Що робити з Білоруссю? Вона стає «Північною Кореєю Європи», заявила цього тижня в Європарламенті лідерка білоруської опозиції в еміграції Світлана Тихановська. Але це не зовсім правильна постановка проблеми. Питання полягає не в тому, що робити, а в тому, що можна зробити. Захід не схвалює авторитарних лідерів, подібних до білоруського диктатора, але санкції проти Білорусі після «спецоперації Олександра Лукашенка» можуть виявитися недостатньо ефективними, пише The Guardian.
Європейські та американські політики звертаються до економічних санкцій, як раніше використовували канонерські човни чи бомбардувальники. Але канонерські човни приносили певні результати. Незабаром можна було дізнатися, чи щось змінилося. Санкції ж схожі на моральні проповіді, сигнали моральної переваги, які нібито не приносять втрат для сторони, яка їх запроваджує.
Білорусь стала прикладом «безсилля санкцій». У 2004 році ЄС висловив занепокоєння, коли двоє опозиційних політиків зникли. Після цього блок запровадив ембарго на поставки зброї. Потім у 2006 році були запроваджені цілеспрямовані санкції проти 15 провідних білоруських політиків, включаючи і президента Олександра Лукашенка. Протягом наступних років санкції то розширювалися, то «звужувалися».
Після махінацій режиму Лукашенка з виборами президента минулого року, в Білорусі під санкційним режимом опинилися близько 88 осіб.
Але ці покарання не принесли суттєвого результату. Нещодавнє примусове приземлення пасажирського літака з метою арешту журналіста-дисидента спонукало ЄС почати підготовку чергових санкцій проти Білорусі.
Білоруській авіакомпанії відрізали доступ до європейських аеропортів. Естонія закликає, щоб Велика Британія заморозила фінанси білоруських олігархів у Лондоні. Усі вважають, що «треба робити хоча б щось».
«Любителі» запроваджувати санкції навчилися стежити за своєю мовою. Тепер запроваджувати «дієві санкції» означає «завдавати шкоди». Санкції стали дипломатичним еквівалентом скидання бомб. Вони створюють ключові заголовки у ЗМІ та «завдають шкоди». Але ніхто насправді не цікавиться тим, чи приносять вони користь.
Мало хто заперечує їх ефективність, адже якщо санкції б’ють своїх «жертв», то таким чином приносять користь.
Будь-яка форма економічної агресії має свої наслідки. Режими, які потрапляють під санкції, певною мірою страждають. У Росії та Китаї санкційні обмеження стримують олігархів і роблять їх більш підпорядкованими державі. Водночас, за деякими оцінками, санкції проти Москви після вторгнення в Крим обійшлися Європі в 100 мільярдів євро. Водночас, така величезна ціна не надто змінила агресивну російську політику. Глава Кремля Володимир Путін все ще тримається при владі, а нещодавно стягував війська до українського кордону.
Що стосується переваг санкцій, то їх насправді не так багато. Секретар казначейства колишнього президента США Дональда Трампа Стівен Мнучін заявив, що витратив половину часу перебування на посаді на підготовку санкцій. За часів Трампа вони подвоїлися і стали серйозним подразником західних фінансових інтересів судноплавства, але принесли мало політичної вигоди. Кількість санкцій, що стосуються Ірану, для прикладу, охопила 1733 «підсанкційні організації», проте це не завадило Тегерану розширити збагачення урану.
Фактично головним наслідком дії санкцій виявилося те, що Іран почав віддалятися від Заходу та США, а також став «партнером» Китаю. Таким чином, санкції обернулися проти самого Трампа.
Санкції - це чисто дипломатична політика. Вони задовольняють інтереси тих, хто просто хоче «зробити хоча б щось», водночас не лякаючи пацифістів смертю та руйнуванням. Американський оборонний аналітик Роберт Пейп давно вивчав ефективність санкцій, як інструменту зовнішньої політики. Згідно з його оцінками, санкції принесли реальну користь та зміни «лише в п'яти випадках із 115 спроб з 1914 року».
Інший експерт із санкцій Річард Хананія з Колумбійського університету, висловив більш різку думку. Санкції несуть «величезні гуманітарні витрати» для дуже бідних країн, але вони «не лише неефективні, але й, часто навіть, контрпродуктивні». Вони мають сенс лише з точки зору «внутрішньої політики та політичної психології», вважає аналітик.
Реальність така, що підсанкційні економіки часто отримують певний захист від зовнішніх сил. Санкції часто послаблюють ворогів режиму та критичні ЗМІ, а також придушують опозицію. Навряд чи Китай сьогодні суттєво послабить свою агресивну політику щодо уйгурів чи Гонконгу під впливом західних санкцій.
Санкції дозволяють західним політикам «виглядати добре». Постімперською фантазією, яка все ще поширена у Великій Британії та США, є те, що решта країн будуть «тремтіти» перед моральними заявами.
Часте запровадження санкцій підтверджує те що будь-яка сфера державної політики може бути охоплена емоціями.
Але з іншого боку, що можна зробити ще, окрім запровадження санкцій? Перш за все, не варто погіршувати вже й без того критичну ситуацію. Не можна підтримувати диктатуру і завдавати шкоду звичайним людям. Треба діяти помірковано, а не «робити що-небудь». Але почати війну проти режиму Лукашенка та Росії - теж не варіант.
Найсумніше те, що жертвою санкцій часто стає так звана м'яка сила, тому що м'якій силі бракує таких «термінів» як удар, покарання, шкода.
Значну користь могла б принести підтримка незалежних критичних ЗМІ та реальний захист їх від авторитарних режимів. Те саме стосується правильного виховання молоді, яка проживає під впливом автократизму, відкриття кордонів для них, наукова співпраця. Такі наслідки можуть бути довгостроковими, головне – підтримувати свободу, адже санкційні обмеження часто підтримують марнославство режимів, тому не можна обходитися лише санкціями, резюмує видання.
Нагадаємо, 23 травня в аеропорту Мінська здійснив термінову посадку літак Ryanair рейсу Афіни-Вільнюс. Спочатку повідомлялося про можливе замінування повітряного судна, до аеропорту стягнули пожежних і карети «швидкої допомоги». Згодом стало відомо, що на борту літака знаходиться опозиційний журналіст Роман Протасевич, його затримали. Разом із Протасевичем затримали і його дівчину, росіянку Софію Сапегу.
У Білорусі на Протасевича заведені справи за статтями про організацію масових заворушень, грубе порушення громадського порядку і про розбурхування соціальної ворожнечі до силовиків. Журналіст також включений до списку осіб, причетних до терористичної діяльності, йому може загрожувати смертна кара.
У компанії Ryanair стверджують, що отримали інформацію про замінування літака від білоруських диспетчерів, і тільки після спілкування з ними пілоти подали сигнал «сквок». У небо підняли винищувач МіГ-29 ЗС Білорусі. За даними ЗМІ, винищувач фактично змусив цивільний борт змінити курс від кордону і сісти в аеропорту Мінська. Санкціонував спецоперацію нелегітимний президент Білорусі Алєксандр Лукашенко.
Голови держав та лідери вищих інститутів Європейського Союзу різко розкритикували захоплення літака як акт державного тероризму. Дії білоруської влади обговорили на екстреному засіданні Ради ЄС 24 травня, проти режиму Лукашенка готують нові санкції. У Білорусі у відповідь погрожують вийти з проєкту ЄС «Східне партнерство».
Після інциденту в Мінську небо для державної компанії «Бєлавіа» закрили Україна, Велика Британія, а також члени ЄС Литва, Франція та Польща. У більшості європейських держав від польотів над Білоруссю відмовилися найбільші авіакомпанії, зокрема Lufthansa, KLM і AirFrance. Багато авіакомпаній змінили маршрути своїх рейсів в обліт повітряного простору Білорусі. З опівночі 26 травня припинено авіасполучення між Києвом і Мінськом.
Докладніше про те, що означає викрадення білоруськими силовиками опозиціонера Романа Протасевича, яким може бути покарання Європи для диктатора, котрий загрався, і що слід робити Україні у ситуації, що склалася, читайте в статті Володимира Кравченка «Зона, заборонена для польотів» у ZN.UA.