На останньому світовому антикорупційному конгресі всю увагу було прикуто до грошей. А точніше, до питання про те, як зробити так, щоб вони не вирішували геть усе в глобалізованому світі, підмінюючи собою право. Цього року особлива увага делегатів, які зібралися в одному з празьких готелів, - до учасників з України.
The World Forum on Governance зібрався у квітні 2014 р. у Празі з ініціативи американського інституту Brookings Institute втретє. Цього разу за підтримки чеської організації з промовистою назвою Zaostreno. Дослівний переклад українською - Міжнародний форум управління - не зовсім точний. Річ у тім, що коли на політкоректному Заході вживають словосполучення governance problems (проблеми з управлінням), мають на увазі корупцію.
Світ, як і раніше, начебто розділений на три табори. За рівнем корупції. В одних країнах корупція помітна лише у верховній владі, вона спрямована на підміну інтересів виборців інтересами владної верхівки. В інших до неї додається ще й комерційна, що виникає у відносинах влади і бізнесу, наприклад, при
здійсненні державних закупівель та одержанні квот або ліцензій. У третіх до всіх цих "радостей" додається ще й побутова корупція - вона починається з хабарів поліцейському або лікарю.
Під час дебатів межі між видами корупції проявилися найчіткіше. Так, делегати зі США і старих членів ЄС усе намагалися намацати тонку грань між верховною корупцією та лобізмом. Іншими словами, де механізм прийняття рішень на найвищому рівні ще залишається конкурентним і правила заздалегідь відомі, а в яких випадках ці принципи порушуються. Для Заходу сьогодні ключовим словом є "вісслблоуер", тобто людина, що вважає своєю громадянською позицією транслювати суспільству та уповноваженим органам про випадки порушення закону в тій організації, де вона працює. В українському суспільстві не до того: немає навіть точного перекладу цього слова, а звичне "стукач" несе такий негативний відтінок, що не може бути характеристикою боротьби з корупцією.
При цьому делегати зі Східної Європи та Азії більше говорили про корупцію при держзакупівлях і особливо на побутовому рівні. Спроби когось із західних делегатів заявити, що десь у світі, що розвивається, високою є побутова корупція, чого немає на Заході, відразу породжували контраргумент, що система західних банків і неефективних санкцій дає змогу політикам і їх наближеним переводити свої корупційні накопичення в офшори. "Захід - це частина загальносвітової проблеми, адже він допомагає відмивати корупційні гроші, у тому числі з України", - вважає колишній заступник міністра юстиції, активіст ініціативи "Реанімаційний пакет реформ" Дмитро Котляр.
Чому форум прижився в Чехії? Напевно, тому, що ЗМІ цієї країни регулярно повідомляють про нові корупційні скандали, в яких замішані провідні політики. При цьому скандали не залишаються без наслідків. Дійшло до того, що рік тому було затримано соратників діючого прем'єр-міністра Петра Нечаса, яких обвинуватили в корупції та зловживанні держпосадами. "Без хабарів у Чехії неможливо було чогось домогтися. Україна не унікальна: у нас теж абсолютно непрозора система розподілу держзамовлень, де все вирішують зв'язки, корупція й кумівство", - заявив директор чеського відділення Transparency International Давид Ондрачка. За оцінкою цієї міжнародної організації, майже кожне п'яте держзамовлення в Чехії оформляється в обхід правил. Збитки для економіки оцінюються в 3,5 млрд євро на рік.
Про те, що корупція досить комфортно існує в західному суспільстві, свідчить і резонансна заява єврокомісара з внутрішніх справ Сесілії Мальстрьом. Вивчивши дані про корупцію в 28 країнах - членах Євросоюзу, єврочиновниця дійшла висновку, що вона обходиться економіці ЄС щороку в 120 млрд євро. Пізніше в колонку шведської газети Goeteborgs-Posten пані Мальстрьом написала, що "корупція підриває довіру до демократичних цінностей і осушує ресурси легальної економіки".
Щоб створити рамки для роботи антикорупційних активістів, у листопаді 2011 р. учасники першого The World Forum on Governance виробили десять принципів побудови ефективних суспільств, згідно з якими державне управління має бути одночасно ефективним і чесним. Ці принципи стали відповіддю на хвилю протестів, що прокотилися по всьому світу. Це не лише "арабська весна" і ряд кольорових революцій і протестних рухів у колишньому СРСР, а й виникнення консервативно-лібертаріанського руху в США під назвою "Рух чаювання", а також моди на рух Occupy. В основі всіх цих протестів - низький рівень довіри населення до своїх правителів, підозри (регулярно підкріплювані інформацією з Інтернету) про тотальну корупцію серед топ-чиновників і використання ними влади виключно для збагачення власних родин.
Рецептів боротьби з корупцією багато, але головний і найефективніший - прозорість. Ініціатива українських делегатів упровадити в практику онлайн-публікацію в Мережі трансакцій казначейств (крім операцій, пов'язаних з національною безпекою) викликала широке схвалення, оскільки це дає змогу суспільству контролювати владу.
Особливу увагу делегати приділили обговоренню методології нових інструментів, покликаних відображати рівень корупції у світі. Індекс сприйняття корупції, що розраховується з 1995 р. Transparency International, залишається ключовим. Однак довіру до цього інструменту серйозно підірвав приклад Ісландії, яка тривалий час посідала перші місця в рейтингу. Після фінансової кризи 2008-го з'ясувалося, що тамтешні банки давно вступили в змову з кількома правлячими сім'ями і двома ключовими політичними партіями. У результаті борг банківської системи кредиторам ушестеро перевищив ВВП острівної держави. Країна була змушена оголосити себе банкрутом і засудити банкірів.
Форум відвідали два топ-політики. Мірча Джоане, румунський сенатор, котрий посів друге місце на президентських виборах у 2009 р., багато говорив про те, що точкова боротьба з корупцією приречена на провал. Протидія корупції в Румунії, за його словами, ведеться частково, що дуже дратує людей. Перебування в складі ЄС не дозволило Бухаресту суттєво поліпшити якість корпоративного управління. У результаті Румунія перебуває лише в другій сотні країн світу за прозорістю публічної політики і системи прийняття рішень.
Президент Сенату Італії П'єтро Грассо прибув на конференцію з великим кортежем і суворими охоронцями. Це не дивно: Грассо вже кілька десятиліть відомий у своїй країні як борець з мафією, яка мріє йому помститися. Як суддя у 1980-х роках він головував на першому масовому суді над сицилійською мафією. "Корупція - це кошти, використовувані злочинцями для проникнення у внутрішню роботу суспільства, політики й державних установ", - вважає П'єтро Грассо. На його погляд, боротьба з мафією сьогодні дедалі більше набуває ознак правових заходів проти незаконно придбаних активів. А це породить перегляд статусів офшорів і зникнення такого поняття, як банківська таємниця, резюмували делегати антикорупційного конгресу.
10 антикорупційних принципів
(затверджені на The World Forum on Governance)
1. Хабарництво. Одержання винагороди чиновниками в будь-якій формі і будь-якому розмірі має викликати рішучий опір. Нації повинні розробити та впровадити ефективну й скоординовану антикорупційну політику, що включає як профілактику таких правопорушень, так і покарання за подібні діяння. Уряди повинні гарантувати існування незалежних і гарно фінансованих органів, що борються з корупцією.
2. Розкриття персональних фінансових даних. Політики і держслужбовці мають повністю розкривати інформацію про свої активи, доходи та інші фінансові інтереси. Щодо топ-чиновників така інформація має бути доступна громадськості з допомогою Інтернету, для решти - періодично перевірятися уповноваженим органом.
3. Система права. Єдність поліції, прокуратури і судової системи є найважливішим принципом ефективного управління. Жодна особа не повинна мати імунітету від розслідувань за корупційними справами.
4. Відкритий уряд. Кожному уряду слід дотримуватися свободи на публічну інформацію. Державні бюджети повинні бути прозорими і мати систему онлайн розкриття даних. Державні закупівлі мають передбачати прозорі, конкурентні торги в режимі реального часу.
5. Корпорації. Правління компаній повинні додержуватися внутрішньої політики, що передбачає цілковиту відсутність толерантності до корупції. Причому компанії мають вимагати дотримуватися аналогічної політики від своїх постачальників, агентів та інших партнерів.
6. Інвестори. Інвесторам слід враховувати рівень корупції в компанії та країні при прийнятті інвестиційних рішень. Довгостроковим інвесторам слід моніторити портфоліо членів правління інвестованих компаній на предмет дотримання динамічної та стійкої політики й практики, спрямованої на запобігання корупції. Інвесторам слід не рідше ніж раз на рік розкривати застосовувані ними політики й практики, щоб (а) моніторити рівні корупційних ризиків компанії, куди вони інвестують або мають намір інвестувати; (б) з допомогою спеціальних стюардів передавати найкращі антикорупційні практики в інвестовані компанії.
7. Фінансування кампаній. Будь-які форми суспільно-політичних кампаній і фінансування політичних партій повинні бути прозорими, у тому числі має бути доступною широкій публіці інформація про прямі й непрямі внески у кампанію, а також інтереси третіх осіб. Держави повинні криміналізувати офіційні пропозиції від окремих осіб, які можуть класифікуватися як "послуга за послугу".
8. Лобізм. Послуги з професійного лобіювання мають підлягати реєстрації та повному розкриттю інформації про звернення таких лобістів до політиків або чиновників. Подарунки державним чиновникам від лобістів мають бути повністю заборонені.
9. Вісслблоуери. Люди, що займаються викриттям злочинів, вчинених за місцем їх роботи, повинні мати захист від можливої відплати з боку тих, кого викривають. Також вони повинні мати доступ до незалежного державного органу, який має з'ясувати, наскільки справедливі обвинувачення вісслблоуера, і мати можливість організовувати публічні слухання і звертатися до суду.
10. Неурядові організації та медіа. Свобода слова і зібрань має бути основою для діяльності таких організацій. Саме вони покликані виступати громадським контролером за тим, як компанії та інвестори впроваджують антикорупційні принципи.