Якби Банкова поступилася Тимошенко ініціативою (а для оголошення референдуму 11 тисяч членів ініціативної групи мають за 90 днів зібрати три мільйони підписів), а народ підтримав позицію Тимошенко — землю може купувати тільки Українська держава, — президент Зеленський опинився б перед серйозною дилемою: або врахувати результати волевиявлення і викинути власний закон про ринок землі у сміттєвий бак, або наплювати на думку народу і діяти за власним планом..
Тому вчорашнє рішення ЦВК стосовно земельної ініціативи Тимошенко було передбачуване.
Понад те, навіщо Зеленському дозволяти політичному опонентові плутатися в нього під ногами, якщо в нього є власний привід перерізати стартову стрічку референдумів: закон про олігархів. А в перспективі, можливо, і нова Конституція. Референдум стосовно олігархів президент на випадок відмови депутатів голосувати законопроєкт у Раді вже анонсував. А ось ідея президентської республіки активно вариться в надрах Банкової.
Однак відмова «Батьківщині», зрежисована оточенням Зе!, має бездарний вигляд. Ідеться про підставні ініціативні групи, про реєстрацію яких тижнів два тому повідомила ЦВК. Якісь нечисленні утворення з Дніпра та області дружно випередили Тимошенко і про всяк випадок ангажували всі п'ять її запитань для майбутніх референдумів. Земля, тарифи, приватизація, гральний бізнес і легалізація марихуани — глава «Батьківщини» озвучила все це ще в січні як програму своєї опозиційної діяльності.
Тобто, згідно із законом, до ЦВК — жодних претензій: комісія відмовила Тимошенко тому, що вона начебто повторила вже зареєстровану земельну ініціативу 60 фейкових дніпрян, а також допустила цілих 700 зіпсованих підписів із 13 тисяч. У підсумку: 10 — за, 4 — проти, 3 — утрималися. Молодий президент навчився робити дорослі капості.
Спільне в них тільки одне: Тимошенко цікавив не стільки результат, скільки процес референдуму, мобілізуючий її електорат.
Для Зеленського важливий результат вже досягнутий шляхом прийняття закону про ринок землі. А крім них людей в країні більше немає. Питати нема в кого, і нема чого.
Однак відмову ЦВК у штабі «Батьківщини» не те, що прорахували, скоріше, навіть очікували. Тому що одна справа гнати інформаційну хвилю прапором референдуму, зовсім інша — реально його проводити. Це виклик для розгалуженої регіональними осередками, але не архібагатої «Батьківщини». Тому, полегшено видихнувши, «Батьківщина» продовжить рухатись у фарватері реального плану «А», де Зеленському відведена все та ж роль хлопчика для биття. Як філігранно це робить Юлія Володимирівна, ми періодично спостерігаємо. Бонусом після рішення ЦВК Тимошенко просто отримала офіційно пролонговану можливість розповідати народу правду про справжню суть чинної влади. Аж до виборів. Бажано — позачергових.
«Ми не здамося і не зупинимося, — заявила на брифінгу Юлія Тимошенко. — До осені ми будемо боротися в судах, а восени — звертатися до людей і разом вирішувати, що робити, коли влада діє проти волі народу».
На чому будуватиме свою стратегію гранд української політики, очільниця четвертої фракції в парламенті, чия партія взяла друге місце на місцевих виборах? Навіщо Тимошенко вела перманентні перемовини з Банковою, а паралельно скликала народ на референдум? Які її справжні цілі й мотиви? Чому мовчить про корупцію в Києві (ми докладно зупинимося на цьому кейсі, який мультиплікується на всі регіони) та на які угоди йде задля виживання в політиці? Що планує робити з власною партією, котра стала лідером продажу франшиз на місцевих виборах?
Влада
Після того, як коаліційне плече Юлії Тимошенко не знадобилося Банковій, «Батьківщина» пішла в земельну опозицію. Однак, відпрацювавши першу хвилю боротьби за «останній стратегічний ресурс» у 2019-му (коли «слуги» проголосували закон про землю), Тимошенко вже на літо 2020-го рвонула стоп-кран. Із псуванням у Зеленського відносин із Коломойським та здуванням монобільшості в Раді ЮВТ переставляла локомотив у хвіст свого опозиційного потяга. У результаті, «Батьківщина» стала підкидати в топку більшості «слуг» голоси, яких тим бракувало. А Банкова — оплачувати. У процесі підготовки голосування за бюджет-2021 задовольнили одну з ключових кадрових претензій партії: у листопаді в «солодке» крісло голови Державної продовольчо-зернової корпорації України сів ставленик «Батьківщини» Андрій Власенко.
Серед «хотілок» ЮВТ на той момент значилося Держагентство з питань відновлення інфраструктури тимчасово окупованих територій (його планують створити), пост керівника Держагентства з управління зоною відчуження, а також призначення Вадима Івченка на посаду міністра сільського господарства. Виторгувати вдалося тільки зернову корпорацію. Плюс — грудневе призначення Олександра Старуха головою Запорізької ОДА. Почасти інтерес Тимошенко врахували, призначивши Дениса Пудрика головою Одеської митниці. Також стабільно розмінювався соцеконом для депутатів і портфелі голів тимчасових слідчих комісій для посилення присутності в інформаційному просторі.
Проте зачарувати Єрмака (а перед чарами Юлії Володимирівни таким людям важко встояти) — не означає зайти до Зеленського. Президент приязний до «титанів» — Кучми, Фокіна, Кравчука, Горбуліна, але йому ненависні «олімпійці» — Тимошенко, Порошенко, Бойко і т.д. Банкова по суті виграла час для прийняття другого земельного закону, нейтралізуючи критику з боку ЮВТ.
Коли Юлія Володимирівна зрозуміла, що їй, у принципі, нічого не світить, у вагони її потяга, завжди готового змінити напрямок, затягнули додатковий інвентар. Тисячі правок, укинутих «Батьківщиною» в зал парламенту, Арахамія назвав «правковим» тероризмом. Від розмов про можливу широку коаліцію не лишилося й сліду. Юлія Тимошенко ще раз переконалася, що колишні способи співіснування в політиці більше не діють. Позасистемний Зеленський поламав звичні умови й залишив Тимошенко біля розбитих ночов.
Однак чи такі порожні ці ночви?
Тимошенко може тижнями не з'являтися в парламенті, але коли виникає інформаційний привід продемонструвати народу позицію — вона завжди на місці. Що, власне, нині й відбувається. Та хіба може більшість виборців посперечатися з правильністю і актуальністю руху її думки?
Українському фермеру абсолютно наплювати на те, в який бік і за яким розкладом ганяє свій політичний потяг лідерка «Батьківщини». Головне — що саме вона сьогодні наполегливо тикає пальцем у закон, де передбачливо виписана норма, що стосується банків (у тому числі й з іноземним капіталом), дозволить їм акумулювати тисячі гектарів української землі задовго до обіцяного Зеленським референдуму з продажу землі іноземцям.
У країні, яка видобуває щорічно 20 мільярдів кубометрів газу, справді мають бути справедливі тарифи на газ, і відпускати ціни для населення одним махом не можна. І, знаєте, для літньої людини, що отримала позахмарну платіжку, не суть важливо, яку роль у газовій історії колись зіграла сама Тимошенко. Як, утім, ні в кого не викликає запитань і сезонність припливів політичної боротьби опозиції за тарифи.
Несправедлива приватизація та розпродана держвласність, яку лідерка «Батьківщини» має намір повернути державі, саме чудово вписуються в розкуркулювання олігархів. Доки їх у своєму філософському антиолігархічному законі ніжно гладить по голівці президент, Юлія Володимирівна достеменно знає, як швидко, а головне — безболісно відітнути зайве.
Як знає Тимошенко й те, що, легалізувавши гральний бізнес (абсолютно без медичного компонента, котрий стосується лудоманії), держава зробила свою смертельну ставку: на мільярди у бюджет. Ставка поки що не спрацювала, а ось завбачливо створений державний регулятор — Комісія з регулювання азартних ігор та лотерей у статусі триглавого дракона (приймає рішення, виконує й контролює) впритул не бачить, як мільярди второваною стежкою йдуть у тінь, а спокуса «джек-потів» калічить сотні тисяч сімей і доль.
Легалізація канабісу? Страшно й незрозуміло. Треба розбиратися, слухати фахівців і тільки потім приймати рішення. Однак поки більшість українців під час опитування голосує за те, щоб зменшити чиюсь біль, «Батьківщина» грає на страху меншості, яка не визначилася. Що теж працює.
«Ми ж за людей!» — нагадує владі Тимошенко. А люди — в цих питаннях — за неї. Останні рейтинги це доводять. За результатами червневого дослідження соціологічної компанії New Image Marketing Group та Інституту майбутнього, у президентському рейтингу Юлія Тимошенко — друга, в партійному — «Батьківщина» третя. Останні зведені дані, опубліковані у ЗМІ, також свідчать переважно про повільне, але впевнене відновлення рейтингу Тимошенко.
Та якщо Зе! сьогодні зламав її гру в референдум, то «отвєтка» цілком ще може прийти від КСУ. Принаймні так вважає Тимошенко, яка у складі 48 депутатів ще в травні 2020-го року слідами закону про землю направила в КСУ подання про його неконституційність. Слухання справи довго відкладалося, а тепер гальмується через кризу Конституційного суду та звільнення президентом голови КСУ Олександра Тупицького і судді Олександра Касмініна. Однак 3 червня засідання, на якому були присутні сама Тимошенко та цілий сонм представників президента, все-таки відбулося. І цей ще не до кінця відпрацьований майданчик у змозі дати Тимошенко кілька гучних телесюжетів у медіа.
Не завадить уточнити також, що лідерка «Батьківщини», уникаючи публічних оцінок новітніх рішень РНБО (у Зеленського, завдяки дубині Радбезу, рейтинг зростає, і тут Тимошенко безсила), жорстко артикулює свою незгоду з діями Банкової стосовно КСУ. Можливо, останнього майданчика, де ще можна опиратися новоявленому українському самодержцю.
Однак тактика опору докорінно відрізняється від стратегії наступу та повернення влади. Неможливість грати першим номером примушує Тимошенко оптимально розпоряджатися всіма наступними.
Гаманець
Юлія Володимирівна прийшла в політику небідною людиною. Але завжди мала «нульову» декларацію та орендоване житло. Стабільність похитнула компенсація від юридичної компанії Skadden, коли Тимошенко в один момент стала доларовою мільйонеркою. (Ця компанія в часи Януковича намагалася довести, що ЮВТ не піддається політичним репресіям, а опинилася за ґратами через махінації з газовими контрактами.) Cитуацію швидко виправили її донька із зятем, яким лідерка «Батьківщини» позичила виплачені 4 млн дол.: Євгенія вклала їх у бельгійську крипто-майнінгову компанію Eliovp BVBA. Мільйон — на податки і Юлія Володимирівна — знову народний політик із «нульовою» декларацією і нульовим способом життя.
Однак якщо парламентська діяльність грандів рівня Тимошенко перебуває під пильною увагою національних медіа, то їхні регіональні кейси — суцільна тінь. Для Тимошенко в тіні опинився ще й Київ, чого вона воліє зайвий раз не світити. На тлі наїзду Банкової на Кличка очевидна дистанція Тимошенко від столичної тематики може видатися шляхетним дійством. Але тільки для невтаємниченого читача. Для втаємниченого: київська команда Юлії Володимирівни — невід'ємна частина корупційної історії столиці. Київ — місце партійної годівлі, у тому числі й «Батьківщини».
Алла Шлапак — ексспівголова фракції «Блок Леоніда Черновецького» (на пару з Денисом Комарницьким), хранителька «сіток» Черновецького, — невипадкова людина в команді Тимошенко. Як і ще кілька людей, котрі потрапили до фракції через Комарницького. Тут у лідерки «Батьківщини» до останнього моменту було повне бізнес-єднання і з Банковою, яка працює у зв’язці з Комарницьким, і з Кличком/Палатним.
Основний кістяк фракції становлять представники будівельної компанії SG (Stolitsa Group). Компанія з прибалтійським та офшорним корінням, що партнерствує з Раймондасом Туменасом (Novus), засвітилася в низці гучних земельних скандалів і, на чолі зі своїм офіційним обличчям — Владою Молчановою, є головним спонсором «Батьківщини» у столиці. Саме з Молчановою узгоджують усі голосування фракції Денис Москаль (теж причетний до SG) і Віталій Нестор.
«На першому засіданні фракції прямим текстом було сказано, що з приводу Києва не особливо напружуйтеся, — розповідає наше джерело, близьке до штабу «Батьківщини». — Партія проміняла столицю на спонсорську підтримку. Кожне рішення голосується за дзвінком Влади Молчанової. Однак є низка шкурних питань, де депутати голосують відповідно до своїх інтересів. У фракції — суворий демократичний централізм із доганами за пропуски засідань. Уже восени включиться імперативний мандат, і ті, хто не зовсім зрозумів політику партії, підуть. Першою на звільнене місце зайде дружина ексглави Державної фіскальної служби Романа Насірова, — ця сім’я теж добре допомогла партії. Москаль — родом із SG, Нестор — чоловік сестри цивільного чоловіка Молчанової. Практично — бізнес-династія».
Тут варто сказати, що позиція Тимошенко в Києві не нова. При Меліховій і Бондаренку «Батьківщина» так само вела подвійну гру. У попередньому скликанні, коли люди Порошенка/Кононенка лінувалися приходити на засідання й голосувати щодо дрібних, на їхній погляд, питань, голоси стабільно давала «Батьківщина». Володимир Бондаренко публічно викривав корупціонерів, утримуючись під час голосувань, підконтрольні депутати — голосували. Однак перед виборами партія Тимошенко завжди оперативно перебудовувалася й дистанціювалася від будь-яких скандалів.
Сьогоднішня ситуація не зовсім звичайна, оскільки ресурсний консенсус Банкової з Кличком підірвала політика. «Батьківщині» так чи інакше треба вибирати бік. За нашою інформацією, у фракції — розкол. Люди Комарницького, який зблизився з Кличком, підтримують мера, інші — готові працювати з новим головою КМДА. Комерсантів не цікавить політика. Голова ОПУ Єрмак безпосередньо спілкується з Молчановою, і вона як головний спонсор столичної «Батьківщини» обіцяла підтримку офісу. Хоча в SG зависнули кілька проєктів, і вона точно не хоче сваритися з Кличком. «Сьогодні всі грають на два боки, поки шальки терезів не схилилися в чийсь бік, — додає джерело. — Тим більше що є сили, які планують зробити Кличка торпедою проти Зеленського».
Цікаво, що син Влади Молчанової сплив у складі координаційної ради з питань будівництва президентського «університету майбутнього» як засновник будівельної компанії. А за організацію референдуму Тимошенко щодо землі, до речі, відповідав Віталій Нестор — людина Молчанової. Це про те, хто сьогодні реально контролює «Батьківщину» в Києві. Однак за можливість бути помітною в опозиції й гучно боротися за п'ять референдумів комусь треба платити. У цьому випадку — киянам.
«Це вічний баланс політики, — розмірковує наше джерело з центрального штабу партії. — Без грошового ресурсу ти не зможеш займатися політикою. Тому Юлія Володимирівна жертвує якимись ідеологічними обіцянками в обмін на фінансову підтримку. Всі політичні ініціативи, та й саме існування партії, — дуже дороге задоволення. Тим більше без власного медійного ресурсу. Навіть якби нам дали «зелене» з референдуму, спонсорам довелося б сильно напружуватися. Тому Київ апріорі не розглядали як прапор для опозиційної боротьби. Це окрема ресурсна історія. До столичної команди у штабу найменше ідеологічних вимог».
Однак до інших регіонів у Юлії Володимирівни так само немає ідеологічних вимог. Уточнимо, що «Батьківщина» взяла на місцевих виборах друге місце (12,5%), яке вмістило 4100 депутатів. (Після «Слуги народу», що набрала 17,5% — 5800 мандатів.) Однак якщо структурувати перемогу, то очевидно, що в обласних центрах Тимошенко — програла. З 23 обласних центрів (включно з Києвом) фракція «сердечних» з'явилася тільки в десятьох міських радах, взявши лише 62 мандати. До незаперечних трофеїв тут можна зарахувати лише Ужгород і Суми, де партія взяла більшість мандатів. У Черкасах, Івано-Франківську, Житомирі та Луцьку — Тимошенко, швидше, відмітилася.
Під час роботи над проєктом «Місцеві вибори-2020. Країна по поличках» ми зафіксували, що «Батьківщина» виявилася лідером із продажу франшиз. Списки в ради обласних центрів начинялися ресурсними кандидатами. Причому зовсім без ідеологічних заморочок. Кейс Ужгорода, де Тимошенко поступилася франшизою ексдепутатові «регіоналу», відомому місцевому авторитетові Михайлу Ланьо (його клан на Закарпатті конкурує з кланом Балог) — дуже наочний.
Звів Тимошенко з новим ресурсним партнером один із її нових молодих партійних заступників Іван Крулько. Він же очолив обласний осередок партії. Ідентичний принцип використовувався в більшості обласних центрів, і чистими списки залишилися тільки там, де зіграв роль людський чинник. Наприклад, мер Сум Олександр Лисенко зумів відстояти міський список «Батьківщини» від чуждої йому крові. Однак на обласному рівні торгівля йшла, що називається, з молотка. Почитайте проєкт.
…У певний момент нам здалося, що «злив» Києва і тотальна «нерозбірливість» під час формування регіональних списків продиктовані бажанням лідерки «Батьківщини» піти з політики, скажімо так, небідною людиною. Однак річ в іншому: недосяжність абсолютної влади просто змінює пріоритети Юлії Тимошенко. Влада як сатисфакція її більше не цікавить. Влада як ресурс — так.
«Батьківщина» переживає активний процес оновлення. Не якісного, але фінансового й кадрового. На нарадах у ZOOM уже не хроплять старики, а в нових членів партії й молодих керівників обласних осередків — палають очі. На відміну від Юлії Володимирівни. Питання наступника — не обговорюється. Як, утім, і не ставляться зайві ідеологічні запитання. Для всіх, хто раптом помилився партією і ще не зрозумів відповідей, — у жовтні запрацюють імперативний мандат і процедура відкликання.