Китай відмовився купувати російську пшеницю - Bloomberg

Рекордний урожай зерна, зібраний минулого року російськими аграріями, виявився не потрібним найбільшому торговому партнеру Росії - Китаю. Про це пише Bloomberg.

Незважаючи на численні прохання, озвучені чиновниками аж до президента Володимира Путіна, Китай, який збільшив закупівлю в РФ практично всіх видів природних ресурсів — від нафти та газу до вугілля та металів, відмовляється закуповувати пшеницю російського виробництва.

Закупівлі, зокрема, обговорювалися на зустрічі Путіна та Сі Цзіньпіна у Москві наприкінці березня.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Росія, яка заблокувала експорт українського зерна, хоче стати «рятівницею голодуючих»

«Є можливості для суттєвого нарощування в КНР м'яса, зерна та інших категорій товарів», — говорив Путін після переговорів, наголошуючи, що відповідна робота ведеться на рівні профільних відомств.

Однак російські поставки зерна склали лише 30 тисяч тонн, або нікчемні 0,5% від імпорту, свідчать дані митниці КНР.

Через два місяці зрушити процес у мертвій точці так і не вдалося.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Китай закупив понад половину всієї пшениці світу та провокує світове подорожчання продовольства

Замість російської пшениці Китай віддає перевагу австралійській (59%), канадській (18%) та американській (9%).

Проблема нібито виникла на рівні фітосанітарних вимог Китаю, зазначає Bloomberg.

Домовлятися про її рішення рушить делегація російських чиновників на чолі з прем'єром Михайлом Мішустіним, який відвідає Китай 23–24 травня.

Водночас сукупний російсько-китайський товарообіг минулого року збільшився майже на 30%, до $190,27 млрд, а за січень–березень поточного року ще на 38%. Експорт нафти в КНР практично подвоївся і досяг 2 млн. барелів на добу, що зробило Росію найбільшим постачальником попереду Саудівської Аравії. Експорт вугілля підскочив на 127% рік до року, до рекордних 14,8 млн. тонн у січні–лютому, а алюмінію — майже на 200%, до 88,8 тисячі тонн у квітні.

Що стосується російського зернового експорту, то близько 80% зараз припадає на Близький Схід та Північну Африку. Лідерами серед країн-імпортерів є Туреччина, Єгипет, Іран, Саудівська Аравія та Алжир.