UA / RU
Підтримати ZN.ua

Як світ розділився щодо війни в Україні та майбутнього світового порядку – дослідження ECFR

Громадяни країн, що розвиваються, хочуть торгувати з Китаєм, мати гарантії безпеки від США та жити, як у Європі

Європейська рада з міжнародних відносин (ECFR), у співпраці з проектом Оксфордського університету «Європа в мінливому світі», перед зустріччю лідерів США Джо Байдена та Китаю Сі Цзіньпіна, оприлюднила результати нового багатонаціонального опитування, яке виявило разючі розбіжності у ставленні до майбутнього світового порядку. 

Дослідження показує, що геополітичні альянси стають все більш роздробленими і складними, і більше не вписуються в біполярні рамки і позиціонування, які приписуються країнам під час дискусій про події у світі. Опитування показує, що Європа і Америка сприймаються у світі як більш привабливі і такі, що мають більше цінностей, ніж Китай і Росія, але це сприйняття не обов'язково трансформується у політичну орієнтацію, йдеться у доповіді ECFR.

Читайте також: Стефанішина: Війна в Україні не повинна стати темою для політичних спекуляцій в ЄС

Війна в Україні

Злам біполярного порядку відображається у ставленні громадськості до війни в Україні. Дані ECFR показують, що цей конфлікт є визначальним і навіть екзистенційним для Заходу: в середньому 33% в Європі і 42% в США підтримують думку, що Україна повинна повернути собі всю свою територію, навіть якщо це означає більш тривалу війну і більші людські жертви. Для порівняння – менше людей на Заході дотримуються альтернативної точки зору, що війна повинна закінчитися якомога швидше, навіть якщо це означає, що Україна втратить частину своєї території.

Жовтий – конфлікт між Росією та Україною потрібно припинити якнайшвидше, навіть якщо це означатиме, що Україна передасть контроль над територіями Росії.  Синій – Україні потрібно повернути всю свою територію, навіть якщо це означатиме тривалішу війну або більше українців буде вбито та переміщено. Червоний – західне панування у світі має бути відкинуто, навіть якщо це означатиме прийняття російської територіальної агресії проти України.

За межами Заходу не спостерігається великого бажання підтримувати Україну в довгостроковій перспективі. Серед респондентів у Китаї (48%), Росії (46%), Саудівській Аравії (46%), Південній Африці (46%), Індії (45%), Туреччині (43%), Індонезії (34%) та Бразилії (31%) переважає думка, що конфлікт має завершитися якомога швидше, навіть якщо це означатиме, що Україна буде змушена віддати контроль над деякими територіями Росії. 

Аналогічно, у розриві із Заходом, серед опитаних за межами США та Європи багато хто висловлює думку, що США вже перебувають у стані війни з Росією, так, ніби війна в Україні є проксі-конфліктом між двома державами часів Холодної війни. Більшість у Росії (63%), Китаї (57%), Саудівській Аравії (54%) і Туреччині (51%) вважають, що США «вже перебувають у стані війни» з Росією; ця думка також переважає в Індонезії (43%) і Південній Африці (50%). Жителі Європи (в середньому 36%) і США (20%), а також Індії (24%) і Бразилії (28%) менш схильні поділяти цю точку зору – серед них переважає думка, що США не перебувають у стані війни з Росією.


У більшості країн світу Захід розглядається як більша перешкода на шляху до миру в цьому конфлікті, ніж Росія. Переважна більшість у Китаї (82%), Росії (71%) та Саудівській Аравії (57%), а також значна частина в Індонезії (46%), Туреччині (49%) та Індії (39%) вважають США, ЄС або Україну найбільшою перешкодою на шляху до миру між Росією та Україною. За межами США і Європи лише жителі Південної Кореї (67%) і Бразилії (37%) переважно вважають Росію найбільшою перешкодою, що також є думкою більшості серед американців (58%) і європейців (56%).


Багато хто за межами Європи і США вважає, що Росія виграє війну. Більшість у Росії (86%), Китаї (74%), Саудівській Аравії (70%), Індії (63%), Індонезії (60%), Південній Африці (59%), Туреччині (55%) вважають ймовірним, що Росія переможе у конфлікті у наступні 5 років. США (52%), Європа (46%) і Південна Корея (43%) – єдині країни, де переважає протилежна думка – хоча США є єдиною країною, де більшість (50%) вважає перемогу України ймовірною протягом цього часу.

Велика кількість громадян за межами Європи вважають, що доступ до ядерної зброї є найнадійнішим способом захистити свою країну. Більшість у Китаї (86%), Саудівській Аравії (62%), Південній Кореї (56%), США (55%), Індії (54%) та більшість у Туреччині (48%) підтримують наявність ядерної зброї у своїх країнах. Європейці ставляться до цього прохолодніше: в середньому лише 16% згодні з такою пропозицією, а 63% – проти. Жителі Бразилії та Індонезії також переважно проти того, щоб їхні країни мали доступ до ядерної зброї.  

Читайте також: Китай та РФ допомагають КНДР розширювати військовий потенціал, дозволяючи ухилятися від санкцій ООН — глава Пентагону

Китай чи США? 

Отримані дані свідчать про те, що домінування Заходу в міжнародній системі та біполярне формування основної зовнішньої політики з Вашингтона та Брюсселя не втримається на тлі зростаючої багатополярності. Про це свідчить той факт, що не тільки велика кількість громадян так званого західного блоку країн відчувають «песимізм» щодо свого майбутнього, і багато людей у всьому світі вважають, що ЄС може розпастися, а США можуть перестати бути демократією впродовж наступних 20 років. 

Це, на думку авторів звіту, вказує на розкол усталених силових альянсів. Опитування також показує, що багато хто – а в деяких випадках більшість громадян – готові до співпраці з Китаєм і його партнерами в міжнародних питаннях, включаючи торгівлю, і в цілому позитивно ставляться до китайської економічної присутності в їхніх країнах.

ECFR виявив, що в середньому лише 5% громадян незахідних країн обрали б Китай, якби їм випала така можливість, порівняно з 56%, які обрали б США або країну в межах ЄС. Дослідження також показало, що респонденти майже в кожній з опитаних країн (окрім Росії) воліли б співпрацювати з блоком на чолі з США, а не з блоком на чолі з Китаєм, і що залишається сильна орієнтація на Захід у питаннях прав людини – більшість у Південній Кореї (75%), Індії (64%), Бразилії (62%), Південній Африці (54%) і Туреччині (51%) відзначають, що вони ближчі до Вашингтона в цьому питанні, ніж до Пекіна; ця думка також переважає в Саудівській Аравії (47%).

Читайте також: Якщо ви не за столом, то ви в меню. Що задумали Росія, Китай та їх союзники

Ключові висновки 

З огляду на значні розбіжності в думках між країнами, включеними до набору даних ECFR, дослідники припускають, що ми, можливо, вступаємо у світ, де країни воліють змішувати і поєднувати своїх партнерів з різних питань, а «не підписувати єдиний квиток вірності» тій чи іншій стороні.

За межами Європи 41% громадян вважають, що ЄС може «розпастися» протягом наступних 20 років, причому багато хто пов'язує його долю з результатом російсько-української війни. Відчуття, що ЄС може розпастися протягом наступних двох десятиліть, найбільш виражене в Китаї (67%), Саудівській Аравії (62%) і Росії (54%), але його також поділяє майже половина опитаних в Туреччині, Індії та Південній Африці (45%, 41% і 40% відповідно). У США (34%) та Європі (в середньому 33%) ця думка також мала значну підтримку. Думки щодо майбутнього ЄС також частково корелюють з тим, як люди бачать ймовірний результат російсько-української війни. За межами Європи 73% тих, хто вважає, що ЄС може розпастися, також очікують перемоги Росії, тоді як останню думку поділяють 53% тих, хто вважає розпад ЄС малоймовірним.  

Читайте також: Росія та Китай відкривають новий антизахідний фронт в Арктиці — FT

Захід занепадає, на думку тих, хто живе в країнах, що належать до цього силового альянсу. Опитування ECFR показало, що 47% респондентів у США і 40% у Південній Кореї песимістично налаштовані щодо майбутнього своїх країн. На противагу цьому, 86% опитаних в Індії, 74% в Індонезії, 69% в Китаї та 54% в Росії налаштовані оптимістично, і ця думка також переважає в Бразилії (40%).

У глобальному масштабі статус Заходу все ще зберігає свій блиск. У більшості опитаних країн респонденти вважають Європу та США місцями, куди в гіпотетичній ситуації вони найбільше хотіли б переїхати і почати жити. Переважна більшість у Південній Кореї (75%), Саудівській Аравії (62%), Бразилії (68%), Туреччині (71%), Південній Африці (65%) та Саудівській Аравії (62%) висловили бажання жити або в США, або в країні ЄС. Найсильніша перевага жити в Росії або Китаї, разом узятих, була висловлена в Південній Африці, де меншість, 16%, висловила таку думку (проти 65%, які обрали б ЄС або США).

Читайте також: Європа готується до зими двох воєн — Politico

Сполучені Штати та їхні партнери також позитивно оцінюються за їхнє геополітичне лідерство. Якби респондентам довелося обирати, вони майже скрізь віддали б перевагу входженню до американського блоку, а не співпраці з Китаєм та його партнерами, якби їм довелося вибирати. Так вважає більшість у Південній Кореї (82%), Індії (80%), Бразилії (66%), Південній Африці (54%), Туреччині (51%) та Саудівській Аравії (50%). Росія – єдиний виняток у цьому питанні, де більшість вказала на Китай, тоді як в Індонезії думки розділилися, і жодна з цих двох відповідей не набрала більшості голосів.

Західні цінності популярні в усьому світі. Щодо прав людини, більшість у Південній Кореї (75%), Індії (64%), Бразилії (62%), Південній Африці (54%) і Туреччині (51%) відповіли, що вважають за краще, щоб їхня країна була ближчою у цьому питанні до США та їхніх партнерів, а не до Китаю та його партнерів; ця думка також переважає в Саудівській Аравії (47%). Що стосується співпраці у сфері безпеки, то у Південній Кореї (80%), Індії (70%), Бразилії (59%), Південній Африці (48%), Саудівській Аравії (48%), Туреччині (43%) та Індонезії (38%) висловили бажання бути ближчими до США, аніж до Китаю.

Читайте також: Війна може тривати ще довго – Буданов

Сила Китаю в глобальному масштабі найбільше проявляється в економічних питаннях. Відповідаючи на запитання, з ким вони відчувають себе ближче до США чи Китаю у сфері торгівлі, більшість у Росії (74%), Саудівській Аравії (60%), Південній Африці (60%), Індонезії (53%) і Туреччині (50%) обрали Китай. Лише в Індії (65%) та Бразилії (50%) більшість респондентів вказали на більшу близькість до США, ніж до Китаю в цьому питанні. Тим часом, думки респондентів у Південній Кореї сильно розділилися – 42% вказали на США та їхніх партнерів, а 37% обрали Китай та його партнерів.

Громадяни низки середніх держав сприйнятливі до китайської економічної присутності в їхніх країнах. Більшість у Саудівській Аравії (64%), Південній Африці (58%), Бразилії (52%) і Туреччині (52%) висловили середню підтримку п'яти видів китайської економічної присутності в їхніх країнах, зокрема, якщо китайським компаніям буде дозволено купувати провідну спортивну команду, газету, технологічну компанію або інфраструктуру в їхній країні, і якщо їм буде дозволено будувати цю інфраструктуру. Тим часом, згідно з результатами попереднього опитування ECFR, цей показник помітно знизився до 29% для Європи. Цікаво, що серед тих, хто найбільш стримано ставиться до китайської економічної активності, є не лише Південна Корея, але й Росія, тоді як в Індонезії люди сильно розділилися в думках щодо того, чи повинна вона бути прийнятною чи ні.

Читайте також: Ми не звикнемо до протиправної та нелюдської загарбницької війни Росії проти України – Штайнмаєр

Коментарі дослідників ECFR

Співавтори звіту, експерти з питань зовнішньої політики Тімоті Гартон Еш, Іван Крастев і Марк Леонард, вказують на разючі зміни в тому, як люди сприймають нинішню боротьбу за владу між Китаєм, Росією і Заходом. Вони відзначають, що багато громадян по всьому світу тепер вірять, що їхня країна може поєднати переваги європейських цінностей з американськими гарантіями безпеки, зберігаючи при цьому Китай в якості економічного партнера. Про це свідчить той факт, що багато респондентів опитування ECFR у країнах, які не входять до західноєвропейської групи держав, розкидані у своєму міжнародному позиціонуванні.

Гартон Еш, Крастев і Леонард вважають, що ЄС повинен прийняти політику «стратегічної взаємозалежності», щоб охопити цей новий ландшафт, і створити широку коаліцію партнерів з різних питань, засновану на повазі до суверенних бажань інших середніх держав, одночасно зміцнюючи власну геополітичну позицію і суверенітет Європи.

Співавтор і директор Європейської ради з міжнародних відносин Марк Леонард сказав: «Результати нашого опитування свідчать про те, що замість того, щоб чіплятися за вчорашній світ, ЄС повинен зрозуміти нові правила гри в міжнародних відносинах і шукати нових партнерів у вирішенні ключових питань, що стоять перед нашим зруйнованим війною світом».

Іван Крастєв, співавтор та голова Центру ліберальних стратегій, додав: «Світ змінюється – і не на користь Європи. Будь-який підхід до стратегії повинен починатися з аналізу цього світу таким, яким він є, а не таким, яким ми хотіли б його бачити. Дивлячись на те, як впевнено поводяться на світовій арені такі середні держави, як Туреччина, Індія, Бразилія, Південна Африка і Саудівська Аравія, ЄС повинен взяти це до відома і прагнути розширити сферу своїх альянсів».

Тімоті Гартон Еш, співавтор, професор європейських студій в Оксфордському університеті та старший науковий співробітник Гуверівського інституту, сказав: «Урок очевидний: «м'яка сила» Європи повинна доповнюватися більшими інвестиціями у військові та безпекові аспекти «жорсткої сили». Подальше розширення ЄС на схід, включно з Україною, зробить Європу більш потужним і авторитетним глобальним гравцем у світі дедалі жорсткішої геополітичної та геоекономічної конкуренції».


Звіт ECFR «Життя у світі à la carte: Чого європейські політики повинні навчитися від глобальної громадської думки», авторами якого є експерти з питань зовнішньої політики Тімоті Гартон Еш, Іван Крастев і Марк Леонард, спирається на дані опитувань Міжнародної асоціації Геллапа в США, Китаї, Індії, Росії, Туреччині, Бразилії, Південній Африці, Саудівській Аравії, Індонезії, Південній Кореї, а також на дані Datapraxis, YouGov і Norstat в одинадцяти європейських країнах. 

Читайте також: The Economist: Що війна в Україні може сказати про майбутнє конфліктів між великими державами?

Нагадаємо, на думку аналітиків The Economist, з наближенням затяжної війни з Росією на американську підтримку більше не можна покладатися, а тому Європа має посилити допомогу Україні.