З КИМ СЕЛЯНИН ПОДІЛИТЬ РИЗИКИ

Шлях нашого сільського господарства до цивілізованого ринку — тривалий і тернистий. Водночас із реформуванням відносин власності, впровадженням сучасних технологій назріла необхідність захистити аграрний цех, що знаходиться під відкритим небом, розділивши з селянином традиційно високі ризики його діяльності. Безповоротні втрати плодів селянських рук стали настільки звичними, що нікого не дивує обережність оцінок кінцевих результатів на зразок: не той хліб, що в полі, а той, що в коморі. Зарадити справі могли б страхові компанії, без участі яких в країнах розвинутих ринкових стосунків не обходиться жоден власник. Однак страховий бізнес розвивається в Україні вкрай повільно, а в сільському господарстві він робить лише перші кроки.

Коли у столичній області виник задум по завершенні цьогорічних сільськогосподарських робіт ознайомити сільських керівників — економістів, агрономів, фермерів — із практикою страхування, то знайти компанії, які безпосередньо займаються страхуванням ризиків в сільськогосподарському виробництві, стало нелегкою справою. З’ясувалось, що представників цього виду бізнесу в країні негусто, а компаній, які нагромадили певний досвід, — і поготів. Довелось шукати страховиків не лише в столиці, а й по всій країні.

— Запросити в область представників страхових компаній ми вирішили після того, як зрозуміли — без цього вже не обійтись, та й сільгосппідприємства різних форм власності всерйоз зацікавились проблемою страхування, — розповідає начальник головного управління сільського господарства та продовольства Київської облдержадміністрації Іван Бідзюра. — В нинішньому сезоні сільгосптоваровиробники області зазнали дошкульного удару по своїх економічних інтересах. Внаслідок несприятливих погодних умов на більшості площ, де було розміщено озимі культури, посіви загинули. Навесні селянам довелося знову витрачати кошти на те, щоб засіяти площі. За підрахунками фахівців, сільгоспвиробники області через це зазнали збитків на суму близько 280 млн. грн. А якщо рахувати втрачену вигоду, то втрати в кілька разів більші.

Ясна річ, що оскільки переважна більшість посівів не були застрахованими від різних ризиків, то їхні господарі залишились сам на сам зі своїми втратами і проблемами. Саме після таких уроків багато хто згадав про страхування.

Відродити страхування на селі після значної перерви виявилось справою нелегкою. Тим більше, що фінансові можливості вітчизняних страхових компаній іще незначні, а іноземний страховий капітал в Україні робить лише перші, розвідувальні кроки. Не готові до співробітництва й самі сільгосптоваровиробники, до більшості з яких навіть інформація про страхові продукти, можливості і пропозиції страховиків не доходить. Недавні соціологічні дослідження, проведені Міжнародною фінансовою корпорацією в рамках розвитку агробізнесу в Україні, засвідчили, що переважна більшість керівників сільськогосподарських підприємств за всі роки своєї діяльності не здійснювала страхування ні в якому вигляді. І страхування як таке взагалі б зникло з сільського обрію, якби банки не вимагали від своїх клієнтів страхувати заставу, як одну з умов для отримання кредиту. Згідно з опитуванням, сільськогосподарську техніку страхували 10,4% респондентів, виробничі споруди — 2,2%, сільськогосподарських тварин — 3,8%. 5,1% опитаних страхували зернові культури, 1,3% — технічні, 0,3% — овочеві. В усіх цих видах страхування левова частка тих господарників, які брали кредити. І тому багато хто робить висновок, що страхування нині виконує роль лише допоміжного засобу для отримання позички.

Більш ніж скромна участь сільгоспвиробників у страхувальному процесі може створити ілюзію, ніби селяни взагалі не розуміють значення страхування. Однак попит на страхові послуги в селі є, і чималий. Більше того, судячи з опитувань, страхові компанії, аби встигнути за потребами сільських клієнтів, мають впроваджувати нові форми роботи, братися за відшкодування все більшого діапазону ризиків. Серед найбільших загроз опитувані керівники сільгосппідприємств і фермери назвали посуху (52,8%), вимерзання озимих культур (38,1%). Чимало з них воліли б убезпечитися і від стихійних лих (32%). Показово, що серед потенційних клієнтів високий відсоток тих, хто бажав би уникнути такої біди, як зниження закупівельних цін. Таких аж 21,4%, що переважає кількість, що остерігаються пожеж (їх 10,9%) чи граду (20%). Як нам розповів заступник керівника Проекту розвитку агробізнесу в Україні Роман Шинкаренко, цей сигнал страховики вже сприйняли і працюють над тим, аби відповісти на цей виклик часу, розробивши механізм страхування доходу від виробництва тієї чи іншої сільськогосподарської культури, за якого відшкодування передбачене як у разі втрати врожаю, так і у разі зниження закупівельних цін.

Опитування засвідчили, що взаємини між страховими компаніями та їхніми клієнтами далеко не ідилічні. Приміром, з тих сільськогосподарських виробників, які стикалися з виникненням страхового випадку, відшкодування отримали 29,6%. Для 43% із тих, хто отримав страховку, обсяг відшкодування становив менше 20%. Операції з виплати відшкодування в страхових компаніях здійснюються не завжди оперативно. Половина тих, хто отримав страховку, чекали виплат від трьох до шести місяців з моменту подання заяви. 32,4% — до трьох місяців, 17,6% — понад півроку. Як бачимо, підстав для недовіри вистачає. Найбільш значною проблемою ринку страхових послуг, яка стримує розвиток цієї діяльності, було названо високі страхові тарифи (76,3% опитаних). Невдоволені складною процедурою отримання страхового платежу 64,6% респондентів.

Цього року непорозуміння між учасниками договорів страхування найчастіше виникали з приводу озимих культур. Керівник сільгосппідприємства, який застрахував посіви лише від ризику вимерзання озимини, зіткнувшись з загибеллю врожаю, вимагає від страхової компанії повного відшкодування втраченого врожаю. Його мало цікавить, що причиною загибелі рослин могли стати й інші фактори, які не знайшли відображення в договорі. Страховики, захищаючи свої інтереси, в свою чергу погоджуються лише на незначну суму відшкодувань, наполягаючи, що озимина загинула не лише через вимерзання. Причиною, на їхню думку, став цілий букет факторів: чергування відлиги і морозів, створення льодової маси, в якій і задихнулися рослини. До того ж, вони вважають, що однією з причин загибелі посівів стало те, що грунт під посіви було погано оброблено. Такі суперечки, наголошувалося на проведеному в Білій Церкві семінарі, організованому головним управлінням сільського господарства та продовольства Київської облдержадміністрації, Українським освітнім центром реформ та Асоціацією страховиків в аграгному секторі економіки України, змушують дбати про спрощення договірних умов та деталізацію ризиків.

Лідери страхового бізнесу в Україні, врахувавши уроки нинішнього року, зрослі потреби селян, упроваджують новий вид страхування ризиків, пов’язаних з вирощуванням озимої пшениці. З цією метою намагаються залучити іноземний капітал. Як повідомив перший заступник президента СК «Кредо-класик» Віктор Луцюк, вітчизняні страхівники домовилися з рядом іноземних компаній про спільну роботу на українському агроринку. Завдяки цьому буде можливість істотно підвищити суми відшкодувань — аж до 500 грн. у розрахунку на один гектар.