Більшість великих країн Західної Європи зараз переживають нестабільний політичний перехід, що робить їх ще менш підготовленими, ніж зазвичай, до конфронтації з Росією Владіміра Путіна. Внутрішньополітичні проблеми в Західній Європі полегшують російському президенту «рух на Схід», пише Financial Times.
У Великій Британії влада прем’єр-міністра Бориса Джонсона стає все слабшою. Головні дебати у Вестмінстері, схоже, полягають у тому, скільки часу Джонсон ще зможе протриматися на посаді.
У Франції Еммануелю Макрону залишилося менше трьох місяців до президентських виборів. У Німеччині Олаф Шольц був канцлером лише кілька тижнів, але вже зараз намагається утримати від розколу новостворений коаліційний уряд.
В Італії колегія виборців розпочинає голосування за нового президента. Якщо нинішній прем’єр-міністр країни Маріо Драгі отримає цю посаду, уряд Італії доведеться будувати заново.
Демократіям зазвичай важко зосередитися на «конфлікті у далекій країні між людьми, про яких ми нічого не знаємо», сказав свого часу колишній прем’єр-міністр Британії Невіл Чемберлен. Але це особливо неспокійний час у Західній Європі, тому Путін може зробити свій крок у на Сході.
У Британії Джонсон тепер повинен зосередитися на спробах повернути власний політичний контроль. Уряд Великої Британії зайняв рішучу позицію щодо підтримки України. Британці надають країні оборонну зброю і публічно звинувачують Росію в плануванні перевороту в Україні.
Ця позиція Великої Британії є спадщиною погіршення відносин з Росією. Британці також можуть використати цю можливість, аби продемонструвати, що після Brexit країна здатна займати значно сміливіші позиції з питань безпеки, ніж ЄС.
Але ціною Brexit є те, що здатність Великої Британії впливати на реакцію Європи була серйозно ослаблена. Справа не тільки в тому, що Лондон не сидить за столом переговорів, коли ЄС обговорює Росію. Уряд Джонсона в багатьох країнах Європи останнім часом вважається нестабільним і ненадійним.
Проте французькі та німецькі інстинкти щодо Росії також викликають недовіру. Макрон ніколи не приховував своїх амбіцій бути панівною політичною фігурою в ЄС — амбіції, які можуть здатися більш правдоподібними, тепер, коли Ангела Меркель пішла у відставку після 16 років на посаді канцлера Німеччини.
Але більшість менших країн Європи розраховують на Америку у питанні власної безпеки. Справді, деякі європейські країни побоюються, що президент Франції може фактично підірвати їхню безпеку, намагаючись укласти угоду з Росією «за їхніми спинами».
Ці побоювання особливо посилилися минулого тижня, коли Макрон виступив із промовою, в якій запропонував ЄС розпочати власні дипломатичні переговори з Росією.
Французькі чиновники гнівно відреагували на заяви, що їхній президент послаблює єдність Заходу і НАТО. Проте, Макрон в минулому вже називав НАТО «мертвим».
Усі його заяви в будь-якому разі треба читати в контексті президентських виборів. На даний момент стратегія рішучості щодо Москви виглядає для Макрона політично розумною, особливо тому, що вона підкреслює прихильність французьких ультраправих до Путіна.
Але якщо напад Росії на Україну спричинить енергетичну кризу та економічний занепад у всьому ЄС, для Макрона цей час буде дуже незручним — напередодні виборів у квітні.
Головний знак питання висить над Німеччиною. Загострення відносин Росії та України зіштовхнулося з одним із найбільших розколів нового коаліційного уряду. «Зелені», лідерка яких очолює Міністерство закордонних справ, відносно твердо ставляться до Росії.
Але соціал-демократи Шольца мають в своїх рядах багато політиків, які підтримують РФ. Колишній канцлер від СДПН Герхард Шредер підтримує схвалення «Північного потоку-2». Цей трубопровід став символом енергетичної залежності Німеччини від Росії та зневаги до інтересів інших країн.
Віце-адмірал Кай-Ахім Шенбах, керівник німецького флоту, був змушений піти у відставку — після зауваження, що Путін хоче поваги, на яку він, за його словами, «ймовірно заслуговує». Але багато європейців підозрюють, що Шенбах просто публічно озвучив реальні думки багатьох впливових політичних лідерів Німеччини. Подальша відмова Берліна постачати зброю Україні викликала гірке обурення в Києві.
Бажання Німеччини применшити або навіть ігнорувати небезпеку, яку представляє путінська Росія, глибоко вкорінене в історії. Але навряд чи це буде стійким. Берлін ближче до Львова, ніж Париж. Подобається це Берліну чи ні, Німеччина зараз знаходиться незатишно близько до лінії небезпечного конфлікту в Європі, резюмує видання.
Докладніше про те, чого добивається Москва і чи піде Захід їй на поступки, читайте у статтях:
- Сергія Корсунського"Ультиматум Путіна та переговори Росія-США: чи здадуть Україну";
- ОлексіяІжака "Чи Путін відведе війська від України після переговорів зі США?",
- про стратегію адміністрації Джо Байдена щодо стримування масштабної агресії Росії проти України читайте у статті Олександра Хари "Як Білий дім відповів Кремлю: навіщо Блінкен приїжджав до Києва".
- Україна, Великобританія та Польща створюють нове об'єднання. Що від нього чекати і що про нього відомо у статті Володимира Кравченка"Дружба проти Путіна".