За останніми соціологічними дослідженнями, прокуратурі не довіряють більш як 70% громадян. Ще більш красномовним є рівень довіри до генпрокурорки Ірини Венедіктової особисто. Їй довіряють лише 5% громадян, що навіть менше, ніж у російських пропагандистських ЗМІ (8,4%).
Восени минулого року Володимир Зеленський в інтерв’ю для «BBC News Україна» заявив: «Якщо зараз діючий генпрокурор, новий генпрокурор... якщо вона не покаже свого результату, їй я дам таку саму відповідь (маючи на увазі звільнення. — Авт.)». У грудні його доповнила прессекретарка Юлія Мендель, яка з цього приводу сказала, що рік ще не закінчився і для остаточних висновків не вистачає звіту генерального прокурора про роботу 2020 року.
І от 18 лютого І.Венедіктова звітувала перед Верховною Радою України про свою роботу за минулий рік. Вона, як і один із її попередників Юрій Луценко, намагалася видати бажане за дійсне, наговоривши чимало брехні та маніпулюючи.
Аби не бути голослівними, спростуємо низку її прямих цитат, які аж ніяк не сходяться із дійсністю.
I.
«Я у справу «Привату» як прокурор зайшла 11 січня 2021 року. Жодного суб’єкта в цьому процесі, спеціального мого, немає. Блокувати я не можу… До Нового року я провела три спільні наради з детективами НАБУ і прокурорами САП. У цих справах у нас із ними повне порозуміння… Експертизи неможливо не проводити, тому що експертиза — це саме той документ, який встановлює збитки».
По-перше, Ірина Венедіктова сама не знає, коли «зайшла» у справу. Раніше у Facebook вона писала, що увійшла до груп прокурорів у трьох основних провадженнях, пов’язаних із групою «Приват», ще 14 грудня минулого року, а не 11 січня 2021-го, що підтвердив і директор НАБУ Артем Ситник в одному з інтерв’ю.
По-друге, генпрокурорка натякає на те, що у справі Приватбанку потрібно проводити ще якісь експертизи. Це неправда. У тому ж інтерв’ю Артем Ситник підтвердив, що детективи зібрали всі необхідні докази, і їх достатньо для того, щоб оголошувати підозри, а проєкти підозр уже направлені до Офісу генерального прокурора.
Що стосується експертизи, то вона, як вбачається з інтерв’ю, також уже проведена. При цьому на практиці призначення додаткових (насправді непотрібних) експертиз часто використовується, навпаки, для затягування часу або злиття справ.
До речі, є думка, що час, протягом якого Венедіктова блокує вручення підозр, колишні власники Приватбанку Ігор Коломойський і Геннадій Боголюбов використали для того, щоб розпочати суди зі США, обвинувативши їх в експропріації інвестицій громадян України в американську комерційну нерухомість. Підстава позову — відсутність будь-яких пред’явлених обвинувачень в Україні.
II.
«По Татарову було виконано рішення суду, яке дійшло до касації, де Офіс генерального прокурора входив в апеляційну інстанцію і в касаційну інстанцію. Питання відсторонення осіб, які не працюють в Офісі генерального прокурора, це питання не до мене».
Йдеться про незаконне рішення судді Сергія Вовка із Печерського райсуду Києва, який зобов’язав Венедіктову забрати справу з НАБУ та передати її до «іншого органу досудового розслідування». Це рішення ухвалено на користь заступника керівника офісу президента Олега Татарова, підозрюваного в пособництві щодо передачі хабара. Виконуючи це рішення, заступник Венедіктової передав справу до СБУ.
Ірина Венедіктова як генпрокурор не може не знати, що стаття 33-1 Кримінального процесуального кодексу передбачає, що розгляд будь-яких скарг, заяв і клопотань у справах НАБУ здійснюється у Вищому антикорупційному суді. Оскаржуючи незаконне рішення судді Вовка у Київському апеляційному суді, генпрокурорка свідомо та умисно підіграла фігурантам справи. І тепер, коли це рішення законно оскаржується в апеляційній палаті Вищого антикорсуду, прокурори Венедіктової намагаються цьому завадити, навіть просили не розглядати скарги.
Ми вже не кажемо про те, що Венедіктова та її заступники, згідно зі своїми повноваженнями, могли самі не передавати справу від НАБУ до СБУ, а залишити все на своїх місцях. Адже визначення підслідності — виключна дискреція прокурора. Але, як бачимо в реальності, саме передача їм і була потрібна.
III.
«Стосовно справи «Роттердам+». Справа розслідується детективами НАБУ, процесуальне керівництво прокурорів САП. Тому я дуже поважаю антикорупційну інфраструктуру, я дуже поважаю їх незалежність. І коли там строки досудового слідства або закінчені, або залишився один день, вибачте, колеги, я вважаю, що цією справою має займатися безпосередньо новий очільник прокуратури САП... Тому що суд ВАКС двічі відповів на запитання, наскільки можна змінювати групу чи не можна, і ВАКС у цьому визначився».
Спочатку нагадаємо вам, що прокурор САП Віталій Пономаренко двічі закривав справу. Вперше — маючи на руках експертизу, яка встановила 18,87 млрд грн збитків за перші два роки існування формули, і точно знаючи, що готується нова експертиза за весь час дії «Роттердам+». Удруге — маючи на руках нову експертизу, яка підтвердила 39,9 млрд грн збитків.
У перший раз справу поновив Вищий антикорупційний суд. У другий — виконувач обов’язків керівника САП Максим Грищук. Проте змінити прокурора у справі може лише повноцінний керівник САП, конкурс на якого зараз тільки починається, або ж генеральна прокурорка Ірина Венедіктова у цій справі вмиває руки.
Побачити неефективність прокурора Пономаренка, навіть загрозу від його дій у справі може кожен, хто хоча б трохи стежить за нею. НАБУ зверталося до генпрокурорки із проханням замінити Віталія Пономаренка. Але Ірина Венедіктова вирішила перекласти відповідальність на керівника САП, якого ще чекати щонайменше кілька місяців.
Вона також натякнула, що детективи НАБУ нібито дотягнули справу до закінчення строків розслідування. Але це відверта маніпуляція. Річ у тім (і про це говорив керівник НАБУ Артем Ситник), що справа вже давно мала би бути у суді. Та якщо прокурор уже на фінішній прямій двічі її закриває, то про що далі може йти мова?
Наприкінці третьої цитати генпрокурорка каже, що суд нібито двічі відмовив у зміні групи прокурорів у справі. І знову ми зіштовхуємося із некомпетентністю або ж навмисною маніпуляцією. Суд може відвести прокурора лише за наявності перелічених у законі підстав. Генпрокурор може зробити це через неефективність. Коли Віталій Пономаренко двічі закриває готову справу, і це рішення двічі скасовують, — це неефективність. ВАКС двічі не відвів від справи прокурора САП, бо закон не передбачає для суду такої підстави, як неефективність. Це прерогатива прокурорів вищого рівня, тобто самої Венедіктової, і цією можливістю вона, очевидно навмисне, не користується і не відводить Пономаренка.
IV.
«Жодного блокування справ не відбувається. Підозра висувається тільки тоді, коли є законні для цього підстави, і ми потім можемо прослідковувати кожну висунуту підозру в рамках досудового розслідування і потім у рамках судового процесу».
Насправді ж якраз у блокуванні справ, ще і з допомогою різних ноу-хау, Венедіктова показала видатний результат. Точніше, антирезультат.
За прикладами далеко ходити не треба. Ірина Венедіктова стала генпрокурором якраз через кілька місяців після так званого скасування недоторканності депутатів. Розслідування і пред’явлення підозри для депутата тепер не потребують голосування у Верховній Раді, для цього достатньо рішення особисто генпрокурора. І вже на цьому питанні почалися блокування.
У липні 2020 року І.Венедіктова відмовилася відкрити кримінальне провадження щодо депутата «Слуги народу» Павла Халімона. Цього просили детективи НАБУ, спираючись на серйозний доказ — аудіозаписи, на яких, ймовірно, Халімон вимагає хабар у агробізнесмена. В Офісі генпрокурора заявили: «…відсутні визначені КПК України підстави для внесення відповідних відомостей».
До блокування справ можна віднести й те, що у Венедіктової або не знають законодавства, або навмисне порушують Кримінальний процесуальний кодекс під час визначення підслідності. Зокрема, прокурори не передають до НАБУ справ, що прямо підслідні цьому органу. Через це суди скасовують у таких справах підозри. Останнім прикладом було скасування підозри особі, яка за 1 млн дол. хабара хотіла стати начальником Головного управління Нацполіції Рівненщини.
Як іще, окрім блокування, можна назвати те, що Офіс генпрокурора протягом чотирьох місяців відмовляється звернутися до Австрії з матеріалами щодо екстрадиції агробарона Олега Бахматюка, підозрюваного у розкраданні 1,2 млрд грн «Банку ВіЕйБі». НАБУ кілька разів просило Венедіктову це зробити, а вона кілька разів заявляла, що документи нібито не в порядку. Знаючи «інтерес» Венедіктової до Бахматюка, який проявився і в закритті справи влітку 2020-го (благо, Вищий антикорсуд справу врятував), такі затримки із екстрадицією можуть свідчити про упередженість.
А за день до виступу у парламенті, під час засідання комітету Верховної Ради з питань правоохоронної діяльності, Ірина Венедіктова яскраво продемонструвала незнання основ кримінального процесу.
Депутатка від «Голосу» Олександра Устінова дорікнула Венедіктовій, що суд закрив справу (насправді скасував підозру. — Авт.) про хабар у 1 млн дол. генералу поліції саме тому, що прокурори і слідчі порушили підслідність, бо справу мала розглядати не поліція, а НАБУ. На що Венедіктова заявила: «Якщо ми зараз передамо всі справи за підслідністю в НАБУ за сумою і суб’єктом, то у них місця не буде, де це все ставити. Тому зараз є такі випадки, коли підслідність порушується по різних причинах».
Насправді ж така позиція просто закриває всі питання, які ми порушували у цьому тексті. Бо якщо генеральна прокурорка вважає, що закон можна так просто порушити, ще й прямо і без докорів сумління сказати про це народним депутатам з правоохоронного комітету, то чого ще від неї можна вимагати.
Ірина Венедіктова реально не знає судової практики (наприклад, постанови Верховного суду у справі №563/1118/16-к від 30.09.2020), де вказано, що якщо справу розслідує не той орган, то й докази можуть визнати недопустимими. Адже це є істотним порушенням прав людини і основоположних свобод. Тобто прокурор зобов’язаний передати всі матеріали та доручити проведення досудового розслідування уповноваженому органу. Венедіктовій здається, що це необов’язково.
* * *
Ми не знаємо, чи хтось «навіює» президенту Володимиру Зеленському, що Венедіктова є результативним генпрокурором, чи він сам так думає. Але в обох випадках він показує рівень своєї компетентності і нерозуміння процесів.
Венедіктова за майже рік керівництва ОГП зробила стільки для зливу справ з топ-корупції та саботажу правосуддя, що неозброєним оком це може побачити кожен громадянин. Але чомусь не бачить президент.
Адже він збирався зробити висновки після Нового року. Звіт Венедіктової із численною брехнею і маніпуляціями міг би бути тим висновком, останньою краплею.
І поки офіс Зеленського толерує Венедіктову, справедливість в Україні існуватиме лише для своїх.