Трудові відносини між працівником та роботодавцем в Україні регулюються відповідним законодавством. Фахівці «Юридичного порадника для ВПО» пояснили, чим відрізняються різні підстави для розірвання трудового договору з ініціативи працівника.
Вони пояснили, що розірвати його можна:
- на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП (за угодою сторін);
- на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП (з ініціативи працівника, розмовне «звільнення за власним бажанням»).
Принципова особливість припинення трудового договору за угодою сторін є те, що сторони вільні визначити дату такого припинення, відповідно працівникові не потрібно відпрацьовувати 14 днів.
Разом із тим, існують випадки, коли роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник і у разі «звільнення за власним бажанням».
Мова йде про:
- переїзд на нове місце проживання;
- переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість;
- вступ до закладу освіти;
- неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком;
- вагітність;
- догляд за дитиною до досягнення нею 14 років віку або дитиною з інвалідністю;
- догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи;
- вихід на пенсію;
- прийняття на роботу за конкурсом;
- а також з інших поважних причин.
При цьому, за наслідками припинення трудового договору у силу ст. 47 КЗпП, роботодавець буде зобов’язаний у день звільнення:
- видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення;
- видати письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми;
- провести відповідні розрахунки;
- а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
При цьому причина звільнення на вказані обов’язки роботодавця не впливає.
На що впливає причина розірвання трудових відносин
Відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», допомога по безробіттю особам, які звільнилися з останнього місця роботи (служби) за власним бажанням без поважних причин або за угодою сторін, призначається відповідно до частин першої та третьої цієї статті, і її виплата починається з 31-го календарного дня.
Якщо ж причиною звільнення став прогул працівника, систематичне невиконання трудових обовʼязків та ін. виплата призначатиметься ще пізніше - з 61-го календарного дня.
Проте під час дії воєнного стану діє виняток. Відповідно до абз. 2 п. 3 Порядку надання допомоги по безробіттю, під час воєнного стану, у період проведення заходів, спрямованих на запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, допомога по безробіттю призначається з 1-го дня надання статусу безробітного.
Тобто, під час дії воєнного стану поза залежністю від причини звільнення допомога по безробіттю призначається з 1-го дня отримання статусу безробітного.
Нагадаємо, чи може роботодавець розірвати трудовий договір під час війни з власної ініціативи. Кодекс законів про працю України забороняє звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування його у відпустці.