Прогноз антикорупційної політики на 2022 рік мав би бути значно оптимістичнішим. Проте позитивні очікування скоригувала суїцидальна наполегливість, із якою влада зривала призначення вже обраного керівника САП.
Показовим є навіть не так сам конкурс, як modus operandi (метод дії) Зеленського, ним продемонстрований. Банкова пішла на колосальні зовнішньо- та внутрішньополітичні втрати, аби лиш не затвердити перемогу незалежного кандидата.
Зеленський демонстративно порушив своє зобов’язання перед президентом США Джо Байденом, яке обидва зафіксували публічними підписами. В Україні ж огидність дій ОП остаточно поховала рештки антикорупційного реноме президента.
Процитую головредку «Української правди» Севгіль Мусаєву: «Коли наступного разу президент Володимир Зеленський буде розповідати про свої надзусилля у боротьбі з корупцією виборцям чи міжнародним партнерам, знайте — він бреше. Тому що найпоказовіша історія його президентства у справі подолання корупції — це конкурс на керівника САП, який триває вже 15!!! місяців».
Дуже схожі і позиції, і емоції сформували ці дії Банкової у столицях країн «Великої сімки», чиї урядові аналітики пильно спостерігали за процесом обрання керівника САП. Точніше, за національною ганьбою, в яку ОП цей процес перетворив.
Ця історія стала game changing, бо (на відміну від попередніх зальотів влади) цього разу навіть прибічники Зеленського не можуть знайти позитивного пояснення його діям. Цього разу все очевидно аж до непристойності.
Проте політична неупередженість вимагає від нас усе ж таки спробувати віднайти в діях президента позитивну мотивацію. Її наявність зробила би цей прогноз значно оптимістичним.
Ось тільки немає такої мотивації. Найпозитивніше, що мені вдалося придумати: Зеленського в цій історії просто «зіграли». Він, бідний, вкотре став жертвою чи то власних корупціонерів, чи то Коломойського, чи то руськіх напряму.
Однак, навіть попри таке «позитивне» пояснення, жахає можливість «зіграти» президента країни, що воює, в елементарному конкурсі, про проблеми якого заздалегідь пишуть усі провідні медіа, а посли «Великої сімки» попереджають особисто.
Але якщо Зеленського таки «зіграли» без його відома (у що не вірять навіть його затяті прибічники), то це точно повториться. Хоча б тому, що відповідального за цей процес (Татарова) президент не покарав, ба більше — продовжує активно захищати від НАБУ.
Тож очевидно, що нічого доброго не варто чекати й від конкурсу на нового директора НАБУ. Повноваження чинного директора НАБУ Артема Ситника спливають у квітні, тож процес відбору мав би розпочатися вже в лютому.
На відміну від конкурсу на керівника САП, цього разу закон віддає визначальний голос експертам, делегованим нашими міжнародними партнерами. Проте команда Зеленського, схоже, відчуває тваринний страх перед незалежними правоохоронцями.
А страх, ще й помножений на жадібність, здоровому глузду місця не залишає. Тож ми вже зараз чекаємо атак Банкової на цей конкурс. Вектори таких атак варіюватимуться від послужливого ОАСКу до зусиль конвертної, вибачте — парламентської більшості.
Якщо ж кадрову незалежність САП і НАБУ вдасться зберегти, то команда Зеленського спробує нейтралізувати загрозу від них в інший спосіб. Наприклад, законодавчо наділити генерального прокурора правом на власний розсуд передавати справи НАБУ/САП іншим органам.
Підсумовуючи цей блок. Одним із базових сценаріїв у 2022 році є наростання зусиль Банкової задля нейтралізації НАБУ і САП. Незалежно від ефективності цих спроб, сама їх наявність добиватиме особисту репутацію Зеленського в очах західних еліт.
Щодо інших правоохоронних органів, то позитивних змін у тому болоті 2022 року годі й чекати. Мертвонароджене ще за Порошенка ДБР неспроможне розслідувати навіть політично вмотивовані справи. Як остаточно вгроблена Венедіктовою прокуратура неспроможна ці справи бодай оформити (не те що в суді відстояти).
Новостворене Бюро економічної безпеки (БЕБ) так і не спромоглося навіть розпочати роботу. До речі, від початку конкурсу на керівника САП минуло 15 місяців, директора ж БЕБ обрали за … три тижні (а прізвище переможця було відоме ще до початку конкурсу).
Тож БЕБ буде таким самим «незалежним і ефективним», як ДБР із прокуратурою. Всі три інституції доведеться будувати фактично з нуля. Правда, у 2022 році до цього точно не дійде, — і Татарова, і Єрмака все влаштовує.
Як і не дійде до очищення аваковських стаєнь у Нацполіції. Хоча б тому, що чинний міністр внутрішніх справ не кусатиме руку, яка так довго його політично (й не тільки) годувала.
Помірно позитивними можуть бути хіба що новини стосовно СБУ. З високою ймовірністю, 2022 року реформу таки проголосують. На жаль, глобально в роботі Служби нічого не зміниться, адже повноваження її слідчих буде збережено щонайменше до 2024 року.
З правоохоронним блоком (якщо його так ще можна назвати) — все. Давайте до судової системи, потенційна реформа в якій може виявитися найбільшою перемогою чинного президента.
2022-й стане роком імплементації судової реформи, проголосованої влітку 2021-го. Вже до середини року ми побачимо її плоди. На той час Етична рада мала би очистити чинну Вищу раду правосуддя (ВРП), а конкурсна комісія — обрати нову Вищу кваліфікаційну комісію суддів (ВККС).
А на кінець 2022-го можна буде з упевненістю сказати, чи вдалася нам усім ця, без перебільшення, найважливіша реформа. Очищена ВРП почне (або ні) звільняти суддів, яких раніше система покривала. Новообрана ВККС почне (або ні) обирати суддями чесних профі, а не дітей/коханок/васалів судових бонз (як це завжди було).
Оскільки ця реформа не становить для топ-корупціонерів Зеленського негайної екзистенційної загрози, то за неї я спокійніший більше, ніж за майбутнє антикорупційної інфраструктури.
Основна загроза судовій реформі, принаймні зараз, іде не так від Банкової, як від старих судових «еліт». У руках останніх залишився частковий контроль над їхньою головною зброєю — Конституційним судом.
На сьогодні судова мафія тотального контролю над КСУ не має. Проте у разі ситуативного союзу з ОП голосів для знищення судової реформи їм вистачить. Так само, як, наприклад, і для ліквідації антикорупційного суду. Відповідне подання, до речі, КСУ саме розглядає.
Є одна сфера протидії корупції, в якій влада Зеленського досягла вражаючих результатів. Ідеться про діджиталізацію державних послуг. Причому команда віцепрем'єра Федорова змінює не лише фронтенд, а й, що важливіше, інфраструктуру та процедури бекенду.
Швидкість, із якою влада рухається в цьому секторі, не може не призводити до лагів системи. Проте, погодьтеся, проблеми вони усувають швидко, а загальний результат заперечити важко навіть скептикам.
Правда, опоненти команди Федорова нарікають на штучну монополізацію додатку «Дія» та проблеми зі збереженням даних користувачів. Усе це дрібниці порівняно з ризиками впровадження електронного голосування, про яке команда Зеленського говорить дедалі більше.
Крім описаного вище, у 2022 році точно триватимуть спроби так чи інакше підрізати Prozorro. Нинішні корупціонери компетенціями особливо не вирізняються, тож крадуть у найпримітивніший спосіб — на державних закупівлях. «Велике будівництво» — того найкраща ілюстрація.
Власне, з тієї ж самої причини (некомпетентність плюс жадібність, помножені на відчуття безкарності) корупційних скандалів довкола Зеленського ставатиме більше. Значно більше.
Вдавати, що їх немає (як це було з Татаровим), у 2022 році не вдасться, — телеканали Ахметова покажуть їх країні в усій красі. Хоча незалежні медіа впораються з цим і без телеканалів олігарха.
Можливо (хоч і малоймовірно), перед загрозою електорального провалу Зеленський схаменеться й почне вирішувати описані вище проблеми. Якщо раптом таке трапиться, то його найближчими союзниками станемо не лише ми, а й міжнародні партнери, насамперед американці.
Нагадаю, що під кінець минулого року Білий дім опублікував першу в історії глобальну антикорупційну стратегію. Найцікавіша її частина — лідерство США у глобальній синхронізації санкцій (насамперед з ЄС).
Ці санкції можуть допомогти Зеленському в боротьбі з корупцією, якщо 2022-го він раптом вирішить її розпочати. Інакше ті ж санкції стануть стримуючим фактором у бажанні президента атакувати антикорупційну інфраструктуру.
Зі свого боку, «Центр протидії корупції» зробить усе можливе, аби санкції проти корупціонерів Банкової стали реальністю. Наприкінці 2021 року ми відіслали відповідні звернення щодо заступника голови ОП Олега Татарова та улюбленого судді Банкової Павла Вовка.
Хоча, як на мене, боятися команда Зеленського має не так американських санкцій, як українського суспільства. Воно неодноразово доводило, що може ставити владу на місце значно ефективніше за будь-яких міжнародних партнерів.
Більше статей Віталія Шабуніна читайте за посиланням.