Натиснув «Відправити» — втратив роботу: історія одного викривача

О пів на десяту 24 травня 2023 року Майкл натиснув на кнопку «Відправити електронного листа», після чого його життя назавжди розділилося на «до» та «після». У листі він повідомив НАБУ про обставини укладення державною компанією, де він працював, кількох оборонних контрактів, за умовами яких Україна купувала військове майно сумнівної якості через незрозумілих посередників за неадекватно високими цінами. Зазначене свідчило про ймовірне скоєння корупційних злочинів, а отже, Майкл став викривачем, тобто людиною, яка опиняється під захистом держави з моменту повідомлення про корупцію.

Цей текст про те, наскільки успішно держава такий захист забезпечує. Спойлер — не надто...

Митарства Майкла після листа до НАБУ

Закон передбачає, що після одержання повідомлення про корупційний злочин слідчий має вчинити дві дії: зареєструвати кримінальне провадження (що дає старт розслідуванню) та письмово повідомити НАЗК про особу викривача. Логіка останнього кроку в тому, що саме НАЗК від імені держави опікується захистом прав людей, які повідомляють про корупцію.

У випадку Майкла все одразу пішло не за сценарієм. Детектив НАБУ відмовився реєструвати заяву про злочин. Натомість надіслав запит за місцем його роботи, в якому запитав у керівництва держкомпанії (ймовірно, причетного до розкрадання), чи підтверджується інформація, яку Майкл повідомив стосовно укладених контрактів.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Без фокуса. Чим під час війни небезпечна суперечка про антикорупцію й ефективність держави

Відповідь керівництва держкомпанії була передбачуваною: нічого з описаного не підтвердили. Після цього в компанії розпочалася реорганізація, і посада Майкла (цілком випадково, авжеж) потрапила під скорочення, яке є цілком законною процедурою з формального погляду. Натомість фактично це скорочення стало яскравим прикладом того, як інститут захисту викривача може бути зведений нанівець іще до того, як устигне запрацювати.

Майкл оскаржив звільнення в суді. Після двох років і трьох інстанцій його поновили на посаді. А паралельно тривала інша боротьба — за визнання самого статусу викривача: НАБУ так і не надіслало до НАЗК повідомлення про статус викривача, як того вимагає закон, тому це питання довелося вирішувати через слідчих суддів ВАКС. Кожен крок, який мав відбутися автоматично, перетворився на окрему битву.

Але й у кожній із цих битв арсенал викривача для боротьби за правоту є вкрай обмеженим. Приміром, оскаржити у слідчого судді бездіяльність детектива НАБУ щодо відмови належної реєстрації заяви про злочин можна, а таку саму бездіяльність щодо невжиття дій для повідомлення НАЗК про викривача — ні. За розголошення відомостей про особу викривача посадова особа має нести передбачену законом відповідальність, але у випадку Майкла детектива, який ці відомості розголосив, навіть не звільнили з роботи.

Якби викривач мав права та процесуальні гарантії, аналогічні тим, які мають потерпілі у кримінальних справах (подавати докази, заявляти клопотання, оскаржувати дії чи бездіяльність правоохоронців, знайомитися з матеріалами справи) — змусити детективів НАБУ якісно робити свою роботу та дотримуватися закону було б легше. Натомість нинішній Кримінальний процесуальний кодекс робить фігуру викривача декоративною, а не дієвою, через що і ставлення до цієї фігури відповідне.

Радіна розповіла, чому «велика риба» часто залишається без вироків

Коли Майкл нарешті повернувся на роботу, його скоротили вдруге. Але цього разу керівництво держкомпанії підготувалося ретельніше: ще до початку процедури звільнення йому заблокували доступ до системи електронного документообігу та припинили давати будь-які доручення. Людина формально перебувала на посаді, але була повністю відрізана від інформації.

На цьому етапі адвокат звернувся до НАЗК із проханням провести перевірку щодо можливого порушення трудових прав викривача. Агентство перевірку провело і встановило факт порушень. Для установи, що вкрай нечасто заходить на цю територію, крок помітний. Керівнику держкомпанії винесли припис про скасування наказу про скорочення та проведення службового розслідування.

Припис є обов’язковим до негайного виконання. Проте з моменту його отримання минуло півтора місяця, а він досі залишається проігнорованим. Компанія подала позов про оскарження припису, через що Майкла досі не поновлено на посаді. НАЗК до складання протоколу за невиконання припису не вдалося, хоча має відповідні повноваження і зобов’язане це зробити.

І отут варто зупинитися. Але не для того, щоб когось звинуватити, а щоб побачити проблему глибше.

Де саме ламається механізм і що робити

Бо все виглядає так, ніби закон цілком працює: порушення зафіксовано, рішення ухвалено, припис складено і вручено. Але всі ці дії без наслідків за їх ігнорування лише імітують захист. І якщо система зупиняється саме тут, то питання не в окремих виконавцях, а в логіці, за якою інститут викривачів досі більше нагадує процедуру, ніж гарантію.

Історія Майкла — це не розповідь про поганих людей у хороших інституціях. Це розповідь про конструкцію, яку від початку зібрано у зворотному порядку. Для того, щоб інститут викривачів в Україні став дієвим, потрібна не лише наявність норм, але й готовність їх послідовно застосовувати. Включно з реакцією на невиконання власних рішень. Саме це (з відповідальністю детектива НАБУ, про відсутність якої ми вже сказали) наразі і є точкою, де система дає збій.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Диктат національної корупції «Треба брати!». Як працює «психологія справедливого осуду»

Чинна модель захисту викривачів є реактивною: спочатку людина має постраждати, втративши роботу та джерела отримання доходу, і лише потім держава починає реагувати. Перевірка, припис, оскарження, суд. Кожен етап триває місяцями, і протягом усього цього часу викривач живе з наслідками, від яких мав би бути захищеним від самого початку. Натомість маємо парадокс, за якого механізм, створений, аби людині не довелося боротися самотужки, стає ще однією ареною боротьби.

Дієвий захист має бути превентивним: спрацьовувати до того, як шкоди буде завдано, а не після. Для цього не потрібна революція в законодавстві. Достатньо трьох послідовних кроків.

Перший крок полягає у запровадженні попередньої згоди НАЗК на звільнення чи скорочення особи зі статусом викривача. Трудове право вже знає таку конструкцію: звільнення члена виборного профспілкового органу потребує згоди профспілки. Якщо роботодавець справді проводить реорганізацію, а не зводить рахунки з «проблемним» працівником, погодження не займе багато часу. Якщо ж мета роботодавця протилежна і полягає у покаранні викривача, саме тут це і з’ясується: до звільнення, а не за два роки судів.

Другий крок потребує створення механізму автоматичного зупинення дії наказу про звільнення з моменту винесення припису НАЗК. Сьогодні конструкція є перевернутою: роботодавець оскаржує припис, і поки триває розгляд, звільненою залишається людина, через що тягар очікування несе слабша сторона. Має бути навпаки: якщо держава зафіксувала порушення прав викривача, то упродовж тривалого судового спору пріоритетом має залишатися збереження робочого місця за людиною, а не чинність наказу про її звільнення.

Українці вважають корупцію більшою загрозою для розвитку, ніж агресію РФ — опитування

Третій крок вимагає забезпечення невідворотності реакції на невиконання припису. Складання протоколу має бути не правом, а обов’язком голови чи конкретного заступника голови НАЗК із чітко визначеним строком. За невиконання цього обовʼязку має наставати відповідальність. Бо якщо державна інституція, яка повинна активно діяти, перетворюється на бездіяльну, втрачається не лише сенс її існування. Підважується сама ідея того, що негативним явищам на кшталт корупції можна запобігти, а це такі явища лише підживлює.

Жоден із цих кроків не вимагає нових інституцій чи бюджетів. Все, що потрібно, —змінити логіку, за якою працює система. Держава, що закликає повідомляти про корупцію, бере на себе зобов’язання перед кожним, хто на цей заклик відгукнувся. І вимірюється це зобов’язання не кількістю заяв на публічних заходах, а тим, чи може конкретна людина, натиснувши кнопку «Відправити», бути впевненою, що її життя розділиться на «до» та «після» лише в одному сенсі — після цього вона не залишиться сама.