«Сепаратна» трапеза

Губернатори-розкольники, котрі дедалі глибше вбивають «межові» кілки на ввірених вотчинах, штовхнули і мене на сепаратистську слизоту. Щоправда, мої дії не такі загрозливі і руйнівні, як харківського чи луганського керівника, оскільки мають цілком мирний характер. Просто я вдався до товарно-продовольчого бойкоту. Навідріз відмовився навіть на дурничку пити горілку «Олімп» і «Хлібний дар», увів табу на пиво «Сармат», цукерки фабрик АВК і «Київ-Конті», олію і майонез «Славолії»... Поміняв навіть холодильник «Норд» на Zanussi. Тільки через те, що за цими компаніями стоїть донецький капітал. До мого «чорного списку» потрапили харківські виробники, луганські...

Довжелезний перелік «заборонних» товарів аж ніяк не збіднив щоденний раціон. Слава Богу, Центральна і Західна Україна виробляє достатньо наїдків і напоїв. А от «самостійникам» майбутньої Південно-Східної автономної республіки — навряд чи вистачить власного провіанту, аби просидіти за муром бодай кілька місяців.

Сподіваюся, перш ніж проголосити автономію, застрільники запаслися пайками. Хоча би з тих коштів, що надходять у регіони з центрального бюджету. Так, Луганська область одержує дотації у розмірі 87,7 млн. грн., Харківська — 30,5, Миколаївська — 30,9, Одеська — 20,6 млн. грн. Якщо донеччани вважають себе «годувальниками всієї України», то можуть залишити на власні потреби 14,7 млн. грн., які перераховують до держбюджету, а запоріжці — 3,8. Не збідніємо! Але тоді й гірники навряд чи зможуть розраховувати на майже мільярд держбюджетних гривень цільового фінансування на функціонування вугільної промисловості.

Мене ж, аграрія, цікавить: чи самодостатній аграрний потенціал «республіки у республіці»? Якщо простіше: зі скількома кілокалоріями вступають «відмежовані» у самостійне життя? Чи вистачить їх не лише на агітаційні демарші, а й на трудові будні? Тішить, що на териконах ростуть сади, колосяться зернові, пасеться худоба. Рай! Але, за великим рахунком, гордитися аграрними набутками східнякам не доводиться.

Почну із рослинництва. Цьогорічний урожай зернових у згадуваних регіонах видався на славу, тому з найпершим продуктом, переконаний, перебоїв не буде. Гірше з другим хлібом... За Висоцьким, «картошку все мы уважаем, если с сальцом ее намять». На Харківщині цю культуру не надто шанують, тому за три роки площі під нею скоротилися із 97,8 тис. гектарів до 84,2, а валовий збір зменшився на 2 млн. центнерів. На стільки ж упало виробництво картоплі і на Донеччині. Натомість луганчани навіть при меншій посівній площі зуміли майже вдвічі перевершити показник 2001 року. Відтак губернатор Олександр Єфремов разом із земляками зможе споживати картоплю і смажену, і «у кожушках», і під кільку, і під осетрові...

Сутужніше з цукром. По суті, одна лише Харківщина зможе забезпечувати ним потреби «побратимів» по розколу цілісності України. За умови, якщо самій вистачить... Бо за три роки площі під цукровими буряками зменшилися майже наполовину: із 80,7 тис. гектарів до 48,1. Крим узагалі не знає, як культивувати цю технічну культуру. Мізерні площі — 3 тис. гектарів у Донецькій області і 1,5 — у Луганській — не роблять погоди на цукровому ринку «федератів». Не втомлюватиму вас цифрами про валовий збір гречки, якої також щороку меншає, стрибай у неї чи ні, а також проса і віники з нього...

Занепадає у Донецькій, Луганській та Харківській областях і тваринництво. Приміром, сільгосппідприємства останньої надоїли нинішнього року 169 тис. тонн молока — 84,5% проти минулого періоду, Луганської — 94,8, Донецької — 90,6, а АР Крим — 71,7%, що є найнижчим показником в Україні. Перспективи підвищити продуктивність корів також ефемерні, бо поголів’я дійного стада катастрофічно скорочується. Цей показник проти минулого року становить 91,2% у Луганській області і 68,7 — у Криму. Більше того, політичні процеси перекинулися й на іншу сферу — молоковиробництво. Комбінати, керівники яких були довіреними особами Януковича на президентських виборах, простоюють через відмову виробників здавати їм сировину. Запитую: що питимете, браття і сестри? Крім горілки... Правильно: ситуацію врятує сухе молоко!

Кепські справи і з тваринним білком — м’ясом. АР Крим, за статистикою, революційними темпами дорізає залишки худоби і птиці, вийшовши в лідери по реалізації на забій — 110,9%. А ті, кому вже нічого здавати на бойню, пасуть задніх: Донецька область — 88,9%, Харківська — 92,5. Невдовзі у «республіці» почнуться перебої і зі свининою. З огляду на національні особливості харчування населення Кримського півострова, можливо, це й не пече. Але сам факт скочування зі 141,8 тис. голів до 97,4 (68,7% проти минулого року) свідчить про аж надто негативні тенденції у тваринництві краю. А як зі свинарством в україно-російській Слобожанщині? 71,8%! Донеччині? 81,8%! Луганській області? 71,2%! Про яке сало бодай у три пальці завтовшки можна говорити?!

Єдиний сектор, де запальні розкольники домоглися більш-менш відчутних успіхів, — виробництво національної «зброї»: яєць. Харківський губернатор Євген Кушнарьов справді може клястися на жовтках у вірності Віктору Януковичу, бо регіон за несучістю увійшов до трійки лідерів: 109,3%. Колиска екс-губернатора — Донеччина — дещо відстала (102,2%), зате випередила луганчан (там — 100,8%).

Зрозуміло одне: забарикадувавшись бетонними блоками чи насипним валом, керівництво «федератів» з часом зіткнеться з перебоями продовольства. Рано чи пізно доведеться виступити у ролі хлопчика з простягнутою рукою. У кого будуть канючити — у недавньої рідні чи ближчої Росії? Присутність на всеукраїнському з’їзді народних депутатів і депутатів усіх рівнів у Сєверодонецьку московського мера Юрія Лужкова мала переконати поборників автономії, що старший брат підтримує їх не лише політично, а й, за потреби, ладен допомогти матеріально. Принаймні продовольством. Згоден помінятися з епатажним Лужковим картузами, аби він помудрішав.

Передусім Південно-Східна автономія потребуватиме м’ясомолочних продуктів. Власне, того, від чого Росія сама імпортозалежна. Другий рік у РФ діють квоти на ввезення м’ясної сировини. Виступаючи у Сєверодонецьку, Лужков жодним словом не обмовився про столичні продовольчі проблеми. А варто було б! Сьогодні м’ясний ринок Москви оцінюють майже у 1,1 млн. тонн на рік. І лише п’ята частина цього обсягу — російська продукція, решта — імпортна.

Не вділить Лужков і молока. Донедавна Москва практично нічого не виробляла сама — лише купувала, переробляла і споживала. Відколи московське керівництво почало вкладати щороку майже мільярд рублів безпосередньо у сільгоспвиробництво, Білокам’яна сама продукує близько 60% картоплі та овочів.

На російському молочному ринкові склалася парадоксальна ситуація: за стійкої тенденції до зменшення поголів’я і дефіциту первинної сировини виробництво молочної продукції зростає. Це означає, що в останній уміст власне молока стає дедалі меншим, а от високотехнологічних біологічних добавок більшає: модифікованих крохмалів, сухого порошку, емульгаторів. Відтак скорочується і виробництво вершкового масла: із 850 тис. тонн у 1991 році РФ скотилася до 230 тис. торік.

Ще одна причина зменшення частки російського масла на внутрішньому ринкові — зростаючий імпорт. Зарубіжне вершкове масло відвоювало доволі-таки значний сегмент — 40% товарних пропозицій на ринку. Перевагу імпортному продуктові надають як промислові споживачі, так і роздрібна торгівля: він технологічний, стійкий при розморожуванні і подальшому нагріванні, тривалому терміні зберігання, на належному рівні гігієна виробництва закордонного масла та екологічна чистота кормів.

Майже 70% імпортного масла надходить до Росії у моноліті і лише 30 — фасоване. Російським виробникам вигідне саме таке співвідношення, бо частину ввезеного масла 82-процентної жирності вони перетоплюють на «селянське» і з рослинними добавками, заполоняючи ринок сурогатами. Частка України у російському «вершковому» імпорті — 11%. Причому північні сусіди 80% масла 72,5-процентної жирності одержують саме від нас.

Чи високий експорт російського масла? Мізерний: трохи більше 2%. Серед споживачів традиційно лідирує Казахстан — майже 80% експортних поставок. Окрім цього є ще один різновид експорту, так званий із Росії до Росії: масло відправляють до російських підприємств та організацій за кордоном (посольства, теплоходи і т.ін.).

Тому ватажкам «автономії» навряд чи варто сподіватися на щедру продовольчу «руку Москви»: своїх за вуха не відтягнеш...

Можна довго зіставляти-хизуватися: хто чим багатий, у кого чого більше. Простіше — зібратися докупи, застелити скатертиною загальнонаціональний стіл, заставити його всілякими наїдками, напоями і трапезувати до упаду. Без горе-політиків, котрі живуть за принципом: війна війною, а обід — за розкладом. Невже нам до смаку «сепаратні» страви?