Підтримати
У традиційній доповіді до Мюнхенської безпекової конференції йшлося про те, що російсько-українська війна відійшла на другий, третій і більш дальні плани у світовому сприйнятті загроз безпеці. Склад учасників передбачав більшу диверсифікацію й меншу зосередженість на Україні. Однак усе оберталось якщо не навколо України, то навколо європейської безпеки з огляду на безпеку України.
Відхід українських військ від Авдіївки та повідомлення про смерть у колонії російського опозиціонера Алєксєя Навального посилили заочну присутність на Мюнхенській конференції двох персон, які уособлюють сучасні виклики європейській і українській безпеці, — Дональда Трампа та Владіміра Путіна.
Змагатися з ними за популярністю могли тільки технологічні гіганти, які представляли в Мюнхені власне бачення контролю над штучним інтелектом під час проведення цьогорічних виборів, які мають охопити близько чотирьох мільярдів людей в усьому світі.
Трамп — європейцям
Один зі спікерів Трампа сенатор-республіканець Джеймс Венс виступав на Мюнхенській конференції останнього дня в напівпорожній залі. Проте всі зацікавлені в питаннях європейської безпеки його або почули, або прочитали в новинах. Цього разу він не пропонував Україні поступитися територіями заради миру з Путіним. Але він виклав ядерний погляд Трампа на світову безпеку, який може бути пом’якшено, але навряд чи змінено навіть під шаленим європейським тиском.
Сенатор Венс сказав, що проблема Європи полягає в її нездатності гарантувати достатню безпеку самостійно. Причому це сталося з причини тривалої американської протекції. Вона сприяла розслабленню й зниженню обороноздатності Європи. Тобто зменшення залученості США в європейські справи, згідно з освіченим трампізмом, є благом для самої Європи.
Венс заспокоїв європейців: Трамп не має наміру виходити з НАТО чи зовсім залишати Європу. Проте США мають змістити увагу на Азію, надавши Європі змогу стати активнішою в питаннях власної безпеки. США, згідно з цим поглядом, просто не можуть виробляти достатньо зброї, аби стримувати ворогів на всіх світових театрах війни. Це можна розуміти так, що якщо Європа вважає допомогу Україні важливою, то має надати власні озброєння, а не розраховувати на американські, які важливіші в інших місцях світу.
Європейці напевно чують це послання нової американської політики. Фактично Трамп підштовхує їх до більших закупівель американської зброї, щоб уже європейці, а не американці, ділилися нею з Україною. Щодо грошей для України, то їх, на думку американців, у Європі й так достатньо. І, мабуть, це правда, якби не політика та соціологія: на умовно вільні європейські гроші є інші системні претенденти — від технологічних компаній, що реалізують «зелений перехід», до Віктора Орбана в Угорщині та фермерів у всьому ЄС.
Але є в американському трампізмі те, чого європейці в масі своїй не можуть сприйняти, — симпатії до диктаторів загалом і Путіна зокрема. На конференції Венс сказав, що Путін не є екзистенційною загрозою для Європи і з ним можна будувати відносини через дипломатію (запропонувавши йому українські, але, може, й інші неамериканські території — цього разу Венс так не сказав, але в його попередніх промовах саме це малося на увазі). Адже врахування американських інтересів через дипломатію не має обмежуватися через негативне сприйняття особистості Путіна. Якщо ж Європа із цим не згодна, вона може сама допомогти Україні зброєю в окреслений вище спосіб, закупивши додаткову зброю в США та поділившись із Україною власною (цього Венс також не сказав, але це випливає з ідеології трампізму).
Європейці — Трампу
Незважаючи на роздратування Трампом, європейці готові заради європейської єдності комунікувати з ним і доводити свої аргументи (зрештою, Трамп — не Путін). Європейці також готові виконати вимоги Трампа, які виглядають вочевидь справедливими.
Порівняно з 1990-ми й 2000-ми, коли Європа сама наполягала на більшій автономії від США, ситуація змінилася. Тепер європейці, а не американці виглядають зацікавленішими в дієздатності НАТО. Канцлер Німеччини Олаф Шольц, прем’єр-міністр Нідерландів Марк Рютте, який вважається фаворитом на посаду наступного генерального секретаря НАТО, прем’єр-міністр Норвегії Йонас Гар Стуре та, звісно ж, генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг висловилися за серйозніше ставлення Європи до питань оборони, мотивоване її власними інтересами, а не тиском із боку Трампа. Водночас вони доводили важливість НАТО, що більше покладається на Європу, для самих США.
Основний європейський аргумент — збільшення оборонних витрат. Це не лише сприятиме американським оборонним компаніям завдяки дорогим європейським контрактам, а й демонструватиме консолідовану силу Китаю, що повністю відповідає зовнішньополітичним пріоритетам Трампа. Навпаки, відмова від НАТО й допомоги Україні позбавить американську оборонну промисловість європейських грошей, призведе до зневіри в зобов’язаннях США в Азії, де навіть для Трампа важливими є коаліції в протистоянні з Китаєм. Ба більше, в разі автаркії США від НАТО Європа погрожує, що не допомагатиме США у війні з Китаєм, якщо така станеться. Ймовірно, в такому разі Європа не допомагатиме США й у економічному протистоянні з Китаєм, якщо це не порушуватиме принципів демократії і захисту прав людини.
З боку НАТО, що стежить за фінансуванням оборони союзниками, повідомлялося в контексті Мюнхенської конференції, що цього року 18 із 31 члена Альянсу досягнуть витрат на оборону в розмірі щонайменше 2% від ВВП, порівняно з 11 країнами 2023 року. Завдяки чемпіонам із військових витрат, в Альянсі вже цього року сумарні видатки на оборону країн-членів сягнуть 2% від їх сумарного ВВП.
Напевно, Трампу є над чим замислитися. Та наразі він висуває умови, відчуваючи готовність європейців торгуватися. Максимум, на що він поки готовий, — контролювати тональність своїх заяв.
Але окрім цих стратегічних питань, є ще питання поточної кон’юнктури. Заради кращих позицій на президентських виборах Дональд Трамп наполягає на колективному блокуванні республіканцями допомоги Україні. Це блокування вже коштувало втрати Авдіївки, яка трималася під російськими атаками з початку російсько-української війни 2014 року. Європа за всієї готовності не може швидко компенсувати випадіння американської військової допомоги.
Американські демократи радили європейцям на Мюнхенській конференції максимально спілкуватися з республіканцями щодо підтримки України. Таке спілкування відбувалося. Проте, судячи з промови Джеймса Венса останнього дня, позиція прихильників Трампа змінилася хіба що за тональністю. По суті вона залишилася незмінною — американська допомога Україні не може бути грантовою, тільки кредитною, або ж, поступаючись європейській занепокоєності, оплаченою європейцями.
«Ми маємо бути готові до найгіршого, сподіваючись на краще», — говорили європейські чиновники про перспективи відновлення американської допомоги Україні.
Штучний інтелект і вибори
Значну увагу на Мюнхенській конференції було приділено ризикам, які несе широке використання штучного інтелекту. Технологічні гіганти, присутні на конференції, оголосили про колективні заходи щодо виявлення фейкового контенту, пов’язаного з виборами, а також про розроблення нових інструментів для посилення онлайн-безпеки. За оцінкою цих компаній, у цьогорічних виборах в усьому світі буде інформаційно залучено близько чотирьох мільярдів жителів Землі.
Великі технологічні компанії уклали угоду щодо запобігання використанню у виборах оманливого контенту, створеного за допомогою штучного інтелекту, розроблення інструментів для виявлення та реагування на такий контент, проведення освітніх кампаній та забезпечення прозорості.
Угода має на меті захистити онлайн-спільноти від аудіо, відео та зображень, що підробляють або змінюють зовнішність чи дії політичних діячів. Серед підписантів угоди — Adobe, Amazon, Anthropic, Arm, ElevenLabs, Google, IBM, Inflection AI, LinkedIn, McAfee, Meta, Microsoft, Nota, OpenAI, Snap Inc., Stability AI, TikTok, Trend Micro, Truepic та X.
Україна
Україна на Мюнхенський конференції трималася гідно попри новини про втрату Авдіївки. Розуміння того, що успіхи на фронті безпосередньо пов’язані з військовою допомогою, було загальним. Країни Глобального Півдня приймали як даність зосередженість провідних країн на російсько-українській війні, яка впевнено переважала над усіма іншими темами, зокрема й подіями на Близькому Сході. Українській делегації вдалося провести переговори з Китаєм. Хоча китайську позицію, судячи із заяв, було просто повторено, вона містить важливий компонент — Китай не постачатиме зброї РФ, так само як не постачатиме її й Україні.
Україна була в центрі безпекової проблематики. Це добре. Погано для України те, що політика США змінюється незалежно від результатів виборів президента. Трампізм у США — це більше, ніж сам Дональд Трамп. Це нове уявлення про справедливий міжнародний устрій, який все більше міжнародних питань зводить до грошей.
План «А» європейців, за всього несприйняття Дональда Трампа, — виконати раціональну частину його вимог щодо фінансування оборони. Але тверда відданість Трампа дружбі з Путіним, імовірно, змусить європейців дистанціюватися від США в питаннях євразійської політики й, можливо, допомоги Україні.
У Європи незрівнянно більше ресурсів, ніж у РФ, але ці ресурси не спрямовані й не залучені повною мірою для прямого протистояння режиму Путіна. Перемога України у війні залишається головною метою, принаймні, європейських союзників. Таку мету здебільшого підтримують США й не заперечують за певних умов навіть трампісти (нехай Україна переможе, якщо за це хтось заплатить).
Підтримка України за таких умов змінює форму. Більше доведеться брати в борг. Більшу частину грошей, запланованих на повоєнне відновлення, доведеться використовувати, щоб вистояти у війні. Зрештою, значно більше зброї Україні доведеться виготовляти самій.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google