З початку війни ситуація із залученням фінансових ресурсів в Україну суттєво погіршилася. За даними НБУ, за січень—серпень 2022 року дефіцит сальдо платіжного балансу країни або, іншими словами, чистий відплив валюти з України становив -5,2 млрд дол. США. Так, за цей період обсяг залучення іноземних інвестицій зменшився майже в 100 разів (з 4,4 млрд дол. 2021 року до 0,047 млрд 2022-го), обсяг експорту товарів і послуг скоротився майже в 1,5 разу (з 38,7 млрд дол. до 22,6 млрд). При цьому виплати за зовнішніми боргами не зупинялися. Незважаючи на багатомільярдну допомогу від західних партнерів, чистий відплив капіталу, в тому числі з метою повернення попередньо взятих боргів, досягнув майже 2 млрд дол.
Очевидно, що за таких реалій буде складно розпочати відновлювати економіку, а на бюджетні кошти взагалі не варто розраховувати. В держбюджеті на 2023 рік майже 50% витрат заплановано на безпеку та оборону країни, 35% — на зарплати й пенсії. Тому всі сподівання тільки на зовнішню підтримку. Але від кого вона може бути? Таку підтримку можна поділити на три групи:
- гроші урядів і міжнародних організацій (фінансова допомога від донорів);
- гроші компаній і корпорацій (прямі іноземні інвестиції);
- гроші населення (грошові перекази мігрантів і діаспори).
Проаналізуємо реальні шанси отримати кожен із цих ресурсів у 2023–2024 роках.
Фінансова допомога від донорів
Країни G7 і міжнародні організації багато років фінансово допомагають Україні з реформами, а з початку війни збільшили допомогу заради нашої перемоги. Однак вона залишається обмеженою: станом на 20 жовтня 2022 року із заявлених 35 млрд дол. Україна отримала майже 22 млрд. При цьому основна частина цих ресурсів надходить не в грошовій, а в матеріально-технічній формі. Але досвід попередніх років доводить, що така допомога завжди є обмеженою та спрямована виключно на здійснення реформ і сприяння поверненню раніше отриманих кредитів (див. рис. 1).
За останні 12 років тільки тричі (2013-го, 2018-го і 2019 року) допомога донорів сприяла чистому припливу валюти в країну, в усі інші роки ці кошти використовувалися для оплати раніше отриманих позик. Іншими словами, донори дають рівно стільки грошей Україні, щоб утримати на плаву нашу економіку і мотивувати владу здійснювати реформи (а з 2022 року — також для перемоги у війні). З метою розвитку економіки України, її зростання інші уряди не надаватимуть грошей, бо в них є своє населення (читайте — виборці), своя опозиція та проблеми в своїх економіках.
У 2023 році уряди очікують економічної кризи і резервують ресурси для підтримки своїх економік. Зокрема, МВФ уже прогнозує рецесію економік Німеччини, Італії і Швеції 2023-го. Як наслідок, обсяг донорської підтримки буде обмеженим і спрямованим лише на сприяння перемозі України над агресором і повернення раніше отриманих позик.
Також зазначимо, що донорські кошти не є ключовим ресурсом наповнення золото-валютних резервів (ЗВР) України. За останні 12 років вони лише тричі сприяли їхньому поповненню (див. рис. 2). Іноземні інвестиції також меншою мірою допомагають їх наповнювати. Найбільшим джерелом наповнення ЗВР є грошові перекази. Вони на 60–80% забезпечували стабільність або зростання ЗВР, а у 2018-му і 2020 році — навіть на 100%. Іншими словами, саме завдяки грошовим переказам мігрантів в Україні був стабільний валютний курс у 2016–2021 роках. Прикро, але експорт товарів і послуг досі не сприяє наповненню ЗВР (востаннє він таку роль відігравав ще далекого 2005-го).
Прямі іноземні інвестиції
Іноземні інвестиції в Україну вже тривалий час продовжують скорочуватись. Якщо в 2010–2013 роках у середньому на рік Україна отримувала 6 млрд дол., то в 2018–2021 роках — лише близько 3 млрд. На жаль, у нас склався стереотип, що у країну мають і можуть надходити значно більші їхні обсяги. Лунають думки, що Україна хотіла би протягом наступних десяти років одержати 750 млрд дол. інвестицій. Але наскільки це взагалі реально для країни з валовим національним доходом (ВНД) нижче середнього, який 2021 року становив 4120 дол. на одного жителя (за методологією Світового банку)? Чи дійсно Україна є недоінвестованою країною?
Для відповіді на це запитання було проаналізовано групу країн із ВНД нижче середнього (lower middle income countries). Це 54 країни, до яких входить і Україна. Враховуючи, що інвестор, коли здійснює інвестиції, бажає скористатись інфраструктурним (територія), споживчим (населення) або виробничим активом (потенціалом) країни, ми проаналізували обсяг залучення іноземних інвестицій на 1 км2 території, на одного жителя і на 1000 дол. США ВВП країн цієї групи (див. рис. 3).
Результати показують, що за всіма трьома показниками Україна залучає в 1,5–3 рази більше інвестицій, ніж у середньому по країнах з нашої групи. І це при тому, що практично в усіх зазначених країнах немає демографічної кризи (читайте — кризи споживчого попиту) та відсутня восьмирічна війна з агресором (читайте — відсутні ризики втрати проінвестованих активів). Спад був тільки у найбільш кризові 2014–2015 роки і «ковідний» 2020-й. Таким чином, у поточних реаліях Україна отримує значні обсяги іноземних інвестицій, що відповідає рівню її інвестиційної привабливості.
Також постає питання, коли ж в умовах війни Україна зможе почати залучати значні обсяги інвестицій, наприклад, від 10 млрд дол. на рік. Адже воєнний конфлікт може тривати ще довго. Для відповіді на нього варто проаналізувати досвід Південної Кореї (війна розпочалася 1950-го) та Ізраїлю (війна з 1948 року). У цих країнах уже понад 50 років є військово-визвольні конфлікти (див. рис. 4). Досвід обох країн доводить, що має минути багато десятиліть, перш ніж інвестори переконаються в безпеці здійснення своїх інвестицій. Південна Корея почала стабільно отримувати близько 10 млрд дол. на рік лише у 2000-х, а Ізраїль — у 2010-х роках. Тобто країни, які давно реформовані і мали найкращу військову підтримку від донорів, були змушені ще 40 і 50 років, відповідно, отримувати невеликі інвестиції та думати над залученням інших ресурсів для розвитку їхніх економік.
Очевидно, що надходження іноземних інвестицій в Україну буде досить незначним у 2023–2024 роках, що буде зумовлено черговою світовою економічною кризою, на порозі якої стоїть світ. Сотні тисяч домогосподарств і десятки тисяч компаній по всьому світу будуть змушені оголосити про банкрутства, в тому числі через кратне зростання відсоткових ставок за кредитами (а вони переважно прив’язані до облікових ставок центробанків, які 2022 року вже підвищили приблизно в 5–10 разів для боротьби з інфляцією). Як результат, тисячі корпорацій (читайте — потенційних інвесторів України) будуть змушені сформувати грошові резерви під такі збитки на своїх корпоративних балансах. Унаслідок цього міжнародний перетік капіталу суттєво скоротиться в найближчому майбутньому і залишиться доступним тільки більш розвиненим країнам. У зв’язку з цим значне зростання обсягів інвестицій в Україну, можливо, розпочнеться лише у 2030–2032 роках зі вступом країни до Євросоюзу.
Грошові перекази мігрантів і діаспори
Статистика платіжного балансу доводить, що грошові перекази є найбільшим джерелом чистого припливу валюти в Україну і наповнення золото-валютних резервів (рис. 1 і 2). Але саме тут і криється величезний потенціал до їхнього подальшого зростання: 2021 року українські мігранти і діаспора за кордоном заробили понад 140 млрд дол., з яких переказали в Україну лише 14 млрд. За нашими оцінками, через відсутність програм і механізмів залучення доходів українських мігрантів і діаспори Україна недоотримала близько 50 млрд дол. у 2021-му. Ці кошти були ними заощаджені в країнах проживання і працевлаштування. Лише в топ-10 країн перебування вихідці з України заощадили близько 40 млрд дол. (див. рис. 5). Залежно від країни, тривалості формування міграційних і діаспорних спільнот вони по-різному накопичують і переводять частину своїх доходів на Батьківщину. Хоч як парадоксально, але в країнах із найтривалішою міграційною історією і найбільшою політичною підтримкою України такі заощадження є найбільшими, але перекази в Україну — найменшими.
Відсутність в Україні стратегії (що включає програми і механізми) залучення доходів українських мігрантів і діаспори також сформувала значні їхні накопичення в фінансово-банківській системі країн перебування (див. рис. 6). Станом на початок 2021 року тільки у фінансовому секторі в чотирьох країнах вихідці з України тримали на рахунках понад 15 млрд дол., що становить майже 60% від депозитів населення в банках України. Також значно більші накопичення вони мають у недержавних пенсійних фондах (НПФ) за кордоном. Але найбільше вражає порівняння рівня заощаджень у розрахунку на одного українця: в середньому він у десять разів більший за депозитами і в п’ять тисяч разів більше — за вкладами в НПФ. Такий низький рівень заощаджень населення в Україні — це ще одна причина, чому не зростають обсяги інвестицій у нашу економіку: в Україні дуже низький рівень споживчого потенціалу населення.
Усвідомлення ролі мігрантів і діаспори у розвитку економіки України
Щороку сотні тисяч українців виявляють сміливість та їдуть за кордон у пошуках вищих доходів і для самореалізації. Щороку влада приймаючих країн виявляє сміливість подякувати українцям за готовність працювати в цих країнах. Наприклад, 2018 року українці навіть отримали нагороду в Польщі як «колективний герой польської економіки», адже там вони вже формують понад 10% ВВП країни. 2022 року влада країн Європи і Північної Америки виявила сміливість прийняти мільйони українських біженців, організувати їм фінансову допомогу та сприяти у пошуку роботи. Приймаючі країни розуміють, що сьогодні вони біженці, але завтра — вже працівники, а післязавтра — самі стануть роботодавцями. Тому на 2023 рік влада цих країн формує програми і фінансування з метою їхньої подальшої соціально-економічної інтеграції. Через високу різницю в доходах в Україні та, приміром, у Польщі (втричі), Чехії (в чотири рази), Німеччині (у вісім разів), США (у десять разів), а також з огляду на посилення інтеграційних процесів із ЄС ще близько 2 мільйонів українців виїде працювати за кордон. Як результат, уже 2025-го річні доходи українських мігрантів і діаспори зростуть до 200 млрд дол. і перевищать доходи українців в Україні.
Враховуючи масштабність доходів українців за кордоном, українській владі важливо усвідомити роль українських мігрантів і діаспори як найбільшого зовнішнього джерела економічного зростання України. Адже подивімося правді в очі. Іноземні інвестиції надходять досить важко в Україну. Найпромовистіше про це свідчить досвід директорки інвестиційної компанії Horizon Capital Олени Кошарної. За даними Forbes, близько року її компанія «збирала 200 млн дол. для інвестфонду EEFG III з метою інвестування в економіку Україну. Для цього вона облетіла понад 30 країн світу, зустрівшись із сотнями інвесторів…». Звичайно, це дуже важливо для України. Але 200 млн дол. українські мігранти перераховують на Батьківщину приблизно за п’ять календарних днів… Поки ви дочитаєте цю статтю, Україна вже отримає понад 30 млн дол. від мігрантів і діаспори. У цьому й полягає унікальна перевага переказів над інвестиціями. Якщо загалом у вихідців з України є лише дві країни на вибір, куди спрямовувати свої заощадження (країна працевлаштування або рідна країна), то в іноземного інвестора майже 200 країн на вибір для інвестування, з якими Україні потрібно щодня конкурувати і, на жаль, не на рівних умовах.
Якщо влада готова усвідомити роль мігрантів і діаспори в розвитку країни, то першими кроками мають стати зміни до відповідних національних програм і стратегій, а також залучення фінансово-банківського сектору до їхнього виконання. Адже сьогодні увага влади до мігрантів і діаспори є, м’яко кажучи, неадекватною, не відповідаючи навіть фактичним обсягам отриманих переказів та інвестицій.
У середньому за 2017–2021 роки співвідношення обсягів залучених переказів до іноземних інвестицій становило 4:1. У 2022–2023 роках це співвідношення буде близько 100:1. Але в державних програмах майже відсутні пропозиції щодо програм/заходів/кроків, які були б спрямовані на залучення доходів мігрантів і діаспори в Україну. У Стратегії регіонального розвитку на 2021–2027 роки співвідношення згадування про програми для мігрантів і про програми для інвесторів становить 1:4, у програмі діяльності уряду на 2020–2022 роки — 1:18, у стратегії Національного банку України — 1:16, у Стратегії розвитку фінансового сектору до 2025 року — лише 1:37. Саме такий низький рівень уваги до мігрантів і їхніх доходів і призводить до недоотримання близько 40–50 млрд дол. переказів на рік. Ці кошти накопичуються за кордоном, оскільки в країнах працевлаштування діють свої програми-«магніти» для утримання українських мігрантів і їхніх грошових доходів.
Стратегія збільшення обсягів грошових переказів і повернення українських мігрантів та діаспори в Україну
Стратегія передбачає чотири етапи, які розроблено на підставі багаторічних досліджень, фінансово-банківського досвіду роботи з мігрантами та одержувачами переказів, відвідування десяти країн із найкращим досвідом залучення доходів мігрантів і діаспори, проведення консультацій і тренінгів для донорів, МФО й центробанків. Реалізація цих етапів має відбуватися паралельно, тому що мільйони українців уже перебувають за кордоном, а багато з них — уже в середині або наприкінці міграційного циклу.
Етап 1. Встановити зв'язок із вихідцями з України в кожній країні. Щоб стимулювати залучення доходів українців із-за кордону, Україна повинна знати, де вони перебувають. Загалом українці працюють приблизно в 50 країнах. На початку 2022 року влада мала інформацію лише про 0,4 мільйона осіб із понад 10 мільйонів вихідців з України. Необхідно значно спростити умови консульського обліку, — це потрібно не мігрантам, а владі України.
Багато українців працюють за кордоном сезонно, тому важливо перевіряти легальність цих сезонних програм. Влада повинна сприяти тому, щоб послуги рекрутингових компаній із пошуку роботи за кордоном (або працівників з України) оплачували тільки роботодавці. Це суттєво знизить ризики шахрайства й дострокового звільнення українців. Необхідно сприяти спрощенню сезонної трудової міграції (з допомогою підписання міжкраїнових угод), що дасть змогу перебувати за кордоном легально. Важливо продовжити підписувати договори про взаємне звільнення від подвійного оподаткування отриманих доходів, а також запустити інформаційну кампанію, що легально отримані за кордоном доходи не оподатковуються в Україні. Для нелегально працюючих українців важливо сприяти спрощенню їхньої легалізації, тимчасового повернення в Україну з метою повторного працевлаштування з легальним статусом. Тут важливу роль відіграє створення позиції аташе з трудових питань у кожному посольстві за кордоном для проведення консультацій/тренінгів мігрантів у країнах їхнього перебування про особливості роботи в цій країні, про програми їхнього повернення та підтримки на Батьківщині.
Необхідно регулярно проводити національні й регіональні заходи щодо визнання та подяки тим українцям у світі, які у звітний (річний) період зробили найбільший внесок у розвиток України. На рівні офісу президента, Кабінету міністрів, Міністерства закордонних справ, місцевої влади треба визначити список номінацій для їхнього урочистого привітання. Разом із бізнесом (у тому числі з асоціаціями) необхідно запустити інформаційні тури для української діаспори, аби визначити їхні побажання в інвестуванні/розвитку програм доброчинності в Україні.
Етап 2. Сприяти залученню доходів і заощаджень мігрантів та діаспори в Україну. Для цього необхідна активна співпраця Національного банку з фінансово-банківським сектором, мета якої — запуск спеціальних програм-стимулів.
Такими можуть бути:
- програми фінансової інклюзивності (включаючи фінансову грамотність);
- програми із зниження вартості переказів;
- співробітництво з регуляторами в країнах працевлаштування українців для спрощення для них доступу до місцевого фінансового сектору;
- запуск фінансово-банківських послуг зі спеціальним податковим режимом і спеціальними умовами (для таргетування цього сегмента клієнтів);
- запуск цільових банківських, страхових, іпотечних, пенсійно-накопичувальних програм і послуг, що допоможе створити додаткову мотивацію до переказу їхніх коштів на Батьківщину;
- запуск грантових програм навчання дітей мігрантів та їхніх домогосподарств в Україні за умови їхньої оплати з грошових переказів. Це допоможе мігрантам і діаспорі побачити особливий підхід до себе як до найбільшого інвестора України.
Етап 3. Залучити українців у світі до розвитку їхніх рідних територій в Україні. Мігранти й діаспора готові спрямовувати частину своїх коштів на розвиток рідної країни, регіону. Залежно від типу програм вони можуть витрачати на ці цілі 5–10% своїх доходів. Україна ж може щороку одержувати близько 1 млрд дол. Ізраїль, Мексика, Індія, Філіппіни, Кенія мають досвід за цим напрямом, і Україні варто його переймати.
Одним із механізмів залучення заощаджень мігрантів і діаспори на цілі розвитку є розміщення інфраструктурних облігацій Diaspora Bonds. При цьому важливо визначити, на які цілі збираються кошти та які гарантії їхнього повернення. Переважно українці за кордоном готові вкладати кошти в будівництво масштабних інфраструктурних проєктів. Ми раніше описували цей досвід.
Також кошти можна залучити через спільні програми, відомі у світі як «1х1», «2х1», «3х1». Це коли до одного долара мігранта по одному долару додають центральна і/або місцева влада з метою розвитку об'єктів соціальної інфраструктури (шкіл, лікарень, доріг тощо). Як правило, такі проєкти реалізовуються на малій батьківщині мігрантів і родичів діаспори. Тому для об’єднаних територіальних громад це чудовий шанс залучити додаткові ресурси для свого розвитку, особливо під час повоєнного відновлення.
Етап 4. Реалізувати потенціал українців за кордоном для розвитку бізнесу та залучення інвестицій в Україну. Кожен українець, виїжджаючи за кордон, має свій міграційний цикл, зумовлений ключовими потребами: здобути нові знання, знайти нові зв'язки та сформувати валютні накопичення. Домігшись цього, він стоїть перед вибором — асиміляція або повернення додому. В Україні необхідно створити і запустити програми розвитку підприємництва для цього сегмента населення. Якщо мігранту створити в Україні умови для появи цінних активів або нового бізнесу, він уже не замислюється, варто йому повертатися на Батьківщину чи ні.
Також важливо розробити програми консультаційної допомоги (тренінги) зі створення й розвитку малого підприємництва серед мігрантів, що повернулися, та одержувачів переказів. Необхідно запустити промотури для вихідців з України для вивчення інвестиційних можливостей на Батьківщині, у тому числі описуваних вище програм. Ключовим є запуск менторських програм, здійснення публічних або приватних заходів, консультацій про проєкти, що цікавлять українців, які повернулися на Батьківщину. Менторами можуть бути як місцеві успішні бізнесмени, так і мігранти, що раніше повернулися і вже запустили свій бізнес в Україні.
Величезну роль у мотиваційній політиці повернення українців має відіграти економічний блок влади. Необхідно запропонувати податкові канікули/пільги, митні пільги на ввезення обладнання для малого бізнесу, який запускається на доходи у формі грошових переказів мігрантів. Найбільше в цьому має бути зацікавлена місцева влада: вона може запропонувати податкові знижки й канікули при оплаті місцевих податків для тих мігрантів-інвесторів, які запускають нові проєкти в їхніх регіонах.
Досвід інших країн показує, що, реалізуючи стратегії повернення своїх мігрантів і діаспори через мотивацію залучення їхніх переказів та інвестицій, можна істотно збільшити приплив цих фінансових ресурсів. Це, у свою чергу, приводить до зростання іноземних інвестицій в Україну. Саме цей шлях за 1960–2000 роки пройшли Туреччина, Ізраїль, Італія, Португалія, Південна Корея, а також Ірландія. Спочатку перекази мають споживчий характер, потім інвестиційний. Спочатку діаспора сама вкладає кошти в країну, а потім «підтягує» іноземних інвесторів, аби збільшити інвестиції. Саме діаспора є провідником іноземного капіталу в країну.
Більше статей Андрія Гайдуцького читайте за посиланням.