Сільське господарство України в умовах СОТ: очікування виробників й аналітичні передбачення

Як показали липневі події у Верховній Раді, чи не найбільші застереження у зв’язку із вступом України до СОТ виникають щодо можливих наслідків цього кроку для аграрного сектора та агропродовольчих ринків України. Протягом 2003—2005 років наслідки зміни торговельних режимів для експортерів, ризики для внутрішнього ринку взагалі, а також зміна рівня підтримки середніх і великих сільськогосподарських виробників всебічно обговорювалися в політичних і економічних колах, аналізувалися в наукових публікаціях. А от можливий вплив на життя сільського населення, яке виробляє в останні роки понад 60% валової сільгосппродукції, практично залишається поза увагою.

Аби розсунути рамки традиційних підходів до СОТівської проблематики, ми розширили поле аналізу, дослідивши, як вплинуло приєднання до СОТ на аграрну сферу країн Центральної та Східної Європи, що набули членства у цій організації протягом перехідного періоду, а також узагальнивши очікування сільськогосподарських виробників і управлінців, відповідальних за впровадження заходів аграрної політики на місцевому рівні. Ці спеціалісти сприймають інформацію про норми й правила СОТ крізь призму реальної ситуації і конкретних проблем сільського господарства і сільської місцевості, тому їхні судження, незважаючи на суб’єктивний характер, є важливим джерелом даних для аналітиків.

Аналізуючи очікування сільгоспвиробників та управлінців, ми використали дані соціологічного дослідження, яке було проведено громадською організацією «Інститут сільського розвитку», створеною в рамках Програми підвищення рівня життя сільського населення в Україні, фінансується міністерством Великої Британії у справах міжнародного розвитку.

Опитування проводилося протягом березня-квітня 2005 року у Київській, Донецькій, Одеській і Луганській областях. Воно охопило 800 респондентів, серед яких — 400 виробників сільськогосподарської продукції (керівники або головні спеціалісти сільгосппідприємств і фермери) і 400 представників органів влади та місцевого самоврядування (до цієї групи увійшли начальники або спеціалісти обласних та районних управлінь сільського господарства; голови або спеціалісти обласних та районних рад; голови сільських рад; керівники або спеціалісти дорадчих служб).

Дослідження виявило істотну відмінність у рівнях поінформованості сільськогосподарських товаровиробників і представників управлінських структур. Обізнаність першої групи значно нижча: 17% керівників сільгосппідприємств та фермерів зовсім не мають інформації про СОТ (рис. 1).

Лише 13% респондентів вважають себе достатньо або досконало поінформованими щодо СОТ. Переважна частина опитаних знайомі із правилами СОТ у загальних рисах або приблизно. Це означає, що узагальнені уявлення сільгоспвиробників та управлінців у жодному разі не можуть використовуватися як експертні висновки щодо можливих наслідків вступу до СОТ для сільського господарства України. Вони можуть бути лише додатковим джерелом інформації під час аналізу об’єктивних чинників.

Результати соціологічного дослідження підтвердили, що існує прямий зв’язок між рівнем обізнаності і позитивним ставленням до вступу України до цієї організації. Серед сільськогосподарських товаровиробників менше прихильників вступу України до СОТ, ніж серед представників владних структур. Загалом же кількість прихильників вступу до СОТ серед обох груп респондентів є більшою, ніж кількість противників (рис. 2.).

Проте поглиблений аналіз цих результатів не дає підстав для однозначних висновків, адже половина прихильників вступу України до СОТ вважають, що поспішати з цим кроком не треба. Виявилися і регіональні розбіжності. Найменше підтримують вступ України до СОТ у Донецькій області — 18% проти 30-34% в інших областях, де проходило опитування.

Дослідження наслідків вступу до СОТ для сільських домогосподарств було б необачно зводити до аналізу впливу торговельної лібералізації на їхні доходи та умови життя. Адже, з одного боку, сільські домогосподарства є виробниками сільськогосподарської продукції не тільки для власного споживання, а й на продаж, а з іншого — від конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств в умовах торговельної лібералізації залежатиме зайнятість сільського населення і оплата праці.

Соціологічне дослідження показало, що село не в захваті від ідеї приєднання України до СОТ. Негативні очікування тут незначно переважають позитивні. 22% опитаних оптимістично оцінюють вплив норм і правил СОТ на сільське населення, натомість 27% очікують погіршення ситуації. Чверть респондентів вважають, що наслідки будуть частково позитивними і частково негативними, а 8% — невідчутними для селян.

Найбільші негативні очікування люди цілком виправдано пов’язують із зниженням можливостей реалізації продукції особистих селянських господарств (59% опитаних). Дрібнотоварним виробникам важко буде виживати в нових конкурентних умовах. Чинником ризику для них є не тільки їхня низька конкурентоспроможність, а і висока вартість впровадження міжнародних санітарних і фітосанітарних стандартів, що може стати серйозною перешкодою для розширення експорту сільськогосподарської продукції.

Негативні очікування респондентів пов’язані також із скороченням чисельності робочих місць (53% респондентів) і зниженням оплати праці в сільгосппідприємствах (43%) внаслідок зниження обсягів виробництва і погіршення фінансового стану підприємств. Хоча тут слід зауважити, що стійка тенденція до скорочення робочих місць існує вже зараз, незалежно від перспектив вступу до СОТ.

Що стосується оптимістичних очікувань, то найбільші з них пов’язані із впливом членства у Світовій організації торгівлі на бізнес-середовище. 45% опитаних вважають, що в таких умовах розширяться можливості започаткування власного бізнесу у сільській місцевості. Ці очікування є цілком виправданими, адже СОТ сприятиме створенню ринкових інституцій в аграрній сфері, що, у свою чергу, сприятиме виходу сільського господарства із кризової ситуації і диверсифікації доходів сільського населення. 40% респондентів сподіваються на збільшення пільг та дотацій для особистих селянських господарств, 36% — на поліпшення умов життя в результаті підтримки сільської місцевості. Ці очікування пов’язані із розширенням фінансування аграрної сфери з держбюджету через заходи «зеленої скриньки» СОТ.

Нагадаємо, що до «зеленої скриньки» належать заходи, які не спрямовані на підтримку обсягів виробництва та цін виробників, а отже, не порушують принципів справедливої конкуренції. Державні витрати в межах «зеленої скриньки» можуть здійснюватись на підтримку наукових досліджень, підготовку і підвищення кваліфікації кадрів, інформаційно-консультаційне обслуговування; на фінансування ветеринарних і фітосанітарних заходів, контроль за безпекою продуктів харчування; вдосконалення інфраструктури (будівництво шляхів, електромереж, меліоративних споруд); поліпшення землекористування; сприяння структурній перебудові сільськогосподарського виробництва тощо.

Держава, що є членом СОТ, має право фінансувати заходи «зеленої скриньки» в будь-якому обсязі залежно від можливостей свого бюджету. Якщо з цієї точки зору поглянути на держбюджет-05, то витрати, які можна кваліфікувати як фінансування заходів «зеленої скриньки» СОТ, заплановані на рівні 1,19 млрд. грн. (з урахуванням витрат на земельну реформу і на наукові розробки в Українській академії аграрних наук). У відносних показниках заходи «зеленої скриньки» цьогоріч становлять 34% загальної суми державної підтримки сільського господарства коштами державного бюджету. У попередніх, 2003 і 2004 роках, їх питома вага сягала відповідно 19 і 25%.

Таким чином, в Україні існує тенденція до зростання частки заходів «зеленої скриньки» у структурі державної підтримки аграрної сфери ще до набуття членства у СОТ. Як показує досвід інших країн з перехідною економікою — членів СОТ, ця тенденція посилюватиметься після приєднання країни до цієї впливової міжнародної організації.

Зокрема, у Чехії, Польщі, Словенії протягом перехідного періоду частка заходів «зеленої скриньки» поступово зростала і протягом 1996—1998 років почала переважати у структурі підтримки сільського господарства. За даними Секретаріату СОТ, 1998 року частка «зеленої скриньки» у бюджеті державної підтримки Чеської Республіки сягала 86,2%, Польщі — 73,8, Словенії — 60,8%. Тенденція до зростання підтримки сільського господарства заходами «зеленої скриньки» характерна і для розвинених країн. Зокрема, за даними Секретаріату СОТ, з 1995 по 2001 рік витрати на «зелену скриньку» збільшилися у країнах ЄС на 56%, у США — на 26, Австралії — на 53%.

У ході соціологічного дослідження респондентів попросили також оцінити наслідки торговельної лібералізації для сільськогосподарських підприємств і фермерських господарств. Відповідаючи на це запитання, лише 24% респондентів зазначили, що очікують позитивних наслідків (2% — надзвичайно позитивних, 11 — позитивних і так само 11 — переважно позитивних). Негативні очікування дещо сильніші: 5% опитаних очікують вкрай негативних наслідків, 11 — негативних і 15% — переважно негативних. Майже чверть (24%) вважають, що наслідки для сільськогосподарських товаровиробників будуть частково позитивними, а частково негативними, 4% — що сільськогосподарські виробники не відчують на собі вплив СОТ.

Загалом більше половини сільськогосподарських товаровиробників і спеціалістів органів управління не підтримують думку, яку часто можна зустріти у засобах масової інформації, про те, що «сільське господарство України приречене на занепад після вступу до СОТ». Як показало дослідження, з цією тезою згодні 21% і частково згодні — 22% респондентів.

Негативні очікування селян від участі України у системі світової торгівлі пов’язані насамперед із перспективою зниження конкурентоспроможності вітчизняної продукції на внутрішньому ринку. Проте під час дослідження з’ясувалося, що майже половина опитаних через непоінформованість не пов’язують ці можливі негативні зміни із зниженням рівня імпортних тарифів. Тоді як цей чинник має дуже важливе значення. Як відомо, в ході переговорного процесу Україна погодилася знизити середній тариф на продукцію сільського господарства і харчової промисловості з 30% на початку періоду впровадження тарифних скорочень (2001 рік) до 12,53% наприкінці періоду (2005 р.). І саме з цими зобов’язаннями пов’язані прогнози щодо втрати частини внутрішнього ринку вітчизняними товаровиробниками внаслідок їхньої низької конкурентоспроможності.

Втім, незважаючи на нерозуміння причинно-наслідкових зв’язків, респонденти роблять слушні висновки. 70% опитаних вважають, що відбудеться зниження конкурентоспроможності вітчизняної продукції на внутрішньому ринку, 55% очікують зниження виробництва в сільськогосподарських підприємствах внаслідок втрати частини внутрішнього ринку.

Неоднозначними виявилися й інші результати дослідження. Так, лише 29% респондентів очікують значного або незначного зниження рівня державної підтримки сільськогосподарських підприємств, натомість 35% вважають, що такого зниження не відбудеться. І це, будьмо відверті, доволі несподіваний показник на тлі постійної стурбованості керівництва аграрного сектора обмеженням дозволеного рівня підтримки галузі в умовах СОТ.

Без додаткових досліджень ми не можемо встановити, який із трьох чинників спричинив такий низький рівень стурбованості рядових аграрників і керівників середньої ланки — чи то низька поінформованість щодо правил гри для сільського господарства в умовах СОТ; чи то постійне інформування про хід переговорного процесу, яке дало змогу зробити висновок про неістотність СОТівских обмежень, чи нинішня неефективна система державної підтримки. Тому ситуація потребує докладнішого аналізу.

Слід зауважити, що узгодження з країнами—членами Робочої групи із вступу України до СОТ дозволених обсягів державної підтримки сільського господарства заходами «жовтої скриньки» СОТ стали найбільш проблемним питанням переговорів. Україна домовляється про сукупний рівень підтримки (щорічну суму усіх її видів, на які поширюються зобов’язання зі скорочення) в розмірі 1,14 млрд. дол., виходячи із трирічного базового періоду — 1994—1996 років. Проте дехто з членів Робочої групи наполягає на іншому базовому періоді. Зокрема, якщо для розрахунку буде взято період 1997—1999 років, то сукупний розмір підтримки галузі значно скоротиться.

Це питання є досить болісним, адже майже всі заходи державної підтримки українського сільського господарства, завдяки яким галузь розвивалась протягом останніх п’яти років (зокрема, запровадження часткової компенсації сільгоспвиробникам за рахунок держбюджету облікової ставки за користування кредитами; доплати з держбюджету за здачу продукції відповідної якості; списання господарствам державних боргів) належать саме до «жовтої скриньки» СОТ, тобто найімовірніше підлягатимуть певному скороченню.

Утім, загальна вартість запланованих заходів «жовтої скриньки» у державному бюджеті 2005 року становить майже 2,28 млрд. грн., тобто є значно нижчою за суму дозволеної підтримки, що її обстоює делегація України на переговорах. Це дозволяє зробити висновок про те, що навіть після вступу до СОТ проблема обмежень підтримки сільського господарства у найближчі роки в Україні не постане.

Серед учасників агропродовольчого ринку вигоди і ризики від лібералізації торговельних режимів розподіляться нерівномірно. Аналіз об’єктивних чинників і суб’єктивних оцінок респондентів показує, що найбільші вигоди отримають експортери сільськогосподарської продукції, а найменші — особисті селянські господарства та фермери.

Це підтверджують і результати опитування. Основні вигоди від вступу до СОТ респонденти пов’язують із розширенням експорту продукції з України (55% опитаних) і, зокрема, експорту сільськогосподарської продукції (41%).

Участь у СОТ стратегічно вигідна Україні як державі із значним експортним потенціалом у сільському господарстві. Лібералізація режиму доступу вітчизняних експортерів до зовнішніх ринків стане чинником прискорення структурних реформ в аграрному секторі, що у кінцевому рахунку сприятиме зростанню конкурентоспроможності національних виробників.

Ще один аспект членства у СОТ пов’язаний з угодою про санітарні і фітосанітарні заходи. Періодичні фітосанітарні скандали серйозно ускладнюють роботу українських експортерів сільськогосподарської продукції на зовнішніх ринках. Найбільшого резонансу набули скандали в Канаді і Франції у 2003 році із забороною вивантаження української фуражної пшениці, внаслідок чого виникло упереджене ставлення до українського зерна й на інших ринках збуту. Певне послаблення напруженості для українських експортерів має відбутися після вступу країни до СОТ. Члени цієї організації визнають санітарні і фітосанітарні норми інших членів як еквівалентні (навіть якщо вони відрізняються від власних) у тому випадку, якщо експортер демонструє імпортерові, що його заходи досягають належного рівня санітарного або фітосанітарного захисту.

Таким чином, навіть побіжний аналіз переваг і ризиків для сільського господарства від участі України в СОТ дає змогу сформулювати напрями державної політики, здатні знизити ризики, нейтралізувати можливі негативні наслідки і прискорити реалізацію переваг від лібералізації торговельних режимів. Йдеться, зокрема, про сприяння експорту з метою розширення зовнішніх ринків збуту; стимулювання внутрішнього попиту на продовольство; підвищення конкурентоспроможності національних виробників за рахунок поліпшення якості і безпеки продукції шляхом впровадження міжнародних стандартів якості.

Далеко не на останньому місці в цьому перелікові заходів мали б також бути реструктуризація збиткових сільськогосподарських підприємств, ефективне державне регулювання аграрних ринків, розвиток обслуговуючої і збутової кооперації дрібних товаровиробників та формування для них ринкової інфраструктури.

З огляду на проблеми села, більшість із цих заходів потребує нагального впровадження незалежно від того, вступить Україна до СОТ уже цього року чи ні.