«НІЖКИ БУША» У ЦУКРІ

Комусь заманулося революціонізувати українську кухню: ледь не силоміць заштовхують у наші стравоходи екзотичні «стегенця Буша» у цукрі. Приготовлені вони аж ніяк не за рецептами китайських чи тайських кухарів, котрі полюбляють частувати гостей підсолодженою курятиною. Не годен змагатися наш «гастрономічний витвір» і з японською стравою торінабе: шматочки курки у приправі із соєвого соусу, цукру і саке. У нашій — жодних ознак автентичності. М’ясо — заокеанське, замість панірувальних сухарів — цукор із заморської тростини.

Повірите? За конфігурацією жіночих ніжок безпомилково визначаю темперамент їхніх власниць і навіть національність. Про курячі годі й говорити. Живучи за приписом «Українське — найкраще!», не зраджую ні перших, ні других. Неперебірливим раджу покласти поруч «різнодержавні» ніжки (звісно ж, курячі): на американську не сяде навіть знавісніла муха. Феномен недоторканності криється у дезінфектанті — рідині, яка пригнічує бактерії, що робить тушку «вічно молодою». Ця нев’януча краса занепокоїла Державний департамент ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики, і його фахівці тиждень вивчали у США найдосконаліші методи курячої «геронтології».

— Нас цікавило кілька питань. Перше: чим вакцинують птицю — препаратами, які містять живі культури, віруси чи, може, бактерії? Друге: використання антибіотиків для годівлі. Третє: чи послуговуються стимуляторами — гормонами, вітамінами для отримання вагових приростів? Четверте — використання дезінфектантів або ж консервантів для обробки курячого м’яса, — цим Петро Вербицький, голова Держдепартаменту, головний державний інспектор ветеринарної медицини України охопив виробничий ланцюжок від вирощування до забою. — Американське законодавство, на противагу українському, дозволяє використовувати цілий спектр антибіотиків як добавку до преміксів, тобто комбікормів. Тамтешня ветеринарна медицина контролює залишкову кількість препарату у м’ясі. Крім того, застосування консерванту, яким американці обробляють тушки після забою і патрання, також суперечить нашим вимогам. Я вже не кажу про згодовування бройлерам трансгенної сої.

Україна спершу призупинила імпорт американських стегенець, а листом від 15 січня 2002 року Держдепартамент ветеринарної медицини заборонив їх ввезення. Услід за нами, очевидно, табу на штатівську курятину накладе і Росія. Сусіди переймаються не так медичними аспектами, як економічними. Якщо 2000 року до Росії завезли 600 тис. тонн американського м’яса, то торік — понад мільйон. Навіть при 104% забезпеченні кормами чисельність російських курей аж ніяк не зростає. Після того, як у великій партії курячих крилець виявили сальмонелу, від деякої продукції з м’яса американської домашньої птиці відгородився новітньою китайською стіною Пекін. До слова, це вже другий випадок. Перший стався на початку січня на півдні країни, коли знищили курячі ніжки з Південної Кароліни, заражені бактеріями, що спричинюють діарею.

Дехто схильний трактувати куряче вето як контрзахід проти непіддатливості американської сторони українській сталевій моці у вигляді труб і лазерно-дискового інтелекту. Я б не проводив паралелей, оскільки ветеринарні медики почали препарувати закордонних бройлерів задовго до цього протистояння. Задавнені, може, ще з часів президентства Буша-старшого, задубілі стегенця — це доволі-таки вагома частка їстівної вторсировини, яка через вільні економічні зони, підприємства з іноземними інвестиціями потрапляла на терени України. Із 72 тис. тонн імпортованого м’яса — 69 тис. курячого. Частка американського в останньому — понад 90%. Та й з якого дива американські ніжки, тим паче курячі, мають товктися по нашій економіці! Розвиток вітчизняного птахівництва здатен загратувати те вікно, через яке проникала заокеанська демпінгова продукція.

— Наявні в Україні «ніжки Буша» ще майже квартал розбалансовуватимуть ринок. При виробництві 320—340 тис. тонн вітчизняної курятини, частка американської все-таки відчутна. Тим більше що імпортна тушка коштує в середньому три гривні за кілограм, продають по шість, а реалізаційна ціна української — 7,50—8 гривень. Це здорова конкуренція? — Володимир Семена, генеральний директор виробничо-наукового об’єднання птахівничої промисловості «Укрптахопром», шукає підтримки у співрозмовника. — Нещодавно провели нараду з керівниками бройлерних фабрик: потенціал у галузі є, і чималий. Якщо торік налічувалося 100 тис. голів батьківських м’ясних курей, то сьогодні — 430 тис. Тож забезпечимо гібридним виводком не лише промислові пташники, а й приватний сектор.

Від імені Держдепартаменту ветеринарної медицини хочу заспокоїти тих американців, котрі виробляють «бездопінгових» бройлерів. За наявності відповідних документів на «чисті» стегенця, Україна жодних перепон не чинитиме.

Але якщо ми обламали крила, підтяли ноги несумлінним виробникам курятини, то із супутнім компонентом до гурманської страви — цукром тростинним — проблема далеко не вичерпана. «Солодкі» перевізники не дуже побиваються, що його вже не використовуватимуть м’ясні «побратими» по бізнесу. Товар реклами не потребує, тим більше дешевий. Поява наприкінці грудня чималої партії тростинного білого цукру з Чехії спричинила падіння ціни на вітчизняний буряковий на 1,8%. Протистояти «чеській» ціні — 1950—1980 грн./т — наш не зміг і мусив поступитися.

Загалом в Україну завезли 480 тис. тонн цукру — майже чверть обсягів вітчизняного цукроваріння. Але якщо із зазначеної кількості 260 тис. тонн сирцю офіційно дозволені до ввезення відповідно до закону (від його переробки до бюджету надійшло 96 млн. гривень), то походження решти — контрабандне.

Шляхів, як і способів, проникнення на нашу територію солодкого «підривника» — з добрий десяток. Ознайомлю з однією схемою, яку начальник департаменту харчової промисловості Леонід Сватков оприлюднив на засіданні аграрного комітету Верховної Ради. Компанія «Пульс» (Житомирська обл.) уклала контракт на постачання білого цукру з литовською фірмою «Трансіст». Слід зазначити, що поліщуки, як підприємство з іноземними інвестиціями, користуються пільгами. Розмитнивши товар у Чопі, «Пульс» передає його компанії «Прана», що дислокується у Шостці Сумської області і входить до харківського концерну «Бриг». Цукор реалізують роздрібному споживачеві по 1,90—1,95 гривні за кілограм, тоді як вітчизняні цукровари не мають права «спуститися» нижче задекларованої кабмінівською постановою №201 від 1 березня 2001 року мінімальної ціни 2,37 гривні. Повернення виручених коштів відбувається цими ж наїждженими шляхами, але у зворотному напрямку.

Ще один приклад. Прикордонна зона. Місцева вантажівка п’ять разів протягом дня в одному і тому ж місці перетинала українсько-російський кордон. Туди — порожняк, звідти — з цукром. Якби водій замість двох тонн увозив законних два центнери — жодних претензій. А то за п’ять ходок — десять тонн «лівака». Тоді й митник, виходить, живе не на кревні 300 гривень, якщо виявляє поблажливість до «солодких» рейсовиків?

Я «намалюю» вам скільки завгодно схем! Певен, їх знають не гірше за мене і депутати, й аграрні чиновники, й урядовці. Одні, приймаючи закони щодо стабілізації цукробурякової галузі і ринку цукру, не спромоглися передбачити підніжок. Може, й не слід дивуватися, оскільки чи не в кожній депутатській фракції — свій Терещенко, і ці перепони — сплановані, аби об них перечіплювалася держава? Другі, мінапівці з претензією на експертів та аналітиків, ніяк не можуть пояснити: як могло статися, що Первомайський цукровий завод на Миколаївщині, не одержавши квоти на переробку цукру-сирцю у 2001 році, не сьогодні-завтра викине на ринок 19,4 тис. тонн? Поки чапаї думу думають, одеська компанія «Пошук» — теж «пільговик» — розвантажує на Заплазький цукровий завод корабельну партію цукру-сирцю. На рейді ще один 25-тисячник...

Уряд спромігся перекрити канал надходження білого цукру з Республіки Білорусь, вилучивши його з режиму вільної торгівлі. З’ясувалося, Ясь не лише вміє вправно косити конюшину, а й знається на солодких премудростях. Вибивши безмитну квоту на постачання до Росії 170 тис. тонн бурякового цукру, чотири білоруських заводи у міжсезоння переробляють цукор-сирець, і майже весь він — близько 130 тис. тонн — опинявся в Україні. Серед пестунчиків поки що ходить Молдова, і прозорі торговельні кордони з цією країною можуть завдати вітчизняному ринкові цукру лиха не менше, ніж донедавна Росія з Білоруссю. З достовірних джерел стало відомо, що до Молдови надійшла 100-тисячна партія цукру-сирцю. Куди йому ляже шлях, зрозуміло і без ворожіння на географічній карті. То що, кордони з молдованами закриємо завчасно чи постфактум — після чергової цукрової експансії?!

Метикують в уряді, метикують пивовари, зводять сальдо з бульдо. Виявляється, Молдова висунула ультиматум: секвеструєте поставки нашого цукру до вас — затіємо антидемпінгове розслідування щодо вашого пива. Вибирайте... Є над чим замислитися, оскільки експорт українського ячмінного напою в цю країну становить майже мільйон декалітрів — сьому частину всіх зарубіжних поставок.

Проте боятися слід не чужих підступів, а тутешніх лобістів. Щойно затвердили мінімальні ціни на нинішній сезон: закупівельну — на цукрові буряки (165 грн./т) і оптово-відпускну — на цукор (2370 грн./т). На рівні торішніх... Ще не встигли аграрії визначитися з буряковими площами, засіяти їх, а у владних кабінетах дедалі гучніше мусується питання про ввезення 200 тис. тонн тростинного цукру-сирцю. Сценарій знайомий: депутати запропонують свої обсяги, Кабмін — альтернативний варіант. Аграрний комітет Верховної Ради, розглянувши, вибере золоту середину.

— Ні-за-що! — категорично заявила Катерина Ващук, голова профільного комітету Верховної Ради. — Допоки ми тут, члени аграрного комітету навіть на розгляд не виноситимуть питання про тростинний цукор-сирець. По-перше, перехідних запасів цілком вистачить до нового сезону цукроваріння. По-друге, проблема полягає не у власне ввезенні цукру-сирцю. Передусім маємо чітко визначитися із внутрішньою потребою України у цьому продукті, яку повністю покриває буряковий. Нас переконують, що цукор-сирець іде на кондитерські вироби і безалкогольні напої. Нехай... Але, голосуючи за кабмінівський варіант постанови про ввезення цукру-сирцю, ми бачимо перед собою лише кількість імпортної сировини. А куди ж дівається готовий продукт? Якщо, за існуючим законом про цукор, встановлюються квоти А і Б, то й цукор тростинний має лімітуватися. Припустимо, завезли 260 тис. тонн тростинної цукросировини. Кондитери «з’їли» 100 тис., а решту фірми обов’язково мають реекспортувати. І перш ніж переробляти сирець, його власник повинен мати на руках контракт на вивезення. Тоді б не було таких чудасій, як зараз.

Дивацтва неминучі, якщо з цього можна мати зиск. Чи може бути він при розподілі квот на переробку цукру-сирцю — судити не нам, для цього в Україні чимало фахівців. Але якщо зиск таки є, то тростинний ввозитимуть навіть за перевиробництва бурякового. І ще треба добряче помізкувати: вихід на-гора останнього гальмується спонтанно чи зумисне? Після кількох публікацій з цукрової проблематики якісь «веселуни» почали доймати увечері телефоном: як я оцінюю, з точки зору естета, якщо мою могилу вивершить хрест, вирізьблений з цілісної брили рафінаду. Відбувся жартом про недовговічність мистецького витвору: якщо вже класти, то ліпше «Камінний хрест». «Естети» більше не турбують. Очевидно, дочитують у бібліотеці Василя Стефаника. А я відтоді, про всяк випадок, наприкінці начерків, планів, роздумів, як і Лев Толстой, залишаю абревіатуру — ЯБЖ: якщо буду живий...

Зрозуміло, що фінал цукрової проблеми в Україні тягучий, як сироп. І такий же липкий. Дві третини цукроварень з часом доведеться закрити. Селян, як і з зерном, із цукром знову фінансово ошукали. Тому визріла пропозиція: допоки аграрне відомство, уряд не переймуться бідами знеславленої галузі, не засівати намарне бурякових плантацій. Ліпше жувати натуральну цукрову тростину, як лінивий панда — молоді бамбукові пагони.

— Наявні в Україні «ніжки Буша» ще майже квартал розбалансовуватимуть ринок. При виробництві 320—340 тис. тонн вітчизняної курятини, частка американської все-таки відчутна. Тим більше що імпортна тушка коштує в середньому три гривні за кілограм, продають по шість, а реалізаційна ціна української — 7,50—8 гривень. Це здорова конкуренція? — Володимир Семена, генеральний директор виробничо-наукового об’єднання птахівничої промисловості «Укрптахопром», шукає підтримки у співрозмовника. — Нещодавно провели нараду з керівниками бройлерних фабрик: потенціал у галузі є, і чималий. Якщо торік налічувалося 100 тис. голів батьківських м’ясних курей, то сьогодні — 430 тис. Тож забезпечимо гібридним виводком не лише промислові пташники, а й приватний сектор.

Від імені Держдепартаменту ветеринарної медицини хочу заспокоїти тих американців, котрі виробляють «бездопінгових» бройлерів. За наявності відповідних документів на «чисті» стегенця, Україна жодних перепон не чинитиме.

Але якщо ми обламали крила, підтяли ноги несумлінним виробникам курятини, то із супутнім компонентом до гурманської страви — цукром тростинним — проблема далеко не вичерпана. «Солодкі» перевізники не дуже побиваються, що його вже не використовуватимуть м’ясні «побратими» по бізнесу. Товар реклами не потребує, тим більше дешевий. Поява наприкінці грудня чималої партії тростинного білого цукру з Чехії спричинила падіння ціни на вітчизняний буряковий на 1,8%. Протистояти «чеській» ціні — 1950—1980 грн./т — наш не зміг і мусив поступитися.

Загалом в Україну завезли 480 тис. тонн цукру — майже чверть обсягів вітчизняного цукроваріння. Але якщо із зазначеної кількості 260 тис. тонн сирцю офіційно дозволені до ввезення відповідно до закону (від його переробки до бюджету надійшло 96 млн. гривень), то походження решти — контрабандне.

Шляхів, як і способів, проникнення на нашу територію солодкого «підривника» — з добрий десяток. Ознайомлю з однією схемою, яку начальник департаменту харчової промисловості Леонід Сватков оприлюднив на засіданні аграрного комітету Верховної Ради. Компанія «Пульс» (Житомирська обл.) уклала контракт на постачання білого цукру з литовською фірмою «Трансіст». Слід зазначити, що поліщуки, як підприємство з іноземними інвестиціями, користуються пільгами. Розмитнивши товар у Чопі, «Пульс» передає його компанії «Прана», що дислокується у Шостці Сумської області і входить до харківського концерну «Бриг». Цукор реалізують роздрібному споживачеві по 1,90—1,95 гривні за кілограм, тоді як вітчизняні цукровари не мають права «спуститися» нижче задекларованої кабмінівською постановою №201 від 1 березня 2001 року мінімальної ціни 2,37 гривні. Повернення виручених коштів відбувається цими ж наїждженими шляхами, але у зворотному напрямку.

Ще один приклад. Прикордонна зона. Місцева вантажівка п’ять разів протягом дня в одному і тому ж місці перетинала українсько-російський кордон. Туди — порожняк, звідти — з цукром. Якби водій замість двох тонн увозив законних два центнери — жодних претензій. А то за п’ять ходок — десять тонн «лівака». Тоді й митник, виходить, живе не на кревні 300 гривень, якщо виявляє поблажливість до «солодких» рейсовиків?

Я «намалюю» вам скільки завгодно схем! Певен, їх знають не гірше за мене і депутати, й аграрні чиновники, й урядовці. Одні, приймаючи закони щодо стабілізації цукробурякової галузі і ринку цукру, не спромоглися передбачити підніжок. Може, й не слід дивуватися, оскільки чи не в кожній депутатській фракції — свій Терещенко, і ці перепони — сплановані, аби об них перечіплювалася держава? Другі, мінапівці з претензією на експертів та аналітиків, ніяк не можуть пояснити: як могло статися, що Первомайський цукровий завод на Миколаївщині, не одержавши квоти на переробку цукру-сирцю у 2001 році, не сьогодні-завтра викине на ринок 19,4 тис. тонн? Поки чапаї думу думають, одеська компанія «Пошук» — теж «пільговик» — розвантажує на Заплазький цукровий завод корабельну партію цукру-сирцю. На рейді ще один 25-тисячник...

Уряд спромігся перекрити канал надходження білого цукру з Республіки Білорусь, вилучивши його з режиму вільної торгівлі. З’ясувалося, Ясь не лише вміє вправно косити конюшину, а й знається на солодких премудростях. Вибивши безмитну квоту на постачання до Росії 170 тис. тонн бурякового цукру, чотири білоруських заводи у міжсезоння переробляють цукор-сирець, і майже весь він — близько 130 тис. тонн — опинявся в Україні. Серед пестунчиків поки що ходить Молдова, і прозорі торговельні кордони з цією країною можуть завдати вітчизняному ринкові цукру лиха не менше, ніж донедавна Росія з Білоруссю. З достовірних джерел стало відомо, що до Молдови надійшла 100-тисячна партія цукру-сирцю. Куди йому ляже шлях, зрозуміло і без ворожіння на географічній карті. То що, кордони з молдованами закриємо завчасно чи постфактум — після чергової цукрової експансії?!

Метикують в уряді, метикують пивовари, зводять сальдо з бульдо. Виявляється, Молдова висунула ультиматум: секвеструєте поставки нашого цукру до вас — затіємо антидемпінгове розслідування щодо вашого пива. Вибирайте... Є над чим замислитися, оскільки експорт українського ячмінного напою в цю країну становить майже мільйон декалітрів — сьому частину всіх зарубіжних поставок.

Проте боятися слід не чужих підступів, а тутешніх лобістів. Щойно затвердили мінімальні ціни на нинішній сезон: закупівельну — на цукрові буряки (165 грн./т) і оптово-відпускну — на цукор (2370 грн./т). На рівні торішніх... Ще не встигли аграрії визначитися з буряковими площами, засіяти їх, а у владних кабінетах дедалі гучніше мусується питання про ввезення 200 тис. тонн тростинного цукру-сирцю. Сценарій знайомий: депутати запропонують свої обсяги, Кабмін — альтернативний варіант. Аграрний комітет Верховної Ради, розглянувши, вибере золоту середину.

— Ні-за-що! — категорично заявила Катерина Ващук, голова профільного комітету Верховної Ради. — Допоки ми тут, члени аграрного комітету навіть на розгляд не виноситимуть питання про тростинний цукор-сирець. По-перше, перехідних запасів цілком вистачить до нового сезону цукроваріння. По-друге, проблема полягає не у власне ввезенні цукру-сирцю. Передусім маємо чітко визначитися із внутрішньою потребою України у цьому продукті, яку повністю покриває буряковий. Нас переконують, що цукор-сирець іде на кондитерські вироби і безалкогольні напої. Нехай... Але, голосуючи за кабмінівський варіант постанови про ввезення цукру-сирцю, ми бачимо перед собою лише кількість імпортної сировини. А куди ж дівається готовий продукт? Якщо, за існуючим законом про цукор, встановлюються квоти А і Б, то й цукор тростинний має лімітуватися. Припустимо, завезли 260 тис. тонн тростинної цукросировини. Кондитери «з’їли» 100 тис., а решту фірми обов’язково мають реекспортувати. І перш ніж переробляти сирець, його власник повинен мати на руках контракт на вивезення. Тоді б не було таких чудасій, як зараз.

Дивацтва неминучі, якщо з цього можна мати зиск. Чи може бути він при розподілі квот на переробку цукру-сирцю — судити не нам, для цього в Україні чимало фахівців. Але якщо зиск таки є, то тростинний ввозитимуть навіть за перевиробництва бурякового. І ще треба добряче помізкувати: вихід на-гора останнього гальмується спонтанно чи зумисне? Після кількох публікацій з цукрової проблематики якісь «веселуни» почали доймати увечері телефоном: як я оцінюю, з точки зору естета, якщо мою могилу вивершить хрест, вирізьблений з цілісної брили рафінаду. Відбувся жартом про недовговічність мистецького витвору: якщо вже класти, то ліпше «Камінний хрест». «Естети» більше не турбують. Очевидно, дочитують у бібліотеці Василя Стефаника. А я відтоді, про всяк випадок, наприкінці начерків, планів, роздумів, як і Лев Толстой, залишаю абревіатуру — ЯБЖ: якщо буду живий...

Зрозуміло, що фінал цукрової проблеми в Україні тягучий, як сироп. І такий же липкий. Дві третини цукроварень з часом доведеться закрити. Селян, як і з зерном, із цукром знову фінансово ошукали. Тому визріла пропозиція: допоки аграрне відомство, уряд не переймуться бідами знеславленої галузі, не засівати намарне бурякових плантацій. Ліпше жувати натуральну цукрову тростину, як лінивий панда — молоді бамбукові пагони.