ГАРНИЙ ІНТЕРФЕЙС ДО НІКЧЕМНОГО АЛГОРИТМУ?

Випадкові успіхи не затьмарюють наших блискучих провалів. Сьогодні навіть без залізного «Фелікса» — арифмометра — очевидно: агропромисловий комплекс України спрацював гірше, ніж 2001 року. А з 1990-м навіть лячно порівнювати. Міністри затягують своєї, у терцію їм намагається підспівувати Кабмін, «селянські» партії лише рота розкривають, у нардепів — свої партії, сольні... Голосів — достобіса, а хору-ланки не зорганізуєш. Чи ж зміниться щось у багатоголоссі із появою Української аграрної конфедерації, установчий з’їзд якої відбувся минулої п’ятниці?

Ще один рік незалежності добігає кінця, а пошматоване реформами село не перестає зализувати рани, які, здається, ніколи не загояться. У Києві радіють з того, що цьогоріч зібрали збіжжя на 1,4 млн. тонн більше, ніж передбачено Програмою «Зерно України-2002», а селяни лічать збитки через недолугу цінову політику. У столиці рапортують про щодалі ширшу географію експорту української пшениці, а для дядька ринок збуту обмежується щонайкраще райцентрівським базаром, де за відро тієї ж дорідної пшениці він уторгує аж... дві гривні. Такі «статки» багатьох віднаджують від зерносіяння, переорієнтовують на більш прибуткову культуру — соняшник, площі під яким зросли, попри науково обґрунтовані норми, в 1,7 разу.

Ті ж, хто посіяв озимину, та ще й у пізні строки, після навали морозів списують площі ячменю у безнадійні. Думка тільки про пшеницю: чи дотягне до тепла? В Україні вимерзло близько двох мільйонів гектарів, — чверть засіяного клину. А пересів-підсів навесні — то додаткові витрати, швидше, збитки. Через зношеність техніки чимало землі так і не вдалося зорати на зяб, навіть розворушити лущильниками. Отож, не все так добре у нашому зерновому домі. Аналітики дедалі гучніше заявляють про ймовірний імпорт продовольчого зерна в обсягах, щонайменше, 800 тис. тонн.

Не краща ситуація і в тваринництві. Успішний 2001 рік, коли вигідні для товаровиробників ціни зумовили стабілізацію і 10-відсотковий приріст поголів’я худоби, а виробництва валової продукції тваринництва — на 5%, змінився стагнацією. І, знову ж таки, через значний спад закупівельних цін на продукцію тваринництва, а відтак — зменшення доходності галузі, яка стає суцільно збитковою. Тонна молока, реалізована нинішнього року сільськогосподарськими підприємствами, здешевіла на 66 грн. проти аналогічного періоду минулого. Як результат: лише за останні три місяці поголів’я корів скоротилося на 152,4 тис. голів (найбільше у Тернопільській області — на 19,7 тис., Львівській — 14,9, а в Житомирській, Хмельницькій, Полтавській та Київській — на 9,2—8,4 тис. голів). Тільки у листопаді перестало мукати 62 тис. корів. Ще в глибше піке увійшла закупівельна ціна на м’ясо. Яловичина подешевшала на 25%, свинина — на 31%. Чи вцілілі череди й отари перезимують, також не ясно: забезпеченість кормами в цілому по Україні становить 75%. Найбільший падіж худоби можна очікувати у господарствах Івано-Франківської, Закарпатської, Житомирської, Львівської, Черкаської, Миколаївської, Чернігівської областей, де запаслися лише 27—66% від необхідної їх кількості.

Селяни не можуть допетрати: зерна — більше, м’яса — більше, молока — хоч залийся! Закупівельні ціни впали ниць, а оптово-відпускні практично не зрушили з минулорічного рівня. Як і торговельні надбавки. Лише на 8—9% зменшилися відпускні ціни на яловичину, свинину, ковбасні вироби, на 3—5 — молоко, сметану, тверді сири. Більше того, навіть зросли — на 3—6% на сир і вершкове масло. І сердиться сільський дядько: хай міністерські зарплати — по 2,5 тис. грн. — видають, як і мені, натурою — зерно, цукор, соняшник, олію, молоко... Може, тоді столичні достойники втямлять, що нинішня аграрна політика — це гарний інтерфейс до нікчемного алгоритму.

Свій алгоритм розв’язання ситуації в агрокомплексі запропонували делегати установчого з’їзду Української аграрної конфедерації (УАК). Щоправда, шановне зібрання ледь не було зірване, оскільки облдержадміністрації «від імені і за дорученням» одержали пораду не сприяти прибуттю делегатів до Києва під приводом... переносу з’їзду на січень. Однак з’їзд відбувся. Делегати представляли понад 50 тис. суб’єктів господарювання агропромислового комплексу, у яких трудиться понад два мільйони чоловік.

Сьогодні вже не наїжачуємося, зачувши слова «приватна власність», «ринок», «лібералізація». Але поки що гальм більше, аніж рушіїв. Попри реляції агрочиновників про «всеукраїнське поголовне розпаювання» земель сільськогосподарського призначення, торжество приватної власності, на селі ще й досі функціонують понад тисячу КСП, 52 колгоспи, підсобні господарства великих заводів на, по суті, нічийній землі. Керівництво УАК вбачає причину цих метастазів у слабкій взаємодії держави з професійними громадськими інституціями, неузгодженості дій держави та суб’єктів ринку.

— Кажуть, мудрий господар, відчуваючи вітер перемін, не відгороджується щитом, а починає будувати добротний млин. Якщо ж свою мудрість та зусилля об’єднають представники владних структур та роботодавців, то їхнім витвором стане не звичайний млин, а новітнє утворення, що видаватиме унікальний — інтелектуальний продукт, — сказав у доповіді співголова УАК Леонід Козаченко.

Солідаризуватися із владою Конфедерація готова, бо за чотири роки існування вона справді зміцніла. Одначе на силу ніхто не покладається, переважно — на розум. Задля цього Всеукраїнське громадське об’єднання найближчим часом відкриє Національний інститут аграрного ринку, де професіонали аналізуватимуть і прогнозуватимуть розвиток ринків зерна, цукру, молока, м’яса, овочів. У планах — членство у Міжнародній федерації працівників сільського господарства, що об’єднує 71 країну. Внутрішній же тандем з державою можливий лише за лібералізації відносин між нею, товаровиробниками та всіма структурами ринкового типу, що супроводжують сільськогосподарську продукцію від поля, ферми до реалізації. Оскільки держава позбулася виробничих і розподільчих функцій, то повинна регламентувати виробництво, встановлювати межі сукупних економічних затрат, жорстко контролювати витратно-грошову систему. Ключовим напрямом у діяльності держави мусить стати створення прозорого середовища для роботи підприємств і комерційних структур усіх форм власності і господарювання, ліквідація необгрунтованих пільг для певної частини суб’єктів ринку, підтримка і захист власного товаровиробника, гарантії визнаних у світі форм ринкової конкуренції. За цих умов чільну роль відіграватимуть громадські галузеві (міжгалузеві) об’єднання, створені не як альтернатива, а як доповнення до державних інститутів.

…Пригадав повчальну притчу. Якось турок, перс, араб і грек вирішили витратити знайдений динар з користю для всіх. Перс мовив:

— Давайте купимо ангур!

— Навіщо ангур? Ліпше ейнаб, — заперечив араб.

— Непотрібний нам ні ангур, ні ейнаб! Ми купимо на динар узум! — втрутився турок.

Став у позу і грек:

— Якщо вже щось і купувати, то лише стафіл.

І кожен почав доводити свою правоту не лише на словах, а й стусанами. Якби на той момент підоспів знавець мов, то він зміг би пояснити четвірці, що всі вони говорять про одне й те ж. Слова «ангур», «ейнаб», «узум» і «стафіл» означають «виноград», який усі вони хотіли купити, але кожен думав про це своєю мовою. Ми ж за велелюддя аграрних ідеологів не можемо порозумітися єдиною українською, тому село й роз’єднане. І тільки мріє про майбутній достаток.