Те, що з пенсійним законодавством не все добре, визнає більшість політиків та експертів. Пенсіонери незадоволені низькими пенсіями, молодь, навіяна тезами про злиденність своїх майбутніх пенсій, уникає пенсійного страхування, роботодавці кричать про надмірне оподаткування. Мінфін із жахом спостерігає за зростанням дотацій Пенсійному фонду. Загалом революційна ситуація для змін. От тільки яких? Впровадження новітніх успішних практик чи чергової фінансової афери?
Глобальні інтереси сторін можна окреслити в такий спосіб:
- пенсіонери та й загалом громадяни зацікавлені у пристойних пенсіях, причому справедливих, тобто не «зрівнялівка» для переважної більшості пенсіонерів у вигляді мінімальної пенсії;
- роботодавці в ідеалі взагалі не хотіли б платити ЄСВ, окрилені успіхом зменшення його вдвічі 2016 року;
- держава зацікавлена в соціальному спокої та зменшенні тягаря дотацій Пенсійному фонду.
Крім глобальних інтересів, є також тактичні. Страхові компанії зацікавлені у своїй участі в поділі пенсійного пирога як посередники. Мінфін украй потребує покупців своїх боргових зобов’язань для покриття грандіозного дефіциту бюджету, на який з огидою дивиться МВФ, з острахом — банки, очікуючи кидка держави-потенційного банкрута, та з радістю іноземні фінансові спекулянти, розраховуючи на непристойно високі купони.
Тепер слід перевести ці очікування в цифри. Прийнятним вважається рівень пенсій не нижче 40% від рівня зарплати при виході на пенсію. Якщо нижче, то можливі соціальні катаклізми в демократичних країнах, де виборці дійсно формують владну еліту. Адже пенсіонери сумлінно ходять на вибори і готові проголосувати за будь-кого, хто пообіцяє підняти пенсії, якщо цей показник, який називають коефіцієнтом заміщення, падає нижче зазначеного рівня. При цьому навіть логічні апеляції влади щодо необґрунтованості претензій тих, хто не заробив на пенсію, не працював у «білому» секторі економіки, не сприймаються, — пострадянська держава завжди винна. Приклад: претензії власників валютних вкладів, що були адресовані не банкам, з якими вони укладали договори, а саме державі.
Так от, середній коефіцієнт заміщення зараз становить близько 30% і має тенденцію до зниження. Для фізичних осіб-підприємців ситуація взагалі катастрофічна, — закон вимагає відрахування ЄСВ у розмірі не меншому, ніж розрахований відповідно до мінімальної зарплати, що і роблять більшість ФОПів. Виходячи з того, що підприємницькою діяльністю займаються люди, в яких дохід значно перевищує мінімальну зарплату, нарахована пенсія буде нижчою за такий дохід більш як удесятеро, що стане для новоспеченого пенсіонера неприємним фактом. Те, що країна ще тримається, пояснюється не тільки унікальною спроможністю українців до виживання. Впливає також фактор допомоги пенсіонерам від дітей, а ще численні державні пільги з оплати комунальних і соціальних послуг, які добивають комунальний транспорт і житлову інфраструктуру.
Рівень відрахувань від ЄСВ становить 18,6% на фонд оплати праці. І це крайня точка, якою не поступляться роботодавці. Їхній рівень впливу на законодавців суттєвий, і аргументи про те, що в країнах Європи відрахування до пенсійних фондів набагато більші, тут не допоможуть. Адже Україна — єдина країна в Європі, де доходи Пенсійного фонду формуються тільки з відрахувань роботодавців. Тоді як за кордоном — або тільки від застрахованих осіб, або змішано з роботодавців і працівників. Тому ЄСВ сприймається як податок, а не як внески на забезпечення старості працівників.
Проблема дефіциту Пенсійного фонду не лише в старінні населення, про що постійно говорять демографи. Більш суттєвий фактор — низька частка застрахованих осіб, яка корелюється з рівнем тіньової економіки. За різними оцінками, відсоток осіб працездатного віку, не охоплених пенсійним страхуванням, доходить до 40%. Слід врахувати також те, що величезна кількість працівників оформлена на мінімальну зарплату, отримуючи решту в «конвертах». Відповідно, і рівень відрахувань ЄСВ теж низький. Також дефіцит створюється за рахунок доплат особам, рівень пенсій яких, розрахованих відповідно до закону, занадто низький.
Для вибору оптимальної пенсійної системи потрібно не тільки проаналізувати зарубіжний досвід, а й урахувати особливості українського суспільства, його традиції, те, що називається ментальністю.
Однак спочатку потрібно уточнити поняття, які застосовуються в описі пенсійних систем. Насамперед необхідно зняти ідеологічний наліт з поняття «солідарна система». Воно є однією з характеристик пенсійної системи й означає тільки те, що кошти, які сплачуються до Пенсійного фонду, одразу йдуть на виплати пенсіонерам, а не вилучаються для фінансування економіки. Фактично це закрита система. Точного протилежного по суті терміна немає, найближчий до нього — відкрита пенсійна система. Маніпуляції з терміном «солідарна» спрямовані на створення в суспільстві враження, що вона апріорі погана. Разом із тим умовно-накопичувальна частина пенсійної системи у Швеції, яка вважається найкращою в Європі, має солідарний характер: кошти з неї не вилучаються для спрямування в економіку, як у відкритій системі.
Інший вимір пенсійної системи — забезпечення чи накопичення. Україна практично успадкувала радянську систему забезпечення старості. Характерною рисою є те, що немає прямого зв’язку між внесками особи та рівнем пенсії. Певна кореляція між пенсією і зарплатою в Україні існує, однак внески і пенсія законодавчо не зв’язані за винятком самозайнятих та осіб, які обрали добровільне пенсійне страхування. Ще одна ознака — уряд може маніпулювати рівнем пенсії, використовуючи його як політичний інструмент. Також до категорії пенсійного забезпечення належать базові виплати незалежно від того, чи працював пенсіонер. Як базова частина пенсії пенсійне забезпечення існує в багатьох країнах.
Поняття «накопичувальна» стосується систем, де фіксуються індивідуальні внески осіб. У цьому вона протилежна не солідарній системі, а системі пенсійного забезпечення.
І, нарешті, ще один вимір пенсійної системи — страхування чи депозитування. Поняття «страхування» означає, що при відкритті пенсійної справи розміри пенсійних виплат мають залежати від так званого актуарного віку, тобто від статистично визначеного показника, коли кількість пенсіонерів, які померли, відповідає кількості тих, що продовжують жити. Цей показник не ідентичний середньому очікуваному віку життя пенсіонера, який є дещо нижчим від актуарного. Так от, якщо страховий випадок, яким, хоч як сумно, є смерть, трапляється раніше за настання такого актуарного віку, то кошти, які розраховувалися на такого пенсіонера, залишаються в пенсійному фонді і слугують для виплати тим, хто пережив цю вікову планку. У такий спосіб фонд балансується. Страхова система забезпечує виплати пенсій пожиттєво.
Протилежним страхуванню є депозитарна форма. Це коли кошти, накопичені на рахунку пенсіонера, розбиваються на певний період, як правило, до того ж таки актуарного віку. Якщо така особа (у цьому випадку поняття «застрахована» виглядає некоректно) помре раніше, то кошти на її рахунку успадковуються. А от коли настає кінцевий термін, то виплати припиняються. Так сталось із хваленою накопичувальною системою в Чилі, коли пенсійні установи через 30 років після її впровадження почали атакувати пенсіонери похилого віку, а їм незмінно відповідали: «Гроші закінчилися, зажилися ви на світі, пані та панове». Держава взяла на себе цей соціальний удар, адже такі пенсіонери теж голосують. Але серйозно задумалася над реформуванням пенсійної системи, схожої на фінансову піраміду. Взагалі-то депозитарна система мало чим відрізняється від простої банківської за винятком того, що пенсійні депозити можуть відкриватися тільки після виходу на пенсію чи настання права на такий вихід.
І ще одна ознака накопичувальної системи — добровільність чи обов’язковість внесків. У солідарному сегменті такі внески є обов’язковими. У відкритому можуть бути добровільними, а можуть — обов’язковими. В солідарно-накопичувальній системі, яка відома під назвою «умовно-накопичувальна», розрахунок пенсійних виплат здійснюється відповідно до затвердженої законом формули, яка враховує реальні внески, індексовані до показника, що відображає, як правило, середню зарплату на момент внесення, середню тривалість життя пенсіонера. Ці розрахунки залежать від об’єктивних факторів і не можуть бути предметом політичних маніпуляцій. Але при цьому держава гарантує збереження вартості внесених коштів. У відкритій системі рівень пенсійних виплат визначається договором між вкладником і оператором відповідного пенсійного фонду і залежить від результатів економічної діяльності фонду. Збереження вартості внесених коштів не може гарантуватися, точно так само, як не можна вимагати від банку встановлення депозитної ставки, наприклад, вище рівня інфляції.
Слід мати на увазі також циклічність глобальних криз, при яких знецінюються перш за все довгострокові зобов’язання, вкладені в малоліквідні активи. При добровільній накопичувальній системі ризики розподіляються між вкладником та оператором пенсійного фонду. При обов’язковій основний тягар ризиків перекладається саме на вкладника, — оператор, маючи гарантовані грошові потоки, зацікавлений насамперед в отриманні своєї маржі. Винятком є випадок, коли рішення про вкладення приймається спільно з роботодавцем, який бере на себе ризики неотримання доходу. Як правило, такий роботодавець сам здійснює частину внесків у накопичувальний фонд і уважно слідкує за розміщенням їх у низькоризиковані, але прибуткові цінні папери. Така система існує в деяких країнах Європи і показала себе стійкою до глобальних викликів. У тій же Швеції частину внесків за працівника здійснює роботодавець, який за погодженням із профспілкою розміщує їх здебільшого у пов’язані корпоративні активи. Але ця частина є додатковою, преміальною. Левова частка пенсійних виплат формується саме з гарантованої державою умовно-накопичувальної частини.
Одна з умов відкритої накопичувальної системи — вкладення коштів пенсійним фондом має відбуватись, як правило, в реальний сектор економіки. Купівля державних боргових зобов’язань розглядається як виняток і здійснюється лише для покриття поточних розривів між надходженнями та виплатами пенсіонерам. При цьому бюджетна система має передбачати, що запозичення держава бере виключно для фінансування інвестиційних проектів. У цьому разі пенсійний фонд фактично інвестує державні проєкти з розвитку.
Ще одне питання, яке має концептуальний характер: чи є пенсійні внески власністю особи, яка їх здійснює. При депозитарній системі — так, і вони мають оформлятися подібно до простих банківських депозитів і успадковуватися. При страховій — ні. При цьому самі внески слугують основою для актуарних розрахунків пенсійних пожиттєвих виплат. У разі виходу на пенсію, тобто початку виплат, можливості успадкування внесків виключаються. А от якщо особа померла раніше, ніж було оформлено пенсію чи з’явилася можливість її оформлення, то можливість успадкування таких виплат залежить від особливостей національного законодавства. У країнах, де принцип «трьох поколінь» залишається суттєвим фактором і де діти несуть кримінальну відповідальність за утримання батьків похилого віку, такі кошти можуть успадковуватися з дисконтом, який залежить від коефіцієнта смертності. А от у ліберальних країнах, де батьки і діти живуть окремо, у тій же Швеції, приміром, кошти від передчасно померлих застрахованих осіб йдуть на додаткові преміальні виплати пенсіонерам. За винятком сум, якими покриваються доплати особам, які не змогли відкласти на пенсію.
Тепер, коли більш-менш було прояснено поняття, слід розглянути українську реальність і перспективи. Отже, існуюча в Україні система є солідарним, страховим забезпеченням у старості.
Що пропонується урядовими ініціативами? Відкрита обов’язкова накопичувальна система депозитарного типу. При цьому передбачається, що пенсійні фонди будуть викуповувати перш за все державні цінні папери, випущені на покриття дефіциту бюджету, причому загального, а не капітальної його складової.
Що може бути альтернативою? Наприклад, умовно-накопичувальна страхова система, яку буде детальніше описано в наступних публікаціях.
Більше статей Юрія Ганущака читайте за посиланням.