Цукрова галузь як тест на європейський вибір України

Що ближче до президентських виборів, то запеклішою і нещаднішою стає боротьба основних політичних сил та їх лідерів. Секретаріат президента і Кабмін, з усього видно, воюватимуть до останнього патрона за перерозподіл владних повноважень, сфер впливу і видаватимуть на-гора різні види соціальних виплат. Мета одна і стратегічна: претенденти на перше крісло в державі повинні якнайбільше сподобатися виборцям. Тим часом поза ареною політичних протистоянь і баталій в Україні тихо вмирають цілі галузі економіки і, зокрема, буряківнича та цукрова.

Позитивного балансу цукру в державі, який включає вироблений у поточному сезоні «вал», перехідні запаси «білого золота» та легальний імпорт цукру-сирцю, в 2008/2009 маркетинговому році не досягнемо нізащо. Про надлишки «солодкого» продукту у 2007—2008 роках доведеться забути, і, що найімовірніше, назавжди. Аргументи для підтвердження цієї думки непотрібно викопувати з незвіданих глибин — вони на поверхні.

У 2008 році посіви цукрових буряків в Україні порівняно з минулим роком скоротилися удвічі — із 635 до 300 тис. гектарів. Якщо орієнтуватися на торішню середню врожайність коренеплодів — 296—300 центнерів з гектара, то українські цукрозаводи в цьому сезоні можуть зварити 1—1,1 млн. тонн. Перехідні запаси цукру — 300—400 тис. тонн. Додавши сюди 260 тис. тонн цукру-сирцю, які Україна зобов’язалася щороку ввозити після вступу до СОТ, — отримаємо максимально 1,76—1,8 млн. тонн. А внутрішнє споживання цукру в державі з урахуванням потреб кондитерської галузі — близько 2 млн. тонн на рік.

Але майбутній дефіцит цукру в Україні не остудив голів міністерських чиновників від агрокомплексу та перших осіб уряду. Кабінет міністрів уже другий рік поспіль затверджує
мінімальну ціну на буряк на рівні 141,67 грн. за тонну плюс невеличка доплата — 18,33 грн. Незмінною залишилася і ціна на буряковий цукор — 2083,33 грн. за тонну (без ПДВ). Злий джин збитків від цукроваріння давно вискочив із пляшки. Якщо торік цукрова галузь України виробила із буряків 1,87 млн. тонн цукру за собівартості в середньому 3200 грн. за тонну, а продала його по 2500 грн., то знайте: заводи зазнали збитків на суму понад 1 млрд. гривень. У сезоні 2008/2009 збитки очікуються ще більші.

Голова правління ВАТ «ДакорВест» Мирослав Поліо переконує:

— Уряд і Верховна Рада зовсім не переймаються реальним станом справ у цукровій галузі. З усього видно, що кричуще подорожчання засобів для виробництва цукру центральні органи влади не хвилює зовсім. За минулий рік міндобрива зросли в ціні на 100%, нафтопродукти подорожчали удвічі, газ — на 40%, засоби захисту — на 25… Зростають витрати на поточний ремонт заводів. Для одного підприємства він уже тягне на більш як 1 млн. дол. Погляньте-но, перед входженням у сезон ми орієнтуємося на ціну на газ у 300 дол. за тисячу кубометрів, а нам кажуть, що вона буде понад 400. А оптова ціна на цукор не змінилася! То ж як можна планувати незбиткове виробництво?! Немає можливості підвищити зарплату працівникам цукрозаводів…

У березні цукровиробники підписали меморандум з урядом про фіксацію оптової ціни на цукор не вище 3200 грн. за тонну до 1 вересня цього року. Ми сподівалися на розширення пільг для галузі, припинення неконтрольованого ввезення цукру-сирцю з Білорусі, а отримали — дулю.

Ну, а який же ціновий пасьянс мав би бути у сезоні 2008/2009-го, коли ціни на ресурси різко зросли? Щоб виростити цукрові буряки за середньої врожайності, як торік, на рівні 296—300 ц/га, то за досягнутої нині родючості українських грунтів потрібно затратити на гектар не менше 7 тис. грн. Хіба не курям на сміх виглядає державна дотація — 750 грн. на гектар посівів цукрових буряків? Отож собівартість тонни коренеплодів виходить 230 грн., а ціна буряку за рентабельності 20% — 276 грн./тонна (без ПДВ).

На виробництво тонни цукру необхідно 8,5 тонни буряків. У грошовому вираженні це 2346 грн. А оскільки в собівартості цукру сировина займає приблизно 65%, то його повна собівартість сягає 3610 грн. за тонну. За рентабельності виробництва хоча би на рівні 5% оптова ціна цукру має становити 3790 грн., а з урахуванням майбутнього подорожчання газу до 400 дол. за тисячу кубометрів — не менше 4 тис. грн. за тонну. Роздрібна торгівля додасть сюди ще 30%, і кілограм білого цукру коштуватиме 5,2 грн. Така ціна не повинна лякати споживачів, бо вона — реальна, відповідає витратам, містить у собі дещицю коштів на розвиток цукрового виробництва!

А що ж маємо? Уже оскомину набили розмови про загрозу для вітчизняної буряківничої і цукрової галузі з боку цукру-сирцю, який Україна після вступу до СОТ ввозитиме в обсязі не менше 260 тис. тонн щороку за зобов’язаннями в рамках СОТ. Та якби ж імпорт солодкого продукту вичерпувався цією кількістю! В Україну активно завозиться тростинний сирець не з латиноамериканських країн, а з… Білорусі. Продукт з тростини розбавляють водою, до нього вміло додають ароматизатори, какао, інші речовини і доводять до високого рівня цукристості. У двох видів цукру — бурякового та із сирцю — виходить однакова формула.

Уряд визнає, що такі імпортні операції не відповідають «критерію достатньої переробки при визначенні країни походження продуктів переробки цукру, в тому числі на умовах угод про вільну торгівлю». Про це свідчить постанова Кабміну від 13 травня 2006 року (№670). Але хто зважає на урядовий документ? Росія відмовилася від так званого білоруського цукру, а в Україну його масово ввозять, шість тисяч тонн щомісяця! І даремно, що трапляються випадки, коли від «макіяжу» сирцю гине птиця, бджоли. А не дай Боже, загинуть люди. Його собівартість майже удвічі нижча від вартості бурякового цукру. Сирець, «підігнаний» під білий цукор, дає торговцям заробіток до дві тисячі гривень з кожної тонни. От і виходимо на золотий резерв для покриття дефіциту цукру в Україні: сирець із Білорусі, контрабандний сирець тощо.

На орендованих землях ЗАТ «Західна компанія «Дакор» таки зберегла посіви цукрових буряків на минулорічному рівні. Але її зусилля спрямовані лише на те, щоб не закрити чотири цукрозаводи — у Дубно, Острозі, Кременці та Золочеві. А робити це стає дедалі важче. Адже фінансовий розрив між виробничими витратами і мінімальною ціною на буряковий цукор подолав критичну межу!

У виробничій діяльності згаданого товариства виробництво цукру стає найслабшою ланкою. Компанія переорієнтовується на інші види бізнесу у сфері сільського господарства. Наприклад, збудувавши у місті Дубно елеватор на 50 тис. тонн зерна, ЗАТ «Західна компанія «Дакор» планує спорудити потужні зерносховища в Острозі та Золочеві. Та цукровий бізнес згортають не лише дубенчани. Наприклад, компанія «Астарта» планує скоротити у бізнесовому портфелі виробництво цукру до 50%, розпродує цукрозаводи «Українська продовольча компанія»…

Швидше за все, на українському ринку цукру залишаться чотири-п’ять компаній, які мають по кілька заводів і, що найголовніше, власну сировину, і дуже мало тих, які виробляють цукор за давальницькими схемами, — до 10%.

— Час для реформування буряківничої і цукрової галузей в Україні втрачено, — ставить крапку заступник директора зі збуту ЗАТ «Західна компанія «Дакор» Леся Корилкевич. — Державі залишається єдине — грамотно, як у Європі, виводити українські цукрові заводи з ринку. Треба визначити кількість заводів і різати їх кожен рік планово. Мають бути державні дотації за закриття заводу, відшкодування його вартості власнику, виплати звільненим людям на два роки наперед, як це практикується в європейських країнах. Є різні схеми, але там видно, що держава хоче відрегулювати галузь. Україні перспективно було би мати європейські цукрозаводи, заводи великої продуктивності — від 8 до 18 тис. тонн буряків на добу.

Крім того, продовжує пані Корилкевич, для великих компаній, які займатимуться виробництвом цукру з буряків, важливою є чітка визначеність держави у земельних питаннях. Бурякопереробникам із незаплямованою діловою репутацією після ліквідації мораторію на продаж сільськогосподарських земель слід надати першочергове право на викуп великих земельних масивів за достатніми цінами, які враховували б усі попередні витрати на поліпшення родючості грунтів. При цьому непотрібно обмежувати придбання земель 100 гектарами в одні руки. Інакше буде поставлено хрест на веденні великотоварного, прибуткового виробництва.

2008 рік — вирішальний у долі вітчизняної «солодкої» галузі. Може так статися, що низькопродуктивні цукрові заводи цивілізовано сконають і цим самим відкриють доступ до ринку великим, конкурентоспроможним. Отже, Україну очікує тест на європейський вибір. Складе вона його чи ні?