Керівниця "Укрпошти" у жовтні 1994-го сказала: "Пропоную парі! Через півроку ваша газета закриється". Минуло п'ятдесят разів по півроку, і час настав.
Усе зрозуміло: "папір" у світі вмирає швидше, ніж журналістика загалом. Ми роками тягли жили й двічі обмотували навколо себе паски, щоб не закривати паперової версії. Скільки могли. Але душу все одно корчить почуття провини. Ніби ми зраджуємо тих, для кого "Дзеркало" у хаосі змін, фейків і поверховості було єдиним лакмусом своєї нормальності: виходить, не тільки я так думаю, так відчуваю, тому самому обурююся, на те саме сподіваюся. Але тижневик відходить разом із таненням більш невідтворюваного класу - інтелігенції.
Ви чудові читачі! Розумні, з критичним мисленням, суворі, вимогливі. Дякуємо вам за підтримку, критику, небайдужість до газети й країни, за більш як 25-річну "вірність клубу". На ваших очах ми пройшли шлях від королів інсайду - через острів свободи, де в часи жорсткої цензури могли себе реалізовувати журналісти інших видань, - до заповідника смислів. Спостерігаючи за тим, як біля керма переважно дурні змінювалися негідниками, а негідники - дурнями, ми чомусь завжди були в опозиції. Втім, як і більшість із вас.
Ми вдячні тисячам авторів "ДТ", серед яких, безумовно, є улюблені, постійні або випадкові, але завжди - думаючі. По-різному, але думаючі. У бухгалтерії "ДТ" накопичилися 250 тисяч гривень - розмічених, але невиплачених гонорарів. При наших смішних тарифах - величезні гроші. Багато авторів просто не приходять по них, тому що для них головне - не розписатися у відомості за копійки, а достукатися зі своєю ідеєю, пропозиціями, баченням до тих, хто формує й приймає рішення.
Ми пам'ятаємо і вдячні кожному з двохсот людей, які колись мали й мають стосунок до випуску "Дзеркала тижня". Спільна група крові дозволяла нам перебувати в системі загального донорства - ідейного, ціннісного, енергетичного. У нас колишніх не буває.
І, звісно ж, дякуємо всім, хто багато років допомагав "Дзеркалу тижня" не тільки виходити, а й залишатися незалежним. Допомагав - не висуваючи умов. Часто відгрібаючи по повній і від журналістів, і від авторів "ДТ". Ми вдячні тим, хто цінує "Дзеркало", а не Photoshoр. Немає сенсу займатися журналістикою в піар-клітці. DT.UA ніколи не стане дошкою суцільних, закамуфльованих оголошень, комерційно зализаною тюремною інтернет-багатотиражкою.
Нам ще доведеться навчитися нових форм, нового способу виживання, добудуватися новими темами. Але не на шкоду головному - відповідальності за тих, хто не розучився думати, діяти й будувати свою країну.
Ми хочемо, щоб Україна змінилася? Отже, й ми маємо мінятися. Говорити з нею однією мовою. DT.UA - продовжувач "Дзеркала тижня" - відкритий для ідей. У фокусі нашої уваги - діячі, сметанозбивачі, люди з широкою рамкою завдань, стратеги й візіонери. Ті, хто зрозумів, що означає відповідальність, і ті, хто не забув, що таке милосердя.
Кажуть, з паперовим "Дзеркалом" відходить ціла епоха. Напевно. Коли ми стартували, чинний прем'єр-міністр тільки-но освоював самокат, а президент таки ганяв на двоколісному велику. Ми не будемо перелічувати способів тиску на нас або спокус, яким ми не піддалися, відкритих нами імен, гучних розслідувань, унікальних проєктів… Літопис - в архіві. "Дзеркало" - це не про минуле, це завжди про майбутнє. Саме тому останній номер - це наш Зе!повіт.
"От ви кажете - "системні реформи"… А дорожню карту - що робити і як їх проводити - хтось може написати?" - якось поставила нам запитання депутатка від монобільшості. Якщо чесно, хотілося запитати у відповідь: "А хтось зможе прочитати?". Адже скільки цих карт написано, у тому числі й авторами DT.UA! Але ми проковтнули отруту і звернулися до ряду, на наш суб'єктивний погляд, цікаво думаючих співвітчизників із проханням написати колонку на тему: "Як ви уявляєте в ідеалі кінцевий результат реформування сфери, де ви компетентні, і які кроки на шляху до ідеалу необхідно зробити в 2020 році?". 57 колонок - згусток ідей, де кожен пункт можна розгорнути в план. Але це не істина в останній інстанції. Це продовження складного пошуку без простих відповідей.
Ми не даремно підкреслили слово "співвітчизники". Потрясіння й трансформація, пережиті на початку 90-х більшістю читачів "ДТ", - ніщо порівняно з неминучими й глобальними змінами, що стартували у світі.
За майже тридцять років ми спробували старі й нові для нашої країни чужі рецепти. У результаті, маючи в 1990 році чотириразовий розрив ВВП із Китаєм, ми прийшли до сторазового… Час конструювати свій "велосипед". Єдине плече, на яке ми можемо обпертися, - наше власне. Зе!повіт - це про те, як не бути розібраними на органи, як вижити й стати лідером у новому світі. "Не для нашого поні паша", - скаже багато хто. Можливо. Але ми відповімо: "Прірву може перестрибнути тільки той, хто не знає, що цього не можна зробити".
Ми обіймаємо всіх тих, хто не знає, що робити з кнопкою "Power". Але сподіваємося, що наш відхід в Інтернет підштовхне вас до того, щоб навчитися та відкрити для себе безмежний світ. Не бійтеся його хаосу, адже і ви, і ми знаємо, що в житті головне.
Усім нашим читачам у Новому році - модного здоров'я, дефіцитної стресостійкості, життєво важливого почуття власної гідності, масштабних завдань, перемог і плеча, до якого можна прихилитися, якщо перемоги десь запізнюються.
А тим, з ким ми більше не побачимося, хочемо сказати одне: це була любов. І щастя, що вона у нас була.
- Стрибок у невідоме – Костянтин Григоришин
- Нотатки про вступні членські внески – Віктор Пінчук
- Трикутник рівноваги – архімандрит Кирило Говорун
- Децентралізована і згуртована Україна – мрія чи реальність? – Анатолій Ткачук
- Як вилікувати державу від склерозу? – Анатолій Гриценко
- "Корпоратив" для бюрократів – Андрій Вишневський
- Хроніки "оборонпрому"... – Дмитро Менделєєв
- Шлях війни – Юрій Бутусов
- Грант на гідність – Світлана Матвієнко
- Що нам робити з Донбасом? – Павло Клімкін
- Битва Давида і Голіафа – Олена Зеркаль
- Три стовпи політики з РФ – Олександр Литвиненко
- Сім кроків на шляху до ЄС – Костянтин Єлісєєв
- Який сусіда – така і бесіда – Геннадій Максак
- Дотягнутися до Піднебесної – Віктор Константинов
- Як позбутися "прицьомок" в українській дипслужбі – Андрій Веселовський
- Попит на правосуддя – Михайло Ілляшев
- Від термінового до важливого – Володимир Дубровський
- Великий стратегічний секрет – Ярослав Жаліло
- А від смерті чотири кроки – Михайло Бродський
- Земельна реформа для українця – Клаус Дайнінгер
- Експорт змінює країну – Наталія Микольська
- Між Кейнсом і Хайєком – Богдан Данилишин
- Від фіскалізації до розвитку – Костянтин Швабій
- 40% зростання ВВП України? Елементарно! – Олександр Савченко
- Про цінність освіти для економіки – Ігор Лазепка
- Фінансовий космос – Євген Гребенюк
- Пенсійне майбутнє України – Лідія Ткаченко
- Конкурентна боротьба – Зоя Борисенко
- Життя без схеми – Людмила Симонова
- Житлові програми – Сергій Комнатний
- Зупинимо смерть на дорогах! – Антон Геращенко
- Інтелектуальна власність – Володимир Коноваленко
- Стратегія повернення українців – Андрій Гайдуцький
- Перехід української енергетики на нові технології та ресурси – Світлана Голікова
- Щоб планета не задихнулася – Володимир Майстришин
- АЕС - потужний драйвер економіки – Віталій Дем'янюк
- Епоха "зеленої" економіки – Єгор Фірсов
- Головний вектор змін - школа – Вадим Карандій
- Важливо пам'ятати, куди йдеш – Інна Совсун
- Ейджизм по-українськи – Василь Костриця
- Шлях до економіки знань – Юлія Безвершенко
- "Терапевт на півставочки"? – Леся Литвинова
- Скільки коштує стати жебраком – Максим Степанов
- Ліки - не товар. Аптека - не магазин. Лікарня – не супермаркет – Олексій Соловйов
- Без болючих кроків не обійтися – Віктор Рибчук
- Про соціальні послуги – Наїра Аветисян
- Про захист прав дітей – Людмила Волинець
- Про інклюзію, доступність, осіб з інвалідністю (і дітей, і дорослих) – Маріанна Онуфрик
- Про охорону психічного здоров'я – Андрій Карачевський
- Кіно, за яке не буде соромно – Яніна Соколова
- Необхідність зміни парадигми – Олег Вергеліс
- Стати частиною вільного світу – Наталія Заболотна
- Архівна реформа: змінити не можна залишити – Ігор Розкладай
- Глобальний досвід в локальному масштабі – Єгор Брайлян
- 2020-й на історичних фронтах – Кирило Галушко
- Українці і світ до 2030 року – Олександр Зінченко