СІЛЛЮ... БЕЗ ХЛІБА ЗУСТРІЧАВ УКРАЇНСЬКИЙ ПАВІЛЬЙОН ВІДВІДУВАЧІВ «ЗЕЛЕНОГО ТИЖНЯ» У БЕРЛІНІ

Узимку, коли в німецьких фермерів меншало клопотів, їхні довгополі пальта мигтіли у Берліні. Сюди вони з’їжджалися на традиційні конференції: поспілкуватися, поміряти кухлями пиво. Наприкінці 1900-х років кмітливі промисловці по сусідству із зібранням селян розклали своє «манаття»: сільськогосподарський інвентар, посуд. І вже перші торги пройшли жваво, а наступного року продавців та покупців істотно побільшало.1926 року вони спільно провели під дахом залу на Кайзердам представницьку виставку, назву якій — «Зелений тиждень» — придумали журналісти. І хоча на ній справді домінувала зелень, відвідувачі стовбичили перед іншим експонатом — чотириметровим металевим монстром, що символізував усезростаючу механізацію сільського господарства. То був стосильний універсальний колісний трактор.

Ще через десять років виставка надбала емблему, незмінну й донині: автор Вільгельм Холтер зобразив на зеленому тлі стилізоване спіле колосся. Одначе розродитися йому перешкодило неблагополуччя. Два роки поспіль — 1938-го і наступного — «Зелений тиждень» не проводили через загрозливий епідеміологічний стан. Але найдовшу перерву в життєписі ярмарку спричинила війна. І треба було мати велику громадянську мужність, аби, попри розруху, голод, блокаду Берліна, 1948 року відродити вже призабуту сільськогосподарську виставку.

Її міжнародний вимір почався з 1951-го, коли, потіснивши німців, підприємливий нідерландець подивував публіку пірамідами апетитних овочів. Своє зачудування побаченим висловив і канцлер Конрад Аденауер. Відтоді з кожним роком зарубіжних експонентів щораз більшало, і 1961 року із 669 компаній чи не половина була з-за кордону. Майже 50 країн світу регулярно демонстрували під час «Зеленого тижня» власні досягнення у сфері сільського господарства, садівництва та продовольства.

Берлінська стіна — остання перешкода в історії Міжнародного аграрного форуму. З її падінням сюди потяглися країни Центральної та Східної Європи. 1991 року на виставці організували перший об’єднаний німецький національний показ досягнень в аграрній сфері, на якому п’ять нових федеральних земель довели, що здатні працювати не гірше, ніж західнонімецькі колеги.

Десять днів, що струсонули аграрний світ

Кожен рік на Міжнародній агровиставці відзначається якоюсь родзинкою: чи то демонстраційними стендами «Зелені гроші», «Відновлювальна енергія», чи то концептуальними дискусіями на форумі з питань сільськогосподарської політики Схід—Захід, чи то яскравими, тематичними конференціями.

Цьогорічний, 69-й за ліком, «Зелений тиждень» проходив за сто днів до реальних входин десятьох нових членів до Євросоюзу. Тому навіть аграрні оглядини наштовхували на думку, що інтеграційні процеси, механізми та інституції — це не орнамент політичної сфери в Європі, а її основна субстанція. Реалії нового обличчя Європи.

Щодо спільного для 25 членів ЄС аграрного простору, то контури його визначені, а ось власне площина потребує вправного орача, гострого рала і... коштів. Саме довкола аграрного бюджету ЄС точаться серйозні суперечки. На деяких із них, виступаючи на офіційному відкритті «Зеленого тижня», акцентував увагу Франц Фішлер, член Європейської комісії з розвитку сільського господарства і села:

— Хоч би там хто і що говорив, аграрна політика докорінно змінилася. На початку 90-х домінували фіксовані гарантовані ціни на зерно, сьогодні ж їх визначає ринок. Тоді у морозильниках було зарезервовано мільйон тонн м’яса, нині склади порожні. Якщо раніше для фермера існувало 30 різних премій-дотацій, то сьогодні — одна-єдина. 15 років тому частка аграрних витрат становила дві третини бюджету ЄС, нині — лише 45%. Тоді левову пайку всіх витрат в аграрній сфері «з’їдали» експортні компенсації, які заважали торгівлі, спотворювали її. Сьогодні вони скоротилися на 70%.

Якщо ще кілька років тому екологічне землеробство видавалося таким собі екзотом, то зараз фінансово заохочувана біологічно чиста сільськогосподарська продукція завойовує дедалі ширший сегмент ринку. Отже, можна з упевненістю говорити про зелену еволюцію у сфері аграрної політики. За результатами недавнього опитування, 91% населення ЄС вважає основним завданням спільної аграрної політики заходи із забезпечення безпеки продуктів харчування, 89% висловилися за охорону довкілля. Ми нарешті зрозуміли, що не можемо господарювати всупереч вимогам природи, на шкоду здоров’ю людей і тварин.

2003 рік увійшов в історію як рік аграрних реформ, а 2004-й стане роком їх реалізації. Важливо донести до свідомості селян, у чому полягає суть фінансового сприяння, які можливості відкриваються перед національними та регіональними рівнями аграрної економіки. Але не слід плутати яблуко з грушею. Зрозуміло, що скорочення прямих видатків безпосередньо зачепить інтереси сільських виробників. Тому помилково стверджувати, що останні рішення у сфері аграрної політики — остаточні і безповоротні.

Ще одна животрепетна для Європи тема: якою бути політиці розвитку сільських територій після 2006 року? Конференція у Зальцбурзі сформулювала чітке бачення: вона повинна бути спрощеною, комфортабельнішою для користувачів. Я виступатиму за те, щоб у майбутньому функціонував один-єдиний фонд сільського розвитку, з якого фінансуватимуть усі заходи на рівні ЄС. Звісно, з цього питання передбачаються дебати, а вони, зрозуміло, стосуються фінансів. Усе упиратиметься у дві проблеми. Перша: скільки ми викладемо за Європу? І друга: скільки коштує для нас якість життя, що її забезпечує нам селянство?

Роки жирування скінчилися, настали пісні часи. Шість керівників урядів вимагають, аби ми обмежилися на ці цілі одним-двома відсотками валового доходу ЄС. І водночас вважають, що Євросоюз повинен розщедритися, аби допомогти новим членам піднятися до рівня добробуту решти, посилити співпрацю з питань внутрішньої безпеки, захисту зовнішніх кордонів... Коротше кажучи, більше Європи за менші кошти. Але ще не народився фокусник, який зміг би виконати такий трюк. Тоді як публічні витрати країн—членів ЄС останніми роками постійно зростали, витрати на сільське господарство зменшувалися. 1993 року аграрний сектор споживав 0,61% валового внутрішнього продукту ЄС, нині — 0,43. А 2013 року радітимемо, якщо на аграрний сектор витрачатиметься 0,33%.

Звичайно, аграрний бюджет ЄС можна скоротити, а то й узагалі анулювати. Але до чого це призведе? Єдиний розділ політики Євросоюзу, який справді здійснюється спільними європейськими зусиллями, ляже на плечі бюджетів країн—членів ЄС. І народяться 25 конкуруючих національних аграрних розділів, котрі зруйнують внутрішній ринок зі всіма негативними наслідками для сільського господарства. Отже, я — не прихильник формальних дебатів щодо бюджету.

Поки що аграрії-єесівці — старожили й новачки — скрути з фінансами не відчувають. Євросоюз виділив 7,3 млрд. дол. на розвиток АПК своїх нових членів, причому Польща як найбільша країна одержить 3,7. Фінансові ін’єкції буде спрямовано на те, щоби модернізувати й реструктурувати сільське господарство, аби воно відповідало стандартам ЄС. Це — у майбутньому. Але й на «Зеленому тижні» 2004 року виставкові експозиції «новохрещених» разюче контрастували з доробком країн першої та другої хвилі — претендентами на вступ до Євросоюзу.

Якщо ж абстрагуватися від політики й аналітики, то під дахом модернового Міжнародного конгрес-центру (ICC Berlin) на 114 тис. кв. метрів упродовж десяти днів, 16—25 січня, панувала справжня райська ідилія. Однак і цього часу замало для докладного ознайомлення із 1600 експонентами з 56 країн світу. Власне, кожен відвідувач знаходив те, чого прагнула його душа. Я спершу усамітнився у «Селянській фермі пригод»: наче перенесений шматочок німецької глибинки зі всією інфраструктурою. Якщо не вірите, що перед вами колоситься стигле поле пшениці, можете взяти серп, зжати і на току, по-дідівськи, ціпом обмолотити. Відвіяти, на ручних жорнах змолоти, замісити і — в піч! Не вабить архаїка — рушайте до модернізованої оселі з набором усіх новинок: мікрохвильовою піччю, посудомийним агрегатом, мікрокліматом... Так само господиня може вибрати спосіб доїння корів: автоматизоване чи ручне. Затужили за міхами? Зазирніть до кузні, допоможіть ковалю викувати підкову на щастя. Власне, на площі понад 4 тис. кв. метрів експонувалася як історична, так і прогресивна селянська й харчова економіка Німеччини.

Вразили оригінальністю і трохи «загальмовані» фіни. Від кількох різновидів саун, — звісно, з найнеймовірнішим «фаршем» — навіть серце не тенькнуло. А ось плавальний басейн, заповнений водою, але у... вертикальному положенні, це, знаєте, і захлинутися можна. Ще один різновид відпочинку, пов’язаний із водним царством, — рибальство. Якщо ви в захопленні уже споряджаєте вудку чи спінінг, — облиште: тут не місце для поплавків та блешень. Рибу ви можете придбати у норвезькому павільйоні, а в «Полюванні та рибальстві» лишень потренуватися, ознайомитися з історичними рибальськими пристосуваннями і пройти комп’ютерне тестування з улюбленої тематики. А вже від того, наскільки успішно пройдете випробування, залежатиме апетит у рибно-мисливському ресторані.

Коли вже зайшло про кілокалорії і джоулі, то на «Зеленому тижні» проблем із їх поновленням просто не існувало. Серед національних кухонь вирізнялася німецька і вперше — російська з рестораном «Самовар». Ми, семеро російськомовних журналістів з-поміж 40 франко- та англомовних з усього світу, хоч і скучили за слов’янським харчем, не стали подовжувати чергу й націлилися на обплутану рибацькими ятерами експозицію Волгоградської області у надії поласувати рибацькою юшкою. І не помилилися. А коли до неї ще й презентували пляшку горілки «Мамаїв Курган-43 рік», потепліло не лише на душі. Тим більше що з «писак» не взяли ні євро, ні рублів, ні гривень за курсом... А з Вологди навіть привезли сулію самогону, вигнаного із пшениці. 30 грамів на пробу — за так, більше — за євро...

Усього цього відцуралася спеціальна експозиція Федерального міністерства захисту прав споживачів, продовольства і сільського господарства, оскільки присвячено її було темі «Здорове харчування — розумний споживач». Мені неодноразово доводилося чути цей вислів на берлінських вулицях, у магазинах та ресторанах: уряд і громадськість стурбовані ожирінням нації, наступом цукрового діабету.

Товариство «чистих» тарілок

Німці аж ніяк не послідовники заклику юного Володі Ульянова (Леніна) вилизувати до блиску тарілки. Вони переймаються проблемою «ми є те, що їмо», а простіше — якої якості харч подають за сервірованими столами. Близько ста експонентів — удвічі більше, порівняно з минулим роком, — в інформативній, повчальній, жартівливій формі презентували на «Зеленому тижні» розмаїття біопродуктів, які дедалі більше місця займають у споживчому кошику арійців. Аспекти здорової, збалансованої і безпечної їжі стали наріжними у діяльності Міністерства захисту прав споживачів, продовольства і сільського господарства ФРН, яке очолює Ренате Кюнаст.

До призначення 12 січня 2001 року керівником відомства пані Ренате була головою федерального правління партії «Союз 90/Зелені», за часів червоно-зеленого коаліційного уряду у Берліні — голова фракції партії у Берлінській палаті депутатів. Ренате — не єдина жінка на найвищому аграрному посту: її колежанки очолюють аналогічні відомства у Швеції, Данії, Великобританії та США. Вважає, що завдяки цілеспрямованості жінки домагаються кращих результатів на державних посадах. При ній Федеральне міністерство було реформоване, у ньому створено незалежну наукову інстанцію — Федеральний інститут оцінки ризику, засновано Федеральну службу захисту споживачів та безпеки продуктів харчування. Через її зайнятість на розлоге інтерв’ю годі було й сподіватися, і ми спілкувалися уривками, у перервах під час офіційного обіду, влаштованого Міністерством закордонних справ ФРН та організаторами міжнародної виставки «Зелений тиждень».

— Пані Ренате, як кажуть, мені б ваші проблеми... Україна бореться за високі надої, намолоти, а Німеччина — за чистоту продуктів харчування. Навіть у назві очолюваного вами відомства «сільське господарство» на останньому місці, а на першому — «захист прав споживачів». Що змусило змінити вектор?

— Протягом 2002 року сфера продовольства пережила глибоку кризу, спричинену вмістом нітрофену у кормах, а відтак і в продуктах харчування. Ми змушені були внести поправки до закону про харчові продукти і предмети першої необхідності. Згідно з ними, виробник харчової продукції має обов’язково і терміново повідомити відповідальному за моніторинг відомству, навіть якщо він лише припускає чи сумнівається, що збутий продукт харчування не відповідає вимогам захисту здоров’я. Відтак адміністративні органи одразу можуть зреагувати до виникнення конкретної загрози — це окрім заходів, яких вживають безпосередньо на підприємстві.

Нас тривожать не лише збої у виробничому ланцюжку. Харчування — чи не найважливіша тема нашого суспільства, від нього залежать шанси на майбутнє, передусім молодого покоління. І саме воно страждає на старечий діабет, хронічні захворювання, що вкорочують життя і дуже дорого обходяться суспільству. Кожна п’ята дитина і кожен третій підліток у Німеччині мають зайву вагу, причому немалу. Ожиріння не повинно стати ознакою достатку і браку знань. Небезпека саме в цьому й полягає. Ми вдаємося до широкого просвітництва, а, виявляється, люди не відають найпростішого: як виробляються продукти харчування, що з них готують? Щиро кажучи, єдині знавці у цій справі — селянки.

Ми приділяємо велику увагу школам із подовженим днем та шкільним закладам, у яких діти перебувають весь день, аби вони харчувалися як слід. Наприклад, програма Федерального уряду обсягом 4 млрд. євро спрямована на переустаткування кухонь та їдалень. Нині мільйон дітей віком понад три роки, котрі перебувають у 25 тис. дитячих дошкільних закладів, харчуються під наглядом обслуговуючого персоналу. Але вже незабаром треба буде готувати 5 млн. обідів на день! Ось вам і тривале партнерство селян та педагогів.

— Чи ширшає сегмент екологічного землеробства? Є попит на його продукцію?

— Зусилля Федерального уряду Німеччини, спрямовані на подальший розвиток чинних на всій території ЄС положень про екологічне землеробство, збурили дискусії у країнах—членах Євросоюзу. У липні 2002 року бундестаг прийняв національний закон про екологічне землеробство. На початку вересня 2001-го громадськість радо сприйняла новий державний біознак — знак якості для продукції екологічного землеробства. У січні 2003 року понад 700 виробників оголосили про використання цього знаку для маркування понад 14 тис. найменувань продуктів.

— А як щодо реєстрації, маркування і контролю за генетично модифікованими харчовими продуктами, кормами?

— У нас два шляхи. Перший: геннозмінені організми домінуватимуть у повсякденному раціоні. Другий: забезпечити таке ведення землеробства у майбутньому, за якого генній інженерії просто не буде місця. Досі ГМ-продукти безперешкодно потрапляли на наші столи, і ми навіть не знали, що споживаємо. Півтора року тому ми прийняли рішення про обов’язкове маркування, яке набирає чинності з 1 квітня. Буквально днями Федеральний кабінет документально засвідчив, що суворо каратиме тих, хто уникатиме цієї операції. Поки що залишається відкритим питання порогової межі ГМ-насіння. Після того, як старі засади ми вщент розкритикували, комісія мусить подати нові пропозиції.

Як на мене, обов’язковість маркування дає споживачам можливість і право вибирати. Відтепер ви вирішуватимете, що має лежати на вашій тарілці. Німеччина першою у світі врегулювала ці питання.

«Вийшли женці в поле жати, та забули серпи взяти»

Можна вибачити огріхи Казахстану і Гвінеї-Бісау — новачкам на «Зеленому тижні», а ось Україні, яка вдев’яте тирлується у Берліні, — ніяк. Щоразу виїзд за кордон скидається на затяжний стрибок... без парашута. Торік ми на день запізнилися з офіційним відкриттям павільйону, позаяк авто з експонатами чотири дні простояли на митниці. Спершу — на нашій, затим — польській... Нинішнього року поїздка української делегації на «Зелений тиждень» узагалі була під загрозою зриву. Якби не втручання прем’єра і його розчерк «провести на високому рівні...» Але керівний вензель — це ще не гроші. Корпорації «Украгропромбіржа», на яку покладено організацію виставки, вдалося нашкребти з регіонів мільйон гривень, а до бюджетних 700 тис. не дотяглася.

Та бракує не лише коштів, а передусім державницького підходу до проведення міжнародних аграрних презентацій. Вони — не рівня традиційним «Агро» у Чубинському під Києвом. Звичайно, нашвидкуруч зробити за 15 днів те, до чого інші готуються місяцями, — справа, гідна аграрних Оскарів. Але якщо й надалі Україна з таким «сумлінням» продовжуватиме проламувати вікно в Європу, то шлях до ЄС видасться довгим і звивистим.

Незрозуміло, чому Олексій Гордєєв, віце-прем’єр, міністр сільського господарства Російської Федерації, викроїв час відвідати Берлін, детально ознайомитися з експозицією земляків, а нашим віце-прем’єрові Івану Кириленку та міністрові аграрної політики Віктору Слауті часу забракнуло? Чим українці гірші за північних сусідів? Власне, кілька років тому ми давали фору росіянам, а сьогодні вони обігнали нас: РФ стала найбільшим іноземним учасником ярмарки. Її павільйон розмістився на 4,5 тис. кв. метрів, проти наших 1,2.

Разом із моїми колегами оглядини українського павільйону почали з «гарячої точки» — генделика, в якому дичавіли столи без відвідувачів і нудьгувала кельнерка. За «наперсток» горілки (30 грамів) мусиш заплатити один євро.

— Скільки коштує 750-грамова пляшка?

— 40 євро.

— А скільки ж «наперстків» уміщується в пляшці? Лічила?

— 35.

— Отже, пляшка повинна коштувати 35 євро?! А звідки ж іще п’ять євро «набігло»?

— А за власне пляшку, за розмитнення.

Пити перехотілося умент. Вирішили скуштувати українських страв у ресторані швидкого харчування. Всілися навпроти вікна роздачі за столиком №13. Офіціантку чекали... 45 хвилин. Замовили мінеральну воду, солянку і фарширований болгарський перець. Принесли воду. Не «Миргородську» і не «Яготинську», а німецьку «Spree Quell». Відсутність «автентичної» мінералки нам пояснили митними труднощами. До подачі першої страви кухарі готувалися стільки ж, скільки ми до прийняття замовлення. З другою стравою стався конфуз: «фарширований болгарський перець» виявився зовсім не тим, ким його заявили у меню, а сортом Ротунда, схожим на бочечку. Саме його болгарська журналістка Пєнка навідріз відмовилася ідентифікувати з рідним овочем.

Але найголовніший «пересіл» нашого столування полягав у відсутності... хліба. Не принесли його й після кількох нагадувань. Колеги співчутливо глянули на мене: розуміємо, проблемно в Україні з хлібом... І витягли припасені про всяк випадок німецькі пшеничні булочки шріппе.

Ми полишали українську «хату» мовчки, так і не дочекавшись офіціантки для остаточного розрахунку. Хоча кожен на «з’їдену» суму міг би у закладі середньої руки замовити чималу порцію тушкованого м’яса молодого ягняти в червоному вині з овочами, квасолею із Кенії, смаженою картоплею, салатом та ще й пивом на додачу. Або смажену червону рибу у медово-гірчичному соусі з картоплею і тим-таки пивом.

А український павільйон продовжував функціонувати. Із повпредами у вікнах-амбразурах, котрі без знання німецької й англійської вираховували, як прожити у Берліні без добових до 25 січня. Меткі «комерсанти» вже обмізковували, за скільки продати короваї, спечені для Івана Кириленка і Президента (не виключали прибуття й Леоніда Даниловича). Торги точилися навколо суми сто євро за кожен...

P.S. До Києва повертався через Відень. Попутником виявився кримчанин, який брав участь у міжнародному туристичному форумі у столиці Австрії. В літаку він найперше замовив склянку віскі і залпом випив. «Від щастя?» — поцікавився в «експонента». «З горя! Щоразу, перебуваючи за кордоном, позичаю очі в Сірка. Соромно за нас... Ось і цього разу. Приїхали, розклалися.... Сусіди-українці з інших регіонів застелили столи буклетами і чкурнули оглядати історичні місця. А я мусив відбуватися за всіх».

Невже така «системність» викривляє дзеркало, а не обличчя?!