МАВЗОЛЕЙ АГРАРНИХ РЕФОРМ

Після чорнобильського саркофагу Україна мурує ще один витвір національного «престижу» — аграрний мавзолей. Як засвідчили парламентські слухання «Про хід реформування та заходи щодо поліпшення ситуації на селі», бальзамувальниками сільського господарства стали всі, крім уряду Ющенка, склади Кабміну. Такими ж пергаментними, як і постанови, виявилися і деякі укази, закони... Але наша «сільська» усипальниця виглядатиме не так велично, як десятиповерхова гробниця Мавсола у 340-х роках до н.е., яку увінчувала чотирикінна колісниця з царем і дружиною. Натомість — вгрузла по вікна у землю, перехняблена, безлюдна хатинка, а в ній — сувої, зшитки реформаторських документів, які повинні були, але так і не оживили аграрний сектор.

Хроніка пікіруючого АПК

Під завісу минулого року Леонід Кучма, представляючи нового керівника Чернігівської облдержадміністрації Валентина Мельничука, залишився невдоволеним досягненнями земляків у сільському господарстві. А чому радіти? Валова продукція галузі регіону не зросла навіть на відсоток, скорочується поголів’я, збитки селян області сягнули 300 тис. гривень, за оренду землі сплачено лише 50% належного, за майновий пай ще менше — 31%... Якщо на «малій землі» гаранта не можуть навести лад в аграрному секторі, то що вже казати про «велику землю» — Україну! Соціально-економічна ситуація на селі — правдива, без петриківського розпису — залишається далекою від класичних мадригалів, виголошуваних упродовж десятиліття різноранговими аграрними достойниками.

Ступор сільського господарства, як на мене, почався 18 грудня 1990 року, коли Верховна Рада своєю постановою оголосила про початок аграрної реформи, власне, не маючи науково обґрунтованого цілісного бачення її змісту. А далі, як на шампур справдешнього шашлику, настромлювали свіжі компоненти: укази, закони, постанови. Їх величали новими імпульсами перетворення галузі. На жаль, цю масу можна назвати лише кількісною, і аж ніяк якісною. Серце від такого передозування калатало, а от ритм збивався.

Не синхронізований з іншими галузями вступ у ринкову економіку обернувся для села тотальною збитковістю, а відтак і руйнацією цілісних майнових комплексів, кредиторською заборгованістю, невиплатою зарплати. Іржа бартерних операцій точила фінансовий підмурівок сільськогосподарських формувань, сприяла поширенню тіньових схем, корупційних зловживань. На смітниках опинилася соціальна сфера сільської місцевості з третиною населення України. І хоч до яких словесних височин підносили аграрний сектор, він на очах занепадав.

Другий етап реформ пов’язують із грудневим 1999 року президентським указом, у якому остаточно проголошено засади приватної власності на землю та майно. Кажуть, рентабельність аграрного виробництва упродовж трьох останніх років, — то результат опори на приватну ініціативу, енергію підприємливості. Не заперечуватиму... Але якщо вважати злагодженою і максимально ефективною, за словами доповідача про ходу агрореформ віце-прем’єр-міністра Івана Кириленка, спільну роботу Президента, Верховної Ради й уряду у напрацюванні комплексу заохочувальних механізмів для АПК, чому ж тоді замість прогресу чи принаймні стабільності ми знову на повен голос заговорили про продовольчу небезпеку?

Попри зростання на 60% обсягів виробництва зернових за останні два роки, виручка від його реалізації торік становила стільки ж, скільки у неврожайному 2000-му. Як наслідок, рентабельність зерновиробництва впала майже втричі — із 65 до 23%. Осінній ціновий обвал на тваринницьку продукцію змів галузь на узбіччя збитковості. Агроформування вирізають і без того поріділе маточне поголів’я, яке не відновиш за рік-два.

Ще один резонансний негатив — диспаритет цін. Якщо загальний індекс цін на сільгосппродукцію торік становив 87, то на матеріально-технічні ресурси для села — 101. Невже нічого не навчили роки з 1990-го по 1999-й, коли це співвідношення становило 1:6 на користь промисловості?! І в такий спосіб із села вимели 57 млрд. гривень обігових коштів...

Коли з вуст аграрних лідерів України чуєш: «преференції, трансформації, інфраструктура, менеджмент, маркетинг», та ще й з наголосом не на тому складі, — хоч переляк яйцем викачуй. А що вже сільський дядько додумує?! Ну, звідки йому знати, що у столичних кабінетах аніякісінького «менеджменту» з «маркетингом» немає, якщо до 90% зерна реалізується у найнесприятливіший період максимальної пропозиції і мінімального попиту, від чого потерпає передусім селянин. До ефективно діючого внутрішнього аграрного ринку нам ще далеко, і розрекламовані заготівельно-збутові кооперативи, агроторгові доми, з усього, перебувають не те що у зародковому стані, а взагалі не зачиналися. За безладдя на внутрішньому ринкові ми попхалися на зовнішній — без потужної мережі національних трейдерів, без досвіду, і щоразу наражаємося на скандали. Передчасні сподівання на те, що зі вступом України до Світової організації торгівлі полегшає, наш селянин більше надбає, аніж втратить. Хоча б тому, що ніхто впритул і всерйоз не аналізував саме аграрні аспекти входин (чи вповзання?) нашої держави до СОТ.

2002 рік став для аграрного сектора ще одним відтинком затяжного стрибка без парашута. Негатив щодо прибутку на авансовані внески зумовив втечу капіталів в інші, привабливіші галузі. 2003 рік — не легший. Навряд чи іноземні інвестиції у сільське господарство перевищать 3% усіх інвестицій в АПК. Водночас, за оцінками експертів, у «тіні» агропромислового комплексу обертається шалена сума — 8 млрд. гривень. 2003-й — останній рік дії фіксованого сільськогосподарського податку, особливого пільгового режиму справляння ПДВ, дотації у тваринництві; нові значні податкові навантаження накладе пенсійна реформа... Щоб унеможливити негативні наслідки цих факторів для українського селянина, треба вже до літа розробити, розглянути та прийняти низку принципово нових законів, що по-сучасному захистять, підтримають і дадуть новий імпульс розвитку національного АПК та села загалом. Іван Кириленко прямо у сесійній залі передав головуючому близько 20 законопроектів, готових, за його словами, до розгляду. Втім, не лише від їх довершеності залежить селянський поступ: хто ці закони реалізовуватиме у глибинці?

«Батьки» та «діти» агропертурбацій

Приходить чоловік до фотографа і просить:

— Сфотографуйте мене героєм!

— А це як?

— Поставте на стіл пляшку горілки, а я — відвернуся...

Майже всі колишні аграрні віце-прем’єри і міністри — герої. Вони ладні були не зустрічатися із власними хибними стратегічними рішеннями, але жоден привселюдно не зізнався у прорахунках. Чим глибше ховали голову у пісок, тим беззахиснішою ставала сідниця. Жаль, не знаходилося владної руки відшмагати канчуком чи віжками за державні хиби.

Вони й зараз при владі: хто — більшій, а хто — меншій. «Батьки» аграрних реформ стали дідами, «діти» підхопили недоспівану пісню «батьків»... Відгомін її, як подзвін, чути у кожному українському селі. Як живеться доярці? Ви лишень спробуйте встати, мов на вранішнє доїння, о четвертій ранку. Прокиньтеся і далі продовжуйте спати. І в такому режимі проживіть хоча б місяць... А ціна такій пекельній праці? Заробітна плата селян — найнижча у народному господарстві: 153 гривні проти 454 у промисловості, та й ту очікують, як свята. Заборгованість перевищує 350 млн. гривень, причому 60% видають продукцією за собівартістю, що здебільшого вища ринкових цін.

Занепад виробництва призвів до адекватного стану і соціальної інфраструктури села, що насамперед спричинило відплив сільського населення. Імміграційні процеси розвиваються не лише за схемою «село — місто», а й «село — країни зарубіжжя». Півтора мільйона найактивніших, працездатних сільських жителів подалися світ за очі, аби утримувати на батьківщині родину. Суцільна бідність та безробіття украй ускладнили соціально-демографічну ситуацію. Смертність переважає народжуваність. По суті, щороку з демографічної карти зникають три-чотири сільських райони. У кожному десятому селі за цей період не народилося жодної дитини.

Водночас фактично припинилося фінансування за рахунок капіталовкладень соціальної інфраструктури села як відшкодування власних витрат на її розвиток. Сьогодні не мають шкіл, первинних закладів медичного обслуговування 1800 сіл, мешканці ще 1200 користуються привізною водою, дві третини не мають газу, майже третина сіл входить до категорії деградуючих.

Окрім офіційного закриття закладів соціально-культурного призначення, побутує і так зване приховане. Завідувачів бібліотек, клубів, фельдшерсько-акушерських пунктів переводять на 0,25—0,5 посадового окладу, а на утримання такого закладу кошти з бюджету взагалі не виділяють. Або ж на папері виділяють — а на ділі їх катма. Освітня біда: у селах бракує вчителів — випускники вузів у глибинку не доїжджають. Та й кого їм там навчати?!

— Звідки ж геніям братися, якщо село не народжує дітей? Генії народжуються у селі, щоправда, вмирають у столиці, — значуще посміхнувся спікер Володимир Литвин, закриваючи парламентські слухання. — Гадаю, ви мене підтримаєте у тому, що в проекті постанови Верховної Ради за результатами парламентських слухань, як і в рекомендаціях, практично нічого не говориться про розв’язання соціальних проблем села. Навіть у доповіді віце-прем’єра вони фігурують наприкінці... Думаю, ними треба починати і закінчувати. Але водночас повинні відійти від гучних гасел: «підняти», «підсилити», «засукати рукава по саму шию», «розшити вузькі місця»... Цього вже у нас було достатньо… Щоб там проглядала людина...

Віце-прем’єр Іван Кириленко запропонував оголосити 2004-й роком села і селянина. Хтось порадив почати вже цьогоріч... Є й інші приводи випити. Скажімо, 50 років тому помер Йосип Сталін, а 500 років тому народився великий магістр Мішель Нострадамус, автор віршованих пророцтв (катренів), що сягають до 3797 року. Правда, Нострадамус не подав жодного попереджувального сигналу щодо майбуття українського аграрного сектора. Зате наші агростратеги запевняють, що 2003 рік стане переломним, визначальним і вирішальним у долі села. Я б не квапився: тут, мабуть, і двома п’ятирічками не відбутися. Сьогодні ж сільськогосподарська галузь — Попелюшка, котра так і не знайшла свого Принца. Підкидьок вона в Україні, підкидьок...