Нафтопереробна галузь країни продовжує своє вільне падіння. У 2013 р. обсяги виробництва знову знизилися і, схоже, досягли дна. Завантаження тих потужностей, які щось переробляли, становило 25%. Частка внутрішніх виробників нафтопродуктів на внутрішньому ринку знизилася до 20%. Найсумнішим є те, що світла в кінці тунелю не видно, його могли б засвітити інвестиції, але їх немає. Це автоматично означає, що відставання від конкурентів і просто вимог часу збільшується і загрожує стати нездоланним.
Українські нафтопереробні заводи (НПЗ) у 2013 р. скоротили переробку нафтової сировини на 13,6% порівняно з 2012-м, до 3,38 млн т. Щоб відчути глибину падіння, достатньо сказати, що десять років тому, 2004-го, було зафіксовано максимум у новітній історії української нафтопереробки -
20 млн т (див. рис. 1).
Для "досягнення" результату 2013 р. усім довелося важко і довго працювати - і власникам українських НПЗ, і їхнім зарубіжним конкурентам. Та особливих успіхів у цьому досягнув український уряд, який за правом можна вважати головним гробарем галузі. Відсутність чіткої лінії розвитку колись найпотужнішої індустрії, рейдерство, ігнорування і навіть потурання чиновниками зростанню тіньового ринку - от короткий рецепт умертвіння української нафтопереробки.
Про мертвих і живих
У 2013 р. працювало три з семи підприємств галузі - ПАТ "Укртатнафта" (Кременчук), Одеський НПЗ (належить групі СЄПЕК) і Шебелинський газопереробний завод (ГПЗ, ПАТ "Укргазвидобування").
Однак спочатку про тих, хто нас залишив, схоже, назавжди. Це Дрогобицький і Надвірнянський заводи, які належать групі "Приват". Вони стоять уже кілька років, і шанси на їхнє повернення до життя оцінюються як майже нульові. Діагноз - неконкурентоспроможні. Процес, на жаль, об'єктивний, тому що обидва підприємства, як мінімум, мають низьку проектну потужність, а як максимум, безнадійно застаріли внаслідок відсутності бодай якогось розвитку з радянських часів.
Приблизно таку характеристику має і Херсонський НПЗ. Доведений до ручки російською "Групою Альянс" завод не втрачає надії реанімувати група WOG. Надії, що, як відомо, умирають останніми, пов'язані з кооперацією з українськими хімічними підприємствами, експортоорієнтованою географією НПЗ і зростаючою мережею роздрібної реалізації. Швидше за все, херсонські перспективи проясняться у 2014 р.
У 2014-му очікується і відновлення роботи великого НПЗ ЛИНИК у Луганській області. На початку лютого голова "Роснефти" Ігор Сєчін проінформував прем'єр-міністра РФ Дмитра Медведєва про запуск підприємства влітку (раніше пуск планувався навесні). "Ми готуємо Лисичанський завод до запуску, активно проводимо модернізацію. Звичайно, ще доведеться попрацювати над економічною моделлю", - зазначив І.Сєчін.
За наявним даними, і без того хистка "економічна модель" отримала удар з несподіваного боку. Трубопровідний російський оператор "Транснефть" планує у 2014 р. ремонт 200-кілометрової ділянки труби, що веде в Лисичанськ. У свою чергу, українські колеги з "Укртранснафти" пропонують альтернативний маршрут… через Броди, Одесу і Кременчук. За даними джерел, це може призвести до подорожчання логістики поставки на 20 дол./т. Можна впевнено говорити про те, що це ставить хрест на надіях беззбиткової роботи заводу. Що вирішить у цій ситуації "Роснефть", невдовзі стане відомо.
Хоч би як розв'язалася ситуація, запуск ЛИНИКА навряд чи можна вважати упевненим ґрунтом для відродження нафтопереробної галузі в Україні. "Для "Роснефти" це суто політичний проект, економіки в ньому немає", - говорить представник компанії на умовах анонімності, тим самим даючи зрозуміти, що все дуже непевно. Хто знає, куди завтра гойднеться маятник братніх відносин?
Недопереробники
Що стосується працюючих підприємств, то результати їхньої діяльності пригнічують не менше, ніж перспективи (рис. 1, 2).
ПАТ "Укртатнафта", що має проектну потужність у 18,6 млн т, у 2013 р. переробило 2,45 млн т сировини, що на 20,8% нижче за показник 2012-го. (Насправді завантаження у відсотковому відношенні вище, тому що нинішня реальна потужність оцінюється в 10 млн т на рік.)
Російське сировинне ембарго як відповідь на рейдерське захоплення 2007 р. змусило шукати нові джерела сировини. Спочатку тут спробували переробляти азербайджанську, іранську і навіть білоруську нафту, але після остаточного краху ілюзій у 2011 р. основну ставку було зроблено на переробку імпортного вакуумного газойлю (ВГО). На заводі навіть реалізували невеликий інвестиційний проект з будівництва
естакади зливу ВГО. Однак вільні обсяги сировини придатної якості в Казахстані і Білорусі несподівано перестали бути такими, і "Укртатнафта" була змушена знизити обороти.
Кременчуцький НПЗ дедалі частіше подає сигнали про необхідність модернізації. Восени 2012 р. сталися аварія і пожежа на установці ЛК 6У. Кілька разів "Укртатнафта" заявляла про готовність до переходу на поліпшену якість бензину, але вийшла на нього лише торік. На початку січня 2014-го керівництво підприємства поспішило заявити про перехід на випуск дизпалива за стандартом Євро-5, однак, за словами джерел на НПЗ, не минуло й місяця, як завод був змушений відступити на рубіж Євро-4 за показником вмісту сірки. Тим часом усі інвестиційні програми заморожені, і перспективи їх реанімації приховує густий туман.
Шебелинський ГПЗ "Укргазвидобування" у 2013 р. скоротив переробку сировини на 12% порівняно з
2012 р., до 584,315 тис. т. Тож завантаження підприємства вперше опустилося нижче 50% від потужності (1,2 млн т на рік). Насамперед це зумовлено падінням власного видобутку газоконденсату на 5,1%.
Перспектива збільшення завантаження Шебелинського ГПЗ полягає здебільшого в залученні сторонньої сировини - легкої нафти та газового конденсату, які доступні на внутрішньому і зовнішньому ринках. Однак через повну відсутність інвестицій завод не має можливості виробляти продукцію, що відповідає діючим стандартам. У 2013 р. "Укргазвидобуванню" довелося почути принизливий вирок: у липні перестали діяти старі стандарти якості нафтопродуктів, і шебелинське паливо автоматично виявилося забороненим для реалізації на внутрішньому ринку… За наявним даними, держкомпанія змушена експортувати вироблений бензин у балтійські порти, де це паливо змішують з іншими компонентами і відправляють в Африку (у сучасному світі шебелинська якість дозволена хіба що там). Щоправда, є інформація і про те, що частину своєї продукції "Укргазвидобування" все-таки примудряється продавати через АЗС, що належать їй у Харківській області.
Перспективи "Шебелинки" також не проглядаються. Необхідно близько 150 млн дол. і мінімум три роки на будівництво першочергових установок. Але про які мільйони може йтися, якщо в останні місяці компанія бере в банках кредити для виплати зарплати співробітникам?..
Тьмяне світло позитиву в галузі запалив торік Одеський НПЗ, який у вересні відновив роботу після придбання групою СЄПЕК. Поки що точні результати розмиті. За даними Міненерговугільпрому, завод переробив 345,6 тис. т нафтової сировини. Про обсяги готової продукції поки що не повідомляється. Новий рік почався непросто, за даними джерел на НПЗ, в перших числах лютого завод зупинився… Удруге з початку року.
Часу, що минув, вистачило, щоб новий власник Одеського НПЗ оцінив ситуацію. Не викликає сумнівів, що ситуація важка. Хоча навряд чи це стало сюрпризом, адже про конфлікт можливостей НПЗ з реальністю було відомо заздалегідь. Хай там як, а в грудні 2013 р. менеджмент заводу оголосив конкурс на вибір розробника програми розвитку і модернізації Одеського НПЗ.
***
Якщо чесно, виходу з ситуації поки що не видно. Перспективи збільшення завантаження сировиною всіх нафтопереробних заводів, окрім Лисичанського НПЗ, практично немає. Як і немає сенсу нарощувати виробництво в країні, де, за офіційними даними, ринок на 20% наповнений безподатковими поставками (див. рис. 2). І навіть якщо ця ситуація вирівняється, як надолужити багато років простою і без інвестицій? Заводи сусідніх країн, і на Сході і на Заході, активно оновлювалися, збільшуючи глибину переробки і поліпшуючи якість. Наздогнати їх буде дуже важко, а точніше, практично нереально.