Бідний голодного не нагодує

Те, чим нахвалявся попередній міністр, - надрекордними врожаями, небаченими обсягами експорту зернових, - дошкульно било по хліборобах. Низькою рентабельністю і недоотриманою вигодою. Кількома автолавками, знаними ще з радянських часів, нас намагалися переконати у розбудові сільської кооперації. Розрекламовані поодинокі гуртові ринки сільськогосподарської продукції не замінили архаїчних базарів, де домінують імпортні овочі й фрукти.

Чи зупинить цю словесну молотьбу нова влада і навернеться нарешті до реалій? Чи зуміє в утрамбованому десятиліттями моноліті проблем виокремити найголовніші? Ті, що пов'язані зі вступом до Євросоюзу, із систематизацією аграрного законодавства, із чіткими обрисами аграрної політики бодай на найближчу п'ятирічку, зрозумілої навіть простому кріпакові…

Тут одне з двох: або підім'яти під себе фінансові потоки, на яких жирував колишній аграрний міністр, або толокою місити глиносолому і з лимпачів вивершувати нову аграрну будівлю. Отака дилема стоїть перед новим ватажком профільного відомства, хай навіть і тимчасовим в іпостасі аграрного очільника.

Чи спроможеться міністерська команда за порівняно короткий термін окреслити майбутню аграрну ідеологію, позбутися у продовольчій безпеці розгардіяшу в класичній тріаді держава-виробник-споживач, спрогнозувати ризики на внутрішньому та зовнішньому ринках, зорієнтуватись у ціновій кон'юнктурі? Про це наша розмова з Олегом ЮХНОВСЬКИМ, головою Комітету підприємців АПК Торгово-промислової палати України, кандидатом сільськогосподарських наук.

- Якщо розгребти аграрну спадщину, то, крім уславлених піар-агенціями та ЗМІ "перемог" МінАП, на сільськогосподарському подіумі насправді реальних набутків не так вже й багато. Взяти хоча би програму "Рідне село", не затверджену урядом і знівельовану до звичайнісінької ініціативи міністра, що закінчилася кількома продуктовими лавками на колесах. Та й ті закуплені коштом Держагентства з інвестицій та управління національними проектами.

- Спливуть й аморфна стратегія розвитку АПК до 2020 року, проект указу президента про продовольчу безпеку України, законодавчі ініціативи, які уряд проштовхував у Верховній Раді через наближених депутатів… Надумані концепції, стратегії, доктрини! Власне, вигляд кипучої діяльності начеб заради прогресу агропромислового сектора. Цю полуду прикривала загалом втішлива картинка, мальована міністром, про рекордні врожаї і такий же небачений експорт.

Проблеми у цій сфері зводилися до кількох позицій, які активно нав'язувалися аграріям для наймасовішого обговорення: відшкодування ПДВ зерноекспортерам, відміна сертифікації зерна та зерносховищ і техогляду сільськогосподарської техніки. До цієї публічної дискусії втягувалися всі. Її, аби не згасала, постійно роздмухували штатні розводящі і створювалося враження, що у решті галузей усе гаразд. Тобто зло уособлювало саме згадуване тривіальне ПДВ, сертифікація із техоглядом.

Більше того, будь-яка аргументована критика того, що насправді відбувалося за керівництва Миколи Присяжнюка, наражалася на потужний спротив, цькування сміливців як відомством, так і частиною громадських структур, аж до колегіального "затаврувати осудом". Тому варто говорити не лише про економічну складову, а й про певну публічну ідеологію, яка формувалася й фінансувалася як міністерством, так і окремими компаніями. Цей образ нав'язувався суспільству як бездоганний, єдино правильний.

Але попри славослів'я істотних змін в аграрному секторі не сталося. Кволі вони й сьогодні. На жаль, досі кардинально не перелаштований державний інструментарій. Багато інституцій продовжують функціонувати так само, як і за попередньої влади, за винятком примітивного тюнінгу. За великим рахунком, на цьому етапі аграрна політика залишається незмінною. Чи влаштовує вона сільгоспвиробників? Вочевидь, що ні.

Хіба вдовольняє їх мізерна ціна на зернові? За підсумками фінансово-економічної діяльності, скотилися до найнижчої рентабельності виробництва зерна - 1,5%. Це при тому, що Україна задекларувала найвищий урожай, потужний експорт! Додайте до цього повну відсутність дотацій, державної підтримки як такої.

Аграрне тіло ззовні поїдає солітер корупції, - держапарату, чиновників. А зсередини - промислова корупція, коли виробник вимушений платити хабарі ритейлу - торговельним мережам, за змогу розмістити на полицях власну продукцію. Або "відстібувати" територіальному власникові щомісяця більш як тисячу гривень за квадратний метр у конурі, де продає продукти. В обох випадках побори закладаються у собівартість продукції і кінцевою ціною б'ють по кишені нас, споживачів. На біду, цією корозією пронизані органи виконавчої влади від села до столиці, безпосередньо виробництво, сфера послуг.

Фактично чиновництво з окремими компаніями та "компанійками" вибудували потужний бізнес, який модно називати державно-приватним партнерством. Такий тандем давав змогу на безповоротній основі вкладати у будівництво оптових ринків 100-150 млн гривень, причому без жодних щодо того зобов'язань з боку щасливих набувачів цих преференцій. Вони отримували безоплатно земельні ділянки і на бюджетні кошти розбудовували суто приватний бізнес. Надалі ці структури приватизовували, гроші - в офшори. За такими схемами в Україні виростали і теплиці, й овочесховища...

Та більш загрозливими виявилися урядові рішення про заснування державного Земельного банку. Створили його відповідно до закону про банки і банківську діяльність як звичайну комерційну структуру зі статусом суб'єкта права державної власності щодо земель, які б передавалися до статутного капіталу. Наголошую - передавалися саме безоплатно з можливим придбанням земельних ділянок у громадян та юридичних осіб.

- Тобто приватні паї перетікали до комерційної структури. Мільйони гектарів! І Земельний банк фактично міг змінювати свій статутний капітал, проводити емісію цінних паперів із плачевними наслідками для держави? По суті, державна інституція виступала концентратором угідь для обслуговування дедалі зростаючих апетитів Сім'ї та агресивним латифундистом у подальшому нарощуванні ресурсів.

- І таких складових в аграрній ідеології учорашньої влади безліч. Хіба Державна продовольчо-зернова корпорація України, якій передали державні елеватори, два з яких - портові, функціонує не як комерційна структура? Тим часом діяльність ДПЗКУ не унормована окремими законодавчими актами. Зрозуміло, що бізнесова компанія зацікавлена в отриманні прибутку. Мета: задешево купити на внутрішньому ринку і якнайдорожче продати на зовнішньому. При цьому ще й обкрадаючи державу, як, за висновками експертів, сталося з китайсько-українським зерновим контрактом.

Наведення порядку у ДПЗКУ має стати для нової влади своєрідним тестом. Так само, як і відновлення довіри у сільгоспвиробників до скомпрометованого Аграрного фонду, - інструментарію, що за законодавством повинен реалізовувати аграрну політику шляхом підтримки ціни виробництва.

З Аграрного фонду теж крали: недоторканні запаси продовольчої пшениці, цукру. Спершу мішками, потім вагонами… Але й це видавалося дріб'язком, і уряд ухвалив рішення про приватизацію АФ та перетворення його на ПАТ "Аграрний фонд" за тією ж схемою, що й ДПЗКУ. І знову ж таки з порушенням норм чинного законодавства. Спроба утрясти реорганізацію у парламенті провалилася. Тому нова структура поки що послуговується лише затвердженим статутом, у якому є все: від вирощування зернобобових, олійних культур, цукрової тростини, їх переробки та експорту аж до роздрібної торгівлі спиртними напоями, кондвиробами та товарами широкого вжитку. Одного бракує у цьому переліку: проведення товарно-фінансових інтервенцій, чим, власне, і займався державний оператор в особі Аграрного фонду.

І коли нинішній міністр говорить, що АФ законтрактував за форвардними угодами понад мільйон тонн зерна, то треба уточнювати: який саме фонд? Державний чи його дублікат - комерційний? Безпосередньо Аграрний фонд чи його філія-прокладка "Агрозернофонд"? За кошти, знову позичені у бюджеті, чи за виручені облігації ПАТ "Аграрний фонд" на суму 5 млрд грн?

Таке невмотивоване двовладдя викликає певне занепокоєння, оскільки уряд не квапиться скасовувати рішення щодо ПАТ "Аграрний фонд". Більше того, у Верховній Раді зареєстрований законопроект, яким із третьої спроби намагатимуться все ж таки натуралізувати це ПАТ.

Щодо власне форвардних закупівель, то вони аж ніяк не впливають на формування ціни у пік жнив. Дійовим механізмом є спотові операції. Навіть саме лише оприлюднення початку проведення фінансових інтервенцій позначається на формуванні реальної ринкової ціни, слугує мірилом на відкритому біржовому майданчикові.

На жаль, ми фактично втратили єдиний державний інструмент, що мав би, з одного боку, забезпечувати формування прозорої ціни на ринку, а з другого, за рахунок інтервенцій підтримувати сільськогосподарських виробників, які зазнають значних втрат. За вдумливого користування цей інструмент мінімізує ризики сезонних коливань цін на сільськогосподарську продукцію, унеможливлює спекулятивні прояви.

А тепер підсумуймо: є дві комерційні структури із купою "прокладок" - ДПЗКУ і ПАТ "Аграрний фонд", що живляться за рахунок чималих бюджетних коштів. Мета в обох одна: отримання прибутку. Ще одна категорія: зернотрейдери із перекупниками, також зорієнтовані на якнайбільшу маржу.

Тобто згадані оператори зернового ринку зацікавлені у грі на пониження цін. Проти кого ж вони консолідуються? Проти сільгоспвиробника, у якого постійний голод на обігові кошти, техніку, сучасне складське господарство… Витрати на сертифікацію зерна є доволі мізерними порівняно з мільярдами недоотриманої вигоди через безлад на зерновому ринкові.

- Дехто вважає, що за зернового валу у 60 мільйонів тонн і більше інтервенції Аграрного фонду неефективні. Кажуть: як інституція він себе вичерпав. Ну, що може підточити продовольчу безпеку країні, яка їстівної пшениці збирає утричі більше, ніж споживає? Що вирішують отих півтора мільйона тонн продовольчого зерна, що зберігаються в Аграрному фонді на "чорний день"? Начеб доказово…

- Справді, для ефективного впливу на цінову ситуацію півторамільйонних інтервенційних запасів вочевидь недостатньо. Але ми говоримо про інше: прозоре формування ціни. Необов'язково всю продукцію пропускати через організований аграрний ринок для того, щоби виставити справедливий цінник. Достатньо її частини, яка пройде через спотові операції і закупівлі на реальному ринку, аби засвітилася реальна ціна. І вона слугуватиме офіційним маяком як для продавців, так і покупців.

- Гаразд, є сприятлива ціна. Та навіть за неї фермер продає задешево ще гарячі намолоти просто з-під комбайну. І підштовхує його до цього відсутність власної збиральної техніки, сучасних зерносховищ… Те, що ми називаємо інфраструктурою.

- У Верховній Раді зареєстрований законопроект, який пропонує розширити види державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників, встановивши, що при експорті сільськогосподарської продукції (товарів) сільгоспвиробники та підприємства мають право першочергового митного контролю таких товарів. Згідно зі змінами до Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", коло експортерів зерна звузиться, а "експортні операції із зерном можуть здійснюватися виключно сільськогосподарськими товаровиробниками та підприємствами, які є виробниками зерна, та особами, що є афілійованими з ними або пов'язані з ними відносинами контролю; Державним агентом із забезпечення експорту та імпорту зерна і продуктів його переробки".

Якщо з цієї законодавчої ініціативи прибрати очевидні вади, то вимальовуються обриси національного зернового кооперативу у складі фермерів, малих і середніх сільгосппідприємств. Задум такого об'єднання: конкурувати з транснаціональними та вітчизняними зернотрейдерами. До речі, подібні кооперативи з мережею припортових і портових елеваторів успішно функціонують у багатьох країнах. Зокрема у Франції, де зернотрейдери мають право купувати збіжжя лише у порту.

Тому, вважаю, проблема не в наданні нашим фермерам першочергового права експортувати зерно, а у формуванні альтернативного джерела експорту. Аби воно не висохло, держава мусить передати, за прикладом ДПЗКУ, національному зерновому кооперативу кілька сучасних елеваторів, включаючи портовий. І в такий спосіб демонополізувати цей ринок. Натомість держава консервує ці проблеми, створюючи максимально сприятливі умови для діяльності основних операторів - ДПЗКУ, АФ та зернотрейдерів.

- Стривайте! А як же ринкова економіка? Рівність усіх суб'єктів господарювання на зерновому подіумі?

- А хіба не викривлена ринкова економіка України довела до того, що, повторюся, за найкращого у світі врожаю рентабельність виробництва зерна становила 1,5%? Якщо ж серйозно, то йдеться про підвищення конкурентоспроможності національного сільськогосподарського виробника, сприяння доступу до зовнішніх ринків саме ринковими методами.

- До речі, міністр Ігор Швайка заявив про обмеження на законодавчому рівні розміру земельних банків агрохолдингів. Він вважає, що півмільйона гектарів в одних руках - це очевидне порушення антимонопольного законодавства. А я би сказав так: якщо з десяток агрохолдингів володіє понад 20% ріллі, то це вже загроза національній безпеці країни.

- Ініціатива не нова. Пригадайте, який спротив у профільному комітеті Верховної Ради зустріли законопроекти щодо розмірів земель сільськогосподарського призначення, що можуть перебувати у приватній власності однієї особи, - 1500 і 2100 га! І, власне, механізм, який дає змогу консолідувати такі обсяги, - аукціони. Хто більше заплатив, того й земля!

Ці законопроекти чітко лобіювали земельні апетити агрохолдингів, у результаті чого відбувається подальша руйнація сільської поселенської мережі та обезземелення селянства. Щоб передати 2100 га у власність, треба, по суті, відібрати землю у 525 селянських господарств (за середнього розміру паю 4 га).

Звісно, з погляду економіки, інтересів держави, національної безпеки латифундії несуть певну загрозу. Дедалі частіше лунають заклики політиків задіяти антимонопольні або адміністративні методи, аби зменшити обсяги землеволодінь агрохолдингів. Мушу констатувати: у світовій практиці немає прикладів застосування антимонопольного законодавства щодо обмеження нагромадження чи розмірів орендованих земельних ділянок. Так, теоретично законодавчо можна обмежити, але навряд чи хтось вважатиме "середньозважений" розмір земельної площі об'єктивним.

Та навіть за такого законодавчого врегулювання необхідно встановити певний перехідний період. Приміром: наразі консервуємо так, як воно є, без нарощування земельних банків, а через 10 років починаємо процес поступового обрізання консолідованих земель до визначеної законодавцем площі.

Цей варіант видається більш-менш логічним з погляду збереження інтересів агрохолдингів, щоби вони мали змогу вибудовувати свою внутрішню політику. Треба зважати на те, що ці структури, принаймні частина із них, є публічними. Їхні активи розміщені на фондових ринках. Тому у разі ухвалення такого рішення це істотно вдарить по капіталізації цих суб'єктів, зменшить її. І не виключено, що вони зазнають вагомих втрат.

Ось чому так боляче і ревно "крупнокаліберні" бізнесові структури реагують на такі заяви. Бо слово міністра, це не просто прогноз аграрного експерта, а інструмент виконавчої влади, її батіжок.

- Докину трохи статистики. У Франції, наприклад, максимальна площа землі в одних руках становить 125 га, в Іспанії - 250, Угорщині - 300, Польщі - 500, у США -
800 га. Заступив американський фермер за цю межу, - втрачає будь-яку підтримку з боку держави.

- Я запропонував би й в Україні створити, як у ЄС, таке правове поле, коли б надмірна концентрація земель для агрохолдингів була б невигідною з економічного погляду. Щонайперше, за подальшого нарощування земельного банку вони втрачали б преференції, якими користуються аграрні структури.

Звернімося до світового досвіду. В Італії, скажімо, орієнтиром слугує обсяг виробництва. Виробляєш продукції умовно на суму до 5 млн євро - ти працюєш за однією системою оподаткування, а в разі зростання обсягів - за прогресивною шкалою. Але й такий варіант обов'язково має передбачати перехідний період. Варіантів - безліч, аби була політична воля!

Але, знову ж, це питання також дискусійне і великі агроформування критично ставляться до таких новацій. Тому до політичної волі я би додав чіткий економічний розрахунок, в основі якого неодмінно повинні бути державницькі інтереси.

Баланс інтересів держави, громадян, юридичний та соціальний захист власників земельних паїв - це зобов'язана зробити влада. І тоді державна політика в АПК формуватиметься в інтересах не лише 10-15 компаній, а понад
40 тисяч сільськогосподарських підприємств і селян.

Часто-густо свою нездатність розв'язувати нагальні проблеми селян влада прикриває соціально-відповідальним бізнесом. Але ж це шлях у нікуди! Бізнес повинен гарантувати умови праці, пристойну зарплату (звісно, не в конвертах) та справно платити податки. Реальний приклад? Запровадження "кріпосного права" у Білорусії.

З погляду ефективності виробництва, безперечно, у великих підприємствах ефективність і віддача значно краща. Але ж треба зважати і на величезну кількість людей, задіяних на невеликих підприємствах. Адже половина валового виробництва сільськогосподарської продукції - понад 120 млрд грн - виробляється у приватному секторі. І стільки ж продукує організований сектор. В останньому лише незначний сегмент - трохи більш як 20% - посідає виробництво тваринницької продукції, а решта - виключно рослинництво. Отже, понад 70% тваринницької продукції сконцентровано у приватному секторі. І держава на ці речі повинна зважати.

- Вона тільки те й робить, що зважає! Нехай МінАП оприлюднить дані за минулий рік щодо використання державних ресурсів, у тому числі дотації сільськогосподарським товаровиробникам і компенсації комерційним структурам за будівництво теплиць, оптових ринків, ферм тощо. Згадаймо лемент, який зчинився навколо відшкодування ПДВ при експорті зерна. Якщо розібратися, то наче ніхто нікому не винен, а держава все одно повертає ПДВ компаніям.

- Ключове питання: усі сільськогосподарські виробники, зокрема й агрохолдинги, не оподатковують операції на загальних підставах ПДВ. Вони практично всі є платниками спеціального режиму оподаткування податку на додану вартість. Тобто до бюджету фактично не сплачують.

- Тож чи потрібно відшкодовувати ПДВ при експорті, навіть за умови, що в нас діє спеціальний режим оподаткування?

- Так, потрібно! Але тоді треба відшкодовувати всім без винятку, створювати рівні конкурентні умови, і це позитивно позначатиметься на формуванні цінової ситуації. При цьому безпосередню вигоду матиме фермер у вигляді вищої закупівельної ціни на зерно. В існуючих реаліях ця схема доволі сумнівна та створює преференції для окремих компаній.

19 грудня 2013 року Верховна Рада підтримала зміни до Податкового кодексу, які давали змогу відшкодовувати ПДВ окремим експортерам, виробникам сільськогосподарської продукції. Тобто агрохолдингам, що безпосередньо здійснюють експорт сільгосппродукції, та ДПЗКУ.

За великим рахунком, таку норму ініціював міністр МінАП, лобіюючи інтереси державної продовольчо-зернової корпорації. У такий спосіб приватно-державна структура через відшкодування з бюджету отримувала додатковий прибуток. Іншими словами, за рахунок державних коштів концентрувався ресурс, який можна було використати на виборчі процеси або інші заходи за домовленістю.

Такі преференції мала лише ДПЗКУ і ще кільканадцять компаній з-поміж 44 тис. сільгоспвиробників. Але на широкий загал ці пільгові адресні умови виставляли як уболівання за долю АПК і вони слугували козирем для аграрного міністра.

Щоби не виникало зайвих спекуляцій, пропоную оприлюднити інформацію: скільки компаній, які саме і в яких обсягах отримали відшкодування ПДВ, починаючи з 1 січня 2014 року і до моменту набрання чинності антикризового пакета законів Арсенія Яценюка? Коли ж прем'єр-міністр запропонував скасувати цю норму, зекономивши 6,5 млрд гривень, то ця ініціатива ледве не зірвала ухвалення всього антикризового пакета.

Що ж переважило: збереження експортного ПДВ чи вболівання за тих, кого пригнічує ярмо значного підвищення комунальних тарифів? За даними Мінсоцполітики, кількість сімей, котрі можуть розраховувати на субсидії, зросте до 4,5 млн. Їм із бюджету виділятимуть компенсації у розмірі 4 млрд грн. За оцінкою цього ж відомства, означені сім'ї отримують доходи, нижчі від прожиткового мінімуму, який становить 1176 грн на особу.

Щоб обігріти невелику сільську хату, треба витратити на місяць приблизно 500 грн за нинішньої ціни на газ 1100 грн за тисячу кубів. Це за сьогоднішніх тарифів, коли діє пільгова ціна при використанні газу до 6000 кубів. А за зростання тарифів на 73% ця сума становитиме майже 1000 грн. При цьому доходи планують підвищити з 1 липня лише на 107 грн.

Але селяни далеко, а експортери - під боком. Очевидно, саме тому в депутатів не смикнулася рука проголосувати за скасування зерноекспортного ПДВ. Торгувалися довго і дійшли до такого консенсусу: попередню схему відшкодування ПДВ тимчасово призупинити - до 1 жовтня 2014 року. А на цей період задіяти іншу норму, яка дещо звужує коло суб'єктів, які можуть отримувати експортне відшкодування ПДВ. Проте і в цьому варіанті корінні гравці зернового ринку залишились у фаворі. Отже, і за нового міністра процвітатиме приватно-державний симбіоз.

Якщо вже й затягувати паски, то всім без винятку. І однозначно починати слід не з найменш захищених верств населення. Бо до зими місяці збіжать стрімко. Отоді й постане запитання: а чим нинішня влада відрізняється від попередньої, поганої?!

- І знову аграрії лічитимуть бідацькі копійки, а зголоднілі співвітчизники бабратимуться у споживчих кошиках і тішитимуться борщовим набором із пампушками, ціну на який уряд заходився було регулювати.

- Іронія іронією, але якщо проаналізувати структуру раціону пересічного українця, то в цьому є частка правди. Ми упритул підійшли до продовольчої безпеки. Із чим її їдять? Це - окрема тема.