ЛЕОНІД КОЗАЧЕНКО: «АДМІНІСТРАТИВНІ ЗАПОНКИ НЕ ПАСУЮТЬ ДО РИНКОВОЇ ОДЕЖИНИ АПК»

Дислокація силовиків на жнивному полі і поза ним стриножила діяльність багатьох суб’єктів господарювання. Деякі комерційні структури, затиснуті у командно-адміністративні лещата, поволі згортають бізнес або ж залягають «на дно». І це при тому, що рівень приватизації зернового ринку сягає 96%. Влада нехтує лікарською заповіддю «Не зашкодь!», тому наслідки втручання у ще кволий ринковий організм АПК можуть бути непередбачуваними. Про це розмірковує Леонід КОЗАЧЕНКО, президент Української аграрної конфедерації.

— Леоніде Петровичу, 24 липня ви привселюдно, можна сказати, дистанціювалися від хибних дій уряду у зерно-хлібному сегменті, назвавши їх дестабілізуючими, гальмівними. Того дня на спільному засіданні УСПП та УАК, присвяченому проблемам розвитку основних продовольчих ринків України, лунали не вельми втішні для вух кабмінівців оцінки їх діяльності. «Реакція» на ваш виступ не забарилася: 25 липня вас звільнили з посади радника прем’єра. Відлучення від урядової «макітри» можна розцінити і як хрест на тих ринкових засадах, які намагались укорінити в аграрному секторі за свого віце-прем’єрства?

— Жодних претензій до Віктора Федоровича щодо мого усунення з посади не маю. Навпаки, завжди цінуватиму його як державного діяча, котрий сміливо бере на себе відповідальність, діє рішуче, з вимогливістю до себе і підлеглих. Я відчував його порядність і принциповість. Тому незалежно від того, є у мене урядова «індульгенція» чи ні, принагідно радитиму йому з питань аграрної політики, бо нетрадиційні кроки у цій сфері можуть скомпрометувати його, похитнути авторитет. УСПП та УАК підготували пропозиції невідкладних заходів зі стабілізації ситуації на продовольчому ринку. Плануємо до 1 вересня провести зустріч нашого активу з прем’єр-міністром.

— І яку ж мікстуру від «хлібного болю» запропонуєте?

— Передусім для врегулювання проблеми дефіциту продовольчої пшениці і насіння ширше залучати приватний капітал, бізнес-структури, які за останні роки набули величезного досвіду роботи на ринках не лише наших сусідів, а й світових. Причому ефективно, не витрачаючи бюджетних коштів.

Нинішня цінова кон’юнктура на продовольче зерно на світовому ринку вища, ніж у попередні роки. Половину із 576 млн. грн., додатково виділених урядом аграрному секторові на ліквідацію природно-кліматичного лиха, використав би на покриття різниці між імпортом і ціною внутрішнього ринку — на дотацію. Такий захід дав би змогу утримувати стабільні ціни на хлібобулочні вироби, борошно, крупи і не вдарив би по кишені малозабезпечених верств населення, для яких хліб — головний продукт харчування.

А другу частину бюджетних коштів спрямував би на компенсацію вартості платежів для страхування урожаю наступного року. Якби цьогорічний урожай перебував під опікою страхового поліса, певен, сільське господарство не зазнало б таких збитків і ситуація розгорталася б зовсім за іншим сценарієм. Зрештою, ще не пізно це зробити. Тоді й інвестори, які за останні роки досить-таки щедро фінансово «підживили» аграрний сектор, не смикатимуться на роздоріжжі, не відаючи, куди ж податися. Вони відчують упевненість, повірять у незмінність аграрної політики і попри сув’язь негараздів, ще раз зважаться на витрати.

— А треба ні мало ні багато — близько 10 млрд. гривень... Щоб зібрати пізні культури — кукурудзу, соняшник, урожай яких передбачається щедрим, посіяти озимі на 8,3 млн. гектарів...

— Залучити такі кошти можна лише за активності інвесторів. Але вони нажахані не стільки непростими погодно-кліматичними умовами, скільки шаленим тиском силових структур, які останні чотири-п’ять місяців не вилазять із офісів комерційних компаній. Зважте: здійснено 12 тис. перевірок, порушено близько 500 кримінальних справ, які розглянуті у судах, і в шести випадках до кримінальної відповідальності притягнуто лише 11 осіб. Який коефіцієнт корисної дії таких «облав»?

— На рівні паротяга братів Черепанових...

— Але цим паралізовано діяльність не тільки зерновиробництва. Влада чомусь забуває, що близько 40% орної землі перебуває у руках потужних інтегрованих структур, які акумулювали в єдине ціле вирощування продукції, її переробку і торгівлю. І якщо їх звинувачують у приховуванні, крадіжках, то, виходить, комерсанти ошукують... самих себе.

Мені незрозуміла позиція тих, хто розпалює ворожнечу між окремими суб’єктами господарювання. Кажуть, сільгосптоваровиробник — це добре, а покупець його зерна — поганий. Позитивний герой той, хто хоче перевезти збіжжя, а транспортник — негативний, бо завищує розцінки... У країнах із ринковою економікою, лібералізованим аграрним сектором практично немає жодних застережень і заборон для будь-кого займатися тим чи іншим видом діяльності. Всі суб’єкти господарювання діють в одному правовому полі, але якщо порушують закон, то сповна відповідають за це. А чи не ліпше замість того, щоб роздмухувати протистояння, у доважок до державних структур залучити до програми заставних закупівель зерна ще й приватні з їхніми коштами, елеваторами? Якщо ми по-справжньому дбаємо про вітчизняного сільгосптоваровиробника, хочемо підтримати його... І приймати остаточне рішення про розподіл заставних функцій не в столиці, а на регіональному рівні, оскільки місцева влада краще знає, хто в області працює ефективно. Чим більше операторів, тим більше можливостей підстрахувати одне одного у разі форс-мажорних обставин.

— Якщо вже зайшла мова про заставні закупівлі зерна, то уряду Кінаха, а отже й вам, тогочасному віце-прем’єрові, докоряють тим, що ви не скористалися двома врожайними на зерно роками, аби запустити в дію заставний механізм, не поповнили держрезервівські засіки…

— За відсутності бюджетних коштів? Якби 2002 року, як нинішнього, Держрезерву вишукали 400 млн. гривень, ми б теж були на коні. Коли йдеться про те, якими мають бути хлібні запаси Держрезерву, то, на мій погляд, такими, що забезпечують три-чотиримісячні потреби внутрішнього ринку у зерні. Абсолютно недоцільно утримувати, скажімо, обсяги, що вдвічі перевищують річний рівень споживання. Такі резерви накопичені лише у США. У ЄС і Канаді — піврічний «НЗ». Та «маринувати» навіть такі залишки для України втратно. Якщо 2002 року ми спожили майже 28 млн. тонн пшениці, то зберігання половини цього обсягу вбереться у більш як 10 млрд. гривень. Надміру дороге задоволення для небагатої держави!

— Тоді у разі зернового дефіциту ми змушені будемо вдаватися до імпорту?

— За останнє десятиріччя Україна жодного разу не відсахнулася від увезення зерна. Щоправда, транспортували окремі його види, що їх не продукують на наших теренах. Цьогорічна ситуація — виняток. Як і 2000 року, коли довелося завозити продовольчу пшеницю. Але ні цінових стрибків, ні галасу, ні соціальних вибухів не було.

Сьогодні, на превеликий жаль, відчувається дефіцит ринкових інструментів в АПК: дедалі частіше гупають архаїчною кувалдою. Уповільнено розробку концепції страхування ризиків у сільському господарстві. Вона напрацьована спільно зі Світовим банком, і ми вийшли на перспективу, яка давала змогу, починаючи із 2003—2004 років, започаткувати в Україні сучасну систему страхування за так званими погодними індексами. Цим прогресивним інструментарієм можна покрити близько 35% нашої території, залучивши могутній капітал міжнародних страхових компаній, оскільки вітчизняних ресурсів недостатньо. Західна Європа, послуговуючись цією методикою, домоглася найнижчого відсотку страхових платежів — 0,6—0,7. Україна змогла б спуститися із нинішніх захмарних 10% до 1,5. Хіба це не резерв?!

— «Заспиртували» і ф’ючерсну торгівлю. Хоча це вже не концептуальні розробки, а реальність: ф’ючерсна біржа створена в Україні за прототипом американської і канадської…

— Саме вона у не передбачуваних ситуаціях дає змогу виробникам продукції хеджувати свої ризики. Послуговуючись ф’ючерсом, аграрій, ще тільки сіючи озиму пшеницю, може продати її урожай наперед, у наступному році. Причому знаючи ціну, яку гарантовано одержить за будь-яких умов. Ф’ючерсна торгівля чітко орієнтує виробників продукції на те, що для них найвигідніше у перспективі. Це — перше.

Друге. Маючи на руках ф’ючерсний контракт і страховий поліс на випадок втрат урожаю, сільгосптоваровиробники зможуть одержувати кредитні ресурси під свою програму. Банк не боїться ризикувати, оскільки повністю забезпечує повернення коштів через хеджування цінових ризиків на біржі і страхування посівів від стихійного лиха у страхових компаніях. Вигідно й аграрію. Якщо приспів час продажу на ф’ючерсній біржі замовлених обсягів, але спотова ціна вигідніша, він продає ф’ючерсний контракт, а поставки здійснює за реальною ціною. Виграш за такої рокіровки очевидний. Якщо ж навпаки, ціна гірша, ніж ф’ючерсна, то він виконує контракт і гарантовано одержує ті кошти, які запланував.

— Згадувані механізми діють безперебійно лише за умови стовідсоткової лібералізації аграрного ринку. Регіональні замовлення, що передбачають обмеження руху зерна між окремими областями, фіксовані ціни на сільськогосподарську продукцію, спонтанна інтервенція в обсягах, що перевищують 10% наявної продукції на ринку, безумовно, зводять засади ф’ючерсної торгівля нанівець. За такої розхристаності жоден аналітик не спрогнозує наслідків на продовольчому ринкові.

— Я — противник хаосу. Але керованість повинна, у першу чергу, передбачати ринкові механізми, а не адміністративно-командні. І послуговуватися останніми надзвичайно небезпечно. Щодо аграрного сектора, то скажу так: адміністративні запонки аж ніяк не пасують до його ринкової одежини. Якщо робити структурний крок у напрямі адміністрування, треба мати за плечима достатній резерв бюджетних коштів, яких немає. Відтак спорадичні дії можуть призвести до системних проблем, які розтягнуться на роки. А в підсумку доведеться вкласти набагато більше коштів, аби стабілізувати галузь, відновити її привабливість.