Чимало недоліків в економічній політиці низки українських урядів, які змінювали один одного за роки української незалежності, змушують говорити не лише про безсистемність і фрагментарність пропонованих і реалізовуваних реформ, реформочок і безлічі суто кон'юнктурних ініціатив, а й про відсутність будь-якої політики взагалі.
Омолоджений наприкінці минулого року уряд Азарова номінально приділяє питанню розробки різних програмних документів і стратегій необхідну дещицю уваги. Остання урядова програма розвитку економіки містить багато пафосних декларацій про наміри і гучних напівполітичних гасел про необхідність підвищення рівня життя, розвитку внутрішнього ринку, стимулювання, інтенсифікацію, модернізацію тощо... Свою "програмну лепту" вносить і президент Янукович не тільки через багатосторінкові послання парламенту, а й через розроблену під його патронатом програму економічних реформ, яка супроводжується хронічно невиконуваними щорічними "планами дій".
Однак лише програмами народ не нагодуєш, а тривала стагнація економіки ставить дедалі більше питань з приводу не лише стабільності вітчизняних держфінансів, а й спроможності проекту "незалежна Україна" як такого.
Кинутий у минулому номері DT.UA сигнал біди (стаття Ю.Мостової "SOS, або Лісапетна моя Україна"), викликав живий відгук серед українських політиків та експертів - до редакції надійшло вже багато листів, статей і звернень із цього приводу. Однією з найцікавіших ми вважаємо пропозицію народного депутата трьох попередніх скликань Олександра Третьякова обговорити вкрай актуальну проблему, якій приділяється занадто мало уваги, - тотальну монополізацію української економіки. На його думку, пануючі в Україні монополії та олігополії приведуть країну до кризи, основа для якої вже закладена і готова спрацювати, як годинникова бомба. Тому українська влада зобов'язана розпочати процес демонополізації. Негайно.
- Олександре Юрійовичу, чому ви вирішили акцентувати увагу саме на проблемі монополій? Є побоювання, що процес монополізації економіки може стати тотальним?
- Справа не в побоюванні, що це от-от станеться, а в тому, що це вже сталося. Україна всі роки своєї незалежності планомірно йшла до такої моделі, причому зовсім штучним, а не природним шляхом. Найдивніше, що навіть сам Антимонопольний комітет рапортує про те, що частка ринків з конкурентною структурою зменшилася, а частка ринків "чистої монополії" збільшилася. Крім того, зросли частки ринків з явним домінуванням однієї або кількох компаній.
- Що таке "чиста монополія"?
- Це монополія на ринку, де немає альтернативних постачальників товарів або послуг. Наприклад, газ. При тому, що ми не маємо диверсифікованих джерел поставок газу - ми його імпортуємо з однієї країни, у нас ще монополізована система транспортування, що визнано природною монополією. Але й це не все - у нас в Україні теж є видобуток газу, яким займаються і приватні компанії, але їхні частки настільки малі, що про якусь конкуренцію годі й говорити. Хоча, якби було бажання, навіть тут могла б процвітати конкуренція.
Те саме відбувається і в інших галузях. За минулий рік рівень монополізації зріс у 29 галузях, а зменшився - в 14, частка "чистої монополії" збільшилася у всіх секторах економіки з 14 до 17%, ринків з ознаками домінування - з 36 до 64%. Катастрофічні цифри.
- Чим це загрожує економіці в найближчому майбутньому?
- Про майбутнє говорити складно... Очевидно, що нічого доброго не буде, якщо держава не почне виконувати свою функцію - охороняти і заохочувати конкуренцію. Через бездіяльність влади населення України убожіє, і за його рахунок процвітають ті, хто близький до монопольного становища. Я не люблю кричати на кожному розі, що в усьому винні олігархи або комуністи, але факт такий, що кількість незаможних перевищила 10 млн чоловік - майже чверть населення. І не говорити про негативні наслідки монополізації вже неможливо.
- За українським законодавством, монополістом вважається той, хто займає 35% ринку. Може, варто переглянути цю цифру?
- Переглядати її зовсім ні до чого, вона така сама, як і в усьому світі. І це ілюзія, що тільки за цим параметром і виявляється монополіст. Наприклад, внутрішнє виробництво автомобілів концерном "УкрАвто" в окремі роки перевищує 40%, але чимала кількість на дорогах машин майже всіх світових марок нібито говорить нам про те, що тут ніякої монополії немає.
Насправді навіть неякісне українське законодавство передбачає різні варіанти боротьби з монополізмом і з порушенням конкуренції. Щоб компанію було визнано монополістом, у неї не має бути жодного конкурента. Як бачите, 35% тут уже відходять на другий план. Компанія буде монополістом, якщо ніхто не може скласти їй значну конкуренцію через відсутність вільного доступу, наприклад, до закупівель сировини. Ринок газу - знову ж, дуже яскравий тому приклад. І навіть маючи 35% ринку, компанію можуть і не визнати монополістом у тому разі, якщо буде доведено, що і за такої великої частки ринку вона відчуває серйозну конкуренцію. Більш того, з часткою менш як 35% компанію також може бути визнано монополістом за умови, що конкуренція надто слабка, і частки конкурентів мізерно малі - тут явно потрібні якісь стимули для зростання ринку, компаній.
Однак у нас ця підтримка майже завжди виливається в профанацію. Адже якщо на ринку, наприклад, порцеляни всі вітчизняні компанії слабкі, вони програють імпорту, і треба якось розвивати цей ринок, то що зробить уряд? Правильно - запровадить космічні мита на імпорт порцеляни, але палець об палець не вдарить, щоб дати українському виробникові розвиватися. А український виробник просто підвищить ціни. І все. Ніякої конкуренції тут не буде. От підвищили у 2012 р. мита на іномарки. І що, український автопром воскрес? Та де там - його показники обвалилися. Чому? Тому що через монополії країна убожіє, немає грошей купувати те, що називається вітчизняним автомобілем. І конкурентні можливості умовного "ланоса" сильно обмежені порівняно з тими самими умовними "фольксвагенами".
І, нагадаю, за українськими законами, монополією може бути визнано групу з двох і більше компаній, якщо немає конкуренції з товаром, який вони виробляють. Я можу продовжувати і далі, але, як бачите, у нас начебто передбачено всі випадки. Проте закони не працюють, здоровий глузд не працює, тому за фактом українська економіка монополізована, а за законом - чомусь ні.
- Які монополії ви можете назвати з тих, які монополіями поки що не визнані?
- Знайти потенційного претендента на роль монополії легко: відкриваємо список найбагатших українців і дивимося, чим вони займаються. Наприклад, монополізованою можна вважати практично всю кольорову і чорну металургію. Скільки імен ви можете назвати на цьому ринку? Я - максимум два-три.
- Можете їх назвати? Зазвичай на це запитання відповідають "не будемо показувати пальцем"...
- Давайте покажемо пальцем, не бачу проблем: "Метінвест" Ріната Ахметова і Вадима Новинського, "Приват" Ігоря Коломойського. Додам ще й "АрселорМіттал" Лакшмі Міттала, що володіє "Криворіжсталлю". Ну, от, власне, і все. Не виключено, що на частку цих людей припадає понад 90% ринку. Ринок феросплавів майже повністю підконтрольний "Привату". Чим не монополія?
Ринок енергогенерації та розподілу взагалі було цинічно монополізовано все тим самим Ахметовим - Фонд держмайна просто не соромився робити його компанії переможцями майже в усіх конкурсах з приватизації обленерго. Хіба у киян є вибір, де, у кого і за якою ціною купувати електрику? Немає. Тільки у "Київенерго" Ріната Леонідовича. Він - молодець, що будує свій бізнес, розширює. Але уряд чим зайнятий?
Майже весь хімпром опинився в руках Дмитра Фірташа. Азотні добрива, крім як у нього, купити майже ніде. Список можна продовжувати.
- Чому явні монополії не визнаються такими офіційно, чому немає щодо них розслідувань?
- Юридична майстерність і щедрий хабар здатні довести, що монополія не є такою, тому що навіть при детальному законодавстві, яке передбачило, здається, всі випадки життя, є широке поле діяльності, і хто і як закони використає собі на благо, той і переможе в цих диких умовах. За великим рахунком, усе, що ми не можемо офіційно визнати монополією, називається олігополією. Простіше кажучи, це влада олігархії. Висловлюючись мовою науковою, олігополія - це така структура ринку, за якої домінують лише кілька компаній - частіше від двох до десяти. Саме такий випадок ми маємо в нашій країні, але він перебуває поза законодавчим полем, от у чому проблема. Ви звернули увагу, які організаційно-правові форми українських компаній зустрічаються найчастіше?
- Холдинги?
- Так. І концерни. Що і є характерною ознакою олігополії. Це ще називається трестами. В усьому світі діяльність олігополій регламентується спеціальним (антитрастовим) законодавством, але його немає в Україні.
- Скільки в Україні природних монополій, і чи могли б вони мати конкурентів?
- Офіційно у нас лише десять природних монополій. Сенс їх полягає в тому, що тільки держава у змозі забезпечувати їхню операційну діяльність. Це в теорії. На практиці... Ну от подумайте, чому "Укрпошта" - природний монополіст? Монополія на що? На відправлення посилок? Так уже давно є кілька приватних компаній, які успішно займаються тим самими. Є монополія на доставку листів та іншого. А чи потрібна вона? Чому б державі не демонополізувати цей ринок? Є ж служби доставки зі світовим ім'ям, DHL, наприклад. Так, я не особливо можу вибирати, хто доставить мого листа - "Укрпошта" або хтось інший, тому що "Укрпошта" є на кожному розі, а інші такої розкоші не мають. Але ж це штучна монополія, ніяк не природна.
Те саме стосується "Укртелекому". Він монополіст як фіксованого телефонного зв'язку, так і оптоволоконної мережевої інфраструктури. Держава могла б простимулювати конкуренцію на цьому ринку. Але вона цього не робить.
- Так чому вона цього не робить?
- Ми дуже корумпована країна. Ще не деспотична, але вже майже тоталітарна. Адже у нас є вертикаль влади, де все або практично все вирішує одна особа - президент. І за такої моделі, і за такої розвиненої корупції монополії процвітають, а конкуренція загинається.
Україна відштовхує зарубіжних інвесторів, приватизація обленерго - яскравий тому приклад. Якби уряд створив чесні правила гри і домагався їхнього дотримання всіма, ми мали б більше інвестицій і більше конкуренції. У нас був би вибір.
В Україні важко вести взагалі будь-який бізнес, тому що немає рівних можливостей. Відповідно до індексу Doing Business 2013 р., який публікується Світовим банком, Україна за ступенем легкості ведення бізнесу несподівано для багатьох піднялася з 152-ї сходинки на 137-му. Я, відверто кажучи, не зрозумів, а що такого у нас сталося, що ми раптом стали країною "великих можливостей"? До цього індексу в усіх чимало претензій, і виявилося, що у нас десь стало краще, але десь гірше, причому набагато. Наприклад, розпочати бізнес стало легше, а одержати дозвіл на будівництво - складніше. Одержати кредит так само важко (хоча за цим критерієм Україна має найвищу позицію - 23-тю), а захист прав інвесторів погіршився. І за всіма показниками ми пасемо задніх.
Нарешті, величезну роль відіграє політика. Коли бізнес і влада зрослися, то про будь-яку конкуренцію і мови бути не може.
- Що треба зробити? Де шукати успішні приклади демонополізації? Вони взагалі існують?
- Звичайно, існують. Я віддав би перевагу американській моделі, при якій захист конкуренції зведено до рівня національної ідеї. Але у нас такого не буде. Тому можна розв'язувати проблеми, скажімо так, оригінальними методами. Наприклад, у 2004 р. уряд Грузії взагалі ліквідував Антимонопольну службу. Зазначу, що в багатьох країнах аналогів нашому АМК узагалі не існує. Грузини проаналізували ситуацію і вирішили, що їм не потрібні дармоїди, які будуть штрафи виписувати і монополістам, і тим, хто ніколи монополістом не був. Замість цього було створене Агентство з вільної торгівлі і конкуренції в складі аж шести осіб. Ви собі можете це уявити? Шість! У нас в АМК тільки перших і других заступників голови комітету удвічі більше, і чим вони займаються, сказати складно. А шість чоловік у Грузії займаються тим, що не допускають появи державних актів, які перешкоджають конкуренції. От і все! Погодьтеся, що це і оригінально, і ефективно. Для того щоб не давати монопольного становища, скажімо, власникам меткомбінатів, не потрібна тисяча чиновників, одного цілком вистачить. Нам можна лише мріяти про таке. Як сказав би Михайло Чечетов, оцініть красу гри.
- Як ви вважаєте, за яких умов таке буде можливо в Україні, і що це дасть країні?
- Умови тут прості - потрібна демократія. Повноцінна. Потрібна справжня боротьба з корупцією, а не те, що маємо зараз. Потрібна політична воля і потрібні світлі голови, освічені і талановиті люди, здатні приймати оригінальні та ефективні рішення. Нам не потрібне збіговисько родичів при владі.
А ефект від демонополізації очевидний: тільки в конкурентному середовищі народжується добробут. Монополія - це шлях у кам'яний вік. Ми з нього не цілком вийшли, але й залишатися там уже ніяк не можемо.
Великое множество изъянов в экономической политике череды украинских правительств, сменивших друг друга за годы украинской независимости, вынуждают говорить не только о бессистемности и фрагментарности выдвигавшихся и реализовывавшихся реформ, реформочек и множества сугубо конъюнктурных инициатив, но и об отсутствии какой-либо политики вообще.
Омоложенное в конце прошлого года правительство Азарова номинально уделяет вопросу разработки различных программных документов и стратегий необходимую толику внимания. Последняя правительственная программа развития экономики содержит много пафосных деклараций о намерениях и звучных полуполитических лозунгов о необходимости повышения уровня жизни, развития внутреннего рынка, стимулирования, интенсификации, модернизации и т.п… Свою "программную лепту" вносит и президент Янукович не только через многостраничные послания парламенту, но и через разработанную под его патронатом программу экономических реформ, сопровождаемую хронически невыполняемыми ежегодными "планами дій".
Однако лишь программами народ не накормишь, а затянувшаяся стагнация экономики ставит все больше вопросов по поводу не только стабильности отечественных госфинансов, но и состоятельности проекта "независимая Украина" как такового.
Брошенный в прошлом номере ZN.UA сигнал бедствия (статья Ю.Мостовой "SOS, или Лисапетна моя Украина"), вызвал живой отклик среди украинских политиков и экспертов - в редакцию пришло уже много писем, статей и обращений по этому поводу. Одним из наиболее интересных мы сочли предложение народного депутата трех предыдущих созывов Александра Третьякова обсудить крайне актуальную проблему, которой уделяется слишком мало внимания, - тотальную монополизацию украинской экономики. По его мнению, господствующие в Украине монополии и олигополии приведут страну к кризису, основа для которого уже заложена и готова сработать, как часовая бомба. Поэтому украинские власти обязаны начать процесс демонополизации. Немедленно.
- Александр Юрьевич, почему вы решили акцентировать внимание именно на проблеме монополий? Есть опасения, что процесс монополизации экономики может стать тотальным?
- Дело не в опасениях, что это вот-вот произойдет, а в том, что это уже произошло. Украина все годы своей независимости планомерно шла к такой модели, причем совершенно искусственным, а не естественным путем. Самое удивительное, что даже сам Антимонопольный комитет рапортует о том, что доля рынков с конкурентной структурой уменьшилась, а доля рынков "чистой монополии" увеличилась. Кроме того, выросли доли рынков с явным доминированием одной или нескольких компаний.
- Что такое "чистая монополия"?
- Это монополия на рынке, где нет альтернативных поставщиков товаров или услуг. Например, газ. При том, что мы не имеем диверсифицированных источников поставок газа - мы его импортируем из одной страны, у нас еще монополизирована система транспортировки, что признано естественной монополией. Но и это не все - у нас в Украине тоже есть добыча газа, которой заняты и частные компании, но их доли настолько малы, что о какой-либо конкуренции говорить не приходится. Хотя, если бы было желание, даже тут могла бы процветать конкуренция.
То же происходит и в других отраслях. За минувший год уровень монополизации вырос в
29 отраслях, а уменьшился - в 14, доля "чистой монополии" увеличилась во всех секторах экономики с 14 до 17%, рынков с признаками доминирования - с 36 до 64%. Катастрофические цифры.
- Чем это грозит экономике в ближайшем будущем?
- О будущем говорить сложно… Очевидно, что ничего хорошего не будет, если государство не начнет выполнять свою функцию - охранять и поощрять конкуренцию. Из-за бездействия власти население Украины беднеет, и за его счет процветают те, кто близок к монопольному положению. Я не люблю кричать на каждом углу, что во всем виноваты олигархи или коммунисты, но факт таков, что количество малоимущих превысило 10 млн человек - почти четверть населения. И не говорить о негативных последствиях монополизации уже невозможно.
- По украинскому законодательству, монополистом считается тот, кто занимает 35% рынка. Может, стоит пересмотреть эту цифру?
- Пересматривать ее совершенно незачем, она такая же, как и во всем мире. И это иллюзия, что только по этому параметру и выявляется монополист. Например, внутреннее производство автомобилей концерном "УкрАвто" в иные годы превышает 40%, но обилие на дорогах машин почти всех мировых марок как бы говорит нам о том, что тут никакой монополии нет.
На самом деле даже некачественное украинское законодательство предусматривает разные варианты борьбы с монополизмом и с нарушением конкуренции. Чтобы компания была признана монополистом, она должна не иметь ни одного конкурента. Как видите, 35% тут уже отходят на второй план. Компания будет монополистом, если никто не может составить ей значительную конкуренцию из-за отсутствия свободного доступа, например, к закупкам
сырья. Рынок газа - опять же, очень яркий тому пример. И даже имея 35% рынка, компания может быть и не признана монополистом в случае, если будет доказано, что и при такой большой доле рынка она испытывает серьезную конкуренцию. Более того, с долей менее 35% компания также может быть признана монополистом при условии, что конкуренция слишком слаба, и доли конкурентов ничтожно малы - тут явно нужны какие-то стимулы для роста рынка, компаний.
У нас же эта поддержка почти всегда выливается в профанацию. Ведь если на рынке, например, фарфора все отечественные компании слабы, они проигрывают импорту, и надо как-то развивать этот рынок, то что сделает правительство? Правильно - введет космические пошлины на импорт фарфора, но палец о палец не ударит, чтобы дать украинскому производителю развиваться. А украинский производитель просто повысит цены. И все. Никакой конкуренции тут не будет. Вот повысили в 2012 г. пошлины на иномарки. И что, украинский автопром воскрес? Как бы не так - его показатели обвалились. Почему? Потому что из-за монополий страна беднеет, нет денег покупать то, что называется отечественным автомобилем. И конкурентные возможности условного "ланоса" сильно ограничены по сравнению с теми же условными "фольксвагенами".
И, напомню, по украинским законам, монополией может быть признана группа из двух и более компаний, если нет конкуренции с товаром, который они производят. Я могу продолжать и дальше, но, как видите, у нас вроде предусмотрены все случаи. Но законы не работают, здравый смысл не работает, поэтому по факту украинская экономика монополизирована, а по закону - почему-то нет.
- Какие монополии вы можете назвать из тех, что монополиями пока не признаны?
- Найти потенциального претендента на роль монополии легко: открываем список самых богатых украинцев и смотрим, чем они занимаются. Например, монополизированной можно считать практически всю цветную и черную металлургию. Сколько имен вы можете назвать на этом рынке? Я - максимум два-три.
- Можете их назвать? Обычно на этот вопрос отвечают "не будем показывать пальцем"…
- Давайте покажем пальцем, не вижу проблем: "Метинвест" Рината Ахметова и Вадима Новинского, "Приват" Игоря Коломойского. Добавлю еще и "АрселорМиттал" Лакшми Миттала, который владеет "Криворожсталью". Ну, вот, собственно, и все. Не исключено, что на долю этих людей приходится более 90% рынка. Рынок ферросплавов почти полностью подконтролен "Привату". Чем не монополия?
Рынок энергогенерации и распределения вообще был цинично монополизирован все тем же Ахметовым - Фонд госимущества просто не стеснялся делать его компании победителями почти во всех конкурсах по приватизации облэнерго. Разве у киевлян есть выбор, где, у кого и по какой цене покупать электричество? Нету. Только в "Киевэнерго" Рината Леонидовича. Он - молодец, что строит свой бизнес, расширяет. Но правительство чем занято?
Почти весь химпром оказался в руках Дмитрия Фирташа. Азотные удобрения, кроме как у него, купить почти негде. Список можно продолжать.
- Почему явные монополии не признаются таковыми официально, почему нет по ним расследований?
- Юридическое мастерство и щедрая взятка способны доказать, что монополия не является таковой, потому что даже при детальном законодательстве, которое предусмотрело, кажется, все случаи жизни, есть широкое поле деятельности, и кто и как законы использует себе во благо, тот и победит в этих диких условиях. По большому счету, все, что мы не можем официально признать монополией, называется олигополией. Проще говоря, это власть олигархии. Выражаясь языком научным, олигополия - это такая структура рынка, при которой доминируют лишь несколько компаний - чаще от двух до десяти. Именно такой случай мы имеем в нашей стране, но он находится вне законодательного поля, вот в чем проблема. Вы обратили внимание,
какие организационно-правовые формы украинских компаний встречаются чаще?
- Холдинги?
- Именно. И концерны. Что и есть характерной чертой олигополии. Это еще называется трестами. Во всем мире деятельность олигополий регламентируется специальным (антитрастовым) законодательством, но его нет в Украине.
- Сколько в Украине естественных монополий, и могли бы они иметь конкурентов?
- Официально у нас всего десять естественных монополий. Смысл их состоит в том, что только государство в состоянии обеспечивать их операционную деятельность. Это в теории. На практике... Ну вот подумайте, почему "Укрпочта" - естественный монополист? Монополия на что? На отправку посылок? Так уже давно есть несколько частных компаний, которые успешно заняты тем же. Есть монополия на доставку писем и прочего. А нужна ли она? Почему бы государству не демонополизировать этот рынок? Есть же службы доставки с мировым именем, DHL, например. Да, я не особо могу выбирать, кто доставит мое письмо - "Укрпочта" или кто-то другой, потому что "Укрпочта" есть на каждом углу, а другие такой роскоши не имеют. Но ведь это искусственная монополия, никак не естественная.
То же касается "Укртелекома". Он монополист как фиксированной телефонной связи, так и оптоволоконной сетевой инфраструктуры. Государство могло бы простимулировать конкуренцию на этом рынке. Но оно этого не делает.
- Так почему оно этого не делает?
- Мы очень коррумпированная страна. Еще не деспотичная, но уже почти тоталитарная. У нас ведь есть вертикаль власти, где все или практически все решает одно лицо - президент. И при такой модели, и при такой развитой коррупции монополии процветают, а конкуренция загибается.
Украина отталкивает зарубежных инвесторов, приватизация облэнерго - яркий тому пример. Если бы правительство создало честные правила игры и добивалось их соблюдения всеми, мы имели бы больше инвестиций и больше конкуренции. У нас был бы выбор.
В Украине тяжело вести вообще любой бизнес, потому что нет равных возможностей. Согласно индексу Doing Business 2013 г., публикуемому Всемирным банком, Украина по степени легкости ведения бизнеса неожиданно для многих поднялась с 152-й ступени на 137-ю. Я, откровенно говоря, не понял, а что такого у нас произошло, что мы вдруг стали страной "больших возможностей"? К этому индексу у всех масса претензий, и оказалось, что у нас где-то стало лучше, но где-то хуже, причем намного. Например, начать бизнес стало легче, а получить разрешение на строительство - сложнее. Получить кредит все так же тяжело (хотя по этому критерию у Украины самая высокая позиция - 23-я), а защита прав инвесторов ухудшилась. И по всем показателям мы плетемся в хвосте.
Наконец, огромную роль играет политика. Когда бизнес и власть срослись, то ни о какой конкуренции и речи быть не может.
- Что нужно сделать? Где искать удачные примеры демонополизации? Они вообще существуют?
- Конечно, существуют. Я бы предпочел американскую модель, при которой защита конкуренции возведена до уровня национальной идеи. Но у нас такого не будет. Поэтому можно решать проблемы, скажем так, оригинальными методами. Например, в 2004 г. правительство Грузии вообще ликвидировало Антимонопольную службу. Отмечу, что во многих странах аналогов нашему АМК вообще не существует. Грузины проанализировали ситуацию и решили, что им не нужны дармоеды, которые будут штрафы выписывать и монополистам, и тем, кто никогда монополистом не был. Вместо этого было создано Агентство по свободной торговле и конкуренции в составе аж шести человек. Вы себе можете это представить? Шесть! У нас в АМК только первых и вторых замов главы комитета в два раза больше, и чем они заняты, сказать сложно. А шесть человек в Грузии заняты тем, что не допускают появления государственных актов, препятствующих конкуренции. Вот и все! Согласитесь, что это и оригинально, и эффективно. Для того чтобы не давать монопольного положения, скажем, владельцам меткомбинатов, не нужно тысячи чиновников, одного вполне хватит. Нам можно только мечтать о таком. Как сказал бы Михаил Чечетов, оцените красоту игры.
- Как вы думаете, при каких
условиях такое будет возможно в Украине, и что это даст стране?
- Условия тут просты - нужна демократия. Полноценная. Нужна настоящая борьба с коррупцией, а не то, что имеем сейчас. Нужна политическая воля и нужны светлые головы, образованные и талантливые люди, способные принимать оригинальные и эффективные решения. Нам не нужен сброд родственников у власти.
А эффект от демонополизации очевиден: только в конкурентной среде рождается благосостояние. Монополия - это путь в каменный век. Мы из него не вполне вышли, но и оставаться там уже никак не можем.