Мало хто звертав увагу на сіру бетонну будівлю, яка заховалася на тихій вулиці. Колись за її високим парканом з колючим дротом тримали некеровану молодь. Але коли солдати Росії захопили Херсон на початку березня, непримітна будівля швидко заслужила гірку славу.
Чорні автомобілі з тонованим склом і без номерів приїжджали кожної години. З них виводили українців з мішками на голові. Крики почали вириватися з трихповерхової споруди і розходитися по колись спокійному району, - пише Washington Post з посиланням на розповіді місцевих мешканців.
Інколи ворота відкривалися. І затриманого викидали на вулицю, фізично і психічно зламаного. Інших в’язнів перевезли в більші в’язниці або ж їх більше ніколи не бачили.
«Якщо пекло на Землі існує, то воно було тут», - сказав 48-річний Сергій, який живе через дорогу від будівлі.
Американське видання зауважує: вже зараз стає очевидно, що Росія розгорнула в Херсоні таку масштабну систему в’язниць, якої не було в десятках інших міст і сіл, визволених армією України за останні кілька тижнів. Ознаки масового позбавлення волі були помітні вже в суботу і неділю, коли десятки людей розповіли Washington Post, що або самі були в’язнями, або шукають когось, кого забрали росіяни. Багато людей підходили до журналістів на вулиці, щоб попросити про допомогу в пошуках рідних.
«Одних жителів Херсона арештували, тому що їх звинуватили в приналежності до борців за свободу. Інших закрили, тому що у них були українські тату, вони носили традиційний український одяг, фотографувалися неподалік російських військ або просто наважувалися сказати «Слава Україні». Матір арештували на очах у її доньки-підлітка і відправили до в’язниці на два місяці через підозри, що вона допомагала українським силам», - пише видання.
64-річного чоловіка затримали і побили молотком за те, що 8 років тому він брав участь у боях на сході України. Місцевого священика арештували і вивезли в Крим. Навіть мер зник. Ніхто досі не знає, де він.
«Ми говоримо про тисячі людей. Кожного дня в катівнях росіяни утримували 600 людей», - розповів голова Херсонської облради Олександр Самойленко.
Він додав, що мине час, перш ніж вдасться точно з’ясувати, як багато людей потрапили у в’язниці окупантів, скільки ще лишаються зниклими, а також знайти всі масові поховання. Самойленко боїться, що Херсон приєднатися до Бучі, Ірпеня і Ізюму, які вже стали символами російських звірств.
«Всі чули, як катували людей»
Однак, визволений обласний центр може відрізнятися від інших міст масштабами злочинів. До початку російського вторгнення в Херсоні жило близько 300 тисяч жителів. Тож поки що це найбільше місто, яке українська армія змогла звільнити. Воно також одним з перших потрапило в окупацію. З усіх міст, які захопили солдати Росії, лише Маріуполь більший. Він зазнав страшних руйнувань і досі перебуває під російських контролем.
В Херсоні Москва призначила своїх «чиновників», які захопили адміністративні будівлі в центрі і почали поширювати через соціальні мережі повідомлення з закликами до жителів взяти російський паспорт. Їм погрожувли, что інакше вони не отримають пенсії і інші виплати. Деякі жителі міста розповіли, що «чиновники» пропонували гроші, щоб люди погодилися взяти паспорт РФ. Школам наказали перейти на російську навчальну програму. А українські пісні були заборонені. «Росія тут назавжди», - обіцяв напис на білборді.
Однак, після російського відступу минулого тижня адміністративна машина Москви в Херсоні впала. Окупаційна «влада» перенесла свою штаб-квартиру в містечко Генічеськ на узбережжі Азовського моря, яке розташоване ближче до незаконно анексованого Криму. Заступник голови окупаційної адміністрації Херсона Кіріл Стрємоусов критикував міністра оборони РФ Сєргєя Шойгу і інших військових командирів Росії за поразки. Він загинув в автокатастрофі того ж дня, коли Шойгу наказав вивести війська з міста. Навіть проросійські написи на білбордах вже зірвали.
Але лишилася архітектура системи масових затримань. А багато людей досі вважаються зниклими. Багато місцевих жителів, з якими поговорили журналісти Washington Post, розповіли, що їхніх родичів спочатку відвезли в сіру бетонну будівлю на півночі міста. Сергій розповів, що часто бачив, як росіяни тягнули українських в’язнів з мішком на голові всередину будівлі.
«Всі чули крики від тортур», - сказав він.
Сіра будівля - це колишня виховна колонія для неповнолітніх. Її було не складно перетворити на катівню. Багато з тих, кому не пощастило потрапити в неї, вважають, що всім керували офіцери ФСБ.
«Камери вже були готовими для них», - сказав 57-річний Ігор Нікітенко.
«Вони приводили сюди всіх, до кого могли дотягнутися: партизан, активістів, кого завгодно», - додала його дружина Лариса.
Подружжя поговорило з журналістами в магазині навпроти колонії. Нікітенки розповіли, що напівголих і часто сильно поранених людей викидали з будівлі не рідше, ніж туди привозили нових в’язнів. Олександр Кузьмін сказав, що провів у російській катівні день. За цей час люди, які, на його думку, були агентами ФСБ, зламали йому ногу молотком за те, що майже десятиліття тому він воював проти російських сил на Донбасі. В окупованих містах російські сили постійно шукали чоловіків з військовим досвідом, часто вимагаючи від місцевих мешканців видати їх.
Кузьмін розповів, що він чув крики людей від болю з кімнати під його камерою. А молодих чоловік, якого кинули в його камеру, розповів, що його арештували за допомогу іншим людям обміняти рублі на гривні. За словами Кузьміна, росіяни били його співкамерника електрикою по геніталіях і сосках. Ув’язнених змушували говорити «Слава Путіну» чи «Слава Росії», щоб отримати їжу. Тих, хто відмовлявся, били електрошокером.
«Ми дуже хотіли їх вбити»
Жителі району Херсона, де була російська катівня, кажуть, що на тлі звуків тортур вони бачили, як росіяни насолоджуються життям. Російські чоловіки ходили по магазинах, купуючи продукти і велику кількість алкоголю. Вони часом приводили повій, - розповіли кілька місцевих.
«Ми дуже хотіли їх вбити, але були змушені посміхатися, тому що знали, що одне криве слово і вони кинуть нас туди», - сказав Сергій.
В будинку за кілька кварталів від катівні живе 68-річний Юрій. Він розповів, що його сина забрали в сіру будівлю, а тепер вивезли в Крим. Хлопця звати Роман, йому 38 років. Він був бійцем підрозділу територіальної оборони в Херсоні. Коли російська армія окупувала місто на початку березня, його підрозділ залишився і почав партизанську боротьбу, перевозячи зброю і виконуючи певні завдання. Росіяни шукали Романа багато тижнів. Їм вдалося схопити його 4 серпня, після чого його відвели в колонію, де били кілька днів поспіль. Через два чи три тижні його перевели у в’язницю в центрі. Так вчиняли з багатьма з тих, кого звинувачували в більш серйозних «порушеннях».
У в’язниці в центрі Херсона інші ув’язнені дозволили Роману скористатися телефоном, який вдалося таємно пронести. Він зателефонував батькові. Впродовж наступних двох місяців Юрій залишав знеболюючі й інші ліки, сигарети і цукерки для свого сина. Хоча йому так і не дозволили побачитися з ним.
«Він розповів, що домовився з українськими тюремними чиновниками і заповнював українські бланки, які залишилися ще з 1980-х років і були надруковані російською мовою. 20 жовтня, коли він востаннє розмовляв з сином, ніщо не вказувало на наближення змін. Але через день чи два після того Юрій дізнався, що багатьох в’язнів вивезли в Крим», - пише видання.
Після місяця пошуків Юрій дізнався, що Роман живий і його утримують в Сімферополі. Херсонець не знає, що станеться з його сином, який зіштовхнувся з серйозними звинуваченнями як боєць сил українського опору. Юрій каже, що навіть якби Романа відпустили, не зрозуміло, як би він міг повернутися.
«У нього немає документів, паспорта, взагалі нічого», - сказав чоловік.
Інші жителі Херсона сказали Washington Post, що їхніх друзів і родичів, швидше за все, теж відправили в Крим з наближенням армії України до міста. Дехто ж вважає, що їхні близькі все ще не далеко, на іншому березі Дніпра в Чаплинці. Є й ті, хто поняття не має, з чого починати свої пошуки. Олександр Зубритський попросив журналістів на вулиці біля колонії допомогти йому знайти найкращого друга, Петра Пілковського. 62-річний Пілковський пішов шукати сина, якого арештували росіяни. Але натомість зник і сам.
«Працюй на нас або йди геть»
42-річний Сергій Діденко йшов святкувати визволення Херсона на головній площі в неділю вранці, коли побачив, як дим здіймається над великим в’язничним комплексом в центрі, де він колись працював. Діденко переступив через розбите скло і пішов слідом за командою солдатів, які проводили розмінування в будівлі.
«Я не можу навіть висловити, що я відчуваю зараз. Це чиста злість», - сказав херсонець, оглядаючи свій кабінет, з якого росіяни вкрали телевізор, мікрохвильову піч і навіть старий диван.
Він розповів, як росіяни прийшли в будівлю 12 травня і поставили ультиматум: «Працюй на нас або йди геть». Діденко обрав другий варіант. Лише після визволення міста він вперше прийшов на колишню роботу. В’язниця була на половину порожньою, коли Діденко пішов. Але її швидко наповнили людьми, яких вважали партизанами, активістами або які взагалі були досить сміливими, щоб висловитися проти росіян.
Нове керівництво в’язниці почало використовувати ув’язнених на будівництві військових укріплень і траншей, а також тероризувати їх, кидаючи гранати і без розбору стріляючи всередині будівлі, збудованій в радянські часи.
«Один чоловік відмовився ставати на коліна, тож вони застрелили його. Вони залишили мертве тіло в камері на 24 години», - розповів худорлявий в’язень на ім’я Андрій.
Він і ще кілька в’язнів, яких засудили ще до початку вторгнення Росії, вважають, що росіяни стратили декого з тих, кого вважали партизанами.
«Їх виводили на двір. А потім ми чули постріли», - розповів в’язень Вардан Маглочян.
Тих, кого так виводили, більше ніколи не бачили.