2008 р. Грузія пережила війну з Росією. Її результатом стали не тільки зруйновані будинки, розбита й розкрадена інфраструктура, тисячі біженців, визнання Москвою незалежності Абхазії та Південної Осетії. На думку посла Грузії в Україні Міхеїла УКЛЕБИ, нинішні події в Україні - це наслідок тієї політики, яку проводив Захід у 2008 р. Млява реакція міжнародної спільноти на дії Кремля породила в російського керівництва впевненість, що будь-які дії Російської Федерації на пострадянському просторі не викличуть у Заходу жодної серйозної протидії. А бездіяльність політиків викликає дію агресорів.
- Пане посол, у чому, на вашу думку, відмінність і схожість ситуації в Грузії та Україні?
- Грузини краще за багатьох розуміють, що відбувається в Україні. Схоже було і в Грузії - в 1990-ті й "нульові" роки: Москва заохочувала сепаратистів, роздавала російські паспорти, формувала озброєні загони... Ця політика Росії закінчилася російсько-грузинською війною, яку вона вела під гаслом захисту російських громадян та "миротворців СНД".
Ми все це пройшли... Тому ми - парламент, уряд, народ Грузії - надаємо підтримку Україні, яка зіштовхнулася із загрозою анексії частини своєї території.
На жаль, Росія використовує подвійні стандарти. Вона не визнає незалежності Косово (ми, до речі, теж не визнаємо), бореться з сепаратизмом у себе на Північному Кавказі - у Чечні, Дагестані, Інгушетії, інших регіонах. І водночас підтримує сепаратизм у Криму, Абхазії, Південній Осетії.
Якщо говорити про відмінності політики Москви в Україні і Грузії, то у випадку з Абхазією та Південною Осетією Росія спочатку підживлювала сепаратизм, а потім ввела війська. Вона навіть визнала незалежність цих регіонів.
Що стосується України, на вашу територію спочатку вступили російські збройні сили, а вже заднім числом почали "оформляти" сепаратизм у Криму. Був захоплений парламент. І під дулами автоматів депутати ухвалюють рішення щодо проведення референдуму, незалежності, входження до складу Росії! Все це дуже відрізняється від того, що було, наприклад, у Косово.
Ще один момент: дуже важливо, що у 2008 р. сторонами конфлікту були визнані Грузія і Росія. Тоді Росія, за посередництва Євросоюзу, взяла на себе міжнародні зобов'язання припинити вогонь, вивести свої війська з території Грузії, допустити спостерігачів. Але, на жаль, вона цих зобов'язань досі не виконує.
На внутрішніх кордонах Грузії з Абхазією та Південною Осетією моніторинг здійснюють спостерігачі з ЄС, які фіксують порушення на лінії розмежування. Правда, росіяни не допускають їх у зону конфлікту на окупованих територіях. В Абхазію і Південну Осетію також не були допущені представники міжнародних організацій - ООН та ОБСЄ, які працювали в цих регіонах до серпневої війни 2008 р.
- У 2008 р. Тбілісі вибрав тактику активного опору. Пізніше Міхеїла Саакашвілі обвинувачували в непродуманості багатьох ухвалених рішень. Яких помилок, зроблених тодішньою грузинською владою, вдалося уникнути Києву?
- До російсько-грузинської війни призвела підступна, цинічна й агресивна політика Росії, яку вона проводила з 1990-х рр. Ситуація загострювалася, і в один день усе вибухнуло. Після того, як російська армія ввійшла в Грузію, у нас не було іншого виходу, крім як воювати. У результаті цієї політики понад 400 тис. людей стали біженцями.
У цій ситуації дуже важливо бути холоднокровним. І поваги гідне, що українці зберігають спокій, тоді як російські війська перебувають на території їхньої країни. Це вкрай складно - не панікувати.
- Але тактика "пасивного опору" небезпечна тим, що можна не помітити, як ворог не тільки постукає у твої ворота, а й займе півкраїни...
- Україна мусить використати всі політичні, економічні й дипломатичні можливості, які є, зокрема, і в міжнародної спільноти. Але це не означає, що вона не повинна бути готова до розвитку будь-якого сценарію. Коли Україна побачить, що міжнародна спільнота не вживає дійових заходів, то, природно, вона мусить спиратися і на свої можливості. Тактика "пасивного опору" має свої межі.
- І де ці межі?
- Це вирішувати вам і вашому уряду... Але хотів би зазначити, що реакція міжнародної спільноти на дії Росії в Криму разюче відрізняється від тієї, що була стосовно грузинських подій 2008-го.
- Чим саме?
- Нинішня агресія Росії стала наслідком політики, яку проводив Захід у 2008 р. Тоді то було потурання. У фізиці є третій закон Ньютона - дія дорівнює протидії. У політиці ж є закон, що гласить: бездіяльність викликає дію. Відсутність рішення на саміті НАТО в Бухаресті про надання нашим країнам ПДЧ, агресія проти Грузії, окупація Південної Осетії та Абхазії і потурання міжнародної спільноти - все це врешті-решт призвело до подій у Криму.
Тепер для Заходу вже настав момент істини, тому, як мені здається, міжнародна спільнота займає активнішу позицію. Очевидно, російсько-грузинська війна показала основним геополітичним гравцям, що у 2014 р. вони мусять бути діяльнішими, оскільки тепер уже настав час України. І хто знає, кому випаде стати наступним.
- Із погляду Грузії, учасника Східного партнерства і країни, котра прагне вступити в Північноатлантичний альянс, як тепер мають діяти США, НАТО, ЄС?
- Наш уряд закликає до активніших дій міжнародну спільноту - ООН, ОБСЄ, ЄС, Раду Європи. Дуже важливо, щоб у Криму з'явилися міжнародні спостерігачі, а переговори велися з участю міжнародних посередників, і в разі потреби було виділено міжнародні миротворчі або поліцейські сили. Сподіваюся, світ вживе дійових заходів.
Тепер потрібні дипломатичні зусилля, аби Росія сіла за стіл переговорів. І не тільки з Україною, а й зі світовою спільнотою, щоб права суверенної держави, якою є ваша країна, були максимально захищені. Адже нині валиться вся система міжнародних зобов'язань! Поміркуйте самі: якщо безпеці Грузії, України, Чорноморського регіону, Євросоюзу загрожує постійний член Ради Безпеки ООН, то про що ми можемо говорити? Отже, потрібно створювати якісь нові механізми, щоб убезпечити такі країни, як Грузія, Україна, Молдова тощо.
- Хто ж є найкращим претендентом на роль посередника?
- Якщо вже Чорне море стало морем Європейського Союзу, то без цієї організації аж ніяк не обійтися: події в Криму становлять для Євросоюзу пряму загрозу. Крім ЄС, до числа посередників мають увійти представники ОБСЄ, ООН, США, приблизно як і у випадку з Грузією, де діє Женевський формат переговорів. Правда, поки що безуспішно.
- Минулого тижня було скасовано засідання міністрів закордонних справ країн СНД. Воно мало відбутися в Києві. Чому, на ваш погляд, так і не приїхали глави зовнішньополітичних відомств Співдружності?
- Якби вони приїхали, щось змінилося б?
- У кожному разі, міністри могли б побачити, що на вулицях Києва не ходять озброєні банди "бЕндерівців", а в Андрія Дещиці була б можливість зустрітися із Сергієм Лавровим. Київ же постійно закликають до дипломатичних заходів розв'язання кризи...
- У 2008 р. один член СНД - Росія - напав на іншого члена Співдружності - Грузію. У 2014 р. член СНД напав на країну, котра головує в цій організації. Молдова, Вірменія, Азербайджан - уже багато років члени Співдружності незалежних держав. Але проблеми Придністров'я і Нагірного Карабаху так і не вирішені. Абхазія і Південна Осетія проголошені незалежними й визнані Росією.
Ось що таке СНД.
- Чому ж Лукашенко і Назарбаєв, найближчі союзники Росії, не підтримали агресію Путіна в Криму?
- Можу тільки здогадуватися... Але прикметно: незалежність Абхазії та Південної Осетії не визнала жодна країна СНД. Ми це дуже цінуємо. Гадаю, вони розуміють, що сепаратизм, як і декларована Росією політика захисту російських громадян, становить вкрай велику небезпеку в майбутньому і для них.
- Як агресія Росії у Криму позначиться на ситуації в регіоні Південного Кавказу?
- Очевидно, буде повністю зруйновано регіональну систему безпеки, і не тільки. Це призведе до непередбачуваних наслідків. У цій ситуації дуже багато залежить від того, як далі вестиме себе Росія. Повторюся ще раз: надзвичайно важливо, щоб Росія як постійний член Ради Безпеки ООН проявила належну відповідальність.
Дії Росії зашкодять і грузино-українським відносинам у сфері економіки. Останніми роками ми констатували досить високий обсяг товарообігу між нашими країнами: у 2013 р. він зріс і становив 792 млн дол., і для нас Україна - третій за величиною торговий партнер. Важливо зазначити, що торік також різко зросла кількість українських туристів. Їх налічувалося 126 тис. осіб (порівняно з 2012 р., ми відзначаємо зростання у 66%).
Але в разі подальших агресивних дій постраждає й Росія. І річ - не тільки в економіці. Постраждають людські стосунки.
- Прибічники анексії Криму говорять про молочні ріки та кисільні береги для півострова. Як Росія допомагає Абхазії і Південній Осетії? Як живеться тамтешньому населенню?
- Кепсько воно живе, бідно. Абхазія й Південна Осетія перебувають на дотації Росії, і в цих регіонах дуже розвинена корупція. Більшість коштів, які виділяє Росія, розкрадаються. Туризм теж не дуже розвинений: в Абхазію мало хто поїде, оскільки там небезпечно, зокрема через високий рівень злочинності.
- В Абхазії затримали, а потім депортували знімальну групу каналу ТСН. Чим викликані такі недружні дії?
- Невже ви думаєте, що на окупованих територіях під дулами автоматів можуть діяти демократичні інститути, існувати свобода преси? Те, що сталося в Абхазії, можна порівняти з подіями в Криму, де, зокрема, перешкоджають роботі журналістів.
- Стосовно Абхазії й Південної Осетії Тбілісі обрав стратегію "реінтеграція через демократію". Наскільки успішна така політика? Які ще засоби використає грузинське керівництво, намагаючись налагодити діалог із цими регіонами?
- Гадаю, в майбутньому ми зможемо домовитися. Для цього потрібен час, а головне - щоб діалогу не заважала сусідня країна. Росія ж не має наміру допускати проведення прямого діалогу між Абхазією і Грузією.
Значні реформи, проведені в Грузії за останнє десятиліття, зробили нашу країну досить привабливою. Її імідж поліпшить і підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом, створення з ним зони вільної торгівлі, а також безвізовий режим із ЄС. А коли привабливість зростає, поліпшуються й стартові позиції на переговорах.
Чому стоїть черга в ЄС? Тому що всі хочуть стати членом успішного клубу, ввійти в цивілізований простір, де люди нормально живуть. Тому коли так звані сепаратисти побачать наші досягнення, вони будуть більше відкриті до діалогу. Але, повторюся, надзвичайно важливо, щоб його проведенню не заважала Росія. Ми ж - грузини й абхази, грузини й осетини - зможемо помиритися. Та для цього потрібен час, - у Грузії пролилася кров.
Тому, я вважаю, дуже важливо, що ви, українці, виявляєте холоднокровність.