«СКАЗ СКАЖЕНИМ — НЕ ЗАГРОЗА»?

Начуєшся, начитаєшся, набачишся… Сказився б оцей «коров’ячий сказ»! Та ще й вітієватою назвою нарекли цю холеру — губчастоподібна енцефалопатія, а коротше — ГЕ. Так от, оце ГЕ нині стриножило всю Західну Європу, дісталося Оману, Канади і Фолклендських островів.

Знайшли цю заразу в поголів’ї великої рогатої худоби, яке споживало м’ясо-кісткове борошно, завезене з Англії. Фахівці ж стверджують, що на ГЕ хворіє і «доморощена» худоба, і навіть та, у чийому раціоні немає білкових продуктів тваринного походження. І не лише ВРХ, а й вівці. А через м’ясопродукти людина «підхоплює» невиліковну хворобу Крейцфельда-Якоба, фінал якої фатальний — втрата розуму і смерть. Ні, краще бути вегетаріанцем. М’ясу — бій! Хоча Великий піст вже й закінчується...

Ультиматум небезпідставний. Бо у північного сусіда — Росії не все спокійно. Хоч Олексій Гордєєв, віце-прем’єр РФ, міністр сільського господарства, Михайло Кравчук, головний державний ветеринарний інспектор РФ, керівник департаменту ветеринарії Мінсільгоспу, і налаштовані оптимістично, є й інші факти: до Москви надходить м’ясо з інших країн, зокрема з Німеччини. А від Білокам’яної до нас — руки забагато.

Власне, йдеться не лише про ветеринарно-медичний заслін «коров’ячому сказові». Ми достеменно не відаємо, що коїться на власній території. На початку лютого Петро Вербицький, голова Державного департаменту ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики, запевнив, що у цьому відношенні Україна — безпечна зона. Я тричі постукав по дереву, стільки ж сплюнув через ліве плече — не допомогло.

Якось по радіо почув «убивче» повідомлення про вияв «коров’ячого сказу» на Закарпатті — і начеб скотину годували трансгенною соєю?! Сумніваюся, що в багатому на натуральну пашу Закарпатті перевагу надають саме заморському модифікованому продуктові. Та й чи він крайній у цій катавасії? Соя «гонить» молоко, а в горян — найнижча продуктивність дійного стада в Україні: 1095 кілограмів на корову. Менше всіх закарпатці заготовили і кормів: 11,2 центнера кормових одиниць на голову.

Слід також розрізняти суто «коров’ячий» і звичайний сказ. Збудником останнього є скажені собаки й червоні лисиці, популяція яких останнім часом викликає тривогу. Порівняно з 1997 роком кількість таких випадків зросла більш як утричі. Лисяче сімейство перевищило всі допустимі норми: за прийнятної дислокації 0,5—1,0 особини на тисячу гектарів угідь маємо 2,1, а в деяких районах 4—5 голів. А за катастрофічного зменшення поголів’я великої рогатої худоби вже лисиці шукають, об кого погострити зуби. Вакцинація ж диких звірів стримується через брак відповідних медпрепаратів.

І все ж таки для категоричного «Зась «коров’ячому сказові!» поки що оптимізму малувато. Так, заборона на імпорт яловичини з десяти «енцефалопатійних» країн, обмеження на ввезення продукції тваринництва з 39 країн — важливий запобіжний засіб. Табу наклали на молочну і спермопродукцію. Одне слово, ветеринарна служба встановлює жорсткий контроль над живими тваринами, сировиною і готовою продукцією. До цього кроку її підштовхнуло січневе доручення Президента Леоніда Кучми розробити систему заходів щодо запобігання, діагностики і ліквідації захворювань худоби на енцефалопатію. У березні цільову програму прийняв уряд. Звісно, вона потребуватиме коштів, і чималих. Функціонування лише одного спеціалізованого діагностичного центру обійдеться десь у 800 тис. грн. А їх передбачено відкрити у чотирьох містах: Києві, Львові, Харкові й Одесі. Скількома гривнями розщедриться на цю «сказію-оказію» наш уряд — невідомо. А міністри фінансів країн ЄС вирішили додатково виділити на цей рік 971 млн. євро для боротьби з поширенням «коров’ячого сказу». Причому обійшлося без додаткових внесків країн-учасниць.

Дещо заспокійливий факт: порівняно з 1999 роком імпорт тваринницької продукції скоротився майже на 50%. Україна удесятеро більше експортує тваринницької продукції, але ж імпортує із 40 країн. За твердженням учених, інкубаційний період ГЕ може тривати понад десять років. А що і якої якості Україна завозила звідусіль у попередні роки і складувала у морозильниках? Питання?! Тим більше, що енцефалопатійні збудники надто стійкі. Вони «руйнуються» лише при термічній обробці за температури 139 градусів і триатмосферному тискові. А яких саме тварин (чи не ГЕносних?) завозили з Німеччини, Нідерландів для поліпшення українського стада, до того, як обидві оголосили неблагополучними? Саме ці тварини повинні стати особливо «цінною» фактурою для ретельних досліджень. Радує й те, що ймовірний носій губчастої енцефалопатії — м’ясо-кісткове борошно в Україні з 1988 року великій рогатій худобі не згодовують. Щоправда, це не означає, що ветсанзаводи, які переробляють тваринницьку сировину на борошно для свиней і птиці, витримують відповідні технологічні режими. Їх порушення — наслідок амортизаційного зносу устаткування, фінансового зашморгу. Знаходяться спритники, котрі до рибного борошна домішують... кісткове, що посилює «сказову» небезпеку.

У цій ситуації доводиться сподіватися лише на професійний вишкіл фахівців ветеринарної медицини. Починаючи з 1999 року, в Україні проводять діагностику на губчастоподібну енцефалопатію. Провадять гістологічні дослідження кожної «імпортної» тварини у разі загибелі чи забою, а також тих тварин, у яких хвороба супроводжувалася клінічними ознаками розладу нервової системи. У 2000 році таких досліджень здійснили 145. Проте «препараціями» охоплені не всі області. Діагностика стримується не кваліфікацією фахівців, а відсутністю препаратів, тест-систем.

Торік кілька груп у рамках французько-українського співробітництва стажувалися у державних структурах ветеринарної служби Франції, яку вважають найкращою у Європі. Тамтешня система епізоотичного нагляду та контролю — найдосконаліша, дає змогу діагностувати й відстежувати кожен випадок енцефалопатії ВРХ, скрепі овець, проводити комплекс відповідних заходів. Але ж нашого ветеринарного інспектора, хай навіть навченого по-французьки боротися з ГЕ, не поставиш біля кожного стовпа! Прикордонного, звісно. Ми не убезпечені від проникнення цієї хвороби, оскільки подекуди наш кордон ще дірявий, а контрабандне ввезення харчових продуктів, зокрема яловичини, аж ніяк не цементує наше здоров’я.

Крамольна думка: чи вигідний Україні «сказовий бум» з економічної точки зору? З огляду на те, що наша яловичина практично екологічно чиста за рахунок натуральних кормів, ми могли б експортувати її до Європи. Українська яловичина користувалася б попитом навіть попри те, що перепуджені ГЕ європейці зменшили споживання яловичини на 27%. Було б що везти…

Зменшення поголів’я ВРХ за десятиріччя на 10 млн. голів і нинішній регрес галузі змушує лишень прицмокувати. Від втраченої вигоди. Якщо 1994 року Україна експортувала м’яса (з урахуванням живих тварин) на 229,5 млн. доларів, то 2000 — лише на 164 млн. Нині кожна голова ВРХ, охоплена офіційною звітністю, оцінюється майже в тих же розмірах, що й винагорода за затримання особливо небезпечного злочинця. Звісно, перепис худоби в усіх формах господарств України набагато важливіший, аніж населення. Але суто арифметичний облік, «поголівна» фіксація без профілактичного щеплення, комплексного ветеринарного обстеження й обслуговування — це жахливий примітив. Такий підхід не сприяє виявлянню не те що первинних проявів жахаючого ГЕ, а й решти більш як 130 небезпечних заразних хвороб, у тому числі спільних для тварин і людей. Хоча торік провакциновано проти сибірки 13,3 млн. голів тварин усіх видів, вже за перші місяці зареєстровано 11 неблагополучних пунктів із 75 хворими тваринами.

Проблемою залишається неконтрольований вимушений забій худоби, який часто здійснюється без відома і дозволу фахівців ветеринарної медицини. Приміром, торік із 72,9 тис. голів ВРХ лаборанти перевірили лише 43 тис. туш — 58,9%, із 52,6 тис. свиней анатомували 24 тис. — 45,6%. Отже, решту м’яса реалізували без ветсанекспертного догляду.

Загальнодержавні програми «знешкодження» хронічних інфекцій — лейкозу, туберкульозу і лептоспірозу — з усього, функціонуватимуть ще довго. Лептоспірозна ситуація не поліпшується через брак вакцини власного виробництва. Туберкульозний барометр вказує на «сонячно»: торік 103 «вогнища» оздоровлено. На сьогодні 11 регіонів можуть виставити на в’їзді таблички «Зона, вільна від туберкульозу». Із 2,5 млн. забитих голів худоби туберкульозом було вражено 2,6 тис., тобто на тисячу голів — один випадок.

Найбільше непокоїть фахівців птахівнича галузь. З одного боку, хвороб як таких начеб і немає. Але благополуччя домагаються масовою вакцинацією. Сьогодні більшість господарств замість профілактики двох хвороб здійснюють щеплення проти всіх, до всього, у більшості випадків ще живими вакцинами, часто — гарячих штамів, які не мають повного наукового обгрунтування щодо свого застосування. Слід також врахувати, що птахівництво змінило прописку: нині у суспільному секторі утримується 25 млн. голів, а приватному — 98 млн. Відтак м’ясні племптахорадгоспи припинили діяльність, зменшили оберти і господарства яєчного напрямку.

Неправда, ніби Україна голіруч бореться з епізоотією. На наших теренах функціонують 292 підприємства, що мають ліцензії і випускають в асортименті 407 (зареєстровано 678) одиниць найменувань продукції для ветмедицини і тваринництва (ветпрепарати і кормові добавки). Якби виробники розширили номенклатуру, то потіснили б 732 імпортні препарати. Тоді б на ринку ліків на вітчизняні припадало не 52%, а значно більше. Але для цього потрібно технічно переоснастити біофабрики, майже мільйон гривень вкласти в нове устаткування, створити лабораторію молекулярної біології.

Епізоотичний стан в Україні розглядався на колегії департаменту ветеринарної медицини у Міністерстві аграрної політики. Під час перерви один з ветеринарних «полковників» у добротному однострої, спостерігаючи у вікно за протестантами на Хрещатику, сказонув: «Цим скаженим сказ — не загроза». Він учитувався у гасло над наметовим містечком, транскрибуючи його по-своєму...