ВЕЛИКИЙ УРОЖАЙ — ЩЕ НЕ ГРОШІ

Від зміни сезонних цін на сільгосппродукцію та пальне селяни знову в програші

Аж надто незвична погода встановилася на Кіровоградщині, як і загалом по Україні. Короткочасні весняні «вкраплення» у календарну зиму — явище, відоме під назвою «лютневе вікно». Вони дозволяють протягом останнього місяця зими виконати деякі весняні роботи. Але в цьому сезоні таке «вікно», та ще й не тільки лютневе, із сонцем і денною температурою +8—11 градусів установилося з 22 січня і тривало добрих три тижні. Природні аномалії наблизили й терміни, коли остаточно визначається, як спрацювали хлібороби в минулому сезоні та з яким заділом починають новий.

Якщо брати чисто економічну складову врожаю, то в лютому зустрічаються й міряються силами не тільки зима з весною. Відбувається зіткнення цін — на реалізовуване сільськими виробниками зерно й одержуване ними для вирощування нового врожаю пальне.

Аграрії добре засвоїли: щойно «запахне» весною, ціни на пальне, особливо дизельне, відразу ж починають рости, наче на дріжджах. Уся надія лише на те, що й вартість зерна в цей час підвищується. Але ця незвичайно рання весна має свої особливості. Уже наприкінці січня з’явилася перша ластівка: дизпальне, колись досить дешеве, відразу подорожчало на 15%, і ціни на нього продовжують зростати. Фінансово благополучні сільгосппідприємства, ясна річ, встигли придбати дешеве пальне. Але далеко не всі. Як повідомив «ДТ» заступник голови облдержадміністрації Федір Згривець, для проведення весняно-польових робіт в області необхідно 32 тис. тонн дизельного палива й 10 тис. тонн бензину. А реальні запаси учетверо-вп’ятеро менші. Тож слабшим у фінансовому плані сільгосппідприємствам доведеться запасатися пальним за вищою ціною.

Селянина мало переконує те, що загалом ціни на пальне ще не досягли позахмарних висот, як це було торік (на 15 лютого дизпаливо коштувало 1,3—1,4 тис. грн. за тонну, а бувало по 1,7—1,8 тис.). Але ці цифри, аби вловити їхнє справжнє значення, треба порівняти з динамікою цін на зерно. Отримавши торік один із найбільших у країні валових зборів (понад 2,7 млн. тонн), кіровоградські хлібороби розраховували, що коли не восени, то наприкінці зими на вирощене зерно підвищиться попит, воно подорожчає і з’явиться можливість запастися ПММ, відремонтувати й оновити сільгосптехнику тощо. Та поки що сподівання не справджуються. Ситуація на ринку зерна продовжує складатися не на користь виробників.

Показовий також інший момент. Багато трейдерів купують винятково низькосортну пшеницю. Створюються умови, коли високоякісне, а отже й дорожче зерно залишається незатребуваним, і керівники сільгосппідприємств, над котрими дамокловим мечем висить матеріальне забезпечення весняно-польових робіт, часто змушені продавати продовольче по ціні фуражного. Торішній великий валовий збір зерна відкрив шлюзи для масового «переходу» торговельних операцій у «тінь», різноманітних перекосів і зловживань.

За ідеєю, протистояти стихії мала біржова торгівля. Про неї, як і про фінансову підтримку державою сільгоспвиробників, застосування заставних цін напередодні торішніх жнив говорилося багато. Але результат виявився більш ніж скромним. З урожаю 2001 року в країні через біржі реалізовано лише 8% зерна. Стосовно Кіровограда, то тут ця відкрита, прозора форма торгівлі цілком оконфузилася. На місцевій аграрній біржі реалізовано лише одну соту відсотка від отриманого врожаю — 137 тонн. І навіть в умовах передвесняного пожвавлення ринку, ситуація не змінилася. 30 січня на торгах Агротоварної біржі продавець запропонував продовольчу пшеницю третього класу лише по 493 грн. за тонну. Але покупця не знайшлося. 6 лютого шість продавців із числа безпосередніх сільгоспвиробників, котрим необхідно терміново закуповувати пальне, виставили на продаж 2750 тонни продовольчої пшениці за досить низькою ціною. Жодної тонни ніхто не купив. Тим часом місцеві газети рясніють оголошеннями зернотрейдерів із пропозиціями закупити великі партії продукції. Природно, без указання цін.

За словами начальника Кіровоградської агробіржі Леоніда Крамаренка, про ціни стихійної торгівлі, як і про справжню якість зерна, можна лише здогадуватися. Угоди укладаються з перебільшеним акцентом на комерційну таємницю. Як правило, до зерноскладу сільгосппідприємства підганяють КамАЗи й зерно відразу везуть у порт для формування суднових партій. Агробіржа потрібна переважно для реєстрації експортних операцій. На Кіровоградщині закуповують зерно здебільшого заготівельники сусідніх областей. Лише приблизно 20% придбано місцевими зернотрейдерами. Фахівці вважають, що внаслідок такого «перехоплення», а також відсутності достатньої кількості місцевих експортерів область втратить із великого торішнього врожаю понад 23 млн. грн.

В управлінських структурах за інерцією — чи щоб обнадіяти селян на старті боротьби за новий врожай? — охоче розводяться про можливість швидкого підвищення цін на зерно. При цьому прогнози обгрунтовують, здавалося б, вагомими аргументами. Хоча під урожай-02 озимих на зерно посіяно на Кіровоградщині більше торішнього (459,1 тис. га проти 430,1 тис.), але врожай очікується набагато менший, а труднощі при його вирощуванні зростуть. Адже ціни на пальне й інші матеріальні ресурси пішли вгору, а очікуваного підвищення вартості зерна немає.

Ще в гіршому становищі, ніж хлібороби, виявилися виробники цукру. В області намічено посіяти й виростити цукрових буряків на 60 тис. га, одержати валовий збір близько 900 тис. тонн. Обидва показники в кілька разів гірші від попередніх. Але навіть ці скромні плани реалізувати буде непросто. Пан Згривець звернув увагу на парадоксальну ситуацію. Цукрові заводи й бурякосійні підприємства області, за його словами, «сидять на цукрі», а коштів на проведення невідкладних робіт не мають і змушені брати кредити. Як відомо, буряківникам уряд «допоміг» ще більше, ніж хліборобам в утримуванні цін на зерно. Кабмін, приймаючи постанову зафіксувати ціну реалізації цукру на позначці 2,37 грн. за кг, безумовно керувався добрими намірами — не допустити падіння цін, розорення сільгоспвиробників. Та позаяк внутрішній ринок виявив непослух і ціни на ньому впали набагато нижче наміченого рівня, то законослухняні виробники одержали подвійний удар. По-перше, віддали ринки тіньовим структурам, а по-друге, зустрічають весну зовсім без коштів, отже й без можливості розпочати новий сезон. Скарги йдуть лавиною, випарувалося й без того невисоке прагнення селян займатися буряківництвом.

Показники на врожай озимих культур нині також далекі від торішніх. Далася взнаки осіння посуха, коли в ряді районів області протягом трьох місяців не було дощів і сіяти довелося з ризиком, у сухий грунт. Відповідно до проведених досліджень, за станом на першу декаду лютого на Кіровоградщині доведеться пересіяти 13% уже зайнятих площ.

Можна було б, звісно, вийти зі становища, угноївши ослаблені посіви. Але погодні аномалії у вигляді раннього тепла створили додаткові труднощі. Лютневі «вікна», коли вночі втримується легкий морозець, а вдень — відлиги, завжди використовувалися хліборобами для ремонту посівів, їх підживлення по мерзло-талому грунту. Але нині погода була настільки тепла, що на морозець і натяку немає. Отже, використовувати наземну техніку для обробітку посівів неможливо, а послуги авіаторів далеко не всім сільгоспвиробникам по кишені.

Незвичайна погода змішала карти хліборобів і їхніх партнерів, поставила багато запитань. Скажімо, що робити, якщо погода не зміниться, грунт просохне й дозволить тракторним агрегатам вийти на поля? Сіяти ранні зернові, вважаючи, що весна остаточно узяла гору над зимою? Чи почекати, побоюючись, що на зміну «теплим» прийдуть «морозні» аномалії?

Спираючись на рекомендації вчених під час недавнього виїзного засідання Кабміну в Хмельницькому, в області обрали обережну тактику. Якщо до кінця лютого з’явиться можливість вийти в поле, то механізатори передусім займуться підживленням озимих мінеральними добривами, яких в області куплено в півтора разу більше, ніж торік. А також зорють те, що залишилося незораним з осені. Ну, а коли дійде до сівби ранніх зернових у незвичайно ранні терміни, то почнеться вона з найбільш морозотривких культур.