Селянський бренд із нальотом корупції

Поділитися
Винахідливості чиновників і комерсантів, котрі вибрали як об’єкт наживи аграрний сектор, немає меж...

Винахідливості чиновників і комерсантів, котрі вибрали як об’єкт наживи аграрний сектор, немає меж. Чого тільки не вигадають ділки, аби безплатно відкушувати від загального земельного пирога. У хід іде створення липових фермерських господарств, таких самих садових товариств, а останнім часом — і особистих селянських господарств (ОСГ), теж несправжніх.

Парадокс: сіл, як і селян, стає дедалі менше, а сільських господарств — дедалі більше. І з’являються вони не в глибинці, а обступають міста, вишиковуються уздовж автотрас, займають лісові площі. Однак ринок сільгосппродуктів не багатшає. Маємо справу з «наварюванням» на державних ресурсах особистих капіталів.

Одні торгують морквою, інші — землею

Громаді села Гнідин Бориспільського району пощастило. Після розпаювання земель КСП «Вишеньківське» в її розпорядженні опинилися не лише великі масиви орної землі, а й чималі площі сіножатей, пасовищ у заплаві Дніпра. До реформи гнідинці на невеличких городах вирощували і реалізовували на столичних ринках обсяги овочів і фруктів, молока і м’яса, порівнянні з віддачею великого сільгосппідприємства.

Здавалося б, отримавши у розпорядження земельні паї, необмежені можливості заготовлювати корми у заплаві Дніпра, селяни примножать свій внесок у постачання столиці продуктами. Та продовольчого буму не вийшло. Сталося з точністю до навпаки. Колись потужний потік продуктів харчування, що надходив із села, висихає. Попри те, що в Гнідині останнім часом з’явилося чимало фермерських господарств, садових товариств.

Справа в тому, що тут, як і в ряді інших сіл, що прилягають до столиці, дедалі більше торгують не тим, що росте на землі, а... самою землею. Питається: для чого потрібні всі ці новотвори — від ОСГ до садових товариств, якщо їхні господарі не займаються виробництвом продуктів харчування? Відповідь проста: щоб, як фіговим листком, прикривати процес спекуляції землею.

Активісти Бориспільської районної громадської організації «Комітет захисту земель» вирішили з’ясувати: для кого і як створюються ОСГ? Не все вдалося взнати, але навіть із непов­них даних вражаюча вийшла картина. Тільки за останні три роки «для веден­ня особистого селянського господарства» сільрада виділила десятки гектарів землі, здебільшого — «варягам». Виявилося, що рішенням сесії Гнідинської сільради 0,88 і 0,40 гектара відповідно для ведення особистого селянського господарства одержали зареєстровані у Києві та Львові Дмитро К. і Ми­рос­лава Ш. Список жителів міст, котрі прагнуть відзначитися на ниві виробництва сільгосппродукції в Гнідині, вийшов довгий.

Місцева влада себе теж не скривдила. Вже згаданому Комітету захисту земель удалося зібрати документи, які свідчать, що ряду депутатів і праців­никам сільради земельні наділи виділено з порушеннями законодавст­ва. Особливо відзначився, вважає голова правління комітету Валентина Стрілько, голова сільради Олександр Ла­зарен­ко. Розпорядженням Бориспільської райдержадміністрації від 03.09.2004 року площа виділеного йому земельного паю становить 2,34 гек­тара. Рішен­нями сесії Гнідинської сільської ради йому виділено для ведення особистого селянського господарства і для будів­ництва ще 0,646 гектара. А з урахуванням землі, виділеної матері і дружині Лазаренка (а також зміни її цільового призначення), сім’я голови Гнідинської сільради «зарезервувала» близько шести гектарів. З таким чималеньким наділом — хіба до контролю керівнику місцевої влади за рухом землі, її цільовим використанням? Йому саме час відкривати контору з торгівлі землею.

Розступіться, селяни, номенклатура йде!

У Мархалівці Васильківського району ситуація зовсім інша. Хоча розташоване село неподалік столиці, поблизу автотраси Київ—Одеса, однак із землею туго. Усього територія сільради займає 830 гектарів, із них 431 — розміщено безпосередньо у межах населеного пункту. Тут якщо і дістається комусь додаткова ділянка, то площею не більш як 15 соток.

Люди розуміють, що розкошувати не можна. Навколо села — ліс, «зелений пояс» столиці. Але те, що розуміють селяни, виявляється, невтямки чиновникам. «Нагорі» вирішили, що мархалівці настільки багаті землею, що нічого страшного, якщо від скромних запасів відірвати кілька десятків гектарів лісу. Про здійснену угоду місцевій владі не повідомили. У селі про неї дізналися лише тоді, коли нові власники ділянок вирішили їх перепродати.

Проте цього разу у махінаторів не «зрослося». Діючи узгоджено, місцева влада й сільська громада дали жорст­ку відсіч сваволі. Акції протесту, розголос, звернення до суду вплинули на ситуацію, і корупційний бліцкриг дав збій, перетворився на затяжні судові розгляди, з непередбачуваними результатами. Поки що громада стоїть на своєму: землю «на сторону» не віддамо!

Нетиповий, треба сказати, випадок. Операції із захоплення десятків, сотень гектарів лісів навколо Києва приблизно одночасно пройшли так, що голки не підточиш. І знову створені в заповідних лісах «особисті селянські господарства» займаються чим завгодно, тільки не виробництвом продовольства. А докладно зупиняємося на подіях у Мархалівці тому, що вони оголили деталі корупційної схеми, яка зараз використовується найчастіше.

Отже, за розпорядженням голови Васильківської райдержадміністрації 21 громадянин, серед яких — зареєстровані не тільки у Василькові, а й в інших регіонах країни, одержали акти на право приватної власності на землю. Цільове призначення виділених ділянок визначалося чітко: «для ведення особистого селянського господарства». Але після одержання «подарунка» більшість новоспечених селян поспішили «розселянитися», продавши ділянки.

Шляхом операцій «купівлі-продажу» ділянки укрупнювалися. Якщо врахувати їхню ринкову вартість, то продавці віддали їх вкрай дешево, отримавши за гектар лісу скромні шестизначні суми в гривнях. Що свідчить: статисти свою роль виконали і, задовольнившись відкупними, зникли. Із 21 власника залишилося троє, у руках кожного з них виявилося приблизно по сім гектарів лісу.

Нові власники подали до Мархалівської сільради заяви, в яких висловили прохання дозволити їм приєднатися до... програми Євро-2012. Для чого, виявляється, на виділених (нагадаємо, «для ведення особистого селянського господарства») ділянках «дозволити будівництво готельного-спортивного комплексу».

Втім, на цьому процес укрупнення «особистих селянських господарств» у Мархалівському лісі не завершився. Не секрет, що коли все мине благополучно (тобто буде подолано опір незгодної громади), то всі ділянки потраплять до рук однієї людини, з якого тепер нічого не візьмеш, оскільки вона не без підстави заявляє, що лісові угіддя купила. От тільки непогодженість виходить: суми купівлі-продажу, які фігурують у договорах, не компенсують і десятої частини ринкової ціни ділянок, а тому можуть сприйматися як сплата відступного. Реальна ціна питання — це десятки мільйонів доларів. Вони куди поділися?

Після виведення з гри статистів у справі залишаються дві сторони — районна влада, яка дала зелене світло для сумнівної угоди, і підприємець, котрий нібито скупив ділянки. Домовитися у вузькому колі, чий внесок більший і хто що заслужив, — не проблема. Втім, у цій, як і в багатьох інших угодах із лісовими угіддями Київщини проглядається мовчазна згода керівництва облдержадміністрації. Навряд чи насмілився би керівник Васильківської РДА видавати розпорядження про передачу лісових угідь у приватну власність, та ще й з таким лицемірно-знущальним обгрунтуванням — «для ведення особистого селянського господарства», без відома чиновників з області...

Схема земельних метаморфоз буде неповною, якщо не пригадати про те, що поштовхом, початком процесу «оселянення» можна вважати так звані листи-дозволи, які виходять від керівників Київської облдержадміністрації. Реагуючи на звернення окремих громадян про виділення земельних ділянок, вони направили свої послання у відповідні інстанції. При цьому стверджувалося, що їхні звернення до посадових осіб районів — ще не розпорядження, і земельні ділянки можна одержати лише в тому разі, якщо заявник збере всі узгодження. Що зробити, мовляв, складно. Але те, що відбувається, і не тільки у Василькові, свідчить про інше. Усі узгодження із землеустрою разом зі зміною цільового призначення землі та інші процедури, які зазвичай забирають не місяці, а роки, тривають лічені дні. Неможливе для одних стає можливим для інших.

Від столиці до околиць

Якби існувала відкрита і достовірна статистика про рух землі, то суспільство, мабуть, здригнулося б від того, що відбувається. Лавиноподібне зростання кількості ОСГ — своєрідний індикатор, який відображає рівень цін на землю. Найбільше господарств «нових селян», котрі не сіють і не орють, виникає поблизу столиці та інших мегаполісів, уздовж великих автотрас, нинішніх і майбутніх. Велику кільцеву дорогу навколо Києва ще не побудовано, а поблизу особливо привабливих місць її проходження вже «резервуються» ділянки.

Хвиля спекулятивного обороту землі, починаючись із Києва і столичної області, не зустрічаючи особливих перешкод, охоплює дедалі більші території. При цьому не зважають навіть на заповідні місця, зберегти які країна зобов’язалася перед міжнародним співтовариством.

Нижній Дніпро з його унікальними плавнями, багатою флорою і фауною — одне з чудес природи. Багато куточків цієї місцевості мають статус водно-болотних угідь, котрі як середовище проживання водоплавних птахів захищені міжнародною конвенцією. Здавалося б, поставлено надійний бар’єр вторгненню в заповідні місця. Але... Поки громади Геройської, Рибальської і Старозбур’ївської сільрад Херсонської області присипляли громадськими слуханнями, обіцянками створити на землях запасу національний парк, за їхньою спиною без відома місцевої влади запускався протилежний процес.

Голова Голопристаньської райдержадміністрації своїми розпорядженнями затверджує шість проектів землеустрою, який відводить ділянки для ведення особистого селянського господарства. Із земель сільських рад було відібрано: Геройської —
189,78 га, Рибальської — 68,81, Старозбур’ївської — 28 га. Таким чином, 162 людини, про існування яких ніхто в придніпровських селах не знав, одержали по гектару-два угідь. І замість того щоб виконувати місію годувальників країни, пустили безплатно отримані ділянки у спекулятивний оборот.

Через кілька місяців більшість «селян» продали наділи. З продажем проблем не виникло: на півдні країни з’явилися фірми, які вирішують проблеми при таких угодах. Причому роблять це оперативніше, ніж правоохоронці, які під час розплутування корупційних схем щоразу наражаються на штучні перешкоди, які гальмують розслідування.

А що закон?

Чому бренд «особистого селянського господарства» найчастіше використовується в корупційних схемах? У пошуках відповіді на це запитання варто уважніше придивитися до Закону «Про особисте селянське господарство», прийнятого 2003 року, особливо в плані того, наскільки він протидіє процесам розбазарювання землі.

На жаль, правових бар’єрів на шляху махінаторів там небагато. Хіба що ст. 7 зобов’язує членів ОСГ «забезпечувати використання земельної ділянки за цільовим призначенням». Однак санкцій за ігнорування цієї вимоги, порушення якої набуло масового характеру, не передбачено. Складається враження, що законодавець «подбав» про те, щоб винести проблеми ОСГ на периферію суспільної уваги і державного контролю.

До того ж закон застарів і не враховує реалій, що змінилися. Насамперед того, що, крім традиційних ОСГ (для регулювання справ у яких він загалом і приймався), під тією ж назвою з’явилися інші формування, більшість із яких мають дуже віддалений стосунок до селян та їхнього традиційного заняття. Але для чинного закону — усі ОСГ однакові. Для їхнього ведення передбачений стандарт — виділяти «не більш як два гектари». Але два гектари землі, отриманої в глибинці, — це можливість у поті чола працювати на ній. А така сама кількість землі, безплатно отриманої в Гнідині або Мархалівці на Київщині, або в заповідних місцях Причорномор’я, — це прибуток.

Автори цих рядків спробували дізнатися статистику про виділення ділянок для ОСГ. Такої, по суті, немає, — про надто різні формування йдеться. І зрозуміло чому. З традиційними ОСГ у глибинці особливих змін не відбувається, на цьому рівні статистика ще йде пліч-о-пліч з правдою. У пристоличних районах бурхливі перетворення в наявності. Більшість ОСГ, як метелики, — з’явилися і відразу зникають.

У неконтрольованому зростанні несправжніх фермерських формувань, таких самих садових товариств, а тепер і псевдо-ОСГ проглядається ще одна небезпека. Зараз, коли підприємства скорочують обсяги виробництва, і разом із безробіттям у двері дедалі більшої кількості сімей стукають злидні, кожен клаптик землі має працювати. А ділянки, вочевидь придбані для спекуляцій, не працюють і най­ближчим часом не працюватимуть. Їхні власники мають зобов’язання перед своїми благодійниками і чекають, коли зможуть виконати їх, реалізувавши землю за хорошою ціною.

Чекати доведеться довго. Тож хочеться комусь чи ні, але за підрахунок зниклих із сільгоспобороту земель і їх «розморожування» доведеться взятися.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі