З конфузу почавши головування в ОБСЄ, досягнувши певних успіхів у середині строку, Україна закінчує свою місію провалом.
Гостра внутрішньополітична криза, викликана відмовою влади підписати з Євросоюзом Угоду про асоціацію і жорстоким розгоном студентського Євромайдану, вдарив по репутації країни та її керівництву. Спровокувавши криваве побиття спецпризначенцями "Беркуту" протестувальників і журналістів, влада переступила не тільки через національне законодавство, а й міжнародні зобов'язання держави дотримуватися прав людини. При цьому Україна порушує принципи й цінності ОБСЄ, будучи її діючим головою і проголосивши своїм пріоритетом зміцнення свободи слова.
У результаті, політична криза в Україні внесла корективи до порядку денного підсумкової щорічної зустрічі міністрів закордонних справ ОБСЄ, яка проходила в Києві 5–6 грудня і розглядалася українською владою спочатку як подія, що "зміцнить міжнародний авторитет держави". Не вийшло.
Власне, українське питання стало однією з ключових тем саміту: на тлі цієї кризи дипломати обговорювали підсумки головування України і передачу молотка голови Швейцарії. Це зміщення акцентів явно дратувало російську делегацію. Її голова Сергій Лавров поставив українському головуванню "найвищу оцінку" і, закликавши Захід не втручатися у внутрішні справи України, назвав істерикою реакцію країн Європейського Союзу на відмову Києва підписувати Угоду про асоціацію. Свою високу оцінку Києву п. Лавров дав незважаючи навіть на те, що Москві не вдалося за останній рік провести в рамках ОБСЄ реформу системи моніторингу виборів.
Абстрагуючись від історії з розгоном Євромайдану, експерти зазначали, що головування України в ОБСЄ було стандартним, технічним. Загалом, нічим особливо не примітним. Київ нормально розв'язував організаційні бюрократичні проблеми. Недарма ж міністр закордонних справ України Леонід Кожара, облишивши європейський напрям, віддавав усі свої сили виконанню функцій діючого голови ОБСЄ. А завдяки зусиллям спецпредставника діючого голови ОБСЄ Андрія Дещиці Київ навіть зумів домогтися певного прогресу в переговорах учасників придністровського конфлікту, застосувавши тактику "малих кроків".
Так вдалося досягти домовленостей між Кишиневом і Тирасполем про демонтаж аварійної підвісної канатної дороги через Дністер у містах Рибниця і Резіна, підписати Протокол про план спільних дій Кишинева і Тирасполя в галузі охорони довкілля й використання природних ресурсів. Нарешті, наприкінці листопада в рамках переговорів "5+2" було підписано дві угоди - щодо проекту реабілітації каналізаційної системи в Дубоссарах і Криулянах, у галузі пенсійного забезпечення та соцдопомог, а також було ухвалено рішення про свободу пересування населення.
З огляду на труднощі з урегулюванням придністровського конфлікту - взаємну недовіру Тирасполя і Кишинева, їхнє прагнення зберегти статус-кво і роль Москви в регіоні - це значущі результати. До досягнень Києва експерти зараховують і початок роботи в рамках процесу "Гельсінкі+40", ініційованого ірландцями 2012 р. реформування євроатлантичної організації.
Ось, мабуть, це й усі нечисленні успіхи Києва за весь час українського головування. Але за одну ніч українська влада своїми діями перекреслила те загальне приємне враження, створюване Україною як діючим головою ОБСЄ протягом року.
Організація з безпеки і співробітництва в Європі, незважаючи на протидію Росії та інших країн з авторитарною формою правління, у своїй діяльності наголошує на "людському вимірі" - моніторингу й дотриманні прав людини і свободи ЗМІ. Як зазначив міністр закордонних справ Німеччини Гідо Вестервелле, на Україну як діючого голову ОБСЄ покладають особливі обов'язки - захищати мирні демонстрації. Тому жорстокий розгін Євромайдану владою головуючої країни виглядає щонайменше ляпасом цій організації.
Не дивно, що дії української влади у сфері прав людини поставили під загрозу зриву проведення в Києві підсумкової щорічної зустрічі міністрів закордонних справ ОБСЄ. Після подій 30 листопада в багатьох європейських столицях задумалися, чи варто головам зовнішньополітичних відомств їхати на засідання, оскільки "Київ - не те місце, де можна проводити зустрічі глав МЗС країн ОБСЄ". Втім, від ідеї бойкоту відразу ж відмовилися. Але кілька країн, впливових на світовій арені, ухвалили рішення понизити рівень свого представництва на київському заході.
Замість Верховного представника Європейського Союзу із закордонних справ і політики безпеки Кетрін Ештон у Києві була присутня політичний директор Європейської зовнішньополітичної служби Хельга Шмід. Вашингтон, Лондон і Париж відправили заступників міністрів закордонних справ - Вікторію Нуланд, Девіда Лідінгтона і Тьєррі Репантена. Але не всі вирішили так, як французи й американці: в українську столицю приїхало понад 30 голів зовнішньополітичних відомств. Попри свою першу реакцію, до Києва прилетів і міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський.
Логіка його вчинку така сама, як і багатьох інших європейських дипломатів: необхідно зустрітися з українською владою та опозицією, щоб передати сигнали Києву, сподіваючись, що учасники кризи почують і почнуть політичний діалог стосовно пошуку виходу з непростої ситуації. Адже, як зазначив французький міністр-делегат Тьєррі Репантен, висловлюючи думку багатьох учасників київської зустрічі, украй важливим є налагодження діалогу між владою України і демонстрантами, дотримання права населення на виявлення протесту. А заодно дипломати використали можливість прийти до протестуючих українців і продемонструвати їм свою солідарність.
Закликаючи українську владу ретельно розслідувати інциденти з побиттям журналістів і притягнути винних до відповідальності, ОБСЄ вустами свого генсека Ламберто Заньєра пропонувала своє посередництво в налагодженні мирного політичного діалогу між усіма сторонами. Свої послуги як посередника запропонував і генеральний секретар Ради Європи Турбйорн Ягланд. З пропозицією створити новий "Кабінет міністрів примирення" для виходу з кризи звернулася і Вікторія Нуланд. Але в умовах взаємної недовіри учасникам української внутрішньополітичної кризи потрібні досить авторитетні посередники, які зможуть гарантувати виконання сторонами досягнутих угод. Загалом, значущість для Києва щорічної підсумкової зустрічі міністрів закордонних справ ОБСЄ і полягає в тому, щоб члени євроатлантичної організації використовували весь свій інструментарій для подолання кризи шляхом переговорів.