Трал-вал-нал-2

У нас усе навскіс! Олії — хоч залийся, а з рибою — проблеми. Кого «смажити»? Є! І навіть за що! У публікації «Трал-вал-нал» («ДТ», №24, 24 червня 2006 року) намагався донести керманичам держави: у рибній галузі справи кепські. Скоро не те що золотої рибки, верховодки не спіймаєте. Від корупції, браконьєрства, «наукового» вилову водної фауни морські, озерні, річкові та ставкові «дзеркала» катастрофічно бідніють. По-кріпацькому мій клич звучав так: «Хлопці! Не туди веслуєте!»

Збігло два роки. Думаєте, хтось у владних кабінетах, на сейнерах і баркасах став на ніс із біноклем і вигріб на «чисту» воду? Без хабарництва і поборів у Держрибінспекції, без поділу акваторій на сфери впливу, без підношення щомісяця кругленької суми у пару сотень тисяч доларів столичним «благодійникам»… Якби ж то! Деградація рибного господарства триває. Попри те, що профільний Державний департамент піднесли до статусу комітету, «куховарку», що плутала білугу із стерляддю, замінили «чорнобильцем» із 80% втрати професійної працездатності. А їм, попереднім головам Держкомітету, протиставили «циркача», котрого після чотирьох місяців «трюкацтв» звільнили…

Ловися, рибко, велика і… ніяка?

Не повірите: гостював у величезній риболовецькій артілі — і не скуштував риби! Нерест — зась! Микола Васильович — жорсткий керівник, із «перченим» слівцем:

— Завжди і всюди має бути дисципліна. Де шанують закон, там — порядок! А демократія… Вона може бути за столом, якщо на ньому щось є.

Микола Гнатушенко змінив ріллю на водне плесо невипадково. З дитинства мріяв стати капітаном, бо виріс на березі, вміє сіті плести, рибу ловити… Тато, Василь Степанович, пройшов шлях від рибалки до голови рибоколгоспу, до 92 років дотяг… І так сталося, що лише Микола, один із чотирьох синів, пішов його стезею. Коли обирали на альтернативній основі керівником рибоколгоспу, усі, за винятком трьох чоловік, проголосували за Гнатушенка. Бо знали, хто він, що він, звідкіля і чий…

Згодом під Гнатушенком опинилися чотири риболовецькі артілі, об’єднані у дочірнє підприємство «Ілліч-Рибак» — простір від Ростовської до Запорізької областей.

При виїзді з території Маріупольського морського рибного порту авто Гнатушенка при мені прискіпливо доглянули: салон, багажник…

— Думають, що несун… Сам у себе краду! — лайнувся Микола Васильович. — Ви би краще ловили браконьєрів, які за роки демократії ухоркали майже всю живність Чорного та Азовського морів! Раніше була одна рибінспекція, і всім риби вистачало. А зараз, щоби вийти в море, треба обійти одинадцять дозвільних інстанцій, і кожна в рота заглядає. На нас дивляться через цейсівські діоптрії, а на решту — крізь пальці!

«Решта» ж спокійнісінько тралить акваторію: на що натрапляє, те і вигрібає. Та ще й під егідою так званої науки. Остання видає дозвіл на вилов, приміром, тонни риби для наукових досліджень, а в сіті потрапляє 60. Квотну тонну — науці, решту — в кишеню. Є фірми, які цілий рік на «науку» тільки й працюють! Навіть під час нересту. Тому зазвичай на базарі в Маріуполі можна купити судачків завбільшки з… долоню. По 20 гривень за кілограм. Звідки? З тралу!

І, головне, знають, хто його закидає. Жоден сейнер ДП «Ілліч-Рибак» у підметки не годиться «Вікінгу», що належить приватному підприємству «Бриз» із Бердянська. Уявляєте: океанське риболовецьке судно із стометровим тралом, якому навіть у певних місцях Світового океану забороняють вилов, прасує вздовж і впоперек невеличке Азовське море! А з «Бризом» іще двійко бізнесменів із того ж Бердянська…

Найприкріше для рибалок-іллічівців те, що лише вони займаються відтворенням рибних ресурсів в Азовському морі. Вони репродукують, інші — виловлюють…

— Ми — єдине в Україні підприємство, що виконує державну програму з відтворення російського осетра в Азовському морі, — Микола Гнатушенко вказує на Павлопольське водосховище, де вирощують мальків, і понад мільйон їх, 10—12-грамових, щороку випускають на широку воду. — Якщо так, то й кошти мусять бути бюджетні. А їх катма!

Рибництво на промисловій основі змусило Гнатушенка шукати зв’язків із наукою. Співпрацюють із Каспійським науково-дослідним інститутом рибного господарства, який розробив рибно-біологічне обгунтування для вирощування осетра. Звідти завозять і корми — передстартові, стартові і продукційні.

Одначе дорожнеча (на комбікорм витрачають близько 2,5 млн. грн.) здійняла Миколу Васильовича на ноги в пошуках вітчизняного виробника. Знайшов — у Дніпропетровській області. Щоправда, їх комбікорм за протеїновим складом, іншими поживними компонентами поки що відстає від астраханського.

Росіяни довірили іллічівцям вирощувати і бестера — делікатесну рибу, кілограм якої коштує мінімум 120 гривень. Каспійський НДІ рибного господарства поставляє за контрактом запліднену ікру за чотирма адресами: Японія, Китай, Іран та… ДП «Ілліч-Рибак». Щоби бестер набрав товарного виду, його треба леліяти три роки. На осінню партію уже зараз надходять замовлення із Москви, Петербурга, Харкова, Дніпропетровська…

А в липні, коли з проінкубованої ікри вилупиться осетрова малеча, підросте бестер, рибалки хочуть запросити на оглядини Юлію Тимошенко. Хай вона скаже: заслуговує ця справа на дер­жавну підтримку чи на голий ентузіазм?

Кадрові сіті

Із екс-головою Державного комітету рибного господарства Володимиром Волковим чарку не пив, потрійну рибальську юшку, як президент, не сьорбав. Тому ніхто нікому нічим не зобов’язаний.

Власне, Володимир Васильович як антикризовий менеджер мені імпонує. Кинь у воду — вип’є і дно осушить, признач на Євро-2012 — жили порве, але витягне! До цієї іміджевої харизми знань би та морально-етичної кришталевості! Бо одна справа — працювати у Київському державному оперному театрі, цирку, Театрі ляльок, студії Експеримен­тального театру переважно на господарських посадах, інша — керувати рибним господарством України. Вважай, заступник міністра.

Можливо, саме тому, аби усунути фахові прогалини, Волков при атестації на нову посаду «приписав», що навчається у Херсонському державному аграрному університеті? А це вже ознаки злочину, які частина 1 статті 366 Кримінального кодексу України трактує як «службове підроблення». Власне, багато чого цікавого залишилося поза увагою компетентних органів, які зобов’язані провести спеціальну перевірку висуванця на високу державну посаду.

Можливо, зробили знижку, зваживши на те, що Володимир Васильович, хай там як, практик, президент Рибогосподарської асоціації з відтворення водних живих ресурсів та селекції у рибництві «Аквакультура»? У травні 2006 року став співзасновником ТОВ «Аквасфера», яке займається промисловим виловом бичків, камбали, катрана, кефалі. Щоправда, у передовиках ця структура не фігурує: минулого року виловила лише… 312 кілограмів креветок.

Але за цим злидарським узятком крилася добре відпрацьована схема продажу промислових талонів браконьєрам і рибалкам Каланчацького району Херсонської області. За короткий проміжок часу — квітень—червень 2007 року — рибінспектори склали більше десяти адміністративних протоколів щодо протиправної діяльності «Аква­сфери». Хоча для анулювання ліцензій достатньо і двох порушень. 25 жовтня 2007 року проти посадових осіб «Ак­васфери» прокуратура Каланчацького району порушила кримінальну справу, розслідування якої триває й досі. Отже, по суті, перебуваючи під слідст­вом, Волков став… головою Держкомриб­госпу?

Певен, навіть одіозне призначення Волкова і таке ж знеславлене звільнення навряд чи попсувало імідж органів державної влади. Вони й так не глянцеві! Ну, покепкували-посміялися… Скільки «прохідних» державницьких фігур миготить перед очима! Найстраш­ніше те, що такий кадр у Держкомрибгоспі не один. За Волкова керівні пости у комітеті обійняли «бригадири» з кримінальним минулим.

Зокрема, на посаду заступника голови Держкомрибгоспу призначили Василя Коро­тецького, проти якого 2001 року прокуратура м. Євпаторії порушила кримінальну справу за частинами 2, 3 ст. 84 «Розкрадання дер­жавного чи колективного майна», ст. 148-5 «Шахрайство з фінансовими ресурсами», ч. 2 ст. 165 «Зловживання владою або службовим становищем», ст. 172 «Службове підроблення» КК України (у редакції 1960 р.). Суд кримінальну справу у частині «Шахрайство з фінансовими ресурсами» закрив у зв’язку із закінченням строків давності. За іншими епізодами слідство триває.

Олександр Бабенко, посадовець рангом нижче — начальник відділу іхтіології Головного дер­жавного оперативного управління охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства Держ­комрибгоспу, 1990 року за скоєння злісного хуліганства був засуджений до позбавлення волі строком на три роки шість місяців. А от Юрій Печеський, заступник начальника відділу аналізу інформації та обліку цього ж управління, відсидки уник. У грудні 2006 року Каланчацький районний суд Херсон­ської області засудив його за хуліганство, але… звільнили від покарання за нереабілітуючих обставин.

Такий «букет», погодьтеся, сигналізує про гнилість державного кадрового відбору. На цьому акцентували увагу і члени профільного комітету Верховної Ради. Запланувавши на 3 червня ц.р. засідання із порядком денним «Про сучасний стан та законодавче забезпечення розвитку рибної галузі України», керівництво комітету з питань аграрної політики та земельних відносин ВР за декаду попередило про це Кабмін. Сподівалися на широке обговорення наболілих проблем. Не вийшло…

28 травня прем’єр підписала розпорядження про звільнення Володимира Волкова з посади голови Держкомрибгоспу з таким формулюванням: «…у зв’язку з несумлінним виконанням своїх обов’язків — порушенням Присяги державного службовця (пункт 6 частини першої статті 30 Закону України «Про державну службу»)». Такий припис — «вовчий білет», із яким Волков уже ніколи не втрапить до чиновницької обойми.

Відкину морально-етичні складові, що, як стверджують очевидці, і стали підставою для звільнення. Вхоплюся за рятівну версію: Волков викрив корупційні схеми у ввіреній сфері, поставив заслін браконьєрству, а комусь це не сподобалося, за що і поплатився посадою. Ні, в його діях простежувалася неординарність. Приміром, меморандум про співпрацю і взаємодопомогу між Держкомрибгоспом та «Укра­їн­ським козацтвом». Та чи ефективніші за державну рибну охорону засідки на чолі з отаманами і писарчуками у плавнях або козацькі рибні дозори на яликах? У тандемі — безперечно!

Однак Володимир Васильович 20 березня ліквідував Головне державне управління охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства в АР Крим та Східно-Чорноморське державне басейнове управління. На їх базі утворилася нова структура — Кримське Азово-Чорноморське державне басейнове управління з дислокацією у Керчі. А в квітні затіває процес позапланової ліквідації такого ж управління у Києві та Київській області, загальна вартість якого вбирається у 3,5 млн. грн. бюджетних коштів. Порушуючи при цьому Кодекс законів про працю, профспілкову галузеву угоду, наражаючись на процедуру трудового спору між Федерацією профспілок України і очолюваним ним комітетом.

Водночас Волков ініціює потужну PR-кампанію, «інкубуючи» серію брошур: «Стратегія рибогосподарського розвитку», «Стратегія прориву в рибній галузі України», інші. Читаю: «На прикладі «Стратегії прориву в рибній галузі України» ми зможемо запропонувати особистісно-орієнтований ноосферокосмічний інфраструктурний підхід до розбудови сучасної функціонально-забезпечуючої структури системи підготовки і проведення Євро-2012». Без гранчака і не «в’їдеш»!

Це — своєрідний місток, бо в другій брошурі держслужбовець уже апелює безпосередньо до президента, прем’єра:

«Нами підготовлені концептуально-іміджеві матеріали, розраховані на стартову команду стратегічних іміджмейкерів у кількості біля трьохсот осіб. Завдяки їх примноженню досягатиметься «Виведення країн світової спільноти з планетарної кризи на прикладі України, а в свою чергу України з кризи на прикладі пріоритетного зміцнення інтелектуального капіталу системи підготовки та проведення Євро-2012».

Гарантую успішне розв’язання окресленого інноваційно-трансформаційного завдання на посаді Віце-прем’єр-міністра України з питань Євро-2012. Прошу призначити мене на цю посаду, зобов’язуюсь з честю виконати Вашу довіру.

З повагою, Голова Держкомриб­гос­пу України Волков В.В.».

Нав’язливий «прорив»! Причому інформаційний наступ фінансував не автор, а підпорядковані структури — Херсонське та Одеське управління охорони водних живих ресурсів, рибокол­госп «Ревхвиля», ТОВ «Бриз»… Зрозуміло, що за пошуками «трьохсот спартанців», здатних реалізувати фантасмагоричну ідею, проблеми галузі заякорилися у нейтральних водах. Чому вони виявилися нерозв’язними для Волкова та його попередників?

Фахівці запевняють: чинна законодавча база створює достатнє правове забезпечення економічного розвитку рибної галузі. Просили Концепцію розвитку рибного господарства України — нате! Верховна Рада 2000 року ухвалила. Ще через два роки прийняла Закон «Про Національ­ну програму будівництва суден рибопромислового флоту України на 2002—2010 роки». 2003-го — Закон «Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них». Наступного — ще один: «Про загальнодержавну програму розвитку рибного господарства України на період до 2010 року». На підході ще один законопроект — «Про рибне господарство та промислове рибальство».

Що ще треба? Кажуть: гроші! Нинішнього року у бюджеті закладено 13,4 млн. грн. на селекцію, 50 млн. — на оновлення риболовецького флоту. Багато це чи мало?

Пливе човен, води повен…

Колись могутня рибна флотилія України може вміститись у… калюжі. Севастопольське дер­жавне підприємство «Атлантика», «Севастопольське управління океанічного риболовства» (СУОР), Fishing Company S.A., «Сервіс» та «Укррибфлот» із загальною кількістю… 10 риболовецьких суден і 55 млн. грн. кре­диторських боргів — от і всі залишки державного сектора у сфері рибодобування. Тепер ви розумієте, що 50 млн. грн. аж ніяк не порівнянні із 300—500 млн. дол... аби відродити вітчизняний флот. Схоже на те, що ми його вже втратили.

За останні десять років український риболовецький флот скоротив вилов риби та морепродуктів удвічі (у т.ч. і на внутрішніх водоймах). І це при тому, що профільні державні програми, прийняті на початку 2000-х, передбачали, що до 2010 року вилов становитиме близько 750 тис. тонн на рік.

СДП «Атлантика» із 2002 року вважається банкрутом. 2005 року рада директорів затвердила план санації, спрямований не на посилення профільної діяльності, а на подрібнення майнового комплексу з подальшим продажем найбільш ліквідних об’єктів. І то правда: навіщо іржаві «корита» і кілька з хамсою, якщо «Атлантика» царює на майже 60 га землі? Частину територій підприємство здало в оренду комерційним структурам, частину — 5,5 га (із оформленням державних актів) — продало. При цьому примудрилося, збуваючи об’єкти нерухомості бази відпочинку «Ізумруд», обійти Міністерство аграрної політики — розпорядника цього дер­жавного майна. Цікаво й те, що з усіх претендентів до торгів допустили лише ТОВ «Мєтєкс-М», якому й дістався «Ізумруд». За ціною, удвічі нижчою за ринкову, — 9,5 млн. грн.

Тоне і СУОР, яке збанкрутувало три роки тому. Кризову фінансово-економічну ситуацію на підприємстві посилюють зловживання з боку посадовців. Зокрема, керівник СУОР, діючи всупереч державним інтересам та рішенням судових органів України, визнав на черговому засіданні Гаазького суду сумнівні борги перед французькою компанією AT «FRANSOV S.A.S.».

Держпідприємствам, обтяженим боргами, без власних обігових коштів, нічого не залишається, як здавати сейнери на ходу в оренду чи в оперативне управління іноземним компаніям. Звісно, на кабальних умовах. По-перше, чужинці майже повністю контролюють судновласників. По-друге, займаються господарською діяльністю за межами України. Спробуйте за таких умов визначити реальні обсяги виконаних робіт й облікувати улов! Єдине, чим можуть втішатися держпідприємства, так це фрахтовими ставками (750—1000 дол. на добу). А прибуток від експлуатації рідних плавзасобів залишається орендарям.

Рибалок і переробників, залежно від району ведення промислу, умовно поділяють на дві основні групи: океанічну та морську. Найбільшим «океаністом» вважають корпорацію ВАТ «Інтеррибфлот», до складу якої входять кілька дочірніх комерційних структур, що господарюють самостійно. Їхні судна прасують переважно води Центрально-Східної Атлантики. Структури корпорації ловлять рибу та морепродукти, переробляють, поставляють у гуртову та роздрібну торгівлю.

2003 року «Інтеррибфлот» викупив рибоконсервний завод «Новий» і на сьогодні є найбільшим виробником консервів з риби та морепродуктів в Україні. Торік тут запустили лінію з виробництва шпротів потужністю 700 тис. банок на місяць.

Хотів було похвалити корпорацію за підприємницький розмах, але мене вчасно осмикнули. «А чи не хитрують твої передовики? Механізм експлуатації рибодобувних суден відпрацьований так, що кошти від реалізації рибопродуктів осідають на рахунках в іноземних банках. Практично всі фінансово-господарські операції корпорація здійснює за межами України із залученням офшорних компаній. І договори складають так хвацько, що державні контролюючі органи практично не можуть фіксувати ні обсяги виконаних робіт, ні обсяги реалізованої продукції».

Звісно, у Чорноморському басейні не той розмах, що в океані. Та й у локальному середовищі проблем не менше. Із промислових видів риби у чорноморських глибинах мало що й зосталося. Камбалу знищили, осетра — теж… Ще так-сяк плодяться азовські бички, яких щороку виловлюють понад 10 тис. тонн, піленгас (6 тис. тонн), тюлька (10 тис.), хамса (до 2 тис. тонн).

Особливістю чорноморської акваторії є те, що в наших територіальних водах нерідко «пасуться» іноземні компанії. Приміром, у зимово-весняний період турки використовують потужності українських каботажних підприємств для інтенсивного вилову понад квоти цінних порід (камбали, катрана, осетрових) із подальшим продажем їх за кордоном.

А Україна ніяк не може укласти міждержавну угоду з Росією про взаємний доступ риболовецьких суден обох країн до ресурсів мігруючих косяків у Чорному та Азовському морях. Росіяни спокійнісінько хазяйнують у територіальних водах України, а нам дістатися до узбережжя Краснодарського краю зась. Хоча саме туди мігрує хамса у період путини. Українцям перепадають 5—10%, а росіянам — 90—95.

Якщо популяція цінних риб у Чорному морі різко скорочується, чому не обмежити тоннаж їх вилову винятково у (морській) економічній зоні України, вдатися, зрештою, до мораторію? Українці переб’ються без осетрових і камбали (було би сало!). І заборонити так званий науковий вилов — лазівку для безперешкодного браконьєрства.

Задля дисципліни не гріх запровадити обов’язкову сертифікацію риболовецьких підприємств. І видавати дозволи лише після того, як вони обзаведуться власним стаціонарним причалом для вивантаження улову, рибоприймальним пунктом із устаткуванням для зберігання та переробки риби згідно з вимогами чинного ветеринарного та санітарного законодавства. А служби Державного комітету ветеринарної медицини, перш ніж видати довідку, свідоцтво та сертифікат, повинні мати на руках, окрім зразків продукції, ще й документи, що засвідчують виділені квоти і звіт про їх використання.

Ці заходи почасти дадуть змогу декларувати реальні обсяги вилову, які на сьогодні приховуються. Річ у тому, що значна частина користувачів одержує мінімальну квоту на вилов основних промислових видів риби (від 100 кг до п’яти тонн на рік). Це, залежно від кількості плавзасобів, дві-три ходки в море і — суши весла! Щоби вони довше були мокрими, у промисловому журналі зумисне занижують улов. Реальний, бува, всемеро-вдесятеро перевищує фіктивну вагу.

Ви зіставте експорт із квотами! Останні багаторазово «влізають» у вивезене. Якогось року виділили квоту на 1200 тонн судака. Виловили, експортували. Полічили: у десятки разів вище квотних обсягів. І не судака, а філе. Вся риба «ліва»!

Ситуація ніколи не виправиться, якщо й надалі послуговуватимуться розцінками, зафіксованими постановою Кабміну від 6 квітня 1998 року №449 «Про затвердження порядку справляння плати за спеціальне використання рибних та інших водних живих ресурсів і нормативів плати за їх спеціальне використання». За кілограм судака — 9,4 коп., сома — 13,5, камбали калкан — 7,2, оселедця дунайського — 12,7 коп. Ціни просто «ульотні»! За мінімальної ринкової вартості 25—60 грн. за кілограм!

Готуючись до глобального потепління, купив у «Технополісі» по вул. Вершигори, 1, кондиціонер. Із доставкою, гарантійним монтажем. Звідки знав, що потрапив до супермаркету з «ульотним» сервісом? Привезли. Декаду чекаю майстрів, щоби підключили. Нехай… Не вийшло з «холодом», взимку на обігрів працюватиме. Лише б встановили…

До чого готується рибогосподарський комплекс України? До приходу нового керівника. Не встиг­ло охолонути крісло після Волкова, як у ряд вишикувалися близько 20 претендентів. Є з кого вибирати! Затесалися серед них і колишні бютівці. Наївні! Думають, Юлія Володимирівна забула їхню зраду?

Безумовно, оберуть достойного. І виголосить головний рибник країни підготовлений клерками начальницький спіч, а після нього заходиться вкотре тасувати регіональних керівників рибоохорони. Тільки у галузі, за великим рахунком, так нічого і не зміниться. І від цього безсилля хочеться вити білугою!