Нещодавно відбулося засідання Тимчасової спеціальної комісії (ТСК) Верховної Ради із захисту прав внутрішньо переміщених осіб (ВПО), на якому роботу профільних урядових структур було визнано недостатньою.
Про проблеми житла, роботи, виплат на проживання для ВПО, а також про те, як законодавча влада налагоджує прямі контакти з ВПО по всій Україні та захищає їхні права, ZN.UA говорило з членом комітету Верховної Ради з питань прав людини, членом ТСК з питань захисту прав ВПО, співголовою громадської організації «ВПО України», заступником голови фракції «Слуга народу», народним депутатом Максимом Ткаченком.
Сам ВПО з 2014 року, наш співрозмовник розуміє проблеми. Інше питання — реальні можливості та конкретні кроки держави, які буде зроблено, щоб їх вирішити. Деякі тези, наприклад про верифікацію та інформаційну базу житла для ВПО, ми, на жаль, чуємо з 2014-го...
— Пане Максиме, якщо подивитися на проблему ВПО глобально, назвіть, будь ласка, три основні помилки в стратегії держави.
— Я б не називав наявні проблеми помилками. Держава багато зробила для ВПО. По-перше, є стратегія державної політики щодо внутрішнього переміщення на період до 2025 року. По-друге, створено багато програм із підтримки ВПО. Наприклад, програма «Прихисток», яка передбачає компенсацію власникам житла за те, що вони безкоштовно розміщують у себе переселенців, компенсації витрат роботодавцям, які працевлаштовують ВПО, кредити на житло, ваучери на навчання тощо.
— Але питання в тому, наскільки все це ефективно, чи можуть майже п’ять мільйонів переселенців сказати, що вони мають комфортне житло, що вони інтегровані в нові громади, забезпечені роботою?
— Звісно, ні. Як народний депутат, співзасновник громадської організації «ВПО України» та як переселенець із Луганська я постійно зустрічаюсь із ВПО й чую про те, що неможливо влаштуватися на роботу, оскільки в селі її немає. Що за оренду житла необхідно платити шалені кошти, а безкоштовного, але пристойного від держави — немає. Що діти не можуть нормально вчитись, оскільки навчання дистанційне, а ноутбук придбати немає коштів. Перелічувати труднощі, що заважають ВПО розпочати нове життя на новому місці, можна довго. Гадаю, найголовніша проблема полягає в тому, що державній політиці стосовно ВПО бракує системності та скоординованості.
У нас відбулося триденне засідання ТСК ВР із захисту ВПО, де ми заслуховували керівництво всіх ОВА та десяти найбільших міст України щодо виконання стратегії, про яку я вже згадував. І що ви думаєте? Є області, де про існування цієї стратегії, здається, дізналися напередодні засідання. Про конкретні кроки, допомогу ВПО я вже мовчу. Ось і виходить, що в деяких областях шукають варіанти забезпечення переселенців безкоштовним житлом, інтенсивно працюють із центрами зайнятості в питаннях працевлаштування, а в деяких вирішили, що можна просто поставити галочки в паперах, а переселенці, мовляв, нехай самі думають, як їм виживати.
Крім того, вже очевидно, що нам потрібне законодавство для ВПО. Наприклад, тимчасово заселити переселенців у заарештовану в межах кримінальних впроваджень нерухомість не дозволяє закон про Агенцію з розшуку та менеджменту активів. Виокремити у підприємства, яке куплять на аукціоні, гуртожиток і віддати його ВПО Фонд держмайна теж не може, — це суперечить законодавству. Тому необхідно змінювати державну політику, напрацьовувати законодавство, яке б вирішувало всі ці питання.
— Як узагалі налагоджено комунікацію між міністерствами та профільним комітетом? Чи впливає на ситуацію розпорошеність проблем переселенців по різних міністерствах, адже «де багато няньок, там дитя без ока»?
— Комунікація є. Постійно працює Координаційний штаб із питань ВПО під головуванням віце-прем’єра Ірини Верещук, працює наша парламентська ТСК, куди ми запрошуємо всіх представників влади, які можуть допомогти ВПО в питанні забезпечення житлом.
— Чому створили ТСК?
— Тому що, за нашими оцінками, лише 1% переселенців забезпечений безкоштовним житлом від держави. Тому що з 1 березня, як відомо, більшість тих, хто отримував компенсації на житло, була її позбавлена. Тому що досі на державному рівні не створено системи верифікації ВПО, хоча, як на мене, це потрібно було зробити ще, так би мовити, вчора. Держава має розуміти, хто поїхав за кордон, хто повернувся в окупацію, хто зміг купити власне житло. Повторю: необхідний системний підхід до вирішення проблем переселенців. Йдеться про п’ять мільйонів осіб — це як населення Фінляндії чи половина населення Швеції.
— Ви є співавтором законопроєкту №10382 про захист прав ВПО. У статті 1 цього законопроєкту зазначено: «Розмір, порядок і тривалість виплат такої допомоги встановлюються Кабінетом міністрів України з урахуванням потреб та оцінки ступеня інтеграції внутрішньо переміщеної особи за місцем її фактичного проживання». Однак, як повідомила в інтерв’ю ZN.UA перша заступниця міністра соціальної політики Дарія Марчак, методики оцінки ступеня інтеграції ВПО в громаду наразі немає. Але, можливо, вона вже є в Україні і тільки в Мінсоцполітики про це не знають?
— Наша ТСК розробила законопроєкт, який саме запроваджує критерії для оцінки ступеня інтеграції. Простіше кажучи, це знов-таки про верифікацію задля розуміння потреб — кому необхідна фінансова підтримка від держави, а хто вже працевлаштований, має непоганий дохід, власне житло тощо.
Важливий момент: ми не можемо толерувати безробіття, не можемо підсаджувати ВПО на голку утримання з багатьох причин, основна з яких — гроші. Їх немає. Весь бюджет іде на оборону, а закрити соціальні видатки нам допомагають наші міжнародні партнери. Водночас є ВПО, для яких ці виплати є критичними, й ми не можемо стригти всіх під один гребінець, скасовуючи виплати. Для цього потрібна верифікація. Держава має розуміти, чи поверталася людина на тимчасово окуповану територію або в зону бойових дій; чи виїжджала за кордон без поважних причин; чи є в неї житло; чи вона отримувала допомогу від держави, а саме брала участь у програмі «єОселя», «єВідновлення». Потрібні також дані про зарплату, покупки, депозити. Чіткі відповіді на ці питання дадуть розуміння, чи потрібні людині виплати від держави.
— Про інвентаризацію в громадах приміщень, придатних для тимчасового проживання, і створення житлового фонду для ВПО. Як багато часу може зайняти ця процедура і що вже зроблено?
— Ми створили у Верховній Раді ТСК якраз для того, щоб об’єднати зусилля всіх органів державної влади для аудиту та інвентаризації наявного житлового фонду в Україні. Як результат буде створено інформаційну базу даних для переселенців із класифікацією житла: «придатне для проживання», «потребує поточного ремонту», «потребує капітального ремонту» тощо. Це потрібно, зокрема, й для того, аби залучати міжнародних донорів, благодійні організації для покращення умов проживання. Зараз Фонд держмайна подав більш як 26 тисяч об’єктів, які можна використати для проживання ВПО, є також об’єкти від АРМА. Зробимо все можливе, аби безкоштовно розселити якомога більше переселенців.
— Про виплати ВПО. Чи згодні ви з новою адресною стратегією Мінсоцполітики, про яку говорила заступниця міністра Дарія Марчак? В інтерв’ю нашому виданню вона зазначила, що ВПО необхідно давати саме ті інструменти підтримки, які потрібні конкретній родині.
— Так, я згоден із таким підходом, це якраз про верифікацію. Але фактично з 1 березня скасовуються виплати більшості тих, хто їх отримував. Я не дуже впевнений у тому, що всі, хто залишиться без виплат, мають нормальний дохід, житло, роботу тощо. Тому наразі це точно не про адресний підхід.
— Дійсно, в умовах воєнного часу важлива кожна гривня. 29 лютого стало для багатьох днем завершення виплат. Але справді, чи є ВПО, які повернулися в місця постійного проживання після їх деокупації, наприклад до Бучі? І чи продовжують бути такими ВПО «першої хвилі», які за вісім років повністю інтегрувалися в громади? Ну і, зрештою, чи заслуговують на виплати ВПО, які не реєструються, офіційно не працюють і не перебувають на обліку в Службі зайнятості?
— Люди, які можуть працювати, але усвідомлено цього не роблять чи приховують свої доходи, звісно, не мають отримувати виплати від держави. Так, напевно, серед ВПО є категорії, які ви перелічуєте. Але скільки таких людей, нам достеменно невідомо. І це знов-таки свідчить про те, що державна політика щодо ВПО є недостатньо ефективною. В цьому контексті мене дуже хвилюють ті ВПО, які не змогли облаштуватися на новому місці. Кожен з них — це потенційний емігрант, потенційний біженець. Ба більше, вже чув про випадки, коли ВПО повертаються на окуповані території, оскільки не змогли налагодити життя на підконтрольній Україні території. І це дуже й дуже прикро.
— Як мотивувати ВПО, скажімо, в поліському селі шукати роботу, якщо їй та її родині цілком вистачає для життя виплат від держави?
— Я не думаю, що на життя в Україні може вистачити дві тисячі гривень на місяць. А щодо роботи, знов-таки вирішувати питання потрібно комплексно. В селі роботи немає, але можна запропонувати людині переїзд до іншого населеного пункту, де на неї чекає й робота, й житло. Такий проєкт, до речі, є в Білій Церкві під Києвом. Людей забезпечують безкоштовним окремим житлом (це невеликі квартири), але за умови роботи на підприємстві. Звісно, мотивують пільгові кредити на власну справу, якщо людина має бажання стати підприємцем. Ну, й перенавчання. Проблема ще полягає в тому, що ВПО дуже мало знають про можливості, які їм надають у плані перекваліфікації, навчання, вакансій. Ця інформація має бути в прямому сенсі слова на кожному стовпі, лунати з кожної праски. Але цього немає, й, гадаю, інформаційну політику з цього питання треба покращувати.
Те саме стосується й безкоштовного житла. Наведу приклад. Ми були на зустрічі в одній із ОВА й спитали: де можна подивитися перелік місць тимчасового проживання ВПО? Наприклад, я — ВПО, куди мені йти, що робити, яке житло мені можуть запропонувати? Щось там вони перешіптувались, а потім кажуть: «Все є на сайті, всі про це знають». Вийшов із зустрічі, зайшов на сайт і побачив, що перелік адрес було розміщено рівно 20 хвилин тому, тобто після мого запитання. І що, це людяний підхід до ВПО?!
— Якщо ВПО є, наприклад, економістом, а в новій для нього громаді немає таких вакансій, як переконати його перекваліфікуватися? Чи має сенс пропонувати переміститися в громаду, де такі вакансії є?
— Так, у такому випадку є два абсолютно робочі варіанти, й усе залежить від життєвих обставин конкретної людини. Зустрічаючись із переселенцями, слухаючи про їхні проблеми, я часто раджу переселятися в ті регіони, де робота є. Так, це знову переїзд, стрес, але це початок нового повноцінного життя.
Крім того, дуже важлива соціальна інфраструктура. Ось конкретний приклад: як може мати, скажімо, трирічної дитини виходити на роботу, якщо на десятки чи сотні кілометрів навколо немає дитячих садків, що працюють? У такому випадку, звісно, раціональніше буде переїхати, але на новому місці мають бути варіанти безкоштовного чи недорогого житла. І не на підлозі в спортзалі, не в наметі в лісі. Ось над цим зараз наша ТСК і працює. Ми маємо створити інформаційну базу житла для ВПО, до якої матиме доступ будь-хто, це не буде таємницею за сімома печатками, яку ретельно приховуватимуть чиновники ОВА.
— Є багато можливостей для проживання в сільських громадах, проте відсутність роботи там — звична річ. Що тут має запропонувати держава людям? Які можливості для ведення, припустімо, малого господарства та бізнесу на землі? Це взагалі хтось десь розглядає?
— Так, держава пропонує можливості для розвитку власної справи. Відповідні програми є, ВПО в них беруть участь, але треба розуміти, що далеко не всі прагнуть ставати підприємцями.
— Аби постійно знати температуру по палаті, ви проводите якусь соціологію, опитування, моніторинги основних проблем і запитів переселенців до центральної та місцевої влади?
— Наша громадська організація, яка налічує понад 20 хабів по всій Україні, постійно перебуває в прямому контакті з ВПО. Основний запит — це житло. Люди змушені платити шалені кошти за оренду і, на жаль, є непоодинокі випадки, коли власники житла отримують компенсацію від держави за розміщення ВПО, але водночас виставляють переселенцям величезні рахунки, не роблячи жодних знижок. Так, це не злочин, але з морального погляду виглядає дуже погано.
Житлове питання треба вирішувати негайно. З одного боку, інформаційна база, про яку я вже казав. З іншого — потрібно масштабувати пільгові кредити на купівлю житла. Є чудова програма від Держмолодьжитла коштом уряду Німеччини, яка передбачає тривідсоткову ставку річних та лише 6% початкового внеску. Це ті умови, які багато хто може собі дозволити. Тим більше, що житло в невеликих містах коштує набагато дешевше за квадратні метри в столиці чи в обласних центрах.
Іще один напрям — це компенсація за зруйноване житло в межах програми «єВідновлення». До речі, наша ТСК зареєструвала законопроєкт №11028, який уже схвалив комітет ВР з питань прав людини. Законопроєкт передбачає пріоритетне право окремих категорій ВПО на отримання цієї компенсації. Йдеться про пенсіонерів, осіб з інвалідністю, родини з малими дітьми.
— Якими є ваші прогнози, з огляду на «успіхи» держполітики щодо ВПО в частині повернення наших людей з інших країн? Який у нас узагалі часовий люфт? Люди приживаються там і починають будувати нове життя…
— Так, час іде, але ж і війна триває. Більшість тих, хто поїхав, — це жінки з дітьми, і для матері безпека дитини — найважливіше. На жаль, в Україні гарантувати безпеку зараз ніхто не може. Але впевнений, що після перемоги значна частина тих, хто поїхав, все ж таки повернеться. По-перше, поживши за кордоном, дуже багато хто почав цінувати те, що мав у нас в Україні, але це здавалося чимось звичним, буденним. Я про цифровізацію, якість побутових послуг, доступність медицини... Так би мовити, все пізнається в порівнянні.
По-друге, я як ВПО ще з 2014 року можу сказати: рідний дім ніщо не замінить. І хоч де б ти був, душа завжди вдома.