БІДНИЙ ГОЛОДНОГО НЕ НАГОДУЄ

Почну з курйозу. В одній рекламній газеті натрапив на таке оголошення: «35-річний фермер, власник стогектарної орної площі, познайомиться з жінкою, котра має трактор. Фото трактора обов’язкове. Можливий шлюб». Фермери залицялися до влади з часу свого згуртування в Асоціацію фермерів України (АФУ), засилали сватів, але норовлива відхиляла домагання дженджуристого автентичного ковбоя. Коли ж він вбився в колодочки, полагідніла і зголосилася жити з пастухом у громадянському шлюбі. Ззовні — взірцева українська сім’я. А зсередини?

Останнім часом поява титульних осіб держави на фермерських форумах стала обов’язковою. Ощасливлює їх своєю присутністю Президент Леонід Кучма. На І Всеукраїнських зборах лідерів фермерського руху, які відбулися 20 вересня 2000 року, прем’єр-міністр Віктор Ющенко запевняв, що в держбюджеті на 2001 рік окремим рядком Українському державному фонду підтримки селянських (фермерських) господарств буде виділено
98 млн. грн. 26 вересня Віктор Ющенко дав доручення міністрам Кириленку І.Г., Мітюкову І.О. і Роговому В.В.: «При супроводженні у Верховній Раді України проекту Державного бюджету на 2001 рік розглянути можливість збільшення обсягів державної підтримки селянських (фермерських) господарств». Але саме на шляху до парламентської трибуни обіцяні 98 млн. грн. «згубилися», і вільні селяни України залишилися з бюджетним дріб’язком — 2 млн. 910 тис. грн. Зрештою, для них вишукали ще 15 млн. «Але навіть за такої суми говорити про розширення функцій Українського державного фонду підтримки фермерських (селянських) господарств і надання фінансової допомоги господарствам не доводиться», — бідкався Микола Бойко, його генеральний директор.

Побачивши Віктора Ющенка на ХI звітно-виборному з’їзді Асоціації фермерів і землевласників України (АФЗУ), що проходив у столичному Будинку кіно 24 січня, подумав, що прем’єр-міністр прихопив із собою обіцяні 98 млн. грн. Ні, промовчав. Можливо, Віктор Андрійович не відає про їх зникнення і появу в місці іншому? 20 листопада 2000 р. президент АФЗУ Іван Томич листовно звертається до прем’єра: «Шановний Вікторе Андрійовичу! У відповідності до Вашого доручення, підписаного за підсумками І Всеукраїнських зборів лідерів фермерського руху, щодо розробки механізмів довгострокового кредитування селянських (фермерських) господарств із застосуванням часткової компенсаційної кредитної ставки за рахунок коштів бюджету, Асоціація фермерів та приватних землевласників України пропонує схему кредитування в розмірі 40 млн. грн., із зазначених 100—150 млн., через Українську фундацію фінансового розвитку сільського господарства. Інформація про фундацію та механізм кредитування додається».

Постає цілком резонне запитання: навіщо паралельна структура створеному в 1991 році Українському державному фондові підтримки селянських (фермерських) господарств із 25 обласними підрозділами? Проте Михайло Гладій 27 листопада підписує доручення, в якому МінАП і Мінфін «просить розглянути» пропозиції Івана Томича, а Нацбанк і кабмінівських клерків — проконтролювати виконання. А вже через три дні заступник міністра аграрної політики, також львів’янин, Роман Шмідт розписує підлеглим «указуйчики». Залишилося лишень з’ясувати: звідки вигулькнула «Українська фундація фінансового розвитку сільського господарства»?

Склад її майже на всі сто — львівський. Серед шести директорів фундації знайомий нам Роман Шмідт, Іван Томич, Богдан Дудзяний, голова Львівської обласної молокопереробної асоціації, Ігор Черевко, декан кафедри маркетингу Львівської академії сільського господарства… Є й вакансія. Здогадуєтеся, для кого? У нашого аграрного віце-прем’єр-міністра є такий ганж: схильність «паралелити» евфемерними чи запозиченими, та недолуго протранскрибованими, структурами державні установи. Як на мене, львівські «цеховики» тужаться окупувати владно-фінансовий Олімп і тим самим втерти носа дніпропетровцям, котрі хизуються своєю «кузнею кадрів».

...Усе це я хотів переповісти Віктору Андрійовичу, який сидів переді мною, але його хутко покликали до президії ХІ звітно-виборного з’їзду АФЗУ. А з ним — усіх шанованих гостей, за плечима яких ледве проглядалося двійко фермерів. Я б сформував президію інакше: звісно, прем’єр-міністр, президент АФЗУ Іван Томич, віце-президенти, рядові фермери і голови двох партій — Української селянської демократичної та Аграрної. Пам’ятаю той момент, коли другий надзвичайний позачерговий з’їзд Української селянської демократичної партії, скликаний 2 лютого 1991 року, затаврував Союзний договір, запропонував проект Договору Конфедеративного Союзу Вільних Країн і схвалив рішення про утворення Асоціації фермерів України. Погодьтеся, тогочасний вердикт був рівноцінний політичному самогубству, оскільки за власність на землю ратувало лише 4% населення, а фермерів в Україні налічувалося... 64 чоловіка. Дещиця порівняно з нинішньою гвардією — 38 тис. юридичних осіб та 400 тис. власників земельних паїв. У користуванні фермерів перебуває 2 млн. гектарів сільськогосподарських угідь, із них 1,9 млн. — орних земель.

...Збій у режисурі ведення ХІ звітно-виборного з’їзду стався одразу після доповіді Івана Томича. Кілька делегатів-фермерів з піднятими запрошеннями заблокували трибуну, прохаючи слова з процедурного питання. Їх освистали, обізвали «розкольниками», «червоними баронами». А зауваження хлопців було цілком слушним: Томич не може вести з’їзд, оскільки сам балотується на президентську посаду. У таких випадках віжки передаються першому віце-президенту Михайлу Бабину… Правильно навіть із суто етичних міркувань. Не прислухалися.

Промовці здебільшого славословили, задовго до висунення кандидатур на пост проводиря українських фермерів, чинного погонича. Лунали й цілком тверезі виступи. Уперше в історії АФЗУ стала організатором п’яти виставок-ярмарків «Фермер України». Фермери ініціювали відставку 11 голів райдержадміністрацій, котрі гальмували вкорінення приватного власника. На сьогодні фермери — найщедріші з усіх агроструктур: за оренду земельних паїв видали в середньому два центнери зерна на гектар. Говорили про розбудову АФЗУ. Звісно, 406 районних організацій проти 290 у 1998 році — кількісний стрибок. Та чи якісний? План по членських внесках на 2000 рік за кошторисом становить 83 тис. 190 грн., а надійшло всього-на-всього 13 тис. 590 грн., тобто увібралось у 16%. Серед «лідерів» — Львівська область, яка замість планових 2270 грн. здала... 50.

Збитий «розкольниками» ритм унормалізувався. За метрономом пильно стежив адміністративний ресурс, якого в залі було втричі більше, ніж власне фермерів. Після перерви із журналістської братії майже нікого не залишилося. Усі навперейми кинулися строчити «в номер» висловлювання наших розумників Віктора Ющенка, Івана Кириленка... Усім усе було зрозуміло: бути Томичу! Після перерви, самі знаєте, бракує тверезості та посидючості.

Можливо, тому й подавали запрошеним і делегатам словесний «десерт», не обтяжений глибинним аналізом. А замислитися є над чим, принаймні ревізійній комісії. Яким чином бізнес-центр «Господар», зареєстрований під дахом АФЗУ, став суто комерційною структурою? І саме їй із Держрезерву для забезпечення фермерських господарств надійшло 14 тис. тонн пально-мастильних матеріалів, лише чотири тисячі з яких, за попередніми даними, перепало справжнім адресатам. На репліку із залу Євген Червоненко, голова Держрезерву, відповів: зрозуміли, з ким маєте справу? Давайте працювати безпосередньо — голови обласних асоціацій подають заявки на пально-мастильні матеріали прямо мені.

Техніка — не парафія Євгена Альфредовича. Куди зникли чотири трактори, адресовані фермерам, гадаю, розберуться інші органи. Як і те, скільки все ж таки коштувало проведення попереднього, ювілейного Х з’їзду АФЗУ 14 лютого 2000 року. Як свідчить офіційна відповідь В.Валина, директора Державного підприємства з експлуатації будинків та надання послуг МінАП, для проведення фермерського з’їзду він надав конференц-зал МінАП, за користування ним рахунків не виставляв, озвучення залу виконали працівники його підрозділу і лише воно має право надавати будь-яку «житлоплощу» в будинку по вул. Хрещатик, 24. А майже за місяць до з’їзду АФЗУ в особі президента І.Томича та підприємство «Аякс-Техно» в особі директора О.Ільїної уклали угоду про …оренду залу, озвучення, оформлення. Загалом на 22 тис. грн.

Ці факти мали б прозвучати зі з’їздівської трибуни. Але до неї одних не допустили, а інших напередодні з’їзду просто усунули, як от Степана Філіповича, голову Асоціації фермерів і вільних землевласників Львівщини за відверту критику нинішніх агроправителів у газеті «За вільну Україну» від 8 грудня 2000 року — «Чиновник може отримати премії від… фермера». Знімати Степана Філіповича (у рамках обласної звітно-виборної конференції) поїхав один із заступників міністра аграрної політики, хоча той і перебував у відпустці.

За електоральне поле — фермерське — на з’їзді розгорнулася справжня битва. І проведене напередодні засідання Ради АФЗУ підтвердило це. Майже дев’ять годин тривали дискусії-дебати між 11 претендентами на посаду президента фермерів всія України. За рейтингом зійшлися на трьох: Іванові Томичу (23 голоси), Миколі Бойку (17) і Миколі Халупенку (10). У такій черговості вони й виступали на з’їзді. Звичайно, за відведені п’ять хвилин навряд чи можна повністю виголосити власну програму, концепцію розвитку фермерського руху. І все ж таки інтелектом, розумінням проблематики своїх конкурентів затьмарював Микола Бойко, генеральний директор Українського державного фонду підтримки фермерських (селянських) господарств. Хлопець, як-то кажуть, не без Бога в голові: має дві освіти — юридичну та економічну, дипломи двох політичних академій — Віденської та Будапештської. Саме його кандидатуру на І Всеукраїнських зборах лідерів фермерського руху запропонували на посаду губернатора однієї з областей України. Зрозуміло, фермерство, очолюване Миколою Бойком, було б просто приречене на позитивний результат. Проте інтриги не сталося. Потенційний президент… зняв свою кандидатуру. Львів’янин як не як!

Переміг Іван Томич. Та найяскравішою була кінцівка. На трибуну вийшов перший віце-президент АФЗУ Михайло Бабин і заявив, що склав свої повноваження, звинувативши на Раді АФЗУ і Михайла Гладія, і Івана Томича у «штучному притягуванні за вуха» фермерської структури в Аграрну партію, у залученні для цього фінансового та адміністративного ресурсів. Я б не став пояснювати антипартійний пасаж Михайла Бабина тільки членством його в супротивній, але також «селянській» партії. Власне, усі вони: Михайло Гладій, Іван Томич — раніше перебували у цій-таки «супротивній» — Українській селянській демократичній партії. Більше того, Михайло Васильович був членом Президії Львівської обласної організації УСДП, виступав з палкими промовами. Одна з них — «УСДП створить вільного власника, а власник-патріот збудує багату і сильну Україну», — скажу вам, чтиво для ревних партійців. Переїхавши до Києва, М.Гладій трохи скоригував зазначене гасло і на місце «УСДП» імплементував «АПУ». Зміна партій, але — не зміна акцентацій. Приклад патрона наслідував і Іван Томич. Спочатку він призупинив членство в УСДП, мотивуючи це вимогами Статуту АФЗУ щодо позапартійності президента, а невдовзі бравував… членством в АПУ. Щоправда, на післяз’їздівському фуршеті Іван Федорович заявив про призупинення партприналежності. Вкотре… Мавр зробив свою справу. Схоже, що АПУ «приватизувала» фермерську організацію України, очікуючи політичних дивідендів на майбутніх парламентських перегонах.

Та чи виграли від цього рядові фермери — вбогі бідаки, якими, мов колодою, протаранили неприступну стіну колгоспної системи, а потім кинули напризволяще? Запитаймо їх: чи піднімають вони, слідом за американськими ковбоями, на своєму ранчо синьо-жовтий прапор України, співаючи при цьому гімн «Ще не вмерла Україна»? Не до пісень... Вони змушені з вилами й рушницями захищати те, що охороняється 42 статтею Конституції України, а саме — приватну власність. А захистивши, сідати за грати. Ні, схоже, така АФЗУ їх не захистить... Одразу після ХІ з’їзду частина делегатів визнала його нелегітимним. На скликаній в УНІАН прес-конференції «розкольники» заявили, що налаштовані провести ХІІ надзвичайний позачерговий звітно-виборний з’їзд АФЗУ, запросивши на нього Івана Томича. Але без чиновницького адмінресурсу. Організатори обіцяють представництво з кожного району, де функціонує осередок АФЗУ. Не виключено, що перепусткою делегованим на з’їзд слугуватиме й акт на володіння землею, що прикриє адміністративні шпаринки. Так, ситий голодному — не товариш. Але й бідний голодного аж ніяк не нагодує!