Село під знаком Овна

Чого більше у постаті міністра аграрної політики Олександра Баранівського: світла чи тіні? Ще недавно, судячи з рейтингу публічності, Олександр Петрович відставав від колег по урядовій коаліції. Пізнаваним його зробила жорстка, непохитна позиція проти ввезення в Україну цукру-сирцю, імпорту м’яса, обстоювання інтересів сільгосптоваровиробників у процесі вступу до СОТ... Він розумів, на що наражався, що така впертість не обмежиться лише одним протистоянням — із Сергієм Терьохіним, міністром економіки.

Аграрії-бізнесмени і собі вернуть носа від стійкого соціалістичного духу керівника «сільського» відомства, критикують його за антиринкові підходи. Чутки про можливу відставку Баранівського розпаляються із кожним новим пікетом напроти міністерської будівлі на Хрещатику, 24. Чи встигне опальний висуванець Соцпартії зреалізувати бодай дещицю із задуманого? І чи на користь воно селу?

— Перед центральним входом до міністерства наткнувся на мітлу, що стримить з-поміж мішків із цукром по 5,50 гривні за кілограм... Із гасел зрозумів, що і реманент, і товар адресовані вам, Олександре Петровичу. Бачили? Чи ви з причілку заходите у відомство? Які ж то сили хочуть вимести вас із кабінету і провітрити його для наступника?

— Знаєте, де коріння цієї мітли? У Херсонській області, радгоспі «Білозерський». Його керівник, Віктор Сілецький, Герой України, у такий спосіб вирішив штурмом взяти бюджетні кошти. До слова, на базі його господарства ми провели одну із шести нарад з питань розвитку садівництва, виноградарства та ягідництва, на яких постійно наголошували: часи привілейованого використання коштів від одновідсоткового збору минули і відтепер їх розподілятимуть прозоро. Посади сад, лозу, комісія заактує, подасть документи і держава компенсує затрати.

А було як? За п’ять років на розвиток садівництва, виноградарства та ягідництва витрачено 600 млн. грн. Думаєте, в Україні побільшало садів, виноградників? Простежмо динаміку площ багаторічних насаджень. 2000 року виноградники займали 97,6 тис. гектарів, сади — 277,7, а 2004-го — відповідно 84,8 і 163,9 тис. гектарів. І це при тому, що держава стимулювала цю діяльність! Ще депутатом Верховної Ради заглибився у проблему і переконався, наскільки грубо порушується закон і розкрадаються кошти. Одні й ті ж господарства «паслися» з бюджету, замість насаджень споруджували... бази відпочинку. Тому з першого дня міністром вирішив навести лад у цій сфері. Для багатьох фінансова пуповина обірвалася, що й викликало відповідний спротив.

Серед невдоволених виявився й керівник херсонського господарства. Профінансовані ним страйкарі під міністерськими стінами і гадки не мають, що він, до всього, створив ще й приватну структуру, яку «підживлював» за бюджетні кошти. І саджанці з власної фірми продавав керованому ним же радгоспу «Білозерський» не за собівартістю. Щоб детально розібратися у конфліктній ситуації, міністерство направило туди ревізію. Одначе перевіряльникам чинять перешкоди. Телефонують із Херсона: ми заберемо людей з-під міністерства, а ви відкличте ревізійну бригаду. Це що за ультиматум? Ви ж хотіли справедливого розгляду?!

У нас справді діє транспарентний механізм фінансування багаторічних насаджень, без будь-яких преференцій чи то Криму, чи Закарпаттю, чи Херсону. І, будьте певні, цього року посадимо на 30% більше виноградників і плодових дерев, ніж торік.

— Отже, ви за прозорість? Тоді поясніть, яким чином більша частина коштів, призначена на селекцію у птахівництві, опинилася на одній із кримських птахофабрик, де директором соціаліст? Тепер ваші опоненти козиряють, що у такий спосіб ви, себто Соціалістична партія України, акумулюєте гроші для майбутніх парламентських виборів.

— Ви звинувачуєте з документами на руках чи послуговуєтеся плітками? Їх перевіряла Генеральна прокуратура: не зроблено жодних зауважень. А щодо розподілу бюджетних коштів у птахівництві, то це те ж, що й із виноградниками: ми кардинально змінили ідеологію. Дотації у розмірі 30 копійок на кілограм м’яса виробники одержують автоматично, тільки-но продукція потрапляє на ринок.

Є ще й інша витратна стаття: програма підтримки селекції, тобто племінної справи. Так от, аналіз практики минулих років засвідчив, що частина «вишуканих» птахофабрик забирала основні кошти на так звану племінну справу, бо, за великим рахунком, власне селекцією не займалася. Маючи кроси другої лінії, вони просто відтворювали поголів’я для своїх птахофабрик, практично не продаючи племінну птицю товаровиробникам.

2003 року на селекцію у птахівництві з бюджету виділили 25 млн. 82 тис. грн. Із них 25 учасникам програми, що входять до Союзу птахівників України, перепало 12 млн., а 80 птахофабрикам об’єднання «Укрптахопром» — 13 млн. грн. Торік із загальної суми 33 млн. грн. «Укрптахопрому» дісталося 23 млн., а Союзу птахівників — решта. Якщо ж проаналізувати, яким чином розподілялися кошти між членами Союзу, то далеко не по-чесному і навіть не по-братськи. 2003 року із 12 млн. п’ять відкраяла «Старинська птахофабрика» (Київська обл.), 4,4 — ім. Фрунзе (АР Крим) і 400 тис. — ТОВ «Голден крос» (Харківська обл.). Ті ж самі суб’єкти фігурують і в торішньому спискові на одержання бюджетних коштів: «Старинська птахофабрика» — 3,3 млн., ім. Фрунзе — 1,8, птахофабрика «Шахтарська Нова» (Донецька обл.) — 1,5, Полтавська птахофабрика — 990 тис., ТОВ «Слов’яни» (Київська обл.) — 600 тис. грн. А решта вдовольнилася подачкою по 50 тис. грн.

Як вчинила нова влада? 7,7 млн. грн., передбачених на перше півріччя, компетентна комісія на підставі документів розділила справедливо, зважаючи на кількість учасників селекційної програми в обох структурах. Тепер Союз птахівників радіє 2,1 млн. грн., а «Укрптахопром» — 5,5. Зрозуміло, з чийого боку нині лунають звинувачення у дискримінації. Але вони — голослівні, оскільки навіть за короткий період відновлення інкубаторів, репродукторів з виробництва племінних яєць курей, гусей, качок, індиків населенню продано на 8 млн. голів молодняку птиці більше, ніж торік. Кошти, які дійшли до дрібних товаровиробників, запрацювали. Це мене найбільше тішить і доводить, що обраний шлях — правильний.

— А з цукром не переборщили? Не каєтеся, що не пішли на поступки і не ввезли тростинний сирець?

— Перед ким капітулювати? Перед тими, хто штучно створив дефіцит і підштовхував до імпорту чужинської сировини, схиляючи до цього Верховну Раду з урядом?

— Але ж Кабмін був не проти ввезення сирцю? Народний депутат Ігор Насалик, обстоюючи на засіданні аграрного комітету власний законопроект про імпорт 200 тис. тонн тростинного цукру, запевняв колег, що прем’єр Юлія Тимошенко згодна і на 280. Після переробки продукт начебто мав осісти у Держрезерві і надалі використовуватися для товарних інтервенцій.

— Чому заморський, а не вітчизняний? І в Держрезерві, а не Аграрному фонді? Тим більше, що, згідно із законом, останній повинен мати запас 180 тис. тонн бурякового цукру. Ідея Насалика не нова, та й запізніла. На засіданні уряду запропонував варіант. Давайте ввеземо цукор-сирець і, продавши квоту на аукціоні, вирівняємо ціну на цукор із тростини і буряків. Сказали: ні! Хто перший ввезе, тому й квоту... А кораблі із сирцем у трюмах уже вигойдувалися на рейді у Чорному морі, чекаючи депутатської згоди на ввезення сирцю. Ніхто й гадки не мав, що станеться збій. У попередні ж рази проходило!

Тоді я по-іншому поставив запитання: гаразд, приймаємо рішення про імпорт. Поки кораблі завантажаться у Бразилії, поки вивантажаться в Одесі, поки перероблять, в Україні почнеться сезон цукроваріння. А нам цукор сьогодні потрібен... Де ж логіка? Але ці дебати точилися вже після 5 червня, коли, зважаючи на гостру проблему із забезпеченням населення цукром, Кабінет міністрів доручив Міністерству економіки підготувати відповідні нормативні документи щодо відпуску цукру із Держрезерву. Одначе готове рішення з’явилося лише через три тижні. А перші, і поки що єдині, торги з продажу запасів цукру у кількості 10 тис. тонн провели аж 8 липня...

— Тобто, з часу оголошення про гасіння кризової ситуації до безпосередніх дій «вогнеборця» минуло місяць і три доби? І йдеться про вкидання на ринок не 55 тис. тонн держрезервівського цукру, як планували, а менше п’ятої частини?

— Та навіть і з неї, попри гостру потребу у дешевому цукрі, не вибрали й половини. Приміром, столиця дістала право закупити 5 тис. тонн з Держрезерву за ціною 2,80 грн. за кілограм. Із урахуванням транспортних затрат та торговельної надбавки реалізаційна ціна становить 3,30 грн. Але збити ажіотаж у Києві не квапилися: продукт почав надходити у торговельну мережу лише із 12 липня. І до 25 липня реалізували 1900 тонн за місячної потреби... 800.

Удвічі перекрита норма свідчить про те, що цукор скуповують перекупники і реалізують на ринках за підвищеною ціною. У серпні передбачається перекрити місячну потребу втричі. За останні п’ять днів на київських ринках гуртова ціна цукру знизилася із 4,80 грн. до 4,20. Аналогічна тенденція спостерігається і в решті регіонів України. На Волині, скажімо, ціни коливаються у межах 3,80—4,40, така ж такса уздовж автомагістралі Київ—Одеса. Продаж цукру за довгостроковими угодами з кондитерськими фабриками та великими споживачами здійснюється за ціною від 2,80 до 4,04 грн. за кілограм.

Тому зволікання із розмагнічуванням ринку цукру розцінюю як саботаж, організований спротив чиновництва, мета якого — остаточно підтяти вітчизняну бурякоцукрову галузь. Не здригнеться рука у тих, хто наживається на сирцеві. А чом не ввозити? Тонна тростинного цукру з переробкою в Україні коштує хай навіть 300 дол., на ринку — 800. Є сенс воювати за півтисячі доларів маржі? Авжеж!

Ми довоювалися до того, що за останні чотири роки в Україну імпортували 3 млн. тонн цукру-сирцю за надзвичайно низькими ставками митного збору, вважайте, інвестували в бразильську та інші економіки 6 млрд. дол. При цьому втратили майже півмільйона робочих місць, тоді як для створення такої кількості нових державі необхідно віднайти 16 млрд. гривень.

— А скільки ще породимо безробітних! Адже нам при входженні до СОТ не оминути імпортних тарифних квот на цукор-сирець? Від України вимагають зменшити і 17-відсоткове експортне мито на насіння соняшнику... Перед вашою поїздкою у березні до Женеви на 14-е засідання Робочої групи Україна—СОТ було узгоджено 98% консолідованого тарифного запиту з продукції агропромислового комплексу. Від вашого рішення, по суті, залежали оті два відсотки... І раптом Олександр Баранівський, повернувшись із Швейцарії, каже: жодних поступок ні по цукру, ні по насінню соняшнику... На попередніх домовленостях ставимо хрест! Звідкіля таке прозріння?

— Під час женевських дискусій переконався, що, згідно з умовами організації, у країни-кандидатки на вступ до СОТ ніхто не відбирає право захистити стратегічні галузі митами та податками. Якщо такою вважаємо цукрову, чому тоді не скористалися цією преференцією? Тому що, очевидно, домовлятися набагато важче, аніж легковажно здати позицію. Хто аналізував наслідки від імпорту 260 тис. тонн цукру-сирцю з тростини у рамках СОТ із поступовим щорічним збільшенням обсягу до 460 тис. до 2011 року? Це — загибель майже половини цукроварень, що залишилися, із плачевними соціальними наслідками. Я вже не кажу про руйнацію технологічного ланцюжка: закриття заводів з виробництва насіння буряків, згортання галузевого сегмента у сільгоспмашинобудуванні, зменшення випуску міндобрив...

До речі, виробники цукрових буряків країн ЄС уже проводять мітинги-протести у Брюсселі проти пропозиції Ради Євросоюзу знизити закупівельні ціни на цукрові буряки та цукор упродовж 2007—2011 років. Там фермери активно захищають власні інтереси. А ми що, німі?!

Чому мають застосовуватися подвійні стандарти до різних країн? Аргентина вимагає від України знизити ставку експортного мита на насіння соняшнику, а сама захистилася набагато вищим вивізним бар’єром — 23,5%. І це при тому, що у жодній угоді СОТ немає прямої заборони застосовувати експортні мита.

Ще одне: умови СОТ дозволяють новому складу уряду переглянути раніше підписані документи. Навіщо мені ходити з тавром «термінатор села» і відповідати за дії своїх попередників? Тому я відверто сказав Ющенку: Вікторе Андрійовичу! У нас не політика вступу України до СОТ, а здача її інтересів! Тепер ви розумієте, чому так різко діаметрально розійшлися наші позиції з міністром економіки? Моя: вступити до СОТ, захистивши український ринок, передусім національного сільгосптоваровиробника, а Сергія Терьохіна — також вступити, але, напевне, за будь-яку ціну. Важко в уряді боротися одному!

— Якби був віце-прем’єр з питань АПК, стало б легше?

— Тут два боки медалі... Якби наші погляди збігалися, тоді, звісно, легше «пробивати» ідеї. А якщо один тягне у плуг, а другий — у луг, яка користь із того? Тому сьогодні, з одного боку, добре, що у міністра розв’язані руки і він здійснює ту політику, яку вважає правильною. Є колектив, є дві колегії — міністерська і громадська, де можна вивіряти свої кроки. А з іншого — був би віце-прем’єр, то частину ударів брав би на себе.

— Ну, судячи із ситуацій, ви й самі нівроку вмієте тримати удар!

— І не тільки... Ще й буцатися! Я ж бо — Овен! (Посміхається) Якщо переконаний у своїй правоті, нічим не поступлюся. Так було, коли у 20 років став головним агрономом, а в 22 очолив найбільший колгосп у Володарськ-Волинському районі на Житомирщині, до складу якого входило дев’ять бригадних сіл. Через сім років у кожному відкрили медичні, дошкільні установи, школи, клуби.

— Та про вас і досі ходять легенди у поліському краї! Пам’ятають Баранівського першим секретарем райкому партії. У 33 роки! Наймолодший у тодішньому СРСР... Найцікавіше те, що до цього ви не були навіть секретарем первинного партійного осередку. Розповідали, як через півроку добровільно зреклися поста представника Президента України, вважаючи дії влади щодо селян згубними.

— Найбільшим політичним досягненням як секретаря Житомирського обкому СПУ вважаю організований протестний піший похід у зимну пору із Житомира до Києва в рамках акції «Україна — без Кучми!» Ходу почали 120 чоловік, а на столичний Майдан Незалежності увійшли 80-тисячною колоною.

— Але, як влучно висловлюються ваші земляки: язиком молоти — одне, а перти міністерського плуга — зовсім інше. Не покривуляли лемешем за півроку діяльності головним аграрієм? Переказували, на урядовому засіданні, присвяченому підсумкам першого півріччя, розхвалювали чи не єдиний агропромисловий комплекс. Мовляв, працює, як годинниковий механізм. Чітко, вивірено, без збоїв...

— Так і є! Виробництво продукції сільського господарства зросло на 6,4%. Важливо, що найбільш істотно збільшились обсяги виробництва у сільськогосподарських підприємствах — на 17,9%. До державного бюджету від підприємств агропромислового комплексу надійшло 2,6 млрд. грн. податкових платежів, або на 25,6% більше проти відповідного періоду минулого року. Активізували кредитний ринок, що дало змогу залучити в сільське господарство майже 3,9 млрд. грн. кредитних ресурсів — у 1,4 разу більше, ніж за перше півріччя 2004-го. Експорт сільськогосподарської продукції становить 117,6%.

Яку галузь не візьми — із плюсом. Обсяги виробництва у харчовій промисловості зросли на 14%. А який зчинився лемент, коли почали повертати рибне господарство у державницьке русло, обтрушувати чиновників-п’явок, котрі вважали ввірену акваторію власним акваріумом! П’ять місяців — і маємо непогані результати. Вилов риби та добування морепродуктів становить 121%, виробництво консервів зросло на 22%. За цей час у браконьєрів вилучено 375... кілометрів рибальських сіток.

— Олександре Петровичу! Давайте із морських просторів перенесемося на хлібні. Жнива ж у розпалі! Про що нашіптують пшеничка, ячмінь?

— Селянинові? Не продешеви! Не квапся продавати ще гаряче зерно з бункера за безцінь! 500 гривень за тонну пшениці третього класу, які пропонують зернотрейдери, — це занизька ціна хліборобській праці! Так само і з фуражним зерном, за тонну якого даватимуть не більше 400 гривень... А згодуйте її кабанцеві, тим більше, що за цього обсягу можна утримувати двох. Нехай наберуть по сто кілограмів кожен, це — 2400 гривень виторгу. Мінус 400 — вартість зерна, 2000 залишається. Заплатіть навіть тисячу гривень зарплати дядьку чи тітці за те, що півроку годуватимуть двоє поросят. Все одно тисяча залишається... 250% рентабельності! Ми повинні стати цивілізованою країною, яка торгує не сировиною, а готовою продукцією.

— Із селянином зрозуміло... А що нашіптує тужавий колос особисто вам, вашим підлеглим, котрим доручено було завчасно сформувати Аграрний фонд як інтервенційний інструментарій? Саме він у піковий період мав зняти з ринку зерна лишки в обсязі півтора мільйона тонн. Ви ж тягли до останнього...

— Хто «ви»? Мене призначили міністром 4 лютого, а 10-го пакет із одинадцяти документів щодо функціонування Аграрного фонду вже лежав у Міністерстві економіки. «Маринували» їх довго і лише після того, як заявив, що знімаю з себе відповідальність — і політичну, й економічну — за закупівлю зерна, документам дали хід. 6 липня отримав на руки постанову Кабінету міністрів про створення Фонду, а о 18.00 того ж дня вже мали печатку. Сьогодні у всіх областях підрозділи Аграрного фонду закуповують зерно.

— Тоді чим пояснити зволікання із реєстрацією нової інституції?

— По-перше, боротьбою за вплив на неї. Простіше, Фонд хотіли підпорядкувати не Міністерству аграрної політики, а іншому відомству. По-друге, ішов великий спротив тих сил, яким невигідне регулювання ринку зерна. Їм більше імпонує анархія...

— Якими коштами оперує Аграрний фонд?

— Стартовими: сто мільйонів гривень, яких вистачить для закупівлі 250 тис. тонн збіжжя. Тоді як для задекларованих обсягів потрібно щонайменше мільярд. Ми ж просимо хоча би 700 млн. гривень бюджетних коштів. Саме бюджетних, оскільки установа — не комерційна і послуговуватися кредитами не може.

Додає проблем і той факт, що в Україні через високу врожайність виявиться більше зерна, аніж прогнозували: 42 проти 37 млн. тонн. Це теж посилює ймовірність цінового обвалу. Без запозичень не обійтися... Не знаю, як зреагує на це Міністерство фінансів. Бо воно продовжує хибну практику фінансування агропромислового комплексу без урахувань особливостей ведення сільського господарства, де потреба в коштах у першій половині року є переважаючою. Водночас на цей період АПК виділено 635,5 млн. грн., тоді як на друге півріччя — 1,2 млрд., із них на жовтень-грудень — 716 млн. грн. На жаль, наші пропозиції щодо перегляду термінів фінансування Мінфін ігнорує.

Як і постанову Верховної Ради «Про Основні напрями бюджетної політики на 2006 рік». Згідно з нею уряд має забезпечити реалізацію норм законів України «Про державну підтримку сільського господарства України», «Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу», «Про фермерське господарство», «Про охорону земель». Отже, слід передбачити кошти на заставні закупівлі зерна, створення фонду аграрних страхових субсидій, бюджетні дотації виробникам продукції тваринництва, здешевлення кредитів для підприємств сільського машинобудування та часткову компенсацію вартості сільськогосподарської техніки, проведення агрохімічної паспортизації земель та здійснення заходів з поліпшення родючості ґрунтів.

За попередніми розрахунками, щоб реалізувати норми згадуваних законів, потрібно 7,8 млрд. грн. Я вже не кажу про не нижчу за 10% видаткову частину бюджету України на підтримку розвитку аграрного сектора та забезпечення соціальної сфери села. А Міністерство фінансів вперто доводить Мінагрополітики граничні обсяги видатків та надання кредитів загального фонду на 2006 рік в обсязі 4,1 млрд. грн. — на рівні нинішнього року.

— Можливо, головний фінансист Віктор Пинзеник не чув, що глава держави оголосив наступний рік Роком села? Чи не знає про загальнодержавну комплексну програму підтримки і розвитку українського села?..

— В останній є розділ «Заможне село». Мінекономіки вважає, що лише воно достеменно знає, як мусить багатіти сільська територія, й одноосібно приймає рішення: куди прокласти газопровід, де спорудити школи, дитсадки... Народні ж депутати наполегливо радять розвивати ті села, звідки їх обрали до парламенту. І лише аграрне відомство разом із органами місцевого самоврядування, хоча фактично й позбавлені важелів впливу, залишаються відповідальними за соціальні проблеми села.

На форумі аграрної студентської молоді у Сумах випускники зголошувалися розгортати бізнес на селі, але вимагали європейських параметрів життя: добротне обійстя, газ, вода, каналізація... Од цього не відхрестишся, якщо ставимо за мету омолодити глибинку, вдихнути у неї життя. Можливо, і в рідних бездітних Гайках Володарськ-Волинського району на Житомирщині скоро гратимуть весілля. Моя ж найбільша мрія — бодай на одному зіграти на гармошці «польку-бабочку», як робив це школярем.