати заявку до центрального органу виконавчої влади - Мінагрополітики. Потім заявки вносяться до Реєстру підтримки суб'єктів господарювання агропромислового комплексу, який також веде профільне відомство. Щодо кожної заявки у Реєстрі відображається інформація про відповідність заявника критеріям, які встановлює Кабмін…

- Припустимо, назбиралося цих заявок за окремою державною цільовою програмою (бюджетною програмою) більше, ніж передбачає обсяг фінансування. Що далі?

- Тоді обсяг фінансової підтримки зменшується для кожної заявки пропорційно. До всього Кабмін може ще й урізати граничний обсяг фінансової підтримки за всіма державними цільовими програмами (бюджетними програмами) на одного заявника на бюджетний період.

Власне, порядок надання фінансової допомоги для фермерів, прописаний у проекті Мінагропроду, запозичили із Закону "Про державну допомогу суб'єктам господарювання", який набуде чинності із серпня 2017 р. Розроблений відповідно до стандартів ЄС і вимог Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, він спрямований на забезпечення захисту та розвитку конкуренції, створення ефективної системи контролю державної допомоги.

Гаразд, скопіювали. Але ж, найголовніше, розробники не врахували, що європейське законодавство з питань державної допомоги не поширюється на сільське господарство. Оскільки вважається, що допомога, надана фермерам, не впливає негативно на конкуренцію загалом в економіці. Тому не варто зайве обтяжувати та бюрократизувати цей процес.

У Європейському співтоваристві діяльність агропромислового комплексу регламентується окремим законодавством і нормами. Спільна аграрна політика (САП), що зародилася у 50-х роках минулого століття, нині перебуває на шостому етапі, що охоплює період 2014–2020 рр. Для реалізації реформаторських цілей і заходів Європейська комісія із Європейським парламентом схвалила на семирічку нечуваний, за нашими мірками, аграрний бюджет.

Видатки за першим фінансовим блоком (прямі виплати і маркетингові витрати) становлять 281,8 млрд євро (72,8%), за другим (сільський розвиток) - 89,9 млрд євро (23,2%) і 4% припадає на додаткові напрямки. Загалом 386,9 млрд євро. В середньому на рік - трохи більше 55 млрд. А український аграрний бюджет? 350 млн грн! Але навіть ці мільярдні обсяги допомоги агросектору у ЄС не порушують конкурентного середовища.

Публічно, прозоро, без жодного натяку навіть на ймовірність корупційних схем у цьому процесі. Європейський фермер чітко знає, на який вид діяльності, продукції чи площу та яку фіксовану суму отримуватиме щонайменше протягом п'яти років. Україна, декларуючи свій євроінтеграційний вектор, мусить принаймні хоч намагатися діяти за визнаними у європейській спільноті правилами гри.

- Якщо з розумом розподіляти кошти, то в ЄС їх вистачає і на особливий режим підтримки малих форм господарювання, на які припадатимуть до 10% річного бюджету прямих платежів у країні, і на стале використання агровиробничих ресурсів, екологізацію, і на формування продовольчих резервів на випадок кризи у сільськогосподарському секторі - 3,5 млрд євро на сім років.

- А в нас продовольчі запаси формуватиме новостворена інституція - Державний інтервенційний фонд. За проектом "Про стимулювання розвитку агропромислового комплексу України", "державним інтервенційним агентом може бути виключно суб'єкт господарювання державного сектору економіки, який уповноважений Кабінетом міністрів України провадити державні аграрні інтервенції на організованому аграрному ринку". Умови та критерії визначення такого повпреда-агента затверджує уряд за поданням Мінагрополітики.

Однак спершу цього інтервента збагатять бюджетними коштами. Як свого часу ПАТ "Аграрний фонд" на 5 млрд грн, два мільярди з яких уже десь зникли. Що ж, практику набули, можна заводити процедуру у законодавчу площину. Тим більше, строк перебування на аграрному ринку державного інтервенційного агента теж визначає Кабмін. Не впорався із завданням – функції передадуть іншій компанії або створять нову, чергову.

А яка міра відповідальності за провальні дії та розбазарені кошти? На чиїх елеваторах, складах Державний інтервенційний фонд зберігатиме закуплені ресурси?

- Якщо у держбюджеті бракує коштів на аграрний сектор загалом, то, мабуть, доцільно обмежити і перелік об'єктів державної аграрної інтервенції. Зосередитися принаймні на тих видах сільгосппродукції, які в останні роки стали дефіцитом. На гречці, скажімо… Бо урядовці можуть дозволити собі наминати гречаники з крупи по 50 грн за кіло, а для майже мільйона українців-діабетиків, яким у раціоні конче потрібна гречка, такі ціни захмарні.

- Якщо йдеться про державний продовольчий інтервенційний фонд, то необхідно передусім вилучити з нього фуражні культури - кукурудзу із ячменем.

Щодо гречки, тосумна навіть не історія, а ціла епопея, оскільки ситуація повторюється який рік поспіль. Проте ні чіткого аналізу ситуації на ринку від Мінагропроду, ні жодної реакції з боку Антимонопольного комітету. Тоді як чинне законодавство чітко регламентує порядок дій уряду та інструментарій для унеможливлення подібних ситуацій аж до порядку надання тимчасової бюджетної дотації виробнику окремого об'єкта державного цінового регулювання, виходячи з метричної одиниці посівної площі.

Тобто, якби поточного року запровадили дотації на гектар гречаного поля, то істотно збільшили би площі під цією культурою і зняли би проблему на перспективу. Тим більше, що у ЄС поступово зростає попит на гречану крупу та вироби з неї. Чом би Україні не заповнити цієї ніші? Відтак, експорт додатково стимулюватиме внутрішнє виробництво.

- Міністра запитали: чому Аграрний фонд не провадить товарних інтервенцій гречаною крупою, аби збити ціни на ринку? А у відповідь почули: так це ж комерційна структура! Їй не властиві такі функції… Начеб і не існує державної спеціалізованої бюджетної установи Аграрний фонд!

- Так, основного дієвого гравця - державний Аграрний фонд остаточно дискредитували і по суті заблокували роботу. Зате його двійник купається у преференціях під омофором Мінагрополітики. Для чого і кому потрібні присяжнюкові "апендицити"?

Адже діяльність ПАТ "Аграрний фонд" не регламентується жодним законодавчим чи нормативно-правовим документом, лише суто статутом. Створювався він, за задумом ініціаторів, як чистої води бізнес-структура для роботи на внутрішньому ринку (на відміну від ДПЗКУ). "Прокладка", що мала живитися бюджетними та кредитними ресурсами, дах, під яким планували сконцентрувати виробництво сільськогосподарської продукції, переробку, збут, оптові ринки, роздрібну торгівлю, заклади громадського харчування і т.ін.

Годівниця для аграрних чиновників, діяльність якої не мала нічого спільного з державною аграрною політикою та підтримкою фермерів. Щоб переконатись у цьому, раджу уважно перечитати урядову постанову про створення ПАТ і його статут.

Нині професійний менеджмент компанії намагається витягти її з болота, навіть сплачуючи при цьому дивіденди до державного бюджету. Але приспіє час, і Мінфіну доведеться погашати облігації внутрішньої державної позики, за рахунок яких наповнювався статутний фонд ПАТ, та ще і з відсотками. Так от, діяльність цього "успішного бізнесу" за п'ять років знекровить державний бюджет на майже 9 млрд грн. За рахунок платників податків, зокрема і фермерів! Створення та діяльність ПАТ "Аграрний фонд" якраз і є яскравим прикладом ведення бізнесу у нас "по-державницькому".

При цьому зовсім не ідеалізую діяльність державної установи: у ній також багато хто встиг "відзначитися". Якщо Кабінет міністрів упевнений, що АФ слід ліквідувати чи комерціалізувати, то мусить зробити це виключно на законодавчому рівні, чітко прописавши функції, порядок фінансування та залучення кредитних ресурсів, контроль за діяльністю та управлінням і т.ін.

Окрім того, варто пам'ятати, що є ще одна подібна державна комерційна структура - ДПЗКУ, на наведенні порядку в якій і розрахунках із китайськими кредиторами ще не один уряд "зламає ногу".

А поки що законопроект "Про стимулювання розвитку агропромислового комплексу України", а по суті, понівечений діючий закон МінАП пропагує як альтернативу - "нову аграрну політику". Це в доважок до того, що в останні роки багато аграрних законів і програм втратили свою чинність. Починаючи з підтримки виноградарства, державної програми розвитку сільського господарства, сільських територій, оптових ринків, кооперації… Але цей вакуум не заповнюється. Навпаки, в останні роки катастрофічно погіршується правове поле, в якому функціонує аграрний сектор.

- Ну, нівелювати аграрне законодавство почали не сьогодні і не вчора, а за міністра-втікача Миколи Присяжнюка. Отоді й з'явилися двійники: ПАТ "Аграрний фонд", ДПЗКУ, "Спецагролізинг"…

-… "Державний земельний банк," у створення якого держава закачала із бюджету
120 млн грн. До статутного фонду мали також увійти, наголошую, передані саме у власність, консолідовані 10 млн га державних земель - інвестиційно-привабливі і зручні для агрообробітку масиви. З огляду на те, що сьогодні відбувається із банками, то на якому світі був би нині ПАТ "Державний земельний банк" і в чиїх руках опинилися б оті 10 млн га? Луснув би, як банк "Україна"?

Тепер нинішній уряд не знає, як спекатися неплатоспроможної фінансової установи: реорганізувати чи продати банківську ліцензію? Державні землі обіцяють передати територіальним сільським громадам у комунальну власність. Відтак, виникають сумніви з точки зору доцільності такої естафети.

Після оптимізації органів управління, перегляду їх повноважень у 2014 р. сферою використання та охорони земель сільськогосподарського призначення… не опікується ніхто. Ні Держгеокадастр, ні профільне міністерство! Аграрна країна не має ні програми розвитку земельних відносин, ні загальнодержавної програми використання та охорони земель.

Хто гарантує, що у цьому законодавчо-земельному гармидері 10 млн га державної ріллі потраплять у хазяйські руки, не стануть деградованими та малопродуктивними? Така загроза цілком реальна! Бо із 2012 р. уряд припинив бюджетне фінансування протиерозійних і ґрунтоохоронних заходів.

Тому, коли ми говоримо про майбуття нашої держави, збереження і примноження родючості землі як не відновлюваного природного ресурсу, про те, що ми як нація передамо у спадок дітям, онукам, окрім боргів МВФ, то варто скористатися досвідом провідних європейських країн. Тієї ж Німеччини, Словаччини, які мають досвід управління земельними ресурсами державної власності через агенції. І створити подібну на базі бездіяльного Держзембанку.

Якщо бракує власних кадрів, то варто запросити іноземних менеджерів. Наприклад з Агентства сільськогосподарської нерухомості Польщі (Agencja Nieruchomości Rolnych), котрі за пару років проведуть інвентаризацію, наведуть елементарний лад у сегменті "життєздатності" державних земель. І лише після цього можна заїкатися про ринок.

- Як вам останні ініціативи: розрахуватися за китайський зерновий кредит землями державної власності (за радянським принципом "що не шкода"), запровадити замість продажу земель сільськогосподарського призначення ринок прав оренди (емфітевзис)?

- Щоб припинити цей законотворчий хаос, вважаю, що в нинішніх умовах варто серйозно обговорити в експертному середовищі необхідність на конституційному рівні заборонити приватизацію земель сільськогосподарського призначення держвласності із поетапним їх виведенням із експлуатації та консервації. Це -той потужний ресурс, який у майбутньому зможе гарантувати Україні політичну та економічну незалежність.

Повторюся: саме цей ресурс планували сконцентрувати у Земельному банкові - одному з компонентів бізнес-проекту, задуманого тодішньою аграрною верхівкою. Фактично Мінагрополітики перетворилося на суб'єкта ринку. Формувалася потужна комерційна мегаструктура, до якої входили ПАТ "Державний земельний банк", ПАТ "Аграрний фонд", ДПЗКУ, зліплена із вцілілого майна збанкрутілої ДАК "Хліб України". А це - 36 підприємств загальною місткістю 2,96 млн т, що становить майже 10% сертифікованих потужностей для зберігання зерна в Україні. Цей монстр поступово розростався за рахунок державних підприємств, логістичних об'єктів і транспорту, сільськогосподарської техніки.

Перед ним стояло жорстке і прагматичне завдання Сім'ї: підім'яти під себе левову частку виробництва і переробки сільськогосподарської продукції, повністю перебрати на себе експорт, витіснивши ключових гравців із цього ринку, у тому числі і транснаціональні компанії.

Для такого розмаху потрібні чималі кошти. Їх черпали з бюджету, відповідно "підрихтувавши" аграрне законодавство. Це давало змогу більш-менш легально послуговуватися державним ресурсом, китайським зерновим кредитом.

Ну, а діяння цього комерційного локомотива прикривали таким собі фіговим листком - ще однією недолугою стратегією "Рідне село". Забавка для широкого загалу! Нею спекулювали уряд, міністерство…

- Фіговий листок зів'яв, а "спадщина" Присяжнюка - комерційні структури зі схемами - залишилися і діють. Утім, жоден із трьох наступників не наважився позбутися цього баласту.

Влада живе своїм життям, аграрії - власними проблемами, у паралельних світах, що ніколи не перетнуться. Селян дедалі більше доймають настрої безвиході та вічного злидарства під гучні експортні рекорди. Кого ж винуватити у цих причинно-наслідкових зв'язках?

- Якщо ви про карму, то не її! Першопричина - правовий нігілізм, безвідповідальність, зухвала брехня, маніпулювання громадською думкою, корупція, які, на жаль, давно "унормувалися" у нашому житті. І аграрний сектор - не виняток. Ліки проти цих болячок - правда, відвертість, публічність і прозорість.

Так, настрої серед виробників революційно-загострені, і черговими стратегіями упереміж із звитяжними звітами про урожай навряд чи їх приструниш. Проблем не меншає, навпаки.

Найактуальніша - оподаткування АПК наступного року. Ініційоване Міністерством фінансів на вимогу МВФ скасування спеціального режиму оподаткування ПДВ для аграріїв перш за все негативно вплине на розвиток малого та середнього агробізнесу, неминуче призведе до негативних соціально-економічних наслідків як для виробників, так і для села загалом.

У новітній історії України аграрії уже мають досвід роботи на загальній системі оподаткування (кажу не з публікацій, а з власного досвіду): понад 90% збиткових підприємств і мільйони гектарів необроблених сільськогосподарських угідь. І лише завдяки тому, що держава наприкінці 1990-х - на початку 2000-х років вжила радикальних заходів, прийняла цілу низку законодавчих актів, спрямованих на підтримку сільськогосподарського виробництва, село вдалося частково реанімувати.

А от реалізація прийнятих ВРУ протягом 2014–2015 рр. змін до податкового законодавства не сприяла розв'язанню проблем. Навпаки, ускладнила їх. Запропонований законодавцями порядок перерахунку коштів на спеціальні рахунки та до бюджету сум ПДВ істотно ускладнив адміністрування цього податку, у рази збільшив готівкові розрахунки та зловживання з відшкодуванням експортного ПДВ.

Вважаю, експериментувати над цілою галуззю неприпустимо. Розробка нової системи оподаткування для аграрного сектору потребує ґрунтовного та виваженого підходу, має базуватися на найкращому світовому досвіді.

Приміром, це може бути запровадження занижених ставок ПДВ на сільськогосподарську продукцію та продовольчі товари, як практикують окремі європейські країни. Різні є варіанти… Але податкові зміни обов'язково повинні супроводжуватися фінансово-економічним обґрунтуванням і моделюванням упровадження на прикладі конкретних сільськогосподарських підприємств.

Сьогодні, за нульової держпідтримки та скупих можливостей держбюджету, оптимальним варіантом вважаю модернізацію та тимчасове збереження спеціального режиму оподаткування ПДВ для аграріїв. Для цього необхідно от що. По-перше, треба внести зміни до Податкового кодексу (ПКУ), обмеживши дію спецрежиму оподаткування ПДВ виключно на виробництво сільгосппродукції тваринного та рослинного походження з первинною обробкою (сировини). А вся промислова обробка, переробка сільгосппродукції має оподатковуватися на загальних умовах. Адже сьогодні норми спецрежиму поширюються на виробництво хліба, масла. сирів, олії, цукру, філе та окороків м'яса птиці, шкіри, навіть хутра…

Із механізму спецрежиму ПДВ також необхідно вилучити норми, що дозволяють підприємствам проводити операції з обробки, переробки сільськогосподарської сировини на давальницьких умовах. Відповідно переглянути перелік робіт і послуг з урахуванням вищезазначених позицій.

Такі зміни до ПКУ сприятимуть детінізації економіки сільського господарства, створять рівні конкурентні умови на ринку харчових продуктів, звузять коло необґрунтовано привілейованих суб'єктів господарювання.

На термін дії спецрежиму доцільно скасувати відшкодування сум ПДВ при експорті зернових і технічних культур. Ця норма дасть змогу збалансувати надходження до державного бюджету та зніме питання щодо компенсації втрат бюджету від збереження спеціального режиму оподаткування для аграріїв.

По-друге, Мінфіну, Мінагропроду спільно з асоціаціями виробників необхідно визначити коло сільськогосподарських підприємств, різних за формою організації виробництва, розміром землекористування, територіально-географічним розміщенням, для проведення постійного моніторингу фінансово-господарської діяльності цих підприємств, створення інформаційно-аналітичної бази для економічного обґрунтування змін до податкового законодавства та розробки нової моделі системи оподаткування.

Врешті-решт, Мінфін та аграрії мають перейти до аргументованої відкритої дискусії, із цифрами та розрахунками. Не можна другий рік поспіль утримувати у заручниках державу та аграрний сектор на догоду кільком привілейованим компаніям і корумпованим чиновникам.

По-третє, реалізувати комплекс заходів для сприяння мікро- та малому підприємництву на селі, розробити державну цільову програму підтримки сімейних селянських господарств, передбачити мікрокредитування для селян, зокрема і за рахунок міжнародної допомоги, що економічно стимулюватиме поступову легалізацію таких господарств, скоротить готівкові розрахунки та зменшить зловживання.

- Олегу Івановичу, в аграрці за що не візьмись, усе потребує невідкладного розв'язку. Криком кричить…

- Якби ж то йшлося тільки про непосильні завдання! Так ні ж! Недавно Торгово-промислова палата спільно з Американською торговельною палатою провела чергову надцяту нараду за участі заступника міністра Мінекономрозвитку Максима Нефьодова щодо скасування декларування оптово-відпускних цін на харчові продукти та адміністративного обмеження рівня рентабельності. Цей державний механізм практично вбив малий переробний бізнес на селі. Усім усе зрозуміло і начебто є підтримка, а рішення щодо внесення змін до постанов Кабміну №1548 та 1222 досі не визріло. Чому? Відсутня політична воля!

Як і зі скасуванням горезвісної ліцензії вартістю 500 тис. грн на оптову торгівлю виноробною продукцією для мікровиноробних господарств. Форуми збирали, чиновники зі сцени зізнавалися у любові до вина, обіцяли усунути цей фінансовий бар'єр. Та й по всьому…

- Недавно згадували Івана Франка, відзначали 160-річчя від дня народження… Ну, "лупайте сю скалу…" всі знають. А от президент на урочистостях з нагоди ювілею славетного поета і діяча закликав українців Франковими словами "не ридать, а добувати. Хоч синам, як не собі...".

Так от, як на мене, нинішнє керівництво Мінагрополітики дещо по-іншому сприймає цей заклик. Тому президенту не гріх навіть відмінникам академії СБУ більш детально розтлумачити зміст вислову Каменяра. Або нехай щось роблять для держави, або гнати їх втришия. І на дозвіллі хай бавляться зі своїми стратегіями!