УКРАЇНСЬКИМ СЕЛЯНАМ — ВІД АМЕРИКАНСЬКИХ ПЛАТНИКІВ ПОДАТКІВ USAID ОРГАНІЗУЄ ТА ПРОФІНАНСУЄ ВИДАЧУ ДВОХ МІЛЬЙОНІВ ДЕРЖАВНИХ АКТІВ НА ПРАВО ВОЛОДІННЯ ЗЕМЕЛЬНИМИ ДІЛЯНКАМИ В УСІХ ОБЛАСТЯХ УКРАЇНИ

Описувати зроблене можна по-різному. Напевно, найлегше — називаючи суми (в нашому випадку — 1,6 млрд. дол. протягом дев’яти років) чи формулюючи основну мету (сприяння демократичним, економічним та суспільним перетворенням в Україні). Однак для того, щоб бодай окреслити всі напрямки діяльності Американського агентства міжнародного розвитку (USAID) на теренах нашої держави, слід налаштуватися на тривалу розмову. «Мені легше говорити про те, що відбулося після серпня 1999-го, відколи я очолив регіональну місію Агентства в Україні, Білорусі та Молдові», — насамперед заявив пан Крістофер Д. Краулі. Проте і за такої умови лише вступ до теми забрав майже півгодини: масова приватизація та приватизація стратегічних об’єктів, розвиток ринків капіталів, розвиток малих та середніх підприємств, реформа державної політики в галузі підприємництва, перетворення у фіскальній та банківській сфері, реформування електроенергетичного сектору… І так далі — аж до реформ пенсійного і соціального забезпечення та поліпшення репродуктивного здоров’я населення.

Однак облишмо спроби осягнути неосяжне і зупинімося на найновішому з того, що за домовленістю з українським урядом підготували фахівці USAID. Ось що з цього приводу розповів «ДТ» пан Крістофер КРАУЛІ.

— Одразу ж маю сказати, що ми вважаємо сільське господарство однією з найважливіших галузей економіки України і від самого початку наших програм допомоги тут, в Україні, надавали підтримку з дуже багатьох питань діяльності агропромислового комплексу. Досить згадати хоча б проект розпаювання сільськогосподарських земель, що діяв у 1996—2000 роках і в рамках якого було реструктуризовано 922 колгоспи та створено 1330 нових сільськогосподарських підприємств. Вже наприкінці дії цього проекту ми підійшли до необхідності допомогти селянам в одержанні державного акта на право володіння земельною ділянкою, і таких актів на кошти американської технічної допомоги було видано 239 тис. — це з 600 тис., що їх селяни одержали на 1 січня ц.р. А нині цей процес набуде ще більших масштабів. У рамках нової програми, яку було затверджено в червні цього року, ми маємо видати ще близько двох мільйонів таких актів упродовж півтора-двох років. На наш погляд, це один з життєво важливих елементів розвитку українського села на ринкових засадах.

Інші ключові питання — створення інфраструктури ринку в сільському господарстві, тобто, з одного боку, надання необхідних засобів для сільського виробництва, а з другого — забезпечення селянам доступу до каналів збуту своєї продукції. Залишається також проблема доступу до кредитних ресурсів, фінансування, оскільки зараз цього практично не існує. А коли говорити про більш загальні проблеми — то це передусім розробка та прийняття нормативно-правової бази: ми намагаємося надати уряду України певні рекомендації, як зробити економіку сільського господарства сприйнятливішою до приватної ініціативи, аби значна частина цього сектору працювала саме на приватних засадах.

— Мені б хотілося уточнити параметри останнього проекту. З одного боку, йдеться про видачу державних актів на володіння землею майже двом мільйонам селян, з другого — сума технічної допомоги на це становить 14,5 млн. доларів. Якось цифри не стикуються, адже вартість видачі одного такого документа в Україні в середньому становить від 60 до 80 гривень, і якщо американська сторона повністю фінансуватиме зазначений процес, то видати вдасться десь 1—1,1 млн. актів. Чи, може, йдеться про фінансування часткове? І принагідно — як ви плануєте вберегти кошти від нецільового використання?

— Я не впевнений, чи ми все прорахували, бо якщо брати загальну вартість проекту, вона справді може виявитися значно більшою. Однак спершу хотів би докладніше зупинитися на його компонентах. За розрахунками, які в нас є, середня вартість одного акта — з дотриманням усіх існуючих вимог — становить еквівалент десь 11—12 доларів. Тож розходження з вашими даними не надто велике. Але одне з головних завдань полягає саме в тому, щоб значно здешевити цей процес, і тоді за ці самі кошти акти отримають більше людей. Наскільки нам відомо, таке право в Україні мають близько 6,5 млн. осіб, однак через брак коштів на сьогодні його реалізували лише 1,5 млн. Тобто існує досить велика прогалина, яку необхідно заповнити, щоб усі, хто має право отримати акти, ним скористалися.

Однак цим проект далеко не вичерпується. Ще один елемент програми базується на тих уроках, які ми винесли з наших попередніх заходів: багато селян не розуміє, для чого потрібні ці акти. Певні «доброзичливці» посіяли в душах людей невпевненість, і пересічний селянин нині побоюється отримувати цей, без перебільшення, життєво необхідний документ. Тому другим компонентом нашої програми є кампанія суспільної просвіти.

Ще один урок — щоправда, за результатами програми USAID, щойно успішно запровадженої в Молдові, — полягає в тому, що, навіть отримавши акти, селяни не знають, що з ними робити. Вони потребують правової допомоги в цьому питанні, зокрема й щодо майбутніх орендних відносин. Тож надання юридичної допомоги в рамках нашого проекту також передбачене.

— І в який спосіб усього цього плануєте досягти?

— Один з механізмів — це контракт, укладений Агентством з фірмою «Кемонікс Інтернешнл Корпорейшн», яка й відповідатиме за втілення проекту в життя. Ця фірма-контрактер, у свою чергу, укладе угоди з цілим рядом українських приватних підприємств-субпідрядників. Уже існує чітка послідовність кроків, яким чином усе це відбуватиметься. Звичайно, ці українські підприємства отримуватимуть свою оплату залежно від успіху реалізації проекту. Програмою передбачено механізм моніторингу — як іде робота на рівні кожної області і навіть на рівні кожного району.

— Коли йдеться про видачу актів, усе нібито зрозуміло, а як можна оцінити успішність, скажімо, у сфері просвіти, юридичної допомоги?

— Саме про це я й хотів розповісти. До програми юридичної допомоги ми залучатимемо українські неурядові організації, що мають у своєму складі юристів, обізнаних із системою земельних відносин. Ці неурядові організації й відповідатимуть за надання правової допомоги на рівні областей та районів України. І ми цілком зможемо проконтролювати успішність цієї роботи. Кожна структура вестиме документацію, тож легко буде побачити, скільки людей до неї зверталося, з яких питань. Окрім того, буде загальний моніторинг програми з боку контрактера — фірми «Кемонікс» — у Києві та її працівників — в областях.

Звичайно, виміряти вплив кампанії суспільної просвіти дещо складніше, але наш досвід, зокрема багаторічна діяльність Національної освітньої програми ринкових реформ, свідчить, що без цих заходів не обійтися. В нинішньому проекті ми плануємо використовувати силу як друкованого слова, так і теле- та радіопередач, використовувати послуги рекламних агенцій.

Ми хочемо бути впевненими в тому, що коли певні труднощі з реалізацією цієї програми все-таки виникнуть, то не через брак у селян знань. Прагнемо звести цю можливу причину до мінімуму.

Гадаю, ми матимемо й інші можливості переконатися в ефективності цієї роботи. І я, і посол США пан Паскуаль, виїжджаючи до регіонів, завжди намагаємося зустрічатися з селянами і з’ясовувати, чи відомо їм про програми, що запроваджуються чи то за нашої підтримки, чи то по лінії уряду України. І коли виявляємо інформаційні прогалини, одразу ж намагаємося їх ліквідувати.

А повертаючись до вашого останнього запитання, скажу: не існує небезпеки того, що кошти потраплять не в ті руки чи будуть неправильно витрачені. І ви вже могли скласти собі уявлення про те, як ми цьому збираємося запобігти.

— Крім чіткої системи моніторингу, я бачу ще один, так би мовити, запобіжний захід — ваш контрактер працюватиме виключно з приватними структурами. Нічого не хочу сказати поганого про держчиновників у столиці та на місцях, однак, на мій погляд, уникнути певного тертя з органами влади, особливо місцевими, все ж таки не вдасться. Чи не очікуєте ви проблем такого плану? Справді, програма масштабна і потрібна, однак звідки така впевненість у незворотності змін на селі, коли в Україні так і не прийнято нового Земельного кодексу?

— Передусім мушу нагадати, що в грудні 1999 року Президент України видав указ, який створив необхідну базу для реформування земельних відносин на селі. Без цього указу багато заходів, зокрема й ті, що ми плануємо, були б неможливими. По-друге, наше Агентство — не єдина організація, задіяна у видачі державних актів на право володіння землею. Все ж таки вже більш як півтора мільйона селян їх отримали, ми ж можемо нести відповідальність лише за 239 тис. І хоча, звичайно, існують певні можливості здешевити й прискорити цей процес, можу стверджувати, що уряд України, державна влада загалом дуже відповідально ставляться до цього питання. Що, власне, й є основою для нашої співпраці. Тобто в процесі видачі селянам актів на право володіння землею є, звичайно, свої перешкоди, свої проблеми, однак я не можу сказати, що можна очікувати якогось відкату назад з боку державної влади. Зокрема, новий віце-прем’єр з питань сільського господарства дуже підтримує цю програму — він навіть запропонував створити й зголосився очолити робочу групу, покликану вирішувати будь-які питання, що виникатимуть у процесі видачі актів.

Звичайно, ви маєте рацію, вказуючи на широкий політичний контекст, невирішені нормативно-правові питання. Передусім маю на увазі поки що не прийнятий новий Земельний кодекс. Ясна річ, ми розгорнемо програму видачі селянам актів, але не слід забувати: щоб цей процес був успішний, треба затвердити цілу низку механізмів, цілий ряд положень — стосовно реєстрації прав власності, орендних відносин, продажу землі тощо. Потрібен новий Земельний кодекс, який би забезпечив селянам вищий рівень упевненості в тому, що земля їм справді належить.

Документ, як ми могли бачити, з великими труднощами проходив розгляд як у виконавчій владі, так і в парламенті, й це не дивно, бо він зачіпає дуже й дуже багато політичних та економічних інтересів. Неважко зрозуміти, чому цей процес ішов з таким скрипом. Однак сподіваємося, що на наступній сесії він буде поданий у такому вигляді, який задовольнить вимоги парламентарів. Але перш ніж це станеться, гадаю, відбудеться ще чимало політичних сутичок.

— А я думаю, що до тієї вікопомної хвилини ваш проект буде успішно завершено, й два мільйони селян одержать належні їм акти на право володіння землею.

— З вашого дозволу, я цього не коментуватиму (сміється).

— Тоді від політики повернімося до суто практичних питань — як саме проект функціонуватиме? Хто ті два мільйони українців, що одержать акти на володіння землею завдяки американській технічній допомозі? Ви орієнтуватиметеся на стовідсоткове охоплення певних пілотних областей чи, може, візьмете курс на видачу актів певній категорії селян, скажімо сільським пенсіонерам?

— Наша попередня програма з видачі державних актів на право володіння землею запроваджувалася в усіх регіонах України. Можливо, по певних районах відсоток охоплення людей виявився вищим, однак можна говорити, що вплив був на всі області. Але ваше запитання має право на життя, ми й самі остаточно ще не визначилися — чи варто запроваджувати ширший підхід, чи краще зосередитися на якихось певних територіях. Нині схиляємося до того, що наша мета — створити в основних сільськогосподарських областях України критичну масу людей, котрі вже отримали акти на право володіння землею.

Що ж до пенсіонерів, яких у багатьох господарствах до 50 відсотків, то вони одержуватимуть акти нарівні з усіма. Інше питання, чи вони самі оброблятимуть цю землю, чи здадуть її в оренду «діючим» фермерам та сільгоспвиробникам. Тут іще раз слід наголосити на важливості Земельного кодексу, який би регулював питання не тільки купівлі-продажу земельних ділянок, а й термінів оренди, орендної плати тощо.

— Наостанок — усе ж таки про ціну. Проект спрямований на те, щоб селяни отримували державні акти на право володіння землею безплатно чи тільки за нижчу, ніж досі, ціну? І чи не могли б ви розповісти, за рахунок чого можна досягти здешевлення процесу?

— Акти повністю оплачуватимуться за рахунок Агентства США з міжнародного розвитку, і це частина бюджету цієї програми. Ось чому ми за здешевлення — щоб видати документи більшій кількості селян.

Передусім, на наш погляд, слід подивитися на елементи вартості, які можна було б у той чи інший спосіб скоротити. Один зі шляхів — відмова від процедури, згідно з якою для отримання акта на право володіння землею слід подати цілу низку нотаріально завірених документів: довідка про членство свого часу в КСП, запит про отримання акта тощо... Якщо замість чотирьох-шести документів вдасться зробити один, то вартість підготовки документа, звичайно ж, знизиться.

Крім того, до підготовки актів будуть залучені українські підприємства, зокрема ті, що займаються землемірними роботами. В багатьох областях ця діяльність обкладається податком на додану вартість. Коли ж американський уряд надає допомогу урядові України, тобто коли вступають у силу міждержавні угоди, ці роботи не оподатковуються. Але в певних областях усе ж таки чинять по-своєму, що робить для нас середню вартість одного акта вищою. До того ж існує й певна обласна специфіка, деякі додаткові видатки на цей процес. Я зараз не можу їх докладно аналізувати, однак очевидно, що різнобій, який у кінцевому підсумку призводить до додаткового подорожчання робіт, виникає через відсутність єдиного підходу до справи.

— Мені колеги наводили цифру: в деяких областях ціна акта сягає 300 і навіть більше гривень.

— Я, може, й хотів би щось сказати з цього приводу, проте утримаюсь. Ясна річ, ми не братимемо участі в тому, що пов’язано з такими величезними затратами. Повторюю, в нас складаються дуже хороші стосунки з новим віце-прем’єр-міністром з питань агропромислового комплексу — він налаштований на те, щоб обговорити проблеми і визначити шляхи їх розв’язання.