Джондірівські «вихлопи»

Нинішній кошторис АПК схожий на талісман року — Півня, але обскубаного. Між тим на аграрному небокраї бовваніє доволі-таки солідна сума — 4,1 млрд. грн., яка могла би стати істотним фінансовим доважком до сільського бюджету. Ідеться про задавнений борг за кредитами під державні гарантії для закупівлі сільськогосподарської техніки іноземного виробництва. Одначе, судячи зі швидкості просування цих коштів до загальнодержавної калитки, остання наповниться ними не скоро.

Із 127 підприємств, що експлуатують американські трактори, 61 навіть не почало розраховуватися за них. Чимало «прокатників» заокеанської техніки прагнуть узагалі «розмити» власні борги, пустивши їх услід за вихлопними газами.

У бажанні держави придбати добротні трактори і комбайни американської компанії John Deer ніякої крамоли не бачу. Уряд вирішив (і правильно!) наситити внутрішній ринок високопродуктивною технікою, визначив оператора — концерн «Украгротехсервіс», виступив гарантом цільового використання і своєчасного повернення іноземних кредитів. Згідно з умовами контракту від 17 листопада 1996 року № 10-5, від компанії John Deer Export (підрозділ фірми Deer&Company) з німецького міста Маннхайм у травні—липні 1998 року надійшло 908 одиниць сільськогосподарської техніки, у т.ч. 650 тракторів. Коштувало це за тодішнім курсом 120674,3 тис. дол. США.

Працюючи в апараті Мінагропрому, я, за службовим обов’язком, мимоволі був посвячений у деталі цієї угоди. Американці пропонували купити до потужних «Джонів» із здвоєними шинами (аби менше ущільнювали ґрунт) майже 200 найменувань причіпно-навісного устаткування: обприскувачі, сівалки точного висіву, дискові борони... Для горішнього ешелону української влади такі умови спершу видалися заманливими. Вирішили навіть пожертвувати 50 тракторами, аби на зекономлені кошти придбати супутній інвентар. Правда, перегодом від затії дипломатично відмовилися, вважаючи, що подібний шлейф ґрунтообробної техніки під силу освоїти і вітчизняним товаровиробникам.

Перше замовлення — виготовити адресний плуг — випало підприємству «Одесаґрунтомаш», керівництво якого заприсяглося у найкоротші строки постачити придатний для роботи агрегат. Але схитрувало. Замість нового зразка розробники підсунули... серійний, до російського трактора «Кіровець». Перші випробування вивернули назовні, немов брили ріллі, усі вади — і геометрії орного пристрою, і якості металу. Оскільки центр ваги плуга був зміщений, лемеші на поворотах чіплялися за покришки задніх коліс і шматували їх, наче бабуїн газету. Керівництво «Одесаґрунтомашу» від адресованих йому претензій сторонилося і насамкінець нічого кращого не придумало, як звинуватити у всьому... самих американців: «Ви привезли неправильні трактори до нашого правильного плуга!»

Програму провалили. Хоча саме на одеський виріб було покладено великі сподівання: планували прямо в порту, з корабля, комплектувати John Deer восьмикорпусним плугом і проводжати на бал — у поле. Це вже пізніше наші умільці приловчаться різаками і зварюванням клонувати плуги до «американців»: із двох п’ятикорпусних — один. Щодо обсягів, то наші «одоробала» порали 10—15 гектарів за зміну, а заокеанські — 40—45. Дуже відрізнялася і якість оранки.

Через запізнілу комплектацію американських тракторів відповідними «силовими» плугами механізатори замість планових 2 млн. гектарів зорювали щороку у три-чотири рази менше. John Deer, якому виробники пророчили 20 років безперебійної роботи, у результаті української «експлуатації» чахнув за кілька сезонів. Найчастіше виходила з ладу паливна апаратура, поршнева група, що захлиналися від нашої «соляри», перенасиченої сіркою і водою.

Із цією та іншими проблемами аграрії зіткнуться пізніше. А тоді, 1998 року, головного розпорядника — «Украгротехсервіс» — доймала організаційна мігрень: кому передавати заокеанську сільськогосподарську техніку? Запитання постало не через брак охочих кермувати нею, а через відсутність гарантій сплачувати за надану люб’язність. Першу схему, схвалену тодішнім прем’єром Павлом Лазаренком, фахівці вважають найдосконалішою і найпрозорішою.

На кожного потенційного одержувача трактора John Deer завели окрему теку, у якій зберігалися його кредитна і податкова історії, гарантія фінансової установи і навіть, на крайній випадок, перелік заставного майна клієнта, яке могли вилучити у випадку несплати розстрочки. Усього 15 документів. Чотири мішки таких документів спровадили до Укрексімбанку, що здійснював розрахунки із закордонною компанією. Фінансова установа не висловила жодних претензій. «Украгротехсервіс» готовий був відрядити спеціалістів із комп’ютерною базою даних прямо в Іллічівськ, щоби одразу, після, по суті, безмитного оформлення, вручати трактори їх власникам. Тим часом майбутні оператори (по два — на кожен трактор) безплатно опановували премудрості роботи на заокеанському «коневі» з трьома бортовими комп’ютерами.

Зі зміною прем’єрів перекроювалися не лише розрахункові схеми, а й рознарядки, змінювалися списки щасливців. Унаслідок цього міцні господарства опинилися за бортом. Натомість техніку передавали у розстрочку без укладання контрактів, урахування фінансового становища агроформувань, без гарантій оплати. На John Deer садовили переважно своїх: кума, свата, брата, тих, хто отирався у високих київських кабінетах…

Техніка надходила не гамузом, а чотирма траншами з майже місячними перервами. З останніми двома партіями було найскладніше, оскільки вони тривалий час не могли знайти адресата — бракувало реальних одержувачів із відповідними фінансовими гарантіями. З Одеси трактори перегнали на регіональні бази — Полтавську і Дніпропетровську. А згодом їх передали на баланс державних машинно-технологічних станцій.

Час спливав, техніка приносила прибутки аграріям, одначе платежі від її експлуатації гальмувалися. Між тим вони, враховуючи ціну трактора — 170 тис. дол., аж ніяк не копійчані і не могли згубитися у стерні. Тому компетентні органи передусім почали «трус» концерну «Украгротехсервіс», інкримінуючи керівництву зловживання, порушення ведення бухгалтерського обліку, тобто, по суті, звинуватили у «сірих» схемах відмивання іноземних кредитів. Декому з верхівки навіть «пощастило» більше року подихати повітрям у камері слідчого ізолятору. Але чи з власної нерозпорядливості концерн став боржником?

Після банкрутства «Украгротехсервісу» неповернені кредити добровільно перебрала на себе НАК «Украгролізинг». Судячи з наполегливості її керівництва, здавалося, що компанія коли не вичавить із боржників гроші, то експропріює John Deer. Одначе й нова структура загрузла у розрахункових операціях через відсутність правових норм.

Юридично «Украгролізинг» ні в які відносини з одержувачами імпортної техніки не вступав, як і ті з ним, тому й правити борги не міг. Поки напрацьовували нормативно-правову базу, колісні велетні продовжували прасувати поля.

Час від часу проводяться ревізії, зустрічні перевірки, періодично з’являються списки тих, хто злісно ухиляється від повернення кредитів за іноземну техніку. Характерно, що основна маса їх зосередилася не в регіонах, а зразковому «сільськогосподарському районі» — столиці: Українська аграрна біржа, корпорація «Украгропромбіржа», асоціація «Земля і люди», СП «Укрінтерцукор»... Щоправда, далі фіксації боргів справа не рухається. На жаль, жодна з бригад перевіряльників не побачила у механізмі «прокату» закордонної техніки за державний кошт добре спланованого сценарію нагромадження первинного капіталу. Причому у масштабах країни.

…Недавно до мого знайомого — власника John Deer навідалася комісія з області, аби перевірити наявність трактора. Переконавшись, що той нікуди не зник, зажадала повернути борги за його експлуатацію. На що землячок парирував: «Та в мене цей «американець» давно на приколі. Із чим йому працювати? Ні путнього плуга, ні борони... Простоює та й годі!» Збрехав, навіть не моргнувши оком. Бо навіть побіжного погляду на гумове «взуття» трактора достатньо, аби впевнитися: шини — «лисі». Не під навісом же вони зносилися! Виходить, експлуатувалися, приносячи хазяїну зиск.

Давайте полічимо. Річний ресурс трактора — 2 тис. мотогодин, по 160 грн. за годину. Отже, за рік він «намотує» 320 тис. грн. Тобто за п’ять років, починаючи з 1998-го, мій знайомий заробив 1,6 млн. грн., або десь із півмільйона доларів. За повної вартості трактора 170 тис. доларів... А тепер ніким не обліковану суму помножимо на кількість тракторів...

Зрозуміло, зароблені гривні осідали не в драних механізаторських кишенях. Спершу гроші збирали по селах, звозили до райцентру, звідтіля — в область, де пакували у «дипломати», які кур’єрами доправлялися до столиці. Про причетність вищих аграрних чинів, і не лише їх, до гривневої «оранки» свідчить те, як влада апатично розв’язує проблему повернення «джондірівських» боргів. І тракторних, і комбайнових... Адже, крім «Украгротехсервісу», заокеанську техніку поставляли 19 різних структур, і загальний борг сягає 4,1 млрд. грн.

Деякі комерційні фірми, жодної копійки не повернувши до державного бюджету, умудряються здавати John Deer у... лізинг, заробляючи на тому готівку. Інші, за потурання наших швидко змінюваних урядів, намагаються узагалі «розмити» свої борги перед державою і сховати кінці у воду. Згідно зі звітами про фінансову діяльність «Украгротехсервісу», 2002 року концерн зазнав збитків на суму 1,5 млн. грн., позаторік — півмільйона. Водночас в обліку виявлено серйозні порушення: зумисне занижені боргові зобов’язання за отриману техніку інших підприємств перед «Украгролізингом» — на 65 млн. грн. Ниточка привела до ЗАТ «Корпорація «Агротех» і ТОВ «Агролан». І такі випадки непоодинокі.

Схоже, уряд «підспівує» віртуозам. Чи то в унісон, чи то в терцію...

Постанова Кабміну № 362 від 24 березня 2004 року «Про затвердження Порядку зарахування у 2004 році коштів, що надійдуть до державного бюджету у рахунок погашення заборгованості за кредитами, залученими державою або під державні гарантії і наданими для закупівлі сільськогосподарської техніки іноземного виробництва, переданої сільгосптоваровиробникам та іншим суб’єктам господарювання» спрямована на ліквідацію фінансової прірви у будь-який спосіб. Немає грошей — розраховуйся сільськогосподарською продукцією чи іншим ліквідним майном.

Власне, такі схеми діяли й раніше. Свого часу в аграріїв у рахунок боргових зобов’язань купували зерно за майже світовими цінами — 115 дол. за тонну. Одначе бартерні операції комусь не сподобалися, їх анулювали. Водночас з огляду на критичний фінансовий стан чимало господарств не могли розраховуватися «живими» грішми. Тоді урядові «розумники» доручили певним структурам вилучати у боржників іноземну техніку, продавати і виручені кошти повертати до бюджету. Але без оцінки Торговельно-промислової палати і Держтехнагляду техніка йшла з молотка за сміховинну ціну. У держказну з цих торгів надійшли сущі копійки, а метиковані покупці, придбавши John Deer майже задарма, продовжують обкрадати державу.

Схеми, закладені у торішній постанові № 362, могли би вирішити цю проблему бодай частково. І «Украгролізинг» цей документ цілком улаштовує. Деякі позичальники, сплативши 50% вартості тракторів, готові взяти їх у фінансовий лізинг ще на п’ять років, або викупити за залишковою вартістю. Одначе Мінфін, який відповідає за бюджетну скриню, відкинув добрі наміри урядовою постановою № 1030 від 10 серпня 2004 року «Про укладення угод про реструктурування простроченої станом на 1 січня 2004 року заборгованості юридичних осіб за кредитами, залученими державою або під державні гарантії». По суті, це та ж невизначеність, але пролонгована на п’ять років. Хоча в документі і зазначається, що борги мають сплачуватися рівними піврічними платежами згідно зі складеним графіком. А там, дивись, чиясь добра душа внесе законопроект про списання боргу як безнадійного, сесійна зала дружно проголосує — і від американських тракторів і комбайнів залишаться тільки... вихлопи.

Побоювання небезпідставні. До аналогічної оборудки, щоправда, із меншою сумою — 11,3 млн. грн. — вдалися народні депутати Василь Шпак, Іван Рішняк з Ігорем Єремєєвим у законопроекті № 6379 від 30 листопада 2004 року «Про внесення доповнення до Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» (про списання заборгованості за зернозбиральні комбайни)».

Що ж пропонують уболівальники за долю українського селянства? У червні 1998 року Кабмін виділив Мінагропрому кошти на придбання вітчизняної сільськогосподарської техніки, а той спрямував їх до державного лізингового фонду. Останній купив 69 зернозбиральних комбайнів «Славутич» і «Лан» вартістю 19,65 млн. грн. Однак дослідні партії виявилися конструктивно хирлявими: витрати на ремонт і часті простої перевершили прибутки аграріїв. Логічно, вони відмовляються провадити лізингові платежі за техніку, що не працює. А й справді: чому механізатори мають потерпати від дефектів конструкторів, котрі нагороджені за свої «витвори» Державною премією?! Чи законодавство про захист прав споживачів у цій частині не діє?

Депутати нічого розумнішого не запропонували, як... списати 70% боргів лізингоодержувачів. Хоча, по-перше, стаття 74 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» забороняє реструктурувати або списувати заборгованість (недоїмку) суб’єктів господарювання за «..бюджетними позичками, фінансовою допомогою на зворотній основі до бюджету». По-друге, підприємство «Украгролізинг», взявши у прокат оспівані з усіх трибун «красені» — «Славутич» із «Ланом», через критичну масу нарікань аграріїв мало би тоді ж, 1998 року, повернути браковані комбайни виробникам. А не тягнути волинку досі. По-третє, не слід перекладати провину на селян, бюджет. Є конкретні винуватці — ВАТ «Херсонські комбайни» укупі з концерном «Лан». От нехай і компенсують згадувані 11,3 млн. грн. бюджету. І, по-четверте, цю проблему можна розв’язати у межах цивільного законодавства, ретельно проаналізувавши нормативні акти щодо регулювання діяльності власне «Украгролізингу» та угоди між останнім і суб’єктами господарювання про фінансовий лізинг дослідної партії зернозбиральних комбайнів.

Вовтузіння із законопроектом № 6379 нагадує скупого, котрий платить двічі. А якщо так, то чому б не піти до нього працювати?!

Схоже на те, що керівництво «Украгролізингу» охололо до роботи з позичальниками і дедалі нахабніше порпається у бюджеті. У жовтні 2004 року уряд виділив НАК 25 млн. грн. для закупівлі тракторів виробництва ВАТ «Харківський тракторний завод ім. С.Орджонікідзе». А на поточний рік запропонував збільшити держбюджетні витрати на потреби компанії до 420 млн. грн. Причому видатки із загального фонду становлять 180 млн., зі спеціального — 240 млн. Хоча зрослий на 60% порівняно з минулим роком фінансовий допінг «Украгролізингу» навряд чи зліквідує зловживання і недоліки у роботі цієї інституції...

Координаційний комітет по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю при Президенті України дійшов висновку, що НАК знехтувала вимогами указу «Про додаткові заходи щодо дальшого розвитку лізингу в аграрному секторі економіки» від 23 лютого 2001 року щодо ефективного використання державних коштів для забезпечення сільгосппідприємств технікою саме вітчизняного виробництва. Угоди про закупівлю тракторів і комбайнів нерідко укладаються не з виробниками, а через посередників — комерційні структури. Усупереч Закону «Про фінансовий лізинг», відповідним постановам Кабміну, вітчизняну техніку передають користувачам без обов’язкової передоплати, укладення угод про заставу, а плату за її експлуатацію стягують невчасно і не вповні. У результаті зазначених порушень держава недоодержала станом на 1 вересня 2004 року понад 253 млн. грн., а заборгованість перед підприємствами сільгоспмашинобудування сягнула майже 63 млн. грн.

Кажуть, після перевірки Координаційним комітетом НАК «Украгролізинг» вдалася до PR-акції з відбілювання власного мундира. Незабаром промоутери розпочнуть креативну рекламну кампанію під гаслом «Надішли п’ять обгорток від карданного вала трактора ХТЗ — і ти дістанеш шанс виграти романтичну подорож на поля України!» Найбільш довірливі уже почали колекціонувати фантики...