Продати за всяку ціну

Україна була і залишається в трійці світових експортерів зерна. Цього року нам пророкують черговий рекордний урожай, і оптимісти вже прикидають, чи зможе Україна за рахунок експортної виручки від продажу зернових поліпшити свій баланс зовнішньої торгівлі. Торік цього не вдалося зробити через низькі ціни на зернові - за 12 місяців вартість кукурудзи на світових ринках просіла на 14%, а пшениці - на 18,6. Нарощуючи виробництво, ми лише компенсуємо втрати, пов'язані з факторами, на які не в змозі вплинути. При цьому ми не прагнемо поліпшувати якість або розвивати переробку заради підвищення вартості своєї продукції і робимо ставку на кількісні показники. Саме тому агропродукція досі ще програє в структурі експорту чорним металам, які, незважаючи на війну, порушення економічних зв'язків і колосальний спад виробництва, продовжують приносити бюджету більше виручки.

Українські аграрії у 2015–2016 маркетинговому році (липень 2015-го - червень 2016-го), за остаточними даними, експортували 39 млн т зернових, що на 12% перевищує рекордний показник попереднього року у 34,8 млн т. Прогнозний обсяг експорту зернових з України в новому маркетинговому році може побити торішній рекорд і становитиме близько 41 млн т. І потенціал для подальшого зростання є.

Це за радянських часів за врожайність зернових у 4 т/га керівник колгоспу міг претендувати на звання героя соціалістичної праці. За даними FAOSTAT, середня врожайність зернових культур у нашій країні відчутно нижча, ніж в основних конкурентів - США і Західної Європи. Зараз європейська норма врожайності пшениці становить 6 т/га, і такий збір не вважається чимось екстраординарним. В Україні ж середня врожайність за останні роки збільшилася ненабагато. За даними Міністерства аграрної політики і продовольства, 2013-го середнє її значення для пшениці було 3,6 т/га, 2014-го - 4, 2015-го - 3,9 т/га. При цьому ще десять років тому валовий збір був на рівні 30 млн т, а нині й 60 млн т нікого не дивують.

Однак наші рекордні збори ґрунтуються не на підвищенні продуктивності, а на збільшенні посівних площ, а оскільки сільгоспземлі не гумові, то найчастіше виробники просто роблять вибір на користь тих культур, експорт яких обіцяє більшу виручку.

Так, за даними Держстату, за підсумками 2015 р. в Україні в деяких сегментах виробництва круп відзначається істотне зниження виробництва. Наприклад, обсяги виробництва гречаної крупи 2015-го скоротилися на 25% і становили 68,3 тис. т (проти 90,9 тис. т роком раніше та при внутрішній нормі споживання в 150 тис. т). Також значно (-18%) скоротилося виробництво ячних круп (13 тис. т проти 16 тис. т). На 11% знизилося виробництво пшоняних круп (до 16,5 тис. т проти 18,6 тис. т). Причина проста - забезпечення внутрішнього ринку не є пріоритетним для виробників, а на зовнішніх ринках невисокий попит на гречку і ячку. От і йдуть посівні на користь соняшника, сої, пшениці й ріпаку.

І якщо у 2014/15 маркетинговому році Україна імпортувала тільки 1,2 тис. т гречки, то вже у 2015/ 16-му - понад 8 тис. т. Причому 82% гречки було куплено в Росії.

В Україні, як добре відомо, зосереджено більшу частину світових чорноземів. На нашу країну припадає понад 20% усіх орних земель Європи. Континентальний клімат і достатня кількість опадів дають змогу домогтися високої врожайності більшості культур. При цьому кваліфікована, але дешева робоча сила створює конкурентну перевагу порівняно з виробниками не тільки з Європи, але й з інших колишніх радянських республік. Середня зарплата в галузі (яка торік зросла на 25%) не дотягує й до 3,5 тис. грн, хоча в середньому по Україні вже перевалила за 5 тис.

Заяви про те, що Україна спокійно може збирати не 60, а 100 млн т зернових, обґрунтовані. Але для цього сільгоспвиробникам необхідно відмовитися від гонитви за негайною вигодою й розвивати свій бізнес з урахуванням майбутніх перспектив, не скуплячись на якісний посівний матеріал, вкладаючи кошти в будівлю елеваторів, оптимізуючи витрати на виробництво.

Скарги аграріїв на відсутність коштів для таких інвестицій перебільшені. У галузі ледь зводять кінці з кінцями тільки тваринники, в інших же секторів справи йдуть у гору. За даними Держстату, рентабельність виробництва продукції рослинництва за останній рік збільшилася з 29 до 50%, виробництва зернових і зернобобових - з 25 до 43%, овочів - з 16 до 47%.

При загальному спаді кредитування сектор АПК - єдиний, у який можна залучити фінансування ззовні. За даними НБУ, за 2015 р. агропідприємства залучили понад 115,5 млрд грн кредитних коштів. Та й держава щедро підтримує цей бізнес. Фінансова підтримка агрокомпаній за рахунок місцевих бюджетів становила 2015-го 114,7 млн грн. З державного бюджету 300 млн грн було спрямовано на здешевлення кредитів для агровиробників, які змогли на пільгових умовах залучити близько 7,8 млрд грн додаткових коштів. Ще 25 млн грн держава видала у вигляді кредитів фермерським господарствам.

За даними Держстату, за попередніми підсумками в 2015 р. фінансовий результат до оподаткування підприємств від реалізації продукції сільського господарства й надання послуг у рослинництві та тваринництві становив 89,5 млрд грн прибутку (в 2014-му - 35,3 млрд), а рівень рентабельності сільськогосподарського виробництва в цілому - 45,7% (у 2014 р. - 26,3%). Погодьтеся, є і запас міцності, і можливості для зростання. От тільки кількість у якість ніяк не перейде.

Держпродспоживслужба зафіксувала наявність збудників карантинних захворювань на значних площах під кукурудзою в Україні. Станом на 22 серпня у двох районах Івано-Франківської області вже запроваджено карантинний режим, але самі носії захворювання виявлені також у Львівській, Рівненській, Волинській і Тернопільській областях. Це суттєво вплине на обсяги продажів української кукурудзи через жорсткі карантинні вимоги країн-імпортерів.

У врожаї пшениці цього року, як і в попередніх, частка фуражної зернової в загальному валовому зборі традиційно переважатиме. Так, цього року спостерігалися й різкі перепади температур, і спека, яку змінювали рясні дощі, от тільки частка фуражного зерна в Україні зростає рік у рік і часто незалежно від погодних умов. От чому аграрії на неврожайність не жаліються, фураж і є тим кінцевим продуктом, який вони хочуть виробити. Не випадково ж українські трейдери більшість форвардних контрактів цього року уклали саме на поставку пшениці 4–6-го класів.

Уже кілька сезонів поспіль фураж переважає - у 2015/16 маркетинговому році він становив 60% усього врожаю, у нинішньому, за деякими оцінками, дійде до 70%. Пшениця 2-го класу, використовувана для виробництва борошна, вже який рік у дефіциті. Вона становить лише 20% від загального валу врожаю цього року, і чи варто згадувати, що пшеницю 1-го класу багато виробників борошна не бачили багато років.

Через скромні прогнози валового збору й погіршення якісних характеристик урожаю в Європі попит на продовольчу пшеницю буде високим не тільки на внутрішньому, а й на зовнішніх ринках, відповідно, ціни на внутрішньому ринку зростатимуть. По суті нашим переробникам доведеться конкурувати з імпортерами на зерно високих класів. Звісно, у гору піде й ціна українського хліба, на яку, крім дефіциту якісного борошна, тиснутиме вартість енергоносіїв і необхідність хоч зрідка, але індексувати заробітну плату персоналу.

У цивілізованому світі битви за врожай давно виграють не на полях, а в тиші лабораторій. Секрет виняткової, недоступної нам урожайності та якісного зерна - у насінні і добривах. Чи інвестують аграрії у виробництво якісного посівного матеріалу? Ні, вони його закуповують за кордоном. Чи інвестує держава в подібні розробки? Теж ні, хоча з бюджету начебто справно фінансуються ціла академія аграрних наук і понад 20 університетів та академій. За оцінками потенційних роботодавців, працевлаштувати дипломованих аграріїв на ринку неможливо - вакансій десь удесятеро менше, ніж випускників. Але аграрні вищі навчальні заклади існують і розвиваються, а централізована мережа лабораторій давно припинила своє існування. Мабуть, якщо й говорити про державну підтримку агробізнесу, то насамперед має йтися про інвестиції в наукові розробки і дослідження. Але говорять дедалі частіше про дотації й преференції.

У результаті виходить, що при рекордних урожаях хліб продовжує дорожчати, на експорт іде переважно фураж, а жоден з агрохолдингів не увійшов у топ-100 платників податків України. Здавалося б, вітчизняний агробізнес прагне до інтеграції у світове співтовариство, шукає нові ринки збуту, намагається відповідати міжнародним принципам корпоративного управління. При цьому примудряючись не поліпшувати якості продукції і не переходити до переробки та випуску товарів з високою доданою вартістю.

Великий агробізнес нинішню безперспективну бізнес-модель пояснює мораторієм на продаж сільськогосподарських земель - якщо земля їм не належить, то й вкладати інвестиції у врожайність і переробку вони не хочуть. Однак є великі сумніви, що з відкриттям земельного ринку, тобто з наступного року, ситуація кардинально зміниться. По-перше, далеко не в усіх агрохолдингів є кошти для купівлі земель, які вони зараз орендують. Почасти вони зацікавлені в подовженні мораторію, тому що у разі майбутнього переділу земель деякі ризикують залишитися не при справах. По-друге, небажання інвестувати в майбутнє характерне не тільки для аграрного, а й для всього українського бізнесу і пов'язане воно з нерозумінням цих перспектив.

За минулий рік Україна відкрила вісім нових ринків для виробників агропродукції, але що ми цим ринкам запропонуємо? Уряд так і не вніс ясності у питання оподаткування аграріїв, роботи земельного ринку, супроводу інвесторів, розвитку технологій, захищеності активів, боротьби з корупцією. Численні державні програми й стратегії не відповідають на жодне з цих питань, і на галузевих форумах рік у рік озвучуються ті самі проблеми, без перспектив їх вирішення.