Дотаційний зашморг. Чому аграрії відмовляються від бюджетної підтримки на озимі?

Ви таке бачили, щоби хлібороби навідріз відмовлялися від державних коштів на підтримку виробництва зернових? Причому не якесь там запаніле господарство чи навіть район, а поголовно по всій Україні.

Одні вважають сто гривень на гектар озимини надто запізнілим компенсатором. А з урахуванням інфляції — скупою милостинею. Іншим не до душі азартна гра «лихвар — позичальник». Бо, взявши з урядових рук купюру із портретом Шевченка, зобов’язаний продати державі 20% продовольчого зерна. І заприсягтися письмово… До того ж право на дотацію мають лише ті, хто застрахував п’яту частину посівних площ ярини.

По суті, під виглядом модернізованого держзамовлення уряд вдався до… торгівлі грішми. Сільгосптоваровиробники розкусили підступ, і мільйонні дотації залишаються не затребуваними.

Аграрне відомство таке нововведення, зафіксоване у Поряд­ку використання коштів для дер­жавної підтримки виробництва про­дукції рослинництва, пояснює передусім насущною потребою гарантовано сформувати продовольчий держрезерв. І, по-друге, збудити відповідальність аграріїв, аби знали «щедру руку» і чим їй віддячувати. Якщо зважити на цьогорічний апетит Аграрного фонду, то без «поводиря» йому навряд чи вдасться засипати у схрони 803 тис. тонн продовольчої пшениці і 78 тис. тонн жита.

Власне, сільгосптоваровиробники, попри численні обмани дер­жави, ладні були пристати на урядову пропозицію. Стримували лише цінові «маяки». Коли ж уряд їх «засвітив», стало зрозуміло, що «гарантований» покупець штовхає селян на слизьке.

Відчув це і Володимир Артеменко, директор дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас»:

— Сто гривень на гектар — начеб і заманлива штука. Якщо озимий клин у нас — 52 тис. гектарів, то п’ять із хвостиком мільйонів гривень у кишені зовсім не зайві. Але… Якщо торік дотації виплачували в лютому, ми змогли купити міндобрива, пальне. А нинішнього року аграрні ватажки запізно кинулися. Тим більше оці сто гривень не порівнянні зі зрослими цінами.

По-друге, якщо ти пристаєш на дотацію, мусиш продати державі 20% продовольчого зерна від загального валу або ж фуражне у перерахунку на певний коефіцієнт.

Торік ми, свідомі того, що дер­жаві треба заповнити продовольчі засіки, продали без примусу Держрезерву дорідну пшеницю по 890 гривень за тонну. А через два місяці ціна підскочила до 1300. Тому нинішні сто дотаційних гривень на гектар аж ніяк не компенсують того, що ми можемо виграти. Якщо минулорічний валовий збір пшениці становив 140 тис. тонн, то цього року, взявши дотації, мусимо продати 28 тис. по фіксованій, тобто низькій, ціні. Коротше: виграємо зараз п’ять мільйонів гривень, а втратимо у кілька разів більше. Який резон?

Тим більше, маємо власний потужний хлібозавод, шість пекарень в агроцехах. Борошно надходить із нашого ж млина потужністю до 40 тонн млива на добу. Яка різниця, хто дбає про продовольчу безпеку — Держрезерв, Аграрний фонд чи ми?

Михайло Демченко, керівник агрофірми «Вітчизна» із Голованівського району на Кіровоградщині, і без калькулятора оперує переконливими цифрами:

— Можна відбутися заяложеним аргументом: у нашому господарстві технології не передбачають вирощування продовольчого зерна. Лише фуражного… А все через подвійні стандарти визначення якості пшениці. За вмістом клейковини та ІДК (числом падіння) вона тягне на фураж, а за вмістом білка — на продовольчу. І це в зерновій державі?! А з нашого «фуражу» мелють борошно і печуть прекрасний хліб, весільні короваї, ліплять вареники… Одне слово, дотацію, вважатимемо, я не заслужив.

А тепер предметно. На тисячу гектарів пшениці держава дає мені з бюджету 100 тис. грн. Виростивши в середньому по 35 центнерів з гектара, мушу продати Аграрному фонду 20% валового збору. Це — 700 тонн. По- чому? Більш ніж певен, що фонд купуватиме на сто гривень нижче стартової ціни. Отже, вже 70 тис. грн. втрачу.

Наступний етап. Щоб завезти 700 тонн на Голованівське хлібоприймальне підприємство, витрачу на транспорт 25 тис. грн. Елеватор, хоч би яким був святим, зніме з мене ще три відсотки… Усушка, утруска! А це — 21 тонна збіжжя! Знову мінус близько 20 тис. грн. Загалом — 115 тис., а держава дотувала мене 100 тисячами гривень. Виходить, на рівному місці я загубив 15 тис. За які такі карі очі?!

А ви зважте й на те, що цього року у багатьох закінчується термін дії договорів на оренду земельних паїв. Щоб переоформити один, треба викласти щонайменше 200 грн. Причому нові документи виготовляють не у Голованівську, а в Кіровограді, куди світ не такий уже й близький. Мої колеги подали пакети довідок ще в листопаді, але й досі не мають на руках правовстановлюючих документів. Лічіть самі… Щоб переоформити паї, треба викласти 200 тис. грн., держава стимулює за пшеницю — плюс 100 тис., і у сухому залишку що? Мінус 100 тис. грн., задовго до жнив… А якщо докупи скласти, то й усі триста.

Думаю, на ціни Аграрного фонду хлібороби не злітатимуться роями, як бджоли на медоноси. Ні, на перший погляд, вони привабливі: відповідно нижня і верхня межа за тонну пшениці третього класу становить 1251 і 1543 грн., четвертого — 1135 і 1399 грн. Зазначені віхи загалом вписуються у нинішній ціновий коридор. Але…

За розрахунками сільгоспвиробників, уже зараз стартова ціна пшениці нового врожаю становить понад тисячу гривень за тонну. Дорожчатимуть міндобрива, засоби захисту рослин і передусім пально-мастильні матеріали — підскочить і цінова планка на продовольче зерно. До якої позначки? Важко спрогнозувати… Можливо, переступить і урядову граничну межу.

Чи готовий Аграрний фонд конкурувати із зернотрейдерами, які завжди правлять ціновий бал? Судячи із статків, дер­жавній структурі непереливки. Щоб закупити задекларовані обсяги хай навіть за середньозваженими цінами, фонд має манити продавців майже 1,2 млрд. грн. Коли держава довіряла йому такі суми? І це, повторюю, «за середньозваженими цінами»… Бо експортери не скупитимуться, аби перебити торги на свою користь. І, відповідно, зманити продавців.

Міністерство аграрної політики, передбачаючи, очевидно, такий пасьянс, виставило проти аграріїв ще одні «рогачі» — у вигляді форвардних закупівель. Вони заманливіші, ніж погектарна дотація. Тим агровиробникам, котрі укладають форвардні контракти на Аграрній біржі, держава розщедриться на безвідсоткові нецільові кредити із бюджету під заставу майбутнього врожаю та майна.

А хто ризикне, має знати, що гасити позику доведеться поставками зерна «єдиному і неповторному»… Аграрному фондові на суму, що дорівнює 40—60% вартості кредиту, а решту — грошима. У цьому разі ошукати аграріїв дуже легко. Єдина втіха: якщо і вдасться, то небагатьох. Бо 150 млн. грн., які держава виділить на форвардні закупівлі, вистачить хіба що на 100—120 тис. тонн. Метикуваті давно прикинули: вигідніше послугуватися кредитом комерційного банку, компенсувати ставку за рахунок адресної державної компенсації і реалізовувати ужинок на вільному ринкові, ніж тягатися на зерновому татамі із державою.

Дотаційні сум’яття — це лише вершина зернового айсберга. Уряд заметався між 40 і 50 млн. тонн зерна, якими можуть розродитися українські лани. Заякоритися за більш-менш певну цифру аграрному міністерству не допомагають ні концепції, ні моніторинг, ні тенденції, ні дев’ять заступників міністра. Та навіть такий люфт, погодьтеся, не рівня біднуватим минулорічним 29,3 млн. тонн. Отже, високий вал буде. А от як його вгамувати?

Квотування експорту зерна призвело до затоварювання. Не мусуватиму збиту тему, скільки від цього втратили зернотрейдери і чого недобрали сільгосптоваровиробники. Дані надто роз­христані… До речі, «зерновий арешт» аж ніяк не збиває високих внутрішніх цін. Він на руку хіба що пекарям та бройлерному бізнесові.

В Україні вперше за останні роки перехідні залишки на початок жнив становитимуть 8—10 млн. тонн. Місткість елеваторів і зерносховищ — 30 млн. Запитання: куди уряд діватиме 40 млн. тонн нового врожаю і 2,5 млн. ріпаку, який молотитимуть одночасно з ранніми зерновими? Зберігати просто неба? Чи Кабмін сподівається, що за перевиробництва аграрії у безвиході задарма засиплють держрезервівські та агрофондівські гамазеї вирощеним?

Зниження закупівельних цін у піковий період жнив можливе. Так само, як і підвищення. Лише за рік вартість пшениці зросла вдвічі. Аналітики прогнозують, що ціна й надалі здійматиметься в середньому на 7—8% протягом наступних п’яти років.

Але наш хитромудрий уряд, аби догодити вузькому бізнесовому середовищу, готовий і на більш ризиковані «па». Скажімо, замість квотування запровадити експорт­ні мита. Державні модератори дедалі частіше повторюють: це аж ніяк не суперечить вимогам СОТ, бо захищає національний ринок. Ну, подякують пекарі із птахівниками кабмінівцям за такий «подарунок», ще рік протримаються на плаву. Зрештою, експортно-імпортну браму таки доведеться розчахнути і позбутися недолугого адміністрування раз і назавжди.

А претенденти (хоч і поодинокі) на державні дотації на озимі таки знайдуться. В основному, господарства, що понабиралися кредитів, дотацій, компенсацій, як бліх, — такі не погребують і ста гривнями на гектар. Ближче ж до осені волатимуть: ми — потерпілі від заморозків, засухи, інфляції, стагфляції, стагнації… Від природних і людських катаклізмів... Зніміть із нас триклятий борговий зашморг, бо задихаємося!