Незначний ефект на шляху до вирішення конфлікту між Ізраїлем та Палестиною викликає запитання про те, чи дійсно цій проблемі було приділено достатньо часу та зусиль. Америка почала контролювати переговори між ізраїльтянами та палестинцями ще три десятиліття тому. Але Свята земля досі залишається заручником суперечки двох народів, які не можуть змусити себе жити разом. Ескалація конфлікту в травні, унаслідок якої загинули 242 палестинці та десять ізраїльтян лише відкрила простір для наступного раунду боїв, пише журнал The Economist.
Мирний процес, встановлений угодами в Осло 1993 року, передбачає створення двох держав, використовуючи обмін землею, гарантії безпеки, угоду про розподіл Єрусалиму та обмежене «право на повернення» для палестинців. Ізраїль мав стати успішною демократією та святинею для євреїв, для палестинців угоди обіцяли право на самоврядування. Час від часу досягнення миру було надзвичайно близьким, але потім знову відступало на тлі взаємних звинувачень.
Однак сьогодні, замість того, щоб бути шляхом до вирішення конфлікту, «мирний процес» перешкоджає прогресу. Усі роблять вигляд, що мир все ще на порядку денному, але насправді це не так. Це формула боротьби. Реальний прогрес відкладається обіцянками, що колись все буде вирішено угодою, яка постійно перебуває десь «за обрієм». Це також формула, яка за замовчуванням може призвести до утворення «єдиної держави».
Думка про те, що модель двох держав ризикує принести шкоду, не стане новиною для палестинців. Відповідно до цього майбутнє життєздатної, суверенної Палестини відступило. Палестинська територія на Західному березі - це архіпелаг у морі ізраїльських поселень, що розростаються, і які є незаконними згідно з міжнародним правом.
Сектор Гази – «ізольований острів», відрізаний ізраїльською та єгипетською блокадою. Палестинська адміністрація мала бути урядом. Але молоді палестинці розглядають її як агента окупації Ізраїлю, навіть попри те, що цим «хвалять» ХАМАС - агресивну ісламістську групу, яка керує сектором Гази, підтримуючи протистояння з Ізраїлем.
Замість застарілої ідеї створення двох держав, нове бачення Палестини полягає у тому, щоб вимагати дотримання прав людини в одній державі. Ті, хто знаходиться в секторі Гази та на Західному березі, обурюються через те, що мають отримувати дозвіл Ізраїлю на поїздки до своїх сімей. Нещодавні бої були спричинені суперечкою щодо прав у Східному Єрусалимі, де більшість палестинців є лише «жителями».
Це залишає Ізраїль у скрутному становищі. Країна процвітала після угод в Осло. За останні 30 років ВВП на душу населення зріс більш ніж удвічі. Система протиракетної оборони Ізраїлю суттєво захищає його від нападів ХАМАСу. Розділене, слабке палестинське керівництво влаштовує ізраїльського прем'єр-міністра Біньяміна Нетаньяху, який мало цікавиться долею палестинців. І справа не тільки в ньому: конфлікт з палестинцями майже не впливав на вибори в Ізраїлі.
Але так не може тривати далі. Модель угод в Осло дозволяє Ізраїлю стверджувати, що окупація буде скасована в остаточному договорі. Тим часом ідея «тимчасової окупації» дедалі поглиблюється.
Не маючи надії на домовленість, критики Ізраїлю заговорили про «реальність однієї держави». Це кидає виклик Ізраїлю: оскільки Свята Земля має стільки ж євреїв, скільки й палестинців. Зараз багато критиків ізраїльської політики, включаючи деяких ліберальних євреїв, порівнюють ставлення до палестинців з апартеїдом.
Потреба розширити права для Палестини має резонанс за кордоном, не в останню чергу в залах американського Конгресу. Отримавши підтримку Ізраїлю від Республіканської партії, Нетаньяху допоміг зробити палестинців частиною американських культурних війн. Прогресисти в Демократичній партії почали заявляти, що життя палестинців має значення.
Америка - найважливіший союзник Ізраїлю. Однак американська допомога зараз має менше значення, ніж раніше, адже Ізраїль сам виробляє більшість власних вдосконалених видів зброї.
Також Ізраїль розширив відносини з більшою кількістю країн, включаючи своїх арабських сусідів після Авраамського мирного договору. І все ж, якщо країна відійде від Європи та Америки і наблизиться до таких країн, як Росія, Китай та популістська Індія, це поставить під сумнів вірність Ізраїлю західному, ліберальному та демократичному ідеалу.
Що ще важливіше, недалекоглядність Нетаньяху залишає ще менше шансів для Ізраїлю вирішити проблему з палестинцями. Стіна, яка відділяє Ізраїль від Західного берега, призвела до глибшої недовіри між арабами та євреями. Поселення, які колись вважалися тимчасовими, стали постійними перешкодами для миру.
Статус-кво протягом тривалого часу служив Ізраїлю, але він не є стійким. Рано чи пізно настане момент, який вимагатиме нової «формули життя» поруч з палестинцями. «Теоретичне дотримання» угод, укладених в Осло, підриваючи їх на практиці, живить реальність рішення однієї держави і ускладнює створення двох держав.
Замість того, щоб нав'язувати мир дипломатичними наказами «зверху вниз», більш реалістичною метою є будувати рух до вирішення проблеми «знизу вгору». Керівним принципом має бути зосередження уваги на дотриманні прав палестинців.
Звісно, Ізраїль так швидко не надасть палестинцям повних прав. Але він може гарантувати рівність для своїх арабських громадян, надавши їм підтримку. Це могло б зробити адміністрацію Єрусалиму більш інклюзивною, що допомогло б уникнути чергової війни. Ізраїль має взяти на себе більшу відповідальність за кризу на Західному березі та в секторі Гази - і докласти зусиль для її пом’якшення.
Зосередження уваги на правах людей також зробить палестинських лідерів більш відповідальними. Вони не зможуть легко вимагати від Ізраїлю прав на те, що вони самі забороняють власному народу. Махмуд Аббас вже четвертий термін перебуває на посаді президента. Його партія ФАТХ має занадто застарілі погляди. Тим часом ХАМАС принижує права власного народу, включаючи жінок та меншини. Нові та більш помірковані палестинські лідери є передумовою миру.
Відмова від дотримання угод, укладених в Осло, очевидно, несе ризик. Без чітких зобов’язань, ізраїльські поселення можуть просунутися далі на територію Палестини. ХАМАС, який хоче єдиної держави, де палестинці переважатимуть євреїв, може подвоїти свій опір. Але сьогоднішній шлях ще більш ризикований.
Мир завжди починається з прийняття реальності. Стабільність можна утримати лише шляхом поліпшення життя та оновлення політики, яка може перерости у щось нове. Потім, одного дня, сторони можуть знову заговорити про угоду, незалежно від того, що вона передбачає: одну державу чи дві, резюмує видання.
Ситуація в регіоні загострилася на початку місяця: 11 мая з сектора Газа по території Ізраїлю випустили близько 150 ракет, за тиждень їх кількість перевищила 3 тисячі.
У відповідь Ізраїльське командування повідомило про початок масштабної операції проти бойовиків ХАМАС і «Ісламського джихаду» в секторі Газа.
19 травня відбулася телефонна розмова Нетаньяху з Байденом. В ході розмови лідер США заявив, що він сьогодні очікує початку деескалації конфлікту між Ізраїлем і Сектором Газа.
20 травня Ізраїль та ХАМАС уклали перемир’я.
Про причини нової ескалації читайте в статті Олександра Хребта «Тисяча і один ракетний удар» в ZN.UA.