Скасування «поправок Лозового»: чи поверне законопроєкт №10100 баланс у систему обчислення строків розслідування?

ZN.UA Опитування читачів
Поділитися
Скасування «поправок Лозового»: чи поверне законопроєкт №10100 баланс у систему обчислення строків розслідування? © Офіс президента України

29 вересня група народних депутатів із різних фракцій зареєструвала законопроєкт №10100 — щодо забезпечення ефективності здійснення кримінального провадження та притягнення до відповідальності за корупційні злочини. Ним остаточно скасовується контроверсійна система обчислення строків досудового розслідування, впроваджена ще 2018 року так званими поправками Лозового, а також усуваються строки давності притягнення до відповідальності за корупційні злочини. Законопроєкт обумовлено «необхідністю посилення боротьби з корупцією» — спільною рекомендацією ЄС і США стосовно подальшої євроатлантичної інтеграції України.

Задум повернутися до системи обчислення строків кримінального провадження до 15 березня 2018 року (до набрання чинності «поправками Лозового», які сховались у перехідних положеннях нових процесуальних кодексів) не те що на часі, а вже давно перезрів.

Нагадаємо, що депутати партії «Слуга народу» ще на виборах 2019 року обіцяли «скасувати поправки Лозового», проте зробили це наполовину (скасували монополію держави на проведення експертизи в кримінальному провадженні та судовий контроль над її призначенням), а іншу половину лишили — чинну систему обчислення строків у «фактових» провадженнях (до повідомлення особі про підозру) та можливість оскаржити повідомлення про підозру.

Ці речі шкодять як загальнокримінальним розслідуванням, так і топкорупційним справам, де через процесуальні диверсії вже колишнього народного депутата втрачаються роки копіткої праці над збиранням доказів винуватості підозрюваних, обвинувачених. З огляду на особу першого підписанта — Давида Арахамії — можна сказати, що в разі ухвалення законопроєкту «слуги» майже довиконають свої обіцянки. Тобто скасують «поправки Лозового» на 3/4, що краще, ніж наполовину. Та це лише прискіпливе ставлення до обіцянок, насправді ж ідеться про повернення балансу до кримінального процесу.

Що таке «поправки Лозового»?

Про зміст «поправок Лозового» я писав кілька місяців тому в своєму блозі, а до цього 2018 року разом із колегами-адвокатами й науковцями підготував експертний висновок щодо їх потенційного негативного впливу на систему кримінальної юстиції. На бажання можна детальніше ознайомитись із їх змістом там, а тут за браком місця лише коротко поясню, в чому проблема з положеннями щодо строків розслідування, чинними станом на сьогодні.

15 березня 2018 року було змінено систему обчислення строків у кримінальному провадженні. Задля «захисту бізнесу» й не тільки з’явилися строки розслідування у «фактових» провадженнях, тобто в провадженнях, де нікому ще не повідомлено про підозру. Якщо раніше строк обраховували лише з моменту повідомлення про підозру, коли дійсно відбувалося втручання в права та свободи людини, то відтепер — із моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР).

Найпростіший приклад — складні провадження, наприклад, справи про вбивство, які необхідно продовжувати кожні півтора року в межах строків давності притягнення до кримінальної відповідальності (15 років), для чого треба обґрунтовувати прогрес у справі. Водночас не потрібно дивитися детективні серіали, щоб знати: можуть минути роки, навіть понад десять років, доки розслідування іншого злочину не дасть змоги знайти доказову інформацію для того, яке давно вважалося безперспективним. У ситуації з «поправками Лозового» це ставало реальністю, коли провадження просто закривалися через непродовження строків досудового розслідування.

Що вже казати про питання теоретичні, наприклад про те, що відбувається обмеження інституту строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, які мали б збігатися зі строками досудового розслідування у «фактових» провадженнях (як і було до 15 березня 2018 року). Адже строк давності притягнення до кримінальної відповідальності — це інструмент процесуальної економії, граничний час, який держава може використовувати для пошуку й притягнення до відповідальності винної особи. Саме в цьому й полягає відмінність, адже «фактове» провадження може розслідуватися довго, не передбачаючи втручання в права та свободи людини.

Якщо ж особі повідомлено про підозру, то й розслідування має завершитись якнайшвидше — протягом двох, шести, дванадцяти місяців — адже вона постійно з’являється на допити, слідчі дії, щодо неї зазвичай застосовують заходи забезпечення кримінального провадження, зокрема запобіжні заходи, вона виконує інші процесуальні обов’язки. Інакше кажучи, її права та свободи тимчасово обмежені, й що коротшим буде термін цього обмеження, то менш інвазивним є таке втручання. В цьому й полягала концепція КПК 2012 року: до повідомлення про підозру жодних строків існувати не може, адже втручання в права та свободи людини не відбувається. Після повідомлення про підозру обмеження мають місце, тому й час для перебування в такому статусі лімітований.

Загальнокримінальні злочини зазвичай менше обговорюють у суспільстві, проте можна згадати топкорупційні справи НАБУ/САП, здебільшого складні, багатоепізодні, з активною позицією захисту тощо. Строки досудового розслідування для таких проваджень є занадто малими: наприклад, лише розкриття банківської таємниці триває вісім-десять місяців із подальшим проведенням тривалої експертизи, що потребує продовження таких строків. Регулярні походи до слідчого судді з обґрунтуванням необхідності продовження строків лише забирає робочий час у детектива та прокурора. До того ж активними є адвокати, які в разі успішного оскарження постанови прокурора про зупинення досудового розслідування майже завжди спричиняють ситуацію зі спливом строків досудового розслідування, яке було зупинено внаслідок зупинення кримінального провадження.

Які аргументи в такому разі мають бути в клопотанні про продовження цих строків? Питання відкрите. Наочно ці проблеми можна було побачити 2022 року — перша інстанція ВАКС закрила три кримінальних провадження, які роками розслідувало НАБУ за процесуального керівництва САП із ймовірними багатомільйонними збитками для держави. Йдеться про справи «Укрзалізниці», «братів Дубневичів» і «Ощадбанку», також у цій категорії ризикує опинитися «справа Коломойського». Підстава в усіх випадках однакова — закінчення строку розслідування.

Насправді задум реальних авторів «поправок» (звісно, ідея виникла не в голові у Андрія Лозового, адже проєкт закону №6220 із ідентичним змістом на той час лежав у парламенті) полягав у «захисті бізнесу» від незаконного тиску з боку правоохоронців. І таке рішення справді могло б допомогти, якби правоохоронці не почали просто відкривати «фактові» провадження за схожими фабулами чи й надалі отримувати ухвали на проведення обшуків у інших провадженнях або «легалізувати» їх у порядку статті 233 КПК України. В підсумку кількість скарг на незаконні дії щодо бізнесу лише зростає, а профільний орган — Бюро економічної безпеки — найімовірніше, буде «перезавантажено» після ухвалення відповідних змін до законодавства, адже Комітет з питань фінансів, податкової та митної політики вже визнав його роботу незадовільною.

Тобто проблема не в процесі, а в слідчих суддях, які дозволяють втручатися в роботу бізнесу, а також у профільних органах правопорядку, які замість застосування аналітичних підходів максимально паралізують діяльність підприємства за найменших гаданих порушень. З іншого боку, ці зміни розбалансували кримінальний процес і виявилися шкідливими для загальнокримінальних, топкорупційних та насправді всіх злочинів, що розслідуються понад півтора року.

Ба більше, законодавець 2019 року законом №187-ІХ дозволив не закривати кримінальні провадження, в яких не встановлено особу, котра вчинила кримінальне правопорушення, в разі закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності для злочинів проти життя і здоров’я (пункт 3-1 частини 1 статті 284 КПК України) для виконання позитивних обов’язків держави з їх розслідування, на що неодноразово вказував ЄСПЛ. Отже, ми нібито за ефективне розслідування, аж із виходом за межі строків давності, та водночас слідчий має кожні 18 місяців ходити до суду з продовженням і наражатися на ризик відмови...

Тим часом для міжнародних злочинів (насамперед воєнних) «поправки Лозового» в частині строків розслідування Верховна Рада скасувала місяць тому, усвідомивши, що невдовзі понад 100 тисяч кримінальних проваджень опиняться під загрозою закриття з огляду на ймовірність непродовження строків слідчим суддею чи з причин неподання такого клопотання. Адже питання відновлення справедливості для жертв воєнних злочинів — це насамперед питання міжнародного правопорядку й спроможності України та її партнерів відновити справедливість у ньому. Це чудово розуміють наші політики. А от щодо топкорупційних справ чи тяжких і особливо тяжких загальнокримінальних злочинів, — на жаль, ні.

Що пропонує законопроєкт?

В проєкті закону №10100 запропоновано такі кроки до забезпечення ефективності здійснення кримінального провадження та притягнення до відповідальності за корупційні злочини:

1) скасування строків досудового розслідування до повідомлення особі про підозру та зміна порядку продовження строку досудового розслідування після повідомлення особі про підозру (усувається судовий контроль на користь прокурора відповідного рівня, включно з керівником САП);

2) скасування строків давності за тяжкі й особливо тяжкі корупційні злочини, вчинені в період воєнного стану, та призупинення перебігу строків давності для тяжких і особливо тяжких злочинів на період воєнного стану;

3) інші положення щодо запобігання зловживанню процесуальними правами (обмеження кількості захисників, які можуть одночасно брати участь у засіданні, та наслідків неявки всіх захисників у нього), обумовлені пунктом 3.3.4 Державної антикорупційної програми (не розглядається в цій статті).

Які місця в законопроєкті є дискусійними?

Щодо скасування чинної системи обчислення строків досудового розслідування й повернення до системи, що існувала у 2012–2018 роках: як уже зазначалося вище, сама ідея давно назріла й має бути втілена. Чинна система розбалансувала кримінальний процес і шкодить інтересам насамперед потерпілих від кримінальних правопорушень, які не можуть бути впевнені у відновленні справедливості шляхом притягнення до відповідальності їхніх кривдників через складні процесуальні правила, що суперечать здоровому глузду.

Єдиним дискусійним моментом є повна відмова від продовження процесуальних строків після повідомлення особі про підозру слідчим суддею та повернення до моделі, де це питання є винятковою компетенцією керівників прокуратури відповідного рівня. Якщо в мене особисто немає питань до керівника САП чи керівників прокуратури в Офісі генерального прокурора (з огляду на їхню публічність), то питання продовження строків керівниками нижчого рівня може містити ризики зловживання на місцях. Водночас проблема полягає у вмотивованості потенційної відмови у продовженні строків, що вирішується шляхом контролю з боку вищого прокурора й дисциплінарними механізмами. Якщо щоразу змінювати КПК України з огляду на «потенційні зловживання», то про одну з ключових ознак нормативності права — системність — можна забути.

Щодо скасування/зупинення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності — це питання матеріального права, тож я не претендую тут на фахову оцінку. Для мене як процесуаліста питання строків давності є питанням процесуальної економії (економії кримінальної репресії, якщо говорити в термінах принципів кримінального права). Ба більше, в ситуації з чинним обмеженням процесуальними строками у «фактових» провадженнях строків давності я вбачаю колізію між цими нормами, яку можна було б вирішити на користь кримінального закону.

Тож якщо держава поступово створила кримінальну політику, в якій питання боротьби з корупцією є чи не найпершим, не дивно, що вона готова витрачати ресурси на постійно відкриті провадження в цій категорії злочинів. Якщо відсутність строків давності притягнення до відповідальності за злочини проти основ національної безпеки, тяжкі катування та міжнародні злочини (частина 5 статті 49 КК України) пояснюється тим, що ці провадження можуть розслідувати десятиліттями з огляду на їх специфіку, то тут маємо реалізацію на практиці принципу нульової толерантності до корупції — строків давності для таких злочинів немає й не мені вирішувати, правильно це чи ні. Водночас із технічного боку згадка про «в період дії воєнного стану» виглядає дивно, адже принципу ретроактивності кримінального закону, що пом’якшує відповідальність, ніхто не скасовував.

…Шкода, що попри регулярну критику з боку фахівців лише зараз, коли боротьба з корупцією в Україні стала частиною міжнародної політики й Україна активніше рахується з рекомендаціями ЄС та США, це питання гостро постало в депутатській спільноті. Навіть «слуги народу», які ще на виборах обіцяли «скасувати поправки Лозового», готові завершити розпочате й виконати свої обіцянки. Проте на цей крок знадобилося понад п’ять років і законодавча ініціатива спричинена не просто рекомендаціями міжнародних партнерів України, а реальними негативними наслідками «поправок Лозового», кількість яких постійно збільшується з плином часу.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі