Чорноморський регіон нині обділений увагою. Такі геополітичні гравці, як Європейський Союз і Сполучені Штати, заклопотані своїми проблемами, час від часу згадують про нього у зв’язку з проектами газо- і нафтопроводів, відкриттям нових поромних переправ або екологічних катастроф. Більше того, стратегічного інтересу не проявляють і багато причорноморських держав. Словом, «триває процес маргіналізації регіону», констатував директор Центру міжнародних і європейських досліджень турецького Університету Кадир Хас Дімітріос Тріантафіллоу на круглому столі «Чорноморський регіон: геополітична дилема або високопріоритетний простір», проведеному в Одесі фондом Open Ukraine.
Відсутність інтересу аж ніяк не сприяє підвищенню безпеки в цій частині світу. Нехай загрози в Чорноморському регіоні і не такі очевидні, як, наприклад, на Балканах або Близькому Сході, Північному Кавказі чи Центральній Азії, але, як показали події серпня 2008-го, жаринки тліють.
Директор румунського Центру запобігання конфліктам і завчасного попередження Юліан Кіфу перелічив три основні, на його погляд, загрози: заморожені конфлікти, тероризм і російський Чорноморський флот у Севастополі, який може спровокувати мілітаризацію в регіоні. У свою чергу Пал Дуноі з Женевського центру безпекової політики вважає: «Енергетична безпека є основним конфліктним джерелом у регіоні». Впливають на стабільність економічні і політичні проблеми ряду причорноморських держав, оргзлочинність (наркотрафік, торгівля людьми тощо), нелегальна міграція. Не кажучи вже про амбіції таких держав, як Росія, Румунія, Туреччина.
Як же підвищити безпеку в Чорноморському регіоні? Яким чином повернути до нього інтерес з боку провідних геополітичних гравців? На жаль, поки що ці питання цікавлять переважно незалежних експертів та аналітиків. Політики більше переймаються внутрішніми проблемами їхніх країн, контртерористичною операцією в Афганістані та «революціями» на Близькому Сході.
Безперечно, головну роль у зниженні рівня конфліктності мають відіграти самі причорноморські держави. «Наше завдання - привернути до себе увагу, зробити нас цікавими», - зауважив на круглому столі посол з особливих доручень МЗС України Андрій Веселовський. Пітер Гавлік з Віденського інституту міжнародних економічних досліджень вважає: «Регіон не повинен розраховувати на зовнішню допомогу. Основні ініціативи мають іти від нього». Це нескладно, якщо країни економічно успішні і політично стабільні, а створені раніше регіональні організації - ОЧЕС, ГУАМ - працюватимуть відповідно до задекларованих цілей. Але також очевидно, що підвищити безпеку в регіоні неможливо без участі РФ, США, ЄС. Відновити ж згаслий інтерес Вашингтона і Брюсселя можна тільки багатосторонніми проектами. Насамперед у сфері економіки та енергетики. І тут свою роль може відіграти євросоюзівський проект газопроводу «Набукко». Адже, як показують події останніх років, інтерес Євросоюзу до регіону часто був викликаний саме цим проектом транспортування каспійського газу в європейські країни-споживачі.
А поки що експерти констатують: сьогодні держави регіону мають різні інтереси і більше переймаються з’ясовуванням спірних питань, ніж реалізацією спільних проектів. І, замість активно вирішувати заморожені конфлікти, продовжують спокійно жити поруч із цими осередками дестабілізації. Адже багато країн не просто звикли жити з ними, їх улаштовує існуючий статус-кво. Що стосується Сполучених Штатів, то нинішня адміністрація бореться з тероризмом і намагається стабілізувати ситуацію в Афганістані. Усередині ж Євросоюзу поки що немає країни, яка б чітко формулювала політику щодо регіону. Хоча такі члени ЄС, як Німеччина, Польща, Швеція, і могли б узяти на себе роль лідера. Адже в минулому саме завдяки зусиллям Берліна формалізувалась євросоюзівська ініціатива «Чорноморська синергія». Щоправда, вона нічим себе не виявила і тепер добряче підзабута...
А от для Росії, на думку Дімітріоса Тріантафіллоу, Чорноморський регіон є питанням особливої пріоритетності. Реалізуючи свої геополітичні амбіції, Москва активно проводить курс на зближення з Анкарою. Та тільки чи сприятиме цей російсько-турецький альянс безпеці в регіоні? Є побоювання, що Росія і Туреччина почнуть реалізовувати свої інтереси за рахунок інших причорноморських держав. А як це вміє робити Москва, світове співтовариство мало можливість спостерігати не тільки влітку 2008-го, а й під час багаторазових російсько-українських і російсько-білоруських газових та молочних протистоянь...
Пал Дуної вважає, що російсько-турецькі відносини переживають хисткий «медовий місяць». Можливо, це зближення справді тимчасове. Юліан Кіфу, наприклад, зазначає, що коли подивитися на досягнення нинішнього російсько-турецького зближення, то зроблено набагато менше, ніж заявлено. Але слід пам’ятати: в Анкарі, де давно вже розглядають свою країну як самостійного геополітичного гравця, вважають, що Чорноморський регіон - це задвірки Туреччини.
З таким розподілом ролей не згодні в Бухаресті: Румунія також претендує на регіональне лідерство. І значною мірою завдяки Бухаресту, його згоді на розміщення елементів американських ПРО на своїй території, у Вашингтона знову виник бодай якийсь інтерес до Чорноморського регіону. Очевидно, що він посилюватиметься зі зростанням транзиту енергоносіїв через Чорне море і територію прилеглих до нього держав.
У цій ситуації Київ не має бути мовчазним статистом. А це роль, яка його чекає в майбутньому, оскільки сьогодні українська влада не має ні стратегії національної безпеки, ні цілісної політики щодо Чорноморського регіону. Інтерес Києва до регіону виникає спорадично і переважно в контексті реалізації проекту газопроводу «Південний потік» чи розвитку двосторонніх відносин з причорноморськими державами. Але якщо Україна і далі претендує на роль регіонального лідера, а такі амбіції час від часу з’являються в керівництва країни, то Києву слід уже сьогодні зміцнювати свої позиції в регіоні. У тому числі і через енергетичну та транспортну складову ГУАМ, і через активізацію зусиль з урегулювання хоча б придністровського конфлікту. Це не просто дасть можливість Києву заявити про себе в регіоні, а й посилить його переговірні позиції з такими гравцями, як Анкара, Москва, Бухарест і Брюссель, у питаннях стабілізації Чорноморського регіону.