Сьогодні домінує наратив про те, що Джо Байден і Дональд Трамп мають протилежні погляди на Україну. Президент підтримує законопроєкт Сенату, який передбачає виділення Києву близько 60 мільярдів доларів, переважно у вигляді військової допомоги. Колишній президент критикує його, і через його вплив серед республіканців у Палаті представників спікер Майк Джонсон не виніс законопроєкт на голосування.
«Але коли йдеться про нездатність сформулювати стратегічний аргумент, ці двоє є єдиним цілим. Як наслідок, боротьба за пакет військової допомоги здебільшого точилася навколо питань, не пов'язаних з Україною, таких як фінансування безпеки кордонів. Тим часом, демократи звучать як яструби, республіканці – як голуби, а політика США сповзає до стратегічної непослідовності», – зазначає у колонці Вільям МакҐурн, член редакційної колегії The Wall Street Journal й член Ради з міжнародних відносин.
На його думку, Трамп завжди скептично ставився до того, що США отримують від альянсів і договорів, особливо від Організації Північноатлантичного договору. І хоча ця думка, можливо, не користується підтримкою більшості, вона паралізувала Республіканську партію. До приходу Трампа на сцену республіканці критикували Барака Обаму за ненадання летальної допомоги, яка б дозволила Україні захистити себе.
Не те, щоб пан Трамп відчував дискомфорт від присутності американських військ за кордоном. Але він віддає перевагу коротким, одноразовим інтервенціям, таким як удар безпілотника, в результаті якого в січні 2020 року було вбито командувача іранських сил «Кудс» Касема Сулеймані. Довгострокові зобов'язання, особливо багатосторонні, він схильний розглядати виключно як витрати, які втягують у чужу війну.
На мітингу в Південній Кароліні цього місяця Трамп пояснив свою позицію, процитувавши неназваного європейського лідера, який запитав «Що, якби Росія напала на мою країну, а ми не виконали свої фінансові зобов'язання перед НАТО?» Трамп був категоричним: «Ні, я не захищав би вас. Насправді, я б заохочував їх [Росію] робити все, що їм заманеться. Ви маєте платити».
На посаді президента Трамп використовував подібний тиск, щоб змусити членів НАТО-боржників платити більше. І це спрацювало. Але це все ще лише аргумент про витрати, і він передбачає, що Владімір Путін сприйме це як чергове перебільшення Трампа, а не як ознаку того, що Америка надто розділена, щоб зупинити його.
«У цьому корінь непослідовності республіканців щодо України, і він привертає до себе багато уваги. Але Байден теж непослідовний – незалежно від того, наскільки неохоче це висвітлює преса. Згадайте, як починалася підтримка України Байденом: Його примусили до цього. За місяць до російського вторгнення у 2022 році Байден передбачив, що Росія «увійде» в Україну, але реакція НАТО може розділитися, якщо це буде лише «незначне вторгнення». На це президент України Володимир Зеленський дав відсіч, написавши у Twitter, що «незначних вторгнень не буває», – нагадує МакҐурн.
Повномасштабне вторгнення Путіна до України сталося через шість місяців після невдалого відступу США з Афганістану. Адміністрація Байдена опинилася перед загрозою втрати двох великих країн протягом перших двох років свого правління. Існувала необхідність підтримати довіру до Америки, що падала. Політика була ще солодшою. Підтримка України дозволила Байдену одночасно атакувати Трампа як апологета Путіна.
«Ризики підтримки України є реальними, але так само реальними є і ризики відмови від неї. Якою б дорогою не була допомога, українці завдають величезної шкоди противнику США, який має історію агресії проти своїх сусідів. Крім того, розчарування Путіна в Україні змушує інші недружні держави переосмислити свої плани – особливо Китай з його погрозами вторгнення на Тайвань. Але якщо справа настільки переконлива, чому Байден не скористався найбільшою в світі кафедрою для залякування, щоб «продати» її? Чому він не звернувся в прайм-тайм з Овального кабінету до американського народу з викладенням переможної стратегії?» – запитує журналіст.
На його думку, таке звернення також дало б можливість залучити на свій бік республіканців за умови, що пан Байден відмовиться від «дешевих пострілів» у бік виборців MAGA. Він міг би нагадати про важкий вибір президента Рейгана, який призвів до розпаду Радянського Союзу. І все ж – він відмовляється це робити.
«Можливо, зараз він просто не готовий до цього фізично. Але не менш імовірно, що президент боїться розколів всередині Демократичної партії. Вони утримуються на відстані доти, доки українці отримують достатньо допомоги, щоб продовжувати війну, але не достатньо, щоб перемогти», – пише МакҐурн.
На даний момент гнів лівих демократів зосереджений на підтримці Байденом Ізраїлю в його війні проти ХАМАСу. Але, задається питанням МакҐурн, «як скоро вони вимагатимуть припинення вогню в Україні?» Він нагадує, що одна спроба вже була в жовтні 2022 року, коли 30 членів Палати представників підписали лист із закликом до президента Байдена продовжити переговори з Путіним. Зрештою, вони відкликали цей лист, оскільки час був невдалим, напередодні проміжних виборів. Але настрої залишилися.
«І ось ми тут. Байден каже, що ми не повинні давати Путіну перемогу, не будучи повністю відданими перемозі України. Трамп каже, що «нерозумно» давати Києву щось, окрім кредитів. Між тим, американський народ не чує вирішальних дебатів про те, якого ми хочемо результату і чому», – констатує МакҐурн.
На Мюнхенській конференції Україна була в центрі безпекової проблематики. Це добре. Погано для України те, що політика США змінюється незалежно від результатів виборів президента. Трампізм у США – це більше, ніж сам Дональд Трамп. Про що ще говорили в Мюнхені та якими є висновки з цих дискусій для України пояснює Олексій Їжак у статті «Війна з Росією: Україну будуть підтримувати, але не так, як ми розраховували» на ZN.UA.