Ресурс — вода

В Україні найкращі землі.

Про це так часто говорять, що навіть не замислюються, чи використовуємо ми потенціал ґрунтів, які маємо. Так, найкращі землі для ефективного землеробства у південних регіонах країни, де високий чи достатній вміст гумусу. Але через недостатню кількість вологи у вегетаційний період з них уже багато років недоодержують врожаї. Цьогоріч у деяких районах, наприклад, посуха тривала з квітня до кінця липня.

Масштаби зневоднення

Серед 60,4 млн га, на яких розташована Україна, 11,5 млн га, за експертними оцінками, перебувають у критичному стані та деградують. 18,5 млн га потребують постійного зрошення, а ще 4,5 млн га - тимчасового, залежно від погодних умов. Тобто майже 23–25 млн га українських земель (а це близько 40% території країни!) треба зрошувати, аби використовувати їхній потенціал. І це стосується не лише Півдня та Сходу, а й деяких регіонів Центральної України, де ще десять років тому проблем не було.

Тож зараз треба усвідомити, що разом із трьома основними ресурсами для агробізнесу, якими є земля, праця та капітал, в Україні важливим стає четвертий - зрошувальна вода. Глобальне потепління зробило її нестачу критичною й для нашої країни.

Чи достатньо в Україні зрошувальних систем? Теоретично їх багато, але вони в жахливому стані. Наприклад, найбільша в Європі Каховська зрошувальна система, яка могла б зрошувати до 2 млн га, зараз, згідно з оцінками, зрошує лише близько 400 тис. га, а її система, за обстеженням експертів Світового банку, зношена на 84%. Але навіть якби всі існуючі системи були в робочому стані, їх все одно бракувало б - необхідно будувати нові. І на це потрібні колосальні інвестиції - десятки мільярдів доларів. Так, для відновлення старих систем потрібно приблизно 1,5 тис. дол. інвестицій на гектар зрошуваних земель, а для створення нових - майже 3 тис.

Для держави це не підйомні кошти, але в принципі аграрії готові інвестувати в зрошення, - вони розуміють, що без води вже за кілька років не матимуть ні врожаїв, ні прибутків.

Хто має керувати?

Існують два рівні систем зрошення: перший - магістральні канали та трубопроводи, другий - насосні станції, що доводять воду до міжгосподарських труб, які, своєю чергою, підводять воду до поля. Проблем також дві.

Перша пов'язана з тим, хто має керувати магістральними трубами. У нас уся земля розпайована між власниками, і під одним "фрегатом" їх може бути від 10 до 15. На практиці це означає, що один одну культуру сіє, другий - іншу, тобто строки поливу різні, а система одна. Якщо всіма магістральними трубами керуватиме або держава, або один приватний інвестор, ми можемо породити монополіста на зрошувальній воді. Такого, яким у залізничних перевезеннях зараз є "Укрзалізниця". Наявність монополіста може призвести до того, що він буде маніпулювати наявністю в тебе зрошувальної води. На два-три роки перекрили комусь кран, фермер збанкрутував, і його землю можна буде купувати за безцінь. Адже якщо на ній нічого не росте, вона не має цінності. У своєчасну роботу Антимонопольного комітету я не дуже вірю. Бо ми знаємо, наприклад, як він впливає на ситуацію на ринку мінеральних добрив, - про монополію говорять постійно, але Комітет її не бачить.

Друга проблема - чиїм коштом розбудовувати мережу міжгосподарських труб. Фермери готові в них інвестувати, але якщо будуть впевнені, що ця земля - їхня назавжди. Бо якщо землі орендовані, можна чекати, що завтра власники паїв, побачивши, що на полі з'явилися нові системи зрошення, вирішать розірвати договори. Але тут усе впирається в мораторій на продаж сільгоспземель. Поки його не скасують, про жодну можливість викупити землю не йдеться, відповідно, не йдеться й про створення інфраструктури на ній, включаючи іригаційні системи.

Попри масштабність проблеми, концепції та, тим більше, стратегії реформи систем зрошення й використання зрошувальної води у сільському господарстві в Україні ще немає. Тож їх розробка має стати пріоритетом профільних асоціацій, Кабміну та Верховної Ради. Закладене там бачення повинно дати можливість не лише розробити програми для міністерств та управлінські рішення, а й виходити з чіткого розуміння, як ця складна система буде фінансуватися та керуватися. Повторюся, фермери будуть витрачати на це кошти, якщо вкладатимуть їх у свою землю та матимуть зрозумілі відносини з магістральною трубою. Віддача буде шаленою. Треба лише дати зрозумілі правила гри та відкрити нарешті ринок землі. Українська аграрна конфедерація на всіх рівнях буде ініціювати і підтримувати такі кроки.

Якщо ми відкладемо питання зрошення, проблеми з недоодержаними врожаями в найближчі роки лише посиляться. Якщо діятимемо, але несистемно чи застарілими способами, отримаємо ще й нові проблеми, як-от засолення. Ціна наших нинішніх рішень - залишити серед найкращих ті 40% території, які зараз потребують зрошення.