Як ми створили сінгапурське "економічне диво" і незалежну державу в маленькій, бідній ресурсами, відсталій, роз'єднаній, багатомовній країні та зробили стрибок із третього світу в перший?..
Відсталості та відсутності природних ресурсів ми протиставили чесний компетентний уряд, ефективну стратегію, дисципліну та винахідливість у подоланні перешкод.
Батько сінгапурського "економічного дива" Лі Куан Ю
Питання економічного зростання для України сьогодні - це питання її збереження як цілісної країни та самостійної держави. Критично важливою є швидкість відродження економіки. Вона визначає, чи будемо ми та наші діти вільними громадянами у своїй сильній демократичній країні, або ж нам нав'яжуть статус жителів колонії сусідньої держави - тоталітарної структури з нестійкою сировинною економікою. Системні ризики для України виникають і ззовні (російська військова загроза), і зсередини. Небезпечні сепаратистські рухи, з одного боку, цілеспрямовано нав'язуються зовнішнім агресором, а з іншого - підживлюються глибоким невдоволенням населення бідністю, незахищеністю, корупцією та почуттям безперспективності, які створювалися всіма попередніми урядами України.
Системна корупція на тлі хаотичного державного управління призвела до тотальної недовіри населення до будь-якої влади. Тому ключовими факторами успіху реформ, отже, збереження цілісності країни є бездоганна репутація уряду та його негайні ефективні дії з відродження економіки. Уряд не має часу на експерименти з падінням рівня життя та тривалим очікуванням економічного зростання. Попри озвучені деякими аналітиками похмурі прогнози падіння економіки на 3%, не треба забувати, що завтрашні результати залежать від наших сьогоднішніх дій.
Стійке економічне зростання та якісне поліпшення рівня життя населення абсолютно реально одержати в найближчій перспективі. Для цього існують чіткі та зрозумілі шляхи, перевірені багатьма країнами, яким у надзвичайно складних умовах, попри песимістичні прогнози, вдавалося зробити стрибок на новий рівень розвитку та продемонструвати феномен "економічного дива". Необхідні заходи давно та добре відомі, питання тільки в їхній реалізації.
Батько сінгапурського "економічного дива" Лі Куан Ю, патріотичний, мудрий і високоосвічений лідер, світогляд якого сформувався під глибоким впливом ідей конфуціанства, каже про прості та важливі принципи: чесний компетентний уряд; ставка на людський капітал, високі технології та максимальну активізацію підприємницької активності; прагматизм, швидкість й ефективність державного управління. З обділеної природними ресурсами відсталої країни, яка слугувала мішенню для поглинання могутнішими сусідами, Сінгапур перетворився на сильну незалежну державу. Сьогодні це технологічний, торговельно-фінансовий, транспортний і комунікаційний центр глобального значення, світовий взірець у сфері досліджень, розробок, освіти, охорони здоров'я, туризму, творчої діяльності та інновацій.
За рівнем ВВП на душу населення Сінгапур є однією з найбагатших країн у світі (з 53,3 тис. дол. входить до першої двадцятки), зовнішній борг цієї країни дорівнює нулю, профіцит державного бюджету - близько 1 млрд дол. (для довідки: з 3,5 тис. дол. на душу населення Україна посідає 115-те місце з 186 країн). Такий стрімкий стрибок Сінгапуру з третього світу в перший для багатьох країн став джерелом уроків політичної та економічної мудрості. Зокрема, Ден Сяопін, реформатор Китаю, вважав
Лі Куан Ю своїм учителем у справі пробудження економічної могутності нації.
Порівняно із Сінгапуром на стартовій стадії реформ, Україна перебуває в кращій ситуації та має набагато потужніший економічний потенціал. У нового уряду існують усі шанси запустити процес швидкого відродження економіки та формування феномену українського "економічного дива".
Стратегічно важливі принципи реформ
Досвід країн, які продемонстрували "економічне диво", доводить принципову важливість того, що економічні реформи мають являти собою цілісну систему добре організованих заходів, які здійснюватимуться в правильній послідовності. Правильна послідовність - це теж важливо, як і сам зміст заходів. Якщо ті чи інші заходи, наприклад, запровадження нових податків, є несвоєчасними та погано узгодженими з іншими кроками, то вони замість збільшення бюджетних доходів можуть дати зворотний ефект - призвести до їхнього зменшення, руйнування бази економічного зростання та підриву довіри до реформ. Тобто замість одного позитивного можна одержати три негативні ефекти. Тому кожен крок має бути необхідним елементом у добре продуманій цілісній конструкції, спрямованій на кінцеву мету - створення інноваційної швидкозростаючої та стабільної економіки. Як довів досвід успішних країн, така конструкція системних реформ, що дає швидкі позитивні результати, створюється на основі принципу синергії (колективної дії) джерел економічного зростання з боку пропозиції та з боку попиту.
Перший і головний принцип успіху економічних реформу сьогоднішній ситуації полягає в тому, що насамперед необхідно запустити джерела економічного зростання з боку пропозиції, які потім стимулюють зростання зайнятості та доходів, а отже, активізують джерела зростання з боку попиту. Це не потребує великих державних витрат, а стосується тільки зміни правил. Тобто необхідне невідкладне пожвавлення підприємницької активності населення та інтенсивної діяльності цивілізованих інвесторів в Україні. Саме ці ключові джерела економічного зростання були задушені, що спричинило економічну рецесію та наростання катастрофічної незбалансованості бюджету.
Ці джерела можна швидко реанімувати за рахунок створення сприятливих організаційних і правових умов для бурхливого розвитку малого та середнього бізнесу. Це було зроблено на старті реформ у Сінгапурі, Китаї, Німеччині, Туреччині та багатьох інших країнах, які досягли швидких вражаючих економічних успіхів. Особливість сьогоднішньої ситуації в Україні полягає в тому, що якщо цього не зробити в першу чергу, то при будь-яких програмах стабілізації, орієнтованих на обмеження з боку грошового попиту (що, як правило, пропонує МВФ), існує загроза одержання двох негативних наслідків:
1) при зниженні платоспроможного попиту внаслідок жорсткої фіскальної політики - до подальшої стагнації та навіть до економічного спаду, що спричинить подальше скорочення бюджетних доходів;
2) у разі активних заходів монетарного стимулювання банків - до наростання нестабільності на валютному ринку та зростання інфляції.
Як домогтися швидкого економічного зростання в умовах глобальної фінансово-економічної кризи та колосального дефіциту бюджетних коштів? Глобальна криза впливає на економіку України подвійним чином. З одного боку, негативно через канали дефіциту зовнішніх фінансових ресурсів і стиснення традиційних для нас експортних ринків продукції металургійної та хімічної галузей. З іншого - вона відкриває нові можливості внаслідок загострення світової продовольчої кризи, збільшення попиту на продовольчі товари та зростання експортних цін на продукцію агропромислового комплексу. У цих умовах існують кілька можливостей активізації джерел економічного зростання:
- швидке зростання малого та середнього бізнесу, орієнтованого на внутрішній ринок і, якщо можливо, на зовнішній;
- виробництво високотехнологічної інноваційної продукції (включаючи послуги IT-індустрії) з високою доданою вартістю, яка може знайти збут на зовнішніх ринках;
- активізація бізнесу в сфері агропромислового сектора та збільшення експорту сільськогосподарської продукції.
На сьогодні ці джерела зростання в українській економіці заблоковані. Якщо їх не розморозити, а займатися тільки затягуванням пасків у населення, яке за мірками цивілізованих країн і так живе за межею бідності (багато пенсіонерів одержують близько 100 дол. на місяць), то такі "реформи" заведуть економіку в глухий кут під назвою "порочне коло бідності". Нобелівський лауреат із економіки Пол Кругман назвав цей феномен "бомбою економії". Його суть у тому, що бідність має потужний механізм самовідтворення: що бідніше населення, то нижчий внутрішній платоспроможний попит, то менші імпульси з боку пропозиції, то нижче економічне зростання, то бідніше населення. Коло замкнулося.
Цим колом українська економіка скочується вже понад двадцять років із невеликими перепочинками на періоди зростання експортних цін на метал, що не вирішує проблеми, а заганяє її в латентний стан, характерний для відсталих сировинних економік. У сьогоднішніх умовах політика зниження доходів населення без створення коридору нових можливостей для малого бізнесу є дуже небезпечною. Вона подібна до лікування дієтою хворого, якому потрібна термінова реанімація.
Головними напрямами економічних реформ сьогодні мають бути два взаємозалежні завдання - розблокувати джерела економічного зростання та розірвати порочне коло бідності основної маси населення. При цьому йдеться не стільки про бюджетні вливання, скільки про зміну правил із метою пожвавлення підприємницької енергії населення та інтересу іноземних інвесторів. Саме цей підхід лежав в основі пробудження економічної могутності націй у Сінгапурі, Китаї, післявоєнній Німеччині, Туреччині та інших країнах.
Ключовими перешкодами для цього в Україні є:
1) неефективна інституціональна структура економіки - олігополістична структура ринку з непрозорими корупційними правилами, яка пригнічує здорову цивілізовану конкуренцію, розвиток малого й середнього бізнесу, зростання середнього класу, розвиток інвестицій та інновацій;
2) низький платоспроможний попит на внутрішньому ринку на товари групи А та Б унаслідок відсутності середнього класу й концентрації національного доходу в руках вузького кола великих власників;
3) неефективна кредитна політика банківської системи, яка виражається в слабкому кредитуванні реального сектора.Головною причиною слабкого кредитування реального сектора є відсутність в економіці широкого спектра першокласних платоспроможних позичальників - юридичних осіб. У цих умовах монетарне стимулювання веде не до зростання кредитування бізнесу, а до припливу гривневих ресурсів на валютний ринок і розгойдування валютного курсу. Крім того, значну частину активів банківської системи відтягують на себе державні облігації. Надмірне інвестування в ці інструменти витісняє кредитування реального сектора, руйнує фундаментальну функцію банківської системи в економіці та підвищує ризики фінансової нестабільності.
За умов дефіциту бюджетних коштів найефективнішим першим кроком реформ, який дасть одразу кілька позитивних результатів, є активізація розвитку малого та середнього бізнесу. У Великобританії, Німеччині, Італії, Франції, США, Японії частка малого бізнесу у ВВП становить від
50 до 70%, частка малого бізнесу у ВВП України - 5–6%. Така шокуюча різниця у цифрах каже, з одного боку, про глибокі структурні диспропорції в українській економіці, а з іншого - про резерви, які можна досить швидко активізувати. Для цього необхідні такі конкретні заходи:
- створення ефективного закону про мале підприємництво, що передбачає чіткі прості правила реєстрації, оподаткування, звітності та безпеки, які стимулювали б розвиток підприємств і забезпечували б захист від корупції, рейдерства й рекету;
- забезпечення абсолютного та надійного захисту прав власності;
- організація та стимулювання розвитку системи мікрокредитування малого бізнесу (досвід Європейського банку реконструкції та розвитку).
Чому це важливо зробити передусім та чому це реально? Відповідь включає три базові пункти:
1. В Україні є колосальні невикористовувані резерви людського капіталу - значна підприємницька енергія населення, яке має хорошу освіту, творчий та інноваційний потенціалом. Доти, доки ці активи заблоковані, зростатиме безробіття, загострюватимуться бідність і соціальна напруга, стискатиметься внутрішній платоспроможний попит.
2. Активне зростання кількості малих підприємств досить швидко і без значних державних видатків може розв'язати проблеми створення робочих місць, насичення внутрішнього ринку вітчизняними товарами і послугами, зростання середнього класу і платоспроможного попиту, що, у свою чергу, стимулюватиме розвиток внутрішнього ринку й забезпечуватиме стійке зростання доходів державного бюджету.
3. Це сприятиме збільшенню кількості кредитоспроможних позичальників реального сектора для банківської системи, зростанню банківського кредитування процесів виробництва, підвищенню стабільності банківської системи та поверненню її до виконання своїх фундаментальних функцій фінансування економічного зростання.
У ракурсі останнього пункту урядові заходи щодо впровадження податку на відсоткові доходи з банківських депозитів, що перевищують певний рівень (50 тис. або 100 тис. грн), є вкрай несвоєчасними і в нинішній ситуації можуть завдати серйозної шкоди. Банківські депозити - це найважливіша частина грошової маси, гостро необхідна для фінансування економічного зростання. При правильному макрорегулюванні ці ресурси близько
700 млрд грн могли б ефективно працювати на реальну економіку. У той час як 50-відсоткова девальвація вже зняла свою данину з гривневих депозитів, а високі політичні ризики підштовхують вкладників до банківської паніки, запровадження нового податку може стати тією останньою краплею, яка спричинить фінансову лавину.
Нерозумно шукати позики у зовнішніх кредиторів під жорсткі умови й одночасно руйнувати власні джерела фінансування економічного зростання. Такі стартові кроки нового уряду покажуть непродуманість його фінансової стратегії, підірвуть і без того слабку довіру населення і до уряду, і до програми реформ.
Крім того, реальний результат запровадження податку сильно відрізнятиметься від того, чого очікують його ініціатори, тому що розробити схему ухиляння від нього досить просто. У результаті виникне ситуація, в якій програють усі сторони:
- бюджет не одержить очікуваних податкових надходжень;
- уряд ускладнить вкладникам процес розміщення коштів на депозитах, тобто надання грошових ресурсів для фінансування економічного зростання;
- банківська система постраждає, у найкращому разі, від зростання бюрократичних процедур, у найгіршому - від відпливу депозитів;
- реальний сектор постраждає від збільшення відсоткових ставок, тому що банкам доведеться підвищувати депозитні ставки для залучення вкладників, а отже, і ставки за кредитами.
У зв'язку з цим видається доцільним відкласти запровадження податку на відсотки з депозитів як мінімум до моменту зниження політичних ризиків і стабілізації банківської системи. Загалом ефективне макрорегулювання передбачає розуміння нелінійної логіки розвитку економічних процесів. У цьому сенсі в процесі прийняття рішень щодо оподаткування не можна забувати про криву Лаффера, що відображає раціональну межу можливостей податкового тиску. Підвищення фіскального навантаження сприяє зростанню доходів бюджету тільки до певного порогу; тиск вище цієї межі призводить до зниження бюджетних надходжень через нелінійні ефекти (згортання бізнесу, схеми ухиляння від податків, переведення бізнесу в інші регіони тощо). Мовою народної мудрості закон Лаффера формулюється просто: "Хороший хазяїн знімає з вівці вовну, а не шкуру".
Як відомо, за легкістю ведення бізнесу Doing Business Україна посідає 112-те місце у світі зі 189 країн. Найвищий рейтинг у Сінгапуру, потім у першій десятці за зниженням: Гонконг, Нова Зеландія, США, Данія, Малайзія, Республіка Корея, Грузія, Норвегія, Великобританія. Саме в цій сфері приховано колосальні невикористані резерви економічного зростання України. Необхідні не вітринні або косметичні нововведення, а серйозні внутрішні організаційні зміни, які дадуть змогу Україні реально поліпшити ситуацію в цій сфері. Практичну можливість швидкої реалізації цих заходів продемонструвала Грузія. Реформи, спрямовані на цю мету й озвучені міністром економіки П.Шереметою, заслуговують на всіляку підтримку й розвиток.
Важливим доповненням може стати державне стимулюваннятехнологічного підприємництва, прикладом якого було "економічне диво" Силіконової долини (Silicon Valley) у США. Українські фахівці (зокрема, Інституту кібернетики НАНУ та інших організацій) мають ряд унікальних розробок у сфері високих технологій, які внаслідок недалекоглядної макроекономічної політики просто лежать у столах. Це, наприклад, нові комп'ютерні технології плазмового різання металу, організації бездротових відеомоніторингових мереж, інтелектуальні системи відеосенсорних мереж і багато інших. Необхідна розробка "Комплексної стратегії розвитку технологічного підприємництва в Україні" та її реалізація не на словах, а на ділі. Ключовими елементами цієї стратегії мають бути:
- прийняття закону про технологічне підприємництво, який дасть можливість затвердити статус технологічного підприємництва і створити для нього стартову систему пільг, надійно захистити авторські права, відкрити доступ до венчурного фінансування для впровадження існуючих розробок і розвитку нових;
- дієва державна інформаційна політика в сфері високих технологій, що дає можливість просувати наявні вітчизняні розробки через міжнародні виставки, конференції, інвестиційні форуми, конкурси, сайти під егідою Міністерства економіки. Доцільно було б оголосити рік високих технологій в Україні для привернення уваги венчурних інвесторів.
Україна має серйозний потенціал для створення і просування національних брендів світового рівня на глобальному ринку високих технологій, і цей потенціал має бути мобілізований для забезпечення економічного зростання. Це - питання політичної волі та компетентності уряду.
Другим принципом успіху економічних реформ є розвиток потужної транспортної та комунікаційної інфраструктури.
Основними рушійними факторами швидкого економічного зростання в Сінгапурі та Китаї було збільшення частки інвестицій у будівництво доріг, мостів, портів і аеропортів. У Китаї функціонують 8 з 12 найбільших контейнерних портів світу, побудовано 64 тис. км автомобільних доріг - це друга у світі транспортна мережа після США (80 тис. км). У Сінгапурі створений ультрасучасний найбільший порт світу, який сьогодні пов'язаний із 600 портами 123 країн світу і через який проходить 25% світових перевезень. Керуюча портом компанія PSA Corporation Limited стала найбільшим оператором у світі з обробки контейнерів, що використовує сучасні інформаційні технології.
У Сінгапурі побудовано дев'ять сучасних аеропортів, три з яких є найбільшими у світі та характеризуються найвищим рівнем комфорту й дизайну. Аеропорт Чангі очолив світовий рейтинг аеропортів, одержавши престижну премію Skytrax World Airport Awards-2013. Загалом, потужна транспортна система створює міцний фундамент для усталеного економічного зростання Сінгапуру.
Україна завдяки своєму унікальному географічному положенню є природним мостом між Європою та Азією, Північчю і Півднем, Сходом і Заходом, що говорить про її потужний транзитний потенціал, який міг би стати локомотивом економічного зростання. Більш того, нині західні кордони України (традиційні кордони з Угорщиною, Словаччиною, Польщею і Румунією) - це кордони з Європейським Союзом, що можна було б ефективно використовувати для економічного зростання. Однак низька якість доріг і недостатній рівень розвитку транспортної інфраструктури блокують потенціал зростання.
Рівень зношеності основних фондів транспортної інфраструктури становить близько 70%. За оцінками профільних експертів, тільки модернізація автодоріг в Україні могла би збільшити її ВВП на 5%. Такий істотний приріст ВВП визначається тим, що у витратах на виробництво ВВП значну частину становлять транспортні витрати. Щоб заробити 1 умовний долар ВВП, в Україні в середньому потрібно перевезти 6 тонно-кілометрів вантажу, тоді як у Євросоюзі (ЄС-25) цей показник становить 0,3 тонно-кілометра, тобто в 20 разів менше. Змінити ситуацію може залучення приватних інвестицій. Оскільки роль України досить висока в транспортній стратегії Євросоюзу, то потенційними інвесторами в розвиток транспортної системи могли б стати міжнародні фінансові інститути, насамперед ЄБРР, і великі приватні інвестори.
Україна має одну з найдовших залізничних мереж у Європі, в індексі глобальної конкурентоспроможності за цим показником вона посідає 27-ме місце у світі (21,65 тис. км, оцінка Світового банку). Однак більша частина цих мереж украй зношена.
Що стосується морської транспортної інфраструктури, то в Україні функціонує кілька потужних морських портів, однак через низький рівень розвитку логістики і недостатню взаємодію між різними видами транспорту бізнес у більшості регіонів не може ефективно використовувати цю конкурентну перевагу. Зокрема, середній і малий бізнес програє через нерозвинений потенціал внутрішніх контейнерних перевезень.
По суті, колосальні можливості економічного зростання втрачаються через слабке державне управління в сфері транспортної інфраструктури - відсутність комплексної логістичної інфраструктури, регуляторні провали у сфері інвестицій, транзитної та митної політики. Елементарне наведення порядку та ефективний менеджмент у цій сфері могли б дати істотний імпульс економічному зростанню і забезпечити значне збільшення доходів бюджету.
Третім принципом успіху економічних реформ є інтенсивний розвиток людського капіталу як ключового ресурсу економіки. Сьогодні, коли глобальна конкурентоспроможність вимірюється в термінах інтелектуального капіталу, знань і know-how, освіта перетворюється на стратегічну галузь країни, що визначає можливості її економічного зростання. Освітній потенціал України у сфері точних наук, незважаючи на його руйнування протягом останніх десятиліть, досі ще досить високий. Він має бути не лише збережений, а й значно розвинений як основа розвитку високих технологій.
Необхідна реалізація державної стратегії розвитку освіти у сфері точних наук і високих технологій, що охоплює всі її стадії, починаючи з раннього віку. Для України цікавий досвід моделі економіки знань, що лежить в основі сінгапурського "економічного дива". Ця модель опирається на взаємодію таких чотирьох факторів - високий рівень освіти в сфері точних наук та інформаційних технологій; функціонування науково-виробничих парків для розробки і впровадження технологій; робота центрів професійної підготовки у сфері високих технологій, організованих ТНК; широка мережа фондів венчурного фінансування.
Другим важливим стратегічним напрямом є розвиток гуманітарної освіти в сфері юридичних, економічних, історичних і філологічних наук. Що вищий рівень освіти населення, то надійніше захищена держава від небезпечних інформаційних маніпуляцій з боку зовнішніх сил і потужнішим та стійкішим є економічне зростання. За дослідженнями Світового банку, що вищі темпи розвитку освіти в країні, то більші інвестиції у фізичний капітал, то вищий рівень продуктивності праці в галузях з високою доданою вартістю і вищі темпи економічного зростання. Це означає, що освіта має стати стратегічним пріоритетом і однією з національних точок економічного зростання.
Таким чином, ми повинні звільнитися від міфу "програм стабілізації", які ведуть до економічного спаду. Необхідно сконцентрувати всі зусилля і задіяти всі можливі механізми для швидкої активізації описаних джерел економічного зростання та фінансової стабільності.