СІЛЬСЬКА ЕКОНОМІКА: РОБОТА НАД ПОМИЛКАМИ

Нинішнього року вже вкотре можна переконатися, яку дорогу ціну за невдачі та прорахунки в сільському господарстві змушене платити все наше суспільство. Відчутний удар по гаманцях городян у вигляді подорожчання хліба і низки інших продуктів масового споживання — це лише видима частина айсберга. Значно більша небезпека таїться в тому, що недобір зерна, насіннєвого матеріалу та дефіцит коштів, який створився внаслідок цього, цілком можуть негативно позначитися на майбутньому врожаї. Перетворивши тим самим тимчасові труднощі, котрі непросто, але можна пережити, на хронічну хворобу найважливішої галузі, чиє лікування зажадає великих витрат часу та коштів. Якими будуть наслідки лиха? Це з’ясується вже нинішньої осені.

Кіровоградщина — один із тих регіонів, де зернові негаразди проявилися з особливою гостротою. Тут перед нинішнім невдалим хліборобським сезоном два роки поспіль збирали рекордну кількість зерна. Ціни на печений хліб в області були одними з найнижчих у країні. І відразу внаслідок загибелі озимих і недобору інших ранніх зернових культур ці досягнення звелися нанівець. Власні запаси зерна, особливо озимої пшениці, виявилися мізерними, а найдешевший печений хліб стає найдорожчим...

Схему фінансування змінювали на ходу

У минулі роки на Кіровоградщині, як і в інших регіонах, діяла звична схема поповнення фінансів і оборотних коштів. Не обтяжені надміром коштів сільгосппідприємства і фермери, купуючи пальне, техніку та матеріали, так-сяк дотягували до жнив ранніх зернових культур. Із тим, щоб отримані за реалізацію зерна кошти відразу витратити на поповнення ресурсів, призначених для збирання пізніх культур, підйому зябу, сівби озимих. Особливість нинішнього сезону в тому, що ця роками напрацьована схема була безнадійно порушена. Сільгосптоваровиробники вклали кошти, включаючи кредитні, у вирощування озимих і ранніх зернових культур, а очікуваної віддачі внаслідок неврожаю не отримали. Отже, продовжувати роботи багатьом господарствам просто не було за що. Дефіцит коштів погіршувався ще й тим, що, по-перше, багато сільгосппідприємств залишилися без власного насіння і змушені були брати їх у держави або терміново закуповувати за багаторазово зрослими цінами, по-друге, за давньою традицією, перед початком осінніх робіт підскочили ціни на пальне.

Ситуація здавалася безвихідною. Але те, що не виходило в минулі, сприятливі роки, вдалося здійснити в екстремальних умовах нинішнього сезону. Значною мірою було узгоджено дії центру та регіонів. Заступник голови головного управління сільського господарства і продовольства облдержадміністрації Сергій Нарійчук давав інтерв’ю «ДТ» уже коли було ясно, що ситуацію на осінніх полях вдалося переломити, а хід сільгоспробіт — ввести в нормальне русло. Озимі культури, які займають в області 374 тис. га, в основному добре зійшли, до холодів устигли зміцнитися. Підготовлено і необхідний заділ на весну — оранку зябу на кінець жовтня проведено на 700 тис. га (85% від прогнозу). Одне слово, ситуація на полях була не гіршою, ніж минулого сезону, а за рядом позицій — навіть кращою.

Як компенсувалися втрати

У землеробстві завжди є місце для маневру. Інша річ, що ця особливість галузі не завжди використовується повною мірою. Втративши левову частку валового збору зерна (озимини і ранніх зернових в області зібрали усього близько 500 тис. тонн замість звичних 2—2,5 млн.), сільгоспвиробники пішли на різке збільшення площ таких культур, які могли компенсувати понесені втрати. Роль таких компенсаторів, і дуже непогано, виконали зернова кукурудза та соняшник.

Перша з названих культур зайняла площі в 159 тис. гектарів, що в кілька разів більше від звичайного. Розрахунок на те, що саме кукурудза здатна поправити зерновий баланс і значною мірою заповнити фінансові втрати, понесені на озимому полі, виявився вірним. За середньої врожайності в 36 центнерів із гектара валовий збір зерна кукурудзи становив в області близько 450 тис. тонн, що можна порівняти із озимими і ранніми зерновими культурами, зібраними нинішнього несприятливого року.

У низці сільгосппідприємств і цілих районів результати значно вищі за середні. У Добровеличківському районі, де серйозно зайнялися насінництвом, врожайність зернової кукурудзи становила 50 центнерів із гектара. Більш як по 40 центнерів кукурудзяного зерна з гектара зібрали сільгосппідприємства Вільшанського, Компаніївського, Гайворонського районів. Можливо, врахувавши уроки цього сезону, селяни критично переосмислять структуру зернових культур, не будуть «зациклюватися» на озимій пшениці, ставлячи в залежність від морозної зими, льодяної шкірки й інших «сюрпризів» всю економіку підприємств.

Другою сільгоспкультурою, що зіграла в екстремальних умовах роль палички-стукалочки, став соняшник. Ризикуючи родючістю грунтів, в області довели його посіви до 361 тис. га, що, не зайво зазначити, удвічі перевищило науково обгрунтовану норму розміщення сільгоспкультур у сівозміні. Деяким виправданням для більшості товаровиробників може послужити лише той факт, що віддача площ виявилася значно вищою, аніж зазвичай. У середньому в області цієї олійної культури зібрано з гектара більш як 15 центнерів, а в Ульянівському районі цей показник сягнув 20 центнерів, у Гайворонському, Голованівському, Вільшанському — більш як 17. Валовий збір соняшнику становив в області 540 тис. тонн, що, разом із зерновою кукурудзою створило передумови для компенсації товаровиробникам значної частини втрат. Але ці передумови могли перетворитися на реальні кошти лише за однієї умови: необхідна відповідна цінова політика.

Адже на нашому неусталеному ринку як повелося? Ціни на сільгосппродукцію залишаються стабільними, а пальне не дорожчає лише коли стан посівів нічого хорошого не обіцяє і селяни просто не в змозі видати додатковий навар заготівникам. Але досить проявитися гарним видам на врожай, як ціни на пальне різко зростають, а на вирощену продукцію падають. За такою нехитрою схемою кіровоградські селяни, котрі виростили торік і позаторік рекордні врожаї зерна, продали його за безцінь, а за пальне, витрачене на збирання врожаю, платили на 25—30% більше від звичайного. Якщо хтось і став багатшим, то тільки не сільгоспвиробники. У всякому разі, вони не змогли створити великі запаси продовольчого та насіннєвого зерна, матеріальних засобів на випадок лиха, яке, на жаль, трапилося нинішнього сезону.

Ціни і врожай

Втішно, що урок не виявився марним. Значне зростання обсягів пізніх культур на Кіровоградщині саме по собі не могло поправити фінансовий стан сільгосппідприємств, якби центр не потурбувався, по-перше, утримати закупівельні ціни на пізні культури, попри досить пристойний врожай на досить високому рівні. По-друге, захистити селян від цінового свавілля торговців пальним, по-третє — матеріально стимулювати сівбу озимини під врожай наступного року.

Вчасно проведені закупівлі зерна в держзапас сприяли тому, що закупівельна ціна фуражного ячменя в регіоні перевищила 500 гривень за тонну. Ціна на зерно кукурудзи на місцевій біржі на початку жнив, коли сільгоспвиробники навипередки кинулися продавати продукцію і дістати кошти для осінньої сівби, становила 400 грн. за тонну. Але після централізованих держзакупівель за вищими тарифами ціни зросли в півтора разу і становили 620—625 грн. за тонну. Про глибину цінових зрушень на користь сільгоспвиробників можна судити за таким прикладом. Цієї осені за тонну кукурудзяного зерна селяни одержували від заготівників більшу суму, аніж торік — за дві тонни продовольчої пшениці.

Попри різке зростання площі посіву соняшників і цілком пристойну врожайність олійної культури, закупівельні ціни на насіння в цьому сезоні якщо і впали, то незначно. А на Кіровоградщині вони навіть підвищилися — за рахунок добре розвиненої переробної промисловості і сприятливої для селян політики місцевих переробників. Лише ЗАТ «Кіровоградолія» уклала договори з місцевими сільгосппідприємствами про закупівлю 150 тис. тонн насіння соняшників, при цьому за тонну продукції платить 1100 гривень. Пристойна закупівельна ціна, установлена цим підприємством, суттєво впливає на загальну ситуацію. На перших торгах місцевої біржі партія соняшнику була реалізована по 871 грн. за тонну. Надалі, у міру нарощування закупівель «Кіровоградолії» за вищими цінами, ціни зросли до 919 грн. за тонну.

Але навіть пристойні закупівельні ціни не гарантують доходності сільгоспвиробництва, якщо дорожчає пальне. До початку осінніх сільгоспробіт ціни на дизпаливо зросли на кілька десятків відсотків і зашкалювали далеко за 2 тис. грн. за тонну. Але ...знову-таки спрацювала урядова схема пільгового продажу, за якою селяни закуповували дизпаливо за спеціальним графіком й у заздалегідь визначених фірм за фіксованою ціною — не дорожче 1800 грн. за тонну.

Таким чином, заощаджені, а також отримані за рахунок високих закупівельних цін на пізні культури кошти пішли на фінансування завершального циклу сільгоспробіт, підготування до нового врожаю. При цьому ефективно спрацював ще один задум центру, занепокоєного складною ситуацією з осінньою сівбою. Глибина розчарування хліборобів після невдачі з озимими і та обставина, що в ряді районів області сіяти озимину довелося в суху землю, природно, сприяли зацікавленості селян у тому, щоб займати більші площі озимої пшениці. І тут дуже доречним виявилося те, що Кабміном було виділено кошти сільгоспвиробникам для часткової компенсації витрат на сівбу озимих культур. Місцеві фахівці підрахували, що в умовах області в розрахунку на зайнятий озиминою гектар сума компенсації становить приблизно 43 грн. Таким чином оплачуються не всі площі, а лише ті, сівбу на яких проведено в оптимальні строки, із внесенням добрив, дотриманням технологічних норм.

В області вже працюють робочі групи з обстеження сходів озимини, складання відповідних актів, які стануть основою для доплат. При цьому думка фахівців однозначна: стимул спрацював, провалу осінньої сівби вдалося уникнути. У багатьох господарствах ризикнули покласти насіння в сухий грунт і, судячи з усього, не прогадали, оскільки дощі все ж пройшли і з’явилися сходи. А з ними — і надії на майбутній врожай.

Торгівля: на біржі і «втемну»

На тлі складних процесів на хлібному ринку природним було очікувати на місцевому рівні і певних зрушень щодо забезпечення відкритості, прозорості угод, торгових операцій із сільгосппродукцією.

Але в гарячу пору заготівель на кіровоградській біржі АПК, як і в колишні часи, панувало затишшя. Генеральний директор Леонід Крамаренко відверто повідомив, що торгові угоди на біржі одиничні. Її працівники в основному зайняті тим, що реєструють хід торгових процесів, які відбуваються поза стінами закладу, фіксують рух сільгосппродукції за межі області. Переважна ж більшість угод укладається в тиші службових кабінетів: керівники сільгосппідприємств якщо і зв’язуються з біржею, то лише для того, щоб дізнатися, як складаються ціни на ту чи іншу продукцію.

Пам’ятається, після явних прорахунків із торгівлею зерном врожаю 2002 року, коли сільгосппідприємства області збували його поза біржею і за ціною, що виявилася майже найнижчою в країні, було прийнято спеціальну обласну програму, що передбачала, зокрема, розвиток біржової торгівлі як противаги непрозорому обороту зерна й іншої сільгосппродукції, створення районних торгових домів... Думка Леоніда Крамаренка однозначна: для виконання цієї програми нічого не зроблено. Ринок зерна і всієї сільгосппродукції в області залишається таким же непрозорим, як і раніше. Особливо непокоїть те, що торгівлею зерном, соняшником займаються ділки, котрі представляють самі себе, а аж ніяк не люди, які отримали повноваження безпосередньо від виробників.

— Жодної такої уповноваженої особи, — резюмує співрозмовник, — на біржі не помічено...