НАД ПРІРВОЮ У ПШЕНИЦІ...

Часу залишилося обмаль — менше місяця. 1 вересня губернатори особисто рапортуватимуть Президенту про стовідсоткове формування регіональних запасів продовольчого зерна до нового врожаю. У багатьох глав облдержадміністрацій від хвилювання пітніють не тільки долоні. Мізерність цих запасів може призвести до «відкручування» не тільки голів, про що Леонід Данилович натякнув у Ялті. На «лінійці» першого вересня спокійно почуватиметься хіба що мер Києва О.Омельченко.

Київська держадміністрація після двох невдалих втручань у ситуацію на ринку цукру і хліба нарешті зрозуміла, що на продовольчому фронті метод «на арапа» не проходить, — потрібно самим формувати інтервенційні запаси, свої резерви. Річна потреба Києва в зерні — понад 300 тис. тонн, із яких 80% становить пшениця, інше — жито. Договори про співробітництво з Вінницькою, Житомирською, Полтавською, Херсонською і Черкаською областями забезпечать столицю зерном до майбутнього врожаю. Угоди підкріплені й 10 млн. гривень авансових платежів. Перші партії зерна вже надійшли в столичне АТ «Київмлин». Можна з упевненістю сказати, що «хлібна криза» в Києві не повториться. Ну а в інших регіонах?

Україна переступила жнивний рубікон, але кількісно та якісно це мало кого радує. Липневі зливи, які вдвоє-вчетверо перевищили місячну норму, «украли» ще 300 тис. тонн зернових. Цього року врожай пшениці буде меншим, ніж торік і, за прогнозами, становитиме 11 млн. 200 тис. тонн (1999 року — 13,1 млн.). У МінАПК знову заговорили про битву за зерно. А де бій, там і втрати. І не тільки ті, що можна списати на стихію. Комбайни за своїм технічним станом запрограмовані на 5—7% утрат. А господарства забезпечені ними лише на 59% від технологічних потреб. І якщо врахувати, що в самий розпал жнив через технічну непідготовленість простоюють 10 тис. комбайнів, 9 тис. жаток, 5 тис. зерноочисних агрегатів, то тут уже можна говорити не про співчуття, а про цілком адресну критику.

Цього року буде встановлений ще один нерадісний рекорд — ніколи жнива не були такими затяжними, спізнюємося за темпами на два тижні. Хоча б у місячний термін укластися. Але якщо брати Полтавську область, де «скорострільність» на полях найнижча в Україні, то тут і в два місяці не вкластися. Сумно, тому що на десятий день після дозрівання 30% зерна втрачається, а через місяць залишається практично порожній колос.

І врожайність цього року «не тягне», тому що, крім природи, над цим показником «попрацювали» і рівень агротехніки, і науковий, або навпаки — антинауковий, підхід, і рівень відповідальності. Приміром, травневі приморозки і посуха однаково зашкодили і Криму, і Миколаївській області, і Запорізькій. Проте у кримчан — 21,3 центнера з гектара, а в сусідів — 15,8 і 16,8 відповідно. Рівень 1938—1939 років! А про Луганську область узагалі казати соромно — четвертий рік без врожаю. З огляду на природні особливості регіону, керівникам треба б шукати інші підходи в рослинництві, а не випрошувати в держави насіння, сіяти і... збирати шкідників. Зараз луганчани за врожайністю на останньому місці— 9,8 ц/га (1999 рік — 13,5 ц/га).

А поруч, через річку — Ростовська область, де збирають 23 центнери з гектара. Кажуть, напівжартома-напівсерйозно, луганські аграрії збираються просити Ю.Звягільського вирощувати на своїх териконах озиму пшеницю. Гадаю, що шахтарі впораються з хліборобськими обов’язками не гірше, ніж із власними.

Та й звідки взятися хлібу в Україні, якщо ми порушили строки сівби, використовували нерайоновані сорти, некондиційне насіння... Звідси і якість зерна або, кажучи науковою термінологією, його класність. У Донецькій області пшениці третього класу (тобто продовольчої) лише 1,4%, у Херсонській — 2,1, Миколаївській — 7,3, Кіровоградській — 21,4%. Однак із шостим класом (фуражне зерно) — перебір: Луганська область, згадувана недобрим словом, забезпечена ним на 100%, Херсонська — на 80, Харківська — 83,6, Донецька — 77,7, Миколаївська — на 72,5%. У цілому Україна має на сьогодні 24% зерна третього класу. Дуже мало... Ось чому так повільно засипається в регіональні засіки продовольче зерно.

Єдині, кого радує достаток зерна пшениці фуражної якості в майбутньому врожаї-2000, це тваринники. Вони полегшено зітхнули: слава Богу, торішня ситуація, коли худобу вирізували через відсутність кормів, не повториться. Хоча з використанням цієї частини зерна теж не все просто. З валового виробництва понад 60% використовується саме у тваринництві. Але якщо аналізувати ефективність згодовування зерна, то вийде, що саме ці 60% йдуть до «унітазу»: збільшення живої маси й удої не можна порівняти із зерновими витратами. Фермери США при продуктивності корів 2100 кілограмів молока використовували в 1,5 раза менше зерна, ніж вітчизняні. Нині, до речі, у світовій практиці існують технології, за допомогою яких на грубих і соковитих кормах від корови отримують понад 4000 кілограмів молока на рік і 600—800 грамів добового приросту ваги великої рогатої худоби. Це стосується раціонального використання тільки фуражного зерна.

Про хліб насущний говорять частіше. Оскільки для більшості громадян, на відміну від тих, хто харчується регулярно роздільно, хліб залишається головним (і часто єдиним) продуктом харчування. Тому нам цікаво дізнатися про зернові перспективи року прийдешнього. Через те, що жнива затяглися, перепочинку напередодні підготовки грунту та сівби озимих не буде. Чи готові до цього селяни?

Наукові установи виростили близько 120 тис. тонн насіння еліти і першої репродукції, але заявок з регіонів надходить замало. Серед покупців тільки представники серйозного бізнесу, які розу- міють, що класне насіння — це третина гарантованого врожаю. Брак фінансових коштів у сільгосппідприємств не дає змоги закласти надійний фундамент майбутнього врожаю, насамперед озимої пшениці. Господарства мають 21,4 тис. тонн мінеральних добрив, у тому числі фосфорних — 2,2 тис. тонн, забезпеченість становить відповідно 14% і 3%; половина областей узагалі їх не закуповує. І це при тому, що під сівбу озимих потрібно внести, як мінімум, по 10 кілограмів фосфорного добрива на гектар. Критична ситуація і з протравлюванням насіння. Коли й цього року відмовимося від цього технологічного процесу, то в наступному отримаємо зерно, непридатне навіть для фуражних цілей.

Найбільшу тривогу викликає готовність до осіннього комплексу робіт посівної і грунтообробної техніки, тракторів. Що ж до останніх, то понад 21 тис. енергомістких К-700, Т-150, ДТ-75 (четверта їхня частина) несправні. А без них своєчасна підготовка 8,2 млн. гектарів грунту і сівба озимих проблематичні. Цейтнот пов’язаний ще й з тим, що всі ресурси зараз кинуто на збирання хліба. Настанова центру — розірвися, але виконай!

Селяни не звикли до «роздачі шапок», у них свій критерій: «Ох і нелегкий хліборобський хрест цього року». Кожному своє... Одне зрозуміло: Україна виявилася над прірвою в пшениці.