Перш за все, ця війна стосується долі 44 мільйонів українців. Але серед руїн Маріуполя і Харкова на кону стоїть також те, в який вигляд буде мати світ. Владімір Путін влаштував вторгнення в Україну, щоб змусити її відмовитися від зближення з Заходом і підкоритися волі Кремля.
Він переконаний, що великі країни мають право домінувати над меншими. Україна ж наполягає, що вона сама буде обирати собі союзників. З західною підтримкою вона захищає універсальний принцип, що всі країни суверенні. Той, хто переможе на полі битви, буде визначати, як функціонуватиме далі весь світ, - пише The Economist.
Важливо і те, що за межами поля бою Захід програє у цій сутичці. Більшість країн, що розвиваються, або підтримують вторгнення Росії, або зберігають нейтралітет. Деякі країни залежать від російської зброї, інші відчувають невиправдану ностальгію за радянською величчю. Але багато з них також вважають, що Захід, корисливий, лицермірний і занепадає. А ще частина країну світу хоч і не підтримують вторгнення, вважають, що це не їхня проблема. Це означає, що світ рухається в дуже небезпечному напрямку. 2 березня 141 країна в ООН проголосувала за резолюцію, яка засуджувала російське вторгнення. Але реальна картинка набагато складніша.
Організація The Economist Intelligence Unit виявила, що лише третина населення світу живе в країнах, які не просто засуджують поведінку Росії, а й запровадили санкції проти неї. Більшість з цих країн на Заході. Ще третина світу - нейтральна. В цій категорії опинилася Індія, а ще сумнівні союзники США - Саудівська Аравія і ОАЕ. Третя і остання категорія - це країни, які повторюють російську пропаганду, виправдовуючи вторгнення. Китай, наприклад, постійно повторює за Москвою, що на території України нібито десь існують американські «біолабораторії».
У світі Путіна, в якому сильніший завжди має рацію, відсутність широкої підтримки доводить занепад Заходу. Після розпаду СРСР в 1991 році, коли США стали єдиною супердержавою, країни були прихильними до неї зовсім не через ідеологічні переконання. Вони хотіли отримати американську підтримку. Тепер вплив США на менші країни скоротився на тлі підйому Китаю. Розмови про «занепад» перебільшені. Однак, в них є частка правди.
Захід і сам доклав зусиль, щоб втратити вплив. До вторгнення Путіна в Україну здавалося, що Захід втратив віру в загальні принципи, які сам сформулював. Після російської атаки проти Грузії в 2008 році президент Барак Обама кинувся «перезавантажувати» відносини з Кремлем й зосередився на внутрішній політиці. Коли в 2013 році в Сирії Башар Асад застосував хімічну зброю, Обама теж нічого не зробив. Через рік Росія анексувала Крим і отримала за це лише легкий ляпас по руках.
Китай і Росія переконані, що така відсутність впевненості у собі - це прояв занепаду Заходу. Президентство Дональда Трампа тільки зміцнило ці переконання, підірвавши американські союзи. Демократія в США погрузла в скандалах і теоріях змови. ЄС часто здавався абсолютно зацикленим на собі. Brexit був повним фіаско як для тих, хто його підтримував, так і для тих, хто був проти. Бідніші країни теж вважають Америку і її союзників егоїстичними. Тому що вони просять про солідарність лише тоді, коли їм самим це вигідно. В той час, коли Китай і Росія роздавали вакцини від COVID-19, Захід запасався дозами сам. Країни, які стали багатими, спалюючи нафту й вугілля, почали закликати світ збільшити зусилля заради боротьби зі зміною клімату. Однак, самі вони не виконали обіцянку фінансово допомогти бідним країнам, щоб вони могли відмовитися від викопного палива й адаптуватися до теплішого світу.
Також бідні країни вважають Захід лицемірним. Європа говорить про універсальні права. Але, радо приймаючи мільйони біженців з України, вона відмовила тим, хто тікав від війни в Сирії. США і їхні союзники вторглися в Ірак у 2003 році без підтримки ООН. В очах Заходу Саддам Хусейн був кровожерливим диктатором, який труїв власний народ хімічною зброєю, а також атакував сусідні країни. Звісно ж, Володимира Зеленського не можна порівнювати з ним. Але правителі інших країн бояться, що якщо Заходу дозволено брати на себе роль судді, суду присяжних і ката, вони не можуть розраховувати на правосуддя.
Цей отруйний коктейль з виправданих образ і перебільшень підкріплений ще й загальним невдоволенням старою колоніальною політикою. Біда в тому, що країни, що розвиваються, роблять страшну помилку. Адже для них війна в Україні теж має свої ставки. Всі помилки Заходу не переважують той факт, що в системі, які пропонує Путін, народи цих країн будуть страждати ще більше.
Світ, який Путін прагне побудувати, буде ще більш занепалим, егоїстичним і аморальним, ніж той, який вже існує. Україна може це довести. Екстравагантна брехня Путіна про «нацистів» у Києві і всі заперечення самої участі російської армії у війні є декадентськими. Його зухвалі заяви про те, що НАТО «спровокував війну», загрожуючи Росії через розширення в Центральній і Східній Європі - це егоїзм. Тому що ніхто силою не затягнув всі країни в регіоні в альянс. Вони самі обрали НАТО заради власної безпеки після багатьох десятиліть радянської тиранії. А ще в Україні можна побачити моральний занепад Росії, чиї солдати катують, гвалтують і масово вбивають мирних людей.
Гірше те, що віра Путіна в законне домінування великих держав не обмежується лише полем битви. Він має рацію в одному: успішне застосування сили лежить в основі геополітики. Якщо Росії дозволять перемогти в Україні, залякування, брехня і маніпуляції ще більше проникнуть у світ міжнародних угод і законів. Вони знищать всі міжнародні домовленості, які сприймають як належне. Однак, саме на них спирається сучасний світ.
Це путінське бачення може сподобатися Китаю, який з нетерпінням чекає нагоди збудувати власну сферу впливу. Пекін почувається вже досить впевненим, щоб домінувати над іншими. Це бачення підійде тиранам, які хочуть безкарно експлуатувати свої країни й тероризувати сусідів. Але такі погляди не підходять лідерам, які справді хочтуь найкращого для своїх народів.
Тепер спробуйте порівняти жорстокі погляди Путіна з тими, яких дотримується України. Борючись з російською агресією, вона фактично стала маяком демократії. Як і Захід, вона не ідеальна. Але вона бореться за свободу і надію. Країни, що розвиваються, не повинні відмовлятися сьогодні ж від своїх недосконалих систем. Однак, повинні захистити Україну від Путіна і використати свій дедалі більший вплив, щоб допомогти їй процвітати.
Раніше видання CNN писало, що наступною ключовою битвою російсько-української війни буде битва за Слов'янськ. Оскільки місто має ключове стратегічне значення. Якщо ворог зможе взяти його під контроль, у нього з'явиться можливість оточити українську армію на Донбасі.
У свою чергу, видання New York Times писало, що битва за Донбас буде надзвичайно жорстокою. Вона буде сильно відрізнятися від боїв на околицях Києва, Харкова і Сум. Оскільки тут ворог знає місцевість краще. І його логістичні ланцюги коротші.